Рішення № 65994484, 06.04.2017, Апеляційний суд міста Києва

Справа № 752/20591/15-ц № апеляційного провадження: 22-ц/796/1884/2017Головуючий у суді першої інстанції: Новак А.В.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Шкоріна О.І.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03680, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

6 квітня 2017 року Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва

в складі головуючого судді: Шкоріної О.І.,

суддів: Антоненко Н.О., Стрижеуса А.М.,

при секретарі: Юрченко А.С.,

за участю: представника позивача - ОСОБА_3

представника відповідача - ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Голосіївського районного суду м.Києва від 3 жовтня 2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_5 до Київського бюро Радіо Свобода в особі представництва «РФІ/РЛ, Інк.», ОСОБА_7, ОСОБА_8 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування матеріальної та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2015 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до Київського бюро Радіо Свобода в особі представництва «РФІ/РЛ, Інк.», ОСОБА_7, ОСОБА_8 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди та з урахуванням заяви про зміну предмету позову, просив визнати недостовірною, такою що порушує честь, гідність та його ділову репутацію інформацію, поширену на офіційному сайті відповідача - Київське бюро Радіо Свобода в особі представництва «РФІ/РЛ,Інк.» у статті«ІНФОРМАЦІЯ_1» від ІНФОРМАЦІЯ_2 року, наступного змісту «За збігом обставин, саме з того моменту, коли ОСОБА_5 потрапив до «Укрзалізниці», Дніпропетровський завод з ремонту та будівництва вагонів, який належить ОСОБА_9 почав вигравати тендери держпідприємства на ремонт пасажирських вагонів, хоча спеціалісти говорять, що існує набагато нагальніша потреба у ремонті локомотивів» та у цій же статті наступного змісту - «ОСОБА_7 стверджує, що є певне неформальне розпорядження ОСОБА_5, через яке ремонтують саме вагони і саме на фірмі ОСОБА_9».

Зобов'язати ОСОБА_8 спростувати недостовірну інформацію шляхом розміщення в Інтернет-мережі на офіційному сайті Київського бюро РадіоСвобода в особі представництва «РФІ/РЛ, Інк.» спростування під заголовком «Спростування» наступного змісту «Визнана недостовірною, такою що порочить честь, гідність і ділову репутацію ОСОБА_5 інформація, яка була розміщена ІНФОРМАЦІЯ_2 року в Інтернет-мережі на сайті Радіо Свобода ІНФОРМАЦІЯ_3 в статті під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_1» (розслідування), зокрема, не відповідає дійсності така інформація «За збігом обставин, саме з того моменту, коли ОСОБА_5 потрапив до «Укрзалізниці», Дніпропетровський завод з ремонту та будівництва вагонів, який належить ОСОБА_9 почав вигравати тендери держпідприємства на ремонт пасажирських вагонів, хоча спеціалісти говорять, що існує набагато нагальніша потреба у ремонті локомотивів» та у цій же статті наступного змісту - «ОСОБА_7 стверджує, що є певне неформальне розпорядження ОСОБА_5, через яке ремонтують саме вагони і саме на фірмі ОСОБА_9».

Крім того просив солідарно стягнути з відповідачів 100 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди та 25 000 грн. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, яка полягає у його витратах на проведення експертного дослідження № 056/895 від 18 грудня 2015 року, здійсненого Українським бюро лінгвістичних експертиз, вирішити питання про судові витрати, у тому числі стягнувши з відповідачів солідарно на користь позивача 30000 грн. витрат пов'язаних із наданням правової допомоги.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що інформація у зазначених двох висловлюваннях, що були оприлюднені в статті автора ОСОБА_8 під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_1» (розслідування) та розміщена на офіційному сайті ІНФОРМАЦІЯ_4 Київського бюро Радіо Свобода в особі представництва «РФІ/РЛ, Інк.», не відповідає дійсності, є негативною, порушує його особисті немайнові права, завдає шкоди його честі гідності і діловій репутації.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 03 жовтня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням, ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов в повному обсязі, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, не повне з'ясування обставин що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи.

В судове засідання представник Київського бюро Радіо Свобода в особі представництва «РФІ/РЛ, Інк» не з»явився, про день та час розгляду справи був повідомлений у встановленому законом порядку.

Відповідач ОСОБА_7 в судових засіданнях проти доводів апеляційної скарги заперечував, в засідання, призначене на 6 квітня 2017 року не з»явився, причини своєї неявки суду не повідомив, у зв»язку з чим колегія вважала за можливе закінчити розгляд справи у його відсутність.

Представник ОСОБА_5 - ОСОБА_3 апеляційну скаргу підтримав і просив їїх задовольнити.

Представник ОСОБА_8 - ОСОБА_4 проти доводів апеляційної скарги заперечувала і просила рішення як законне і обґрунтоване залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі рішення, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом установлено, що ОСОБА_5 з 16 квітня 2014 року працював на посаді першого заступника генерального директора Державної адміністрації залізничного транспорту «Укрзалізниця».

Київське бюро Радіо Свобода в особі представництва «РФІ/РЛ, Інк.» розмістило на своєму офіційному сайті ІНФОРМАЦІЯ_4 статтю «ІНФОРМАЦІЯ_1 (розслідування)», автором якої є ОСОБА_8 Зокрема, у зазначеній публікації було висвітлено два висловлювання, оприлюднені в статті «ІНФОРМАЦІЯ_1» від ІНФОРМАЦІЯ_2 року, а саме: «За збігом обставин, саме з того моменту, коли ОСОБА_5 потрапив до «Укрзалізниці», Дніпропетровський завод з ремонту та будівництва вагонів, який належить ОСОБА_9 почав вигравати тендери держпідприємства на ремонт пасажирських вагонів, хоча спеціалісти говорять, що існує набагато нагальніша потреба у ремонті локомотивів» та «ОСОБА_7 стверджує, що є певне неформальне розпорядження ОСОБА_5, через яке ремонтують саме вагони і саме на фірмі ОСОБА_9».

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що викладена в статті автора ОСОБА_8 інформація щодо позивача є оціночним судженням, а тому не підлягає спростуванню. Крім того, відповідач ОСОБА_7 висловив своє особисте міркування, саме у формі припущень, форма, в якій було викладено факти є саме оціночним судження, відповідальність за висловлювання ОСОБА_7 не може бути покладена на ОСОБА_8 Відмовляючи у задоволенні позовних вимог до Київського бюро Радіо Свобода в особі представництва «РФІ/РЛ, Інк», суд виходив із того, що представництво не є юридичною особою.

Проте, повністю погодитись з такими висновками суду першої інстанції не можна, виходячи з наступного.

Відповідно до ст..213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст..214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.

Відповідно до п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» при розгляді справ про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, що не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Судом установлено, що в Інтернет-мережі на сайті Радіо Свобода http:// www.radiosvoboda.org у статті «ІНФОРМАЦІЯ_1 (розслідування) від ІНФОРМАЦІЯ_2 року, автором якої є ОСОБА_8, поширено інформацію наступного змісту «За збігом обставин, саме з того моменту, коли ОСОБА_5 потрапив до «Укрзалізниці», Дніпропетровський завод з ремонту та будівництва вагонів, який належить ОСОБА_9, почав вигравати тендери держпідприємства на ремонт пасажирських вагонів, хоча спеціалісти говорять, що існує набагато загальніша потреба у ремонті локомотивів», «ОСОБА_7 стверджує, що є певне неформальне розпорядження ОСОБА_5, через яке ремонтують саме вагони і саме на фірмі ОСОБА_9». Зазначена інформація стосується позивача та доведена до відома невизначеного кола осіб.

Згідно з п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій ( наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Відповідно до п.19 зазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з»ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Частиною другою статті 47-1 Закону України «Про інформацію» встановлено, що оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правильності.

Якщо ж інформація містить дані про факти і явища, вона не є оціночним судженням, а є інформацією про факти і явища. У разі, якщо фактів, відомості про які містяться в розповсюдженій інформації, не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності, ця інформація є недостовірною і підлягає спростуванню.

Інформація, подана відповідачем ОСОБА_8 у статті «ІНФОРМАЦІЯ_1 ( розслідування) від ІНФОРМАЦІЯ_2 року та розміщена в Інтернет-мережі на сайті Радіо Свобода http:// www.radiosvoboda.org, містить фактичні дані, істинність яких можливо перевірити та підтвердити. Відсутність у статті автора ОСОБА_8 оцінних слів, що виражають сумніви автора щодо вірогідності висловлюваного, не дає підстав уважати викладену інформацію оціночними судженнями. З цих же підстав, а також враховуючи, що інформація містить фактичні дані, відсутні підстави вважати оспорювану інформацію критикою діяльності позивача.

Використавши висловлювання та міркування ОСОБА_7, озвучені останнім під час інтерв»ю, автор статті ОСОБА_8 зробила власні висновки, які виклала у формі фактичних даних про обставини діяльності ОСОБА_5 на посаді заступника генерального директора Державної адміністрації залізничного транспорту «Укрзалізниця»,а саме «є певне неформальне розпорядження ОСОБА_5, через яке ремонтують саме вагони і саме на фірмі ОСОБА_9».

Оскільки в статті автора ОСОБА_8, яка розміщена в Інтернет-мережі на сайті Радіо Свобода http:// www.radiosvoboda.org, містяться фактичні дані, то достовірність таких фактів мала бути перевірена автором, який мав би переконатися в їх достовірності.

Європейський суд з прав людини у пункті 54 рішення в справі «Селістьо проти Фінляндії» від 16 листопада 2004 року зазначив, що « стаття 10 Конценції не гарантує абсолютно необмеженої свободи вираження поглядів, навіть стосовно висвітлення пресою питань, що викликають занепокоєння у суспільстві. Відповідно до п.2 ст.10 здійснення цієї свободи породжує «обов»язки і відповідальність», які стосуються також і преси. В силу того, що здійснення свободи вираження поглядів пов»язане з «обов»язками і відповідальністю», гарантії, надані журналістам статтею 10 щодо висвітлення питань, які викликають загальний інтерес, супроводжуються застереженням, що журналісти діятимуть добросовісно і передаватимуть точну та достовірну інформацію згідно з вимогами журналістської етики».

Враховуючи те, що інформація, викладена автором ОСОБА_8 у статті «ІНФОРМАЦІЯ_1 ( розслідування) від ІНФОРМАЦІЯ_2 року, містить фактичні дані щодо діяльності позивача ОСОБА_5, достовірність яких не перевірена автором статті, а також те, що в судовому засіданні, заперечуючи проти позову, представник відповідача ОСОБА_8 на обставини щодо достовірності викладених в статті даних не посилалася та доказів на підтвердження цього не надала, відсутні підстави вважати, що розповсюджена в статті автора ОСОБА_8 інформація щодо позивача відповідає дійсності.

За таких обставин оспорювана позивачем інформація є недостовірною та порушує особисті, немайнові права позивача

Навпаки, письмові документи додані стороною позивача до матеріалів справи на підтвердження своїх вимог, не дають підстав уважати, що факти, викладені у статті автора ОСОБА_8, відповідають дійсності.

Отже, висновок суду першої інстанції щодо безпідставності позовних вимог ОСОБА_5 не грунтується на встановлених обставинах, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню. Разом з тим, оскільки предметом розгляду у даній справі є інформація, що міститься у статті автора ОСОБА_8, а не висловлювання ОСОБА_7 під час інтерв»ю, відсутні підстави для задоволення вимог до ОСОБА_7

Статтею 270 ЦК України передбачено, що особистим немайновим правом особи є право на повагу до гідності та честі.

Згідно із ч.1 ст.277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та(або) членів її сім»ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію.

Встановивши, що поширена у статті, автором якої є ОСОБА_8, через Інтернет-мережу інформація у формі фактичних тверджень є недостовірною та порушує особисті немайнові права позивача на повагу до його честі та гідності, колегія суддів дійшла висновку про те, що вимоги про визнання такої інформації недостовірною підлягають задоволенню. Крім того, поширена недостовірна інформація підлягає спростуванню у спосіб, у який вона була поширена.

Як установлено судом, оспорена позивачем інформація, що міститься у статті автора ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_2 року, була розміщена в Інтернет-мережі на сайті Радіо Свобода http:// www.radiosvoboda.org. належність цього сайту Представництву РФІ/РЛ,Інк підтверджується інформацією, яка містяться у відповіді головного редактора Київського бюро Радіо Свобода на заяву представника позивача (а.с.31).

Згідно із ч.ч.6,7 ст.277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом. Якщо відповідь та спростування у тому ж засобі масової інформації є неможливими у зв»язку з його припиненням, така відповідь та спростування мають бути оприлюднені в іншому засобі масової інформації, за рахунок особи, яка поширила недостовірну інформацію. Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

Згідно роз»ясень Пленуму Верховного Суду України, що містяться в п.25 постанови від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» спростування має здійснюватися у такий самий спосіб, у який поширювалася недостовірна інформація. У разі, якщо спростування недостовірної інформації неможливо чи недоцільно здійснювати у такий самий спосіб, у який вона була поширена, то воно повинно проводитись у спосіб, наближений (адекватний) до способу поширення, з урахуванням максимальної ефективності спростування та за умови, що таке спростування охопить максимальну кількість осіб, що сприйняли попередньо поширену інформацію.

Виходячи з наведеного, слід дійти висновку, що спростування недостовірної інформації повинно проводитись у спосіб, у який така інформація була поширена, відповідачем ОСОБА_8 в Інтернет-мережі на сайті РадіоСвобода http:// www.radiosvoboda.org.

Відповідно до ст..275 ЦК України фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу.

Згідно роз»ясень Пленуму Верховного Суду України, що містяться в п.27 постанови від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» способами захисту гідності, честі чи ділової репутації від поширення недостовірної інформації можуть бути, крім права на відповідь та спростування недостовірної інформації, також і вимоги про відшкодування збитків та моральної шкоди, заподіяної такими порушеннями як фізичній, так і юридичній особі. Зазначені вимоги розглядаються у відповідності до загальних підстав щодо відповідальності за заподіяння шкоди.

Обгрунтовуючи свої вимоги про відшкодування моральної шкоди, позивач посилався на ті ж обставини, якими обґрунтовує позовні вимоги про визнання поширеної інформації недостовірною та її спростування, а саме, що поширеною щодо нього недостовірною інформацією порушені його особисті немайнові права на повагу до його честі та гідності та ділової репутації.

Виходячи з засад цивільного судочинства: справедливості, добросовісності та розумності, а також, враховуючи, що обраний особою спосіб захисту має бути адекватним змісту порушеного права, колегія дійшла висновку, що задоволення позовних вимог про визнання поширеної інформації недостовірною та її спростування є достатнім для відновлення порушеного права позивача з метою зіхисту його честі, гідності та ділової репутації.

Посилаючись в обґрунтування вимог про відшкодування моральної шкоди на порушення нормальних життєвих зв»язків через неможливість продовження активного громадського життя, стан здоров»я, тяжкість вимушених змін у його житті, позивач на підтвердження цих обставин належних та допустимих доказів суду не надав.

За таких обставин, відсутні підстави для задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди.

Обгрунтовуючи позовні вимоги про відшкодування матеріальної шкоди, позивач посилався на те, що ним були витрачені кошти в сумі 25000 грн. на проведення лінгвістичної експертизи, що на думку представника позивача є матеріальною шкодою в розумінні ст..22 ЦК України.

Проте, відповідно до ч.2 ст.22 ЦК України збитками є: 1) витрати, яких особа зазнала у зв»язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене ( упущена вигода).

Виходячи із визначення слова «збитки» , витрати на проведення експертизи, яку особа має на меті використати як доказ на підтвердження своїх вимог, не є шкодою в розумінні ст..22 ЦК України.

За таких обставин вимоги позивача про відшкодування матеріальної шкоди задоволенню не підлягають.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ст..79 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов»язаних з розглядом справи. До витрат, пов»язаних з розглядом судової справи, належать, зокрема, витрати на правову допомогу.

Згідно з роз»ясненнями Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справи, що міститься в п.48 постанови від 17 жовтня 2014 року № 10 « Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в пункті 47 цієї постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов»язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі ( наприклад, подання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

На підтвердження здійснених позивачем витрат на правову допомогу позивачем до матеріалів справи доданий договір про надання правової допомоги, квитанція до прибуткового касового ордеру № 11 від 2 листопада 2015року про сплату 30000 грн. ( а.с.69), акт прийому-передачу виконаних робіт по наданню правової допомоги від 1 грудня 2015 року, в якому зазначено, що загальна вартість виконаних робіт складає 20000 грн. ( а.с.68).

Відсутність в акті відомостей про вартість кожної окремої дії, а також відсутність документів, що підтверджують дії представника позивача з надання правової допомоги, вартість яких складає 10000 грн., не дає підстав уважати витрати позивача документально підтвердженими та доведеними.

Зважаючи на положення ч.1 ст.88 ЦК України щодо розподілу судових витрат, колегія суддів дійшла висновку, що з відповідача ОСОБА_8 на користь ОСОБА_5 підлягає стягненню судовий збір в сумі 2046 грн.24 коп.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Голосіївського районного суду м.Києва підлягає скасуваннюз ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_5

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307-309, 313-317, 218 ЦПК України, колегія суддів,-

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 - задовольнити частково.

Рішення Голосіївського районного суду м.Києва від 3 жовтня 2016 року - скасувати і ухвалити нове рішення наступного змісту.

Позовні вимоги ОСОБА_5 задовольнити частково.

Визнати недостовірною, такою, що порушує честь, гідність і ділову репутацію ОСОБА_5, інформацію, поширену в Інтернет-мережі на сайті РадіоСвобода http:// www.radiosvoboda.org у статті «ІНФОРМАЦІЯ_1 ( розслідування) від ІНФОРМАЦІЯ_2 року, наступного змісту: « За збігом обставин, саме з того моменту, коли ОСОБА_5 потрапив до «Укрзалізниці», Дніпропетровський завод з ремонту та будівництва вагонів, який належить ОСОБА_9, почав вигравати тендери держпідприємства на ремонт пасажирських вагонів, хоча спеціалісти говорять, що існує набагато загальніша потреба у ремонті локомотивів», «ОСОБА_7 стверджує, що є певне неформальне розпорядження ОСОБА_5, через яке ремонтують саме вагони і саме на фірмі ОСОБА_9».

Зобов»язати ОСОБА_8 спростувати зазначену недостовірну інформацію шляхом розміщення в Інтернет-мережі на сайті Радіо Свобода http:// www.radiosvoboda.org протягом 30 днів з дня набрання рішенням суду законної сили резолютивної частини рішення Апеляційного суду м.Києва від 6 квітня 2017 року у даній справі.

Стягнути з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_5 судові витрати у вигляді судового збору 2046 грн.24 коп.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Судді: