Рішення № 65994057, 13.04.2017, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/778/957/17 Головуючий у 1-й інстанції: Апаллонова Ю.В.

Є.У.№ 335/8514/15 Суддя-доповідач: ОСОБА_1

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2017 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого: Кочеткової І.В.,

суддів: Гончар М.С.,

ОСОБА_2,

секретар Волчанова І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки,

за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 12 грудня 2016 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2015 року ПАТ «Альфа-Банк» звернувся до суду з вищевказаним позовом. Зазначав, що відповідно до укладеного між ВАТ «СведБанк» і ОСОБА_3 кредитного договору №0703/0508/71-102 від 29.05.2008 року остання отримала кредит у розмірі 60 000 доларів США, зі сплатою 11,9 процентів річних на строк до 29.05.2028 року. Того ж дня сторони кредитного договору уклали іпотечний договір №0703/0508/71-102-Z-1, згідно з яким ОСОБА_3 передала в іпотеку нерухоме майно, а саме: трикімнатну квартиру №52 в будинку 86 «А» по вулиці Патріотичній в місті Запоріжжі. На порушення умов кредитного договору позичальник з грудня 2008 року припинила вносити щомісячні платежі на погашення кредиту, внаслідок чого станом на 27.07.2015 року має заборгованість у розмірі 66749, 29 доларів США і 221907, 97 грн. пені, нарахованої за 12 місяців, а всього загальний розмір заборгованості за курсом НБУ становить 1695 321,83 грн., із яких за тілом кредиту 47999, 84 долари США, що за курсом НБУ становить 1059 525,43 грн., по відсотках 18750, 45 доларів США, що за курсом НБУ становить 413 888,43 грн., пеня 221 907,97 грн. Посилаючись на те, що за договором купівлі-продажу прав вимоги ПАТ «Альфа-Банк» у 2012 році набув право вимоги за вказаним кредитним і іпотечним договором, просив суд на підставі ст.33 Закону України «Про іпотеку», ст.ст.625,626 ЦК України в рахунок погашення вищевказаної заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною, визначеною субєктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 12 грудня 2016 року позов задоволено.

В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 за кредитним договором № 0703/0508/71-102 від 29.05.2008 року, яка станом на 27.07.2015 року становить 1695 321,83 грн. із яких: заборгованість за кредитом 1059 525,43 грн., по відсотках 413 888,43 грн., пеня 221 907,97 грн., звернуто стягнення на предмет іпотеки трикімнатну квартиру, загальною площею 55,12 кв.м., житловою площею 38,51 кв.м., розташовану за адресою місто Запоріжжя, вулиця Патріотична, будинок 86 «А», квартира 52, яка належить ОСОБА_3, що є предметом іпотеки відповідно до Іпотечного договору№ 0703/0508/71-102-Z-1 від 29.05.2008 року, укладеного між ВАТ «СведБанк» та ОСОБА_3

Звернення стягнення на предмет іпотеки проведено із застосуванням процедури, передбаченої ст. 41 Закону України «Про іпотеку» шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченоїЗаконом України «Про виконавче провадження» за початковою ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, але не нижче 380 568,30 грн., на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Відстрочено виконання рішення в частині звернення стягнення на предмет іпотеки до закінчення дії мораторію, встановленого Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 3 червня 2014 року, № 1304-VII.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі про скасування судового рішення і ухвалення нового про відмову у позові ОСОБА_3 зазначає, що позивачем не надано належних і допустимих доказів набуття права вимоги за кредитним і іпотечним договорами, судом не перевірено правильність розрахунки суми заборгованості і пені, не визначена початкова ціна предмету іпотеки для його подальшої реалізації.

В засідання апеляційного суду ОСОБА_3 і її представники повторно не зявилися. ОСОБА_3 подала письмове клопотання про повторне відкладення розгляду її апеляційної скарги, посилаючись на свою хворобу. Представника ОСОБА_3 причини своєї неявки в судове засідання не повідомили.

Розглянувши клопотання ОСОБА_3 про повторне відкладення судового розгляду її апеляційної скарги, колегія суддів визнала його таким, що не підлягає задоволенню з огляду на такі обставини.

Згідно з ст.ст. 5,10,11 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах рівності сторін, змагальності та диспозитивності.

У відповідності до ст.11, ч.3 ст.27 ЦПК України особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки і разом з тим, з огляду на принцип диспозитивності у цивільному судочинстві сторони розпоряджаються процесуальними правами на свій розсуд.

Відповідно до положень ст.ст.157, 303-1, 304 ЦПК України справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками та доповненнями, встановленими главою І розділу У ЦПК України. Суд першої інстанції розглядає справи протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі. У випадкових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду справи, суд ухвалою може подовжити розгляд справи, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом двох місяців з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до розгляду. У виняткових випадках за клопотанням сторони з урахуванням особливостей розгляду справи апеляційний суд може подовжити строк розгляду справи, але не більш як на п'ятнадцять днів, про що постановляє відповідну ухвалу.

