Ухвала суду № 65994757, 12.04.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 22-4602 Головуючий у 1-й інстанції - Бортницька В.В.

Унікальний № 757/3773/17-ц Доповідач - Пікуль А.А.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 квітня 2017 року. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Києва в складі:

головуючого Пікуль А.А.

суддів Гаращенка Д.Р.

Невідомої Т.О.

секретар Пузикова В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 16 лютого 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа - Служба у справах дітей Печерської районної у місті Києві державної адміністрації, про відібрання малолітніх дітей та повернення їх матері,-

в с т а н о в и л а:

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 16 лютого 2017 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову шляхом тимчасового обмеження у виїзді за межі України відповідача ОСОБА_3, а також малолітніх дітей ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, шляхом заборони перетинати державний кордон до вирішення справи по суті.

Не погодившись з таким вирішенням питання, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, що призвело до постановлення незаконної та необґрунтованої ухвали, просить ухвалу скасувати та постановити нову ухвалу, якою задовольнити заяву про забезпечення позову (а.с.48-52).

В суд апеляційної ОСОБА_2 та представник Служби у справах дітей Печерської РДА у м. Києві не з'явились, про місце та час апеляційного розгляду повідомлені належним чином, про що свідчать завірені штемпелем поштового відділення та підписом начальника відділення зв'язку зворотні повідомлення про вручення судових повісток: 31 березня 2017 року уповноваженій особі Служби у справах дітей Печерської РДА у м. Києві, 4 квітня 2017 року ОСОБА_2 (а.с.71, 72).

Суд ухвалив розглядати справу у відсутність осіб, які не з'явились, оскільки відповідно до положень ч.2 ст. 305 ЦПК неявка сторони, належним чином повідомленої про час і місце розгляду справи, не перешкоджає апеляційному розглядові справи.

Заслухавши доповідь судді Пікуль А.А., пояснення представника відповідача, ОСОБА_6, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову суд першої інстанції виходив з того, що процесуальне законодавство не містить норми, яка б надавала можливість застосовувати такий вид забезпечення позову, як тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України. Крім того, суд зазначив, що порядок виїзду за межі України малолітніх дітей визначений положеннями Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України".

Такі висновки суду першої інстанції апеляційний суд вважає обґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст.151 ЦПК України, суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити, передбачені цим Кодексом, заходи забезпечення позову.

Види забезпечення позову визначені ч.1 ст.152 ЦПК України. Такого виду забезпечення позову, як тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, указаною нормою ЦПК України не передбачено.

Водночас, відповідно до положень ч.2 ст. 152 ЦПК України у разі необхідності судом можуть бути застосовані інші види забезпечення позову крім тих, які визначені частиною першою цієї статті.

При цьому, згідно з роз'ясненнями п.4 Постанови Пленуму верховного Суду України "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" від 22 грудня 2006 року №9 вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.

Крім того, аналізуючи судову практику щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України Верховний Суд України дав наступні роз'яснення.

Пунктом 8 ч. 1 ст. 6 Закону № 3857-XII передбачено можливість обмеження виїзду з України громадян, щодо яких подано цивільний позов до суду, до закінчення провадження у справі. При розгляді цивільних справ мають місце випадки, коли суди ототожнювали питання тимчасового обмеження боржників у праві виїзду за межі України із видами забезпечення позову, не беручи до уваги, що повноваження судів першої інстанції при вирішенні цивільних справ визначені цивільним процесуальним кодексом України, у тому числі повноваженнями щодо вжиття заходів забезпечення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 151 ЦПК суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити передбачені цим Кодексом види забезпечення позову. Перелік видів забезпечення позову визначений у ст. 152 ЦПК. Серед видів такого забезпечення у ст. 152 ЦПК не передбачено вжиття судом тимчасового обмеження особи у праві виїзду за межі України.

Тому, враховуючи, що в цивільному процесі відсутня правова норма, яка б надавала суду повноваження в порядку, передбаченому статтями 151 - 153 ЦПК, застосовувати такий вид забезпечення позову, як тимчасове обмеження у виїзді за межі України, слід дійти висновку, що суди не можуть застосовувати зазначений спосіб забезпечення позову на стадії розгляду цивільної справи про стягнення заборгованості та виконання інших зобов'язань, оскільки це порушує норми ЦПК та свідчить про вихід суду за межі своїх процесуальних повноважень, порушення принципу верховенства права, проголошеного Конституцією, та вимог ст. 6 Конвенції щодо вирішення справи судом, встановленим законом.

У даному конкретному випадку сама позивач підтверджує ту обставину, що син сторін ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, з вересня 2014 року навчається у Сполученому Королівстві Великої Британії та Північної Ірландії, виїхав на навчання з письмового дозволу обох батьків строком на п'ять років. Цей дозвіл обома батьками не скасований. Під час апеляційного розгляду представник відповідача пояснив, що оскільки дозвіл був наданий обома батьками спільно, то і відкликати вони його можуть тільки спільно.

З огляду на ці обставини, обмеження ОСОБА_4 у виїзді за межі України є порушенням його законного права на отримання освіти, здобуття якої було забезпечене батьками ще у 2014 році.

Відповідно до відомостей наданої позивачем на підтвердження доводів апеляційної скарги роздруківки перетинання державного кордону України відповідачем, ОСОБА_3, у період, зокрема 2014 - 2016 років, останній регулярно літає до Великобританії, де проходить навчання спільний син сторін. Тому обмеження відповідача у праві виїзду за межі України, крім вищезазначеного, є невиправданим і створить перешкоди, зокрема, для забезпечення права ОСОБА_4 на належну освіту.

Стосовно дочки сторін, ОСОБА_5, районним судом правильно встановлено, що її виїзд за межі України можливий лише за згодою батьків.

Відповідно до ст.33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Згідно з положеннями ч.3 ст. 313 ЦК України фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.

Відповідно до п.3 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №57 від 27 січня 1995 року, виїзд з України громадян, які не досягли шістнадцятирічного віку, здійснюється за згодою обох батьків та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли вісімнадцяти річного віку.

За таких обставин у апеляційного суду немає підстав вважати, що висновки районного суду у цій частині є неправильними і відмова у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову, запропонованих позивачем, призведе до утруднення виконання можливого рішення про задоволення позову.

Враховуючи викладене, підстав для скасування оскаржуваної ухвали з мотивів, викладених у апеляційній скарзі, немає.

Керуючись ст.303, 307, 312-315 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 16 лютого 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий: А.А. Пікуль

Судді: Д.Р. Гаращенко

Т.О. Невідома