Як вбачається із матеріалів справи, позовна заява надійшла до суду першої інстанції у серпні 2015 року, провадження у справі було відкрито 15 вересня 2015 року. Відповідач особисто участі у справі не приймала, до суду жодного разу не зявлялася, у вересні 2015 року нотаріально посвідченою довіреністю уповноважила юристів Хохлова А.С., Сердюк М.І., Отюську А.В., Кулаченка Р.В. та Кравця О.О. на представництво її інтересів в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій (том1, а.с.69).

У листопаді 2015 року представником ОСОБА_3 було заявлено клопотання про зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи про визнання кредитного договору недійсним, яке ухвалою суду від 23 листопада 2015 року було відхилено.

Ухвала суду про відмову у зупиненні провадження у справі оскаржувалася представниками відповідача у судах апеляційної і касаційної інстанцій, ухвалами апеляційного суду від 28 січня 2016 року і касаційного суду від 7 листопада 2016 року скарги ОСОБА_3 були відхилені.

У березні 2016 року ОСОБА_3 оскаржила в апеляційному порядку ухвалу про відкриття провадження у справі, посилаючись на порушення судом першої інстанції привал підсудності. Ухвалою апеляційного суду від 1 квітня 2016 року скарга була залишена без руху з підстав, передбачених ч.3 ст.297 ЦПК України з наданням заявникові 30-денного строку для усунення недоліків скарги. У червні 2016 року, після усунення недоліків апеляційної скарги, відповідач подала заяву про відкликання апеляційної скарги.

Після ухвалення 12 грудня 2016 року рішення судом першої інстанції справа з апеляційною скаргою ОСОБА_3 надійшла до суду апеляційної інстанції 13 січня 2017 року.

Оскільки апеляційна скарга не була сплачена судовим збором, ухвалою від 16 січня 2017 року скаргу залишено без руху і заявникові надано 5-денний строк для усунен6ня недоліків апеляції.

Апеляційне провадження у справі відкрито 3 лютого 2017 року, справу призначено до розгляду на 16 березня 2017 року.

15 березня 2017 року від ОСОБА_3 надійшло клопотання про відкладання судового розгляду справи для укладання договору з іншими юристами.

Клопотання відповідача було задоволено, слухання справи відкладено на 13 квітня 2017 року, проте в судове засідання ні відповідач, ні її представники не зявилися.

Аналіз фактичних обставин справи свідчить про те, що відповідач і її представники не зацікавлені у якнайшвидшому вирішення справи, оскільки їх дії спрямовані не на захист порушеного права, а на тяганину судового розгляду, що тягне за собою порушення як розумних строків розгляду справи, так і принципу рівності сторін.

На підставі 305 ч.2 ЦПК України колегія суддів визнала, що по справі відсутні виняткові підстави для подовження апеляційного розгляду справи, а причини повторної неявки відповідача і її представників неповажними і такими, що не перешкоджають перегляду оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судове рішення зміні в частині визначення початкової ціни продажу предмета іпотеки у звязку із такими обставинами.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції обгрунтовано виходив з того, що ПАТ «Альфа-Банк» набув право вимоги за кредитним і іпотечним договорами, укладеними відповідачем з ВАТ «Сведбанк». Оскільки позичальник з грудня 2008 року припинила вносити платежі на погашення кредиту, Банк обгрунтовано просив про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів і погашення кредитної заборгованості за рахунок коштів, виручених від реалізації іпотечного майна. При цьому, ухвалюючи рішення, суд виходив із того, що на спірні правовідносини, які склалися між сторонами у справі, розповсюджується дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», в зв'язку з чим рішення суду не підлягає виконанню на період дії вказаного Закону.

Такий висновок суду першої інстанції відповідає обставинам справи та ґрунтується на доказах, яким дана правильна оцінка

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відповідно до статей 1049, 1050, 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 33 та статті 39 Закону України від 5 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основними зобов'язаннями шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 9 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором (дострокове стягнення кредиту, стягнення заборгованості, у тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки/застави, одночасне подання вимог про стягнення заборгованості з позичальника з вимогами про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави/іпотеки, належні іпотекодавцю, який не є позичальником, розірвання кредитного договору, набуття права власності на предмет іпотеки тощо), належить виключно позивачеві. Задоволення позову кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави не є перешкодою для пред'явлення позову про стягнення заборгованості з поручителя за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду справи заборгованість за кредитом не погашена. Задоволення позову кредитора про стягнення заборгованості з поручителя не є перешкодою для пред'явлення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави з метою погашення заборгованості за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду спору заборгованість за кредитом не погашена (частина перша статті 20 ЦК, статті 3 і 4 ЦПК).

Таким чином, відповідно до аналізу зазначених норм права та роз'яснень, наведених у постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», звернення стягнення на предмет іпотеки є можливим у разі невиконання боржником зобов'язання.

Статтею 526 Цивільного кодексу Українивстановлено, що зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору і вимогЦивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимогвідповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Встановлено, що 29.05.2008 року між ОСОБА_3 та ВАТ «Сведбанк» укладено кредитний договір №0703/0508/71-102, за яким банк надав у кредит 60 000 доларів США на строк до 29.05.2028 року включено під 11,9% річних за користування кредитом (а.с.5-17).

З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між ОСОБА_3 та ВАТ «Сведбанк» 29.05.2008 року укладено договір іпотеки №0703/0508/71-102-Z-1, за яким позичальник передала в іпотеку квартиру №52 в будинку №86 «А» по вулиці Патріотичній у місті Запоріжжі.

Згідно з п.1 іпотечного договору №0703/0508/71-102-Z-1 від 29.05.2008 року цим договором забезпечується належне виконання Іпотекодавцем вимог Іпотекодрежателя, що випливають з Кредитного договору № №0703/0508/71, у тому числі щодо повернення кредиту у сумі 60 000 доларів США, сплати процентів за користування кредитом, виконання інших зобовязань.

На підставі п.5 іпотечного договору №0703/0508/71-102-Z-1сторони оцінюють предмет іпотеки у 380568,30 гривень (а.с. 18-26).

25.05.2012р. між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, за яким ПАТ «Сведбанк» уступив свої права вимоги ПАТ «Дельта Банк», у тому числі за вищевказаними договорами ОСОБА_3 15.06.2012 року останній уклав договір купівлі-продажу прав вимоги з ПАТ «Альфа-Банк», відповідно до якого ПАТ «Альфа-Банк» набув право вимоги за зобовязаннями ОСОБА_3 та є новим кредитором у зобовязанні у звязку із купівлею прав вимоги 15.06.2012р. (а.с.27-40,121-123).

ОСОБА_3 умови кредитного договору №0703/0508/71 не виконує, з грудня 2008 року припинила вносити щомісячні платежі на погашення кредиту, станом на 27.07.2015 року має заборгованість на суму 1695 321,83 грн., а саме: за кредитом 47 999,84 доларів США, що за офіційним курсом НБУ складає 1059 525,43 грн.,по відсотках 18 750,45 доларів США, що за офіційним курсом НБУ складає 41 388,43 гривень та пеня за останні 12 місяців 221,907,94 грн. (а.с.41-42).

10.08.2015 року Банк направив позичальнику і поручителю досудову вимогу про дострокове погашення кредиту протягом 30 днів з дня отримання вимоги, яка ОСОБА_3 не виконана (а.с.43).

Умовами ст. 590 ЦК України, ст. 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором. У разі часткового виконання боржником зобов'язання, забезпеченого заставою, право звернення на предмет застави зберігається в первісному обсязі.

Позивач як іпотекодержатель має право на підставі частин другої і третьої статті 16 Цивільного кодексу України, статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» захистити свої майнові права, звернувшись до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки договором іпотеки від 29 травня 2008 року сторонами передбачено, що іпотекодержатель може звернути стягнення на предмет іпотеки відповідно до чинного законодавства України.

Відповідач порушила взяті на себе зобов'язання, передбачені кредитним договором і договором іпотеки, тому повинна відповідати перед Банком у визначений сторонами цих договорів спосіб та погасити кредитну заборгованість, в тому числі за рахунок предмета іпотеки.

У позасудовому порядку сторони не досягли згоди про продаж банком іпотечного майна будь-яким способом.

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку у відповідності до ст.16 Цивільного кодексу України, статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» про задоволення позовних вимог і звернення стягнення на предмет іпотеки в цілому.

Доводи апеляційної скарги про недоведеність позивачем набуття права вимоги за спірними кредитним і іпотечним договорами являються неспроможними, оскільки спростовуються відповідними фотокопіями витягів із договорів про набуття права вимоги, а також судовими рішенням в інших справах по спору між тими ж сторонами про визнання недійсними кредитного і іпотечного договорів (а.с.112, 27-40,121-123).

Доводи апеляційної скарги про неповне зясування судом першої інстанції розміру заборгованості, неправильне нарахування пені, не відповідають фактичним обставинам справи.

Заборгованість позичальника за кредитним договором підтверджується витягом із особистого рахунку позичальника і відповідним розрахунком заборгованості, які скріплені підписом посадової особи і печаткою Банку (а.с.41-42, 91-100).

Вказані письмові докази відповідають вимогам ст.64 ЦПК України.

Нарахування пені проведено Банком у відповідності з п.п. 8.1 8.5 кредитного договору в межах річного строку позовної давності в національній валюті України по встановленому НБУ офіційному курсу гривні до долару США на день сплати (стягнення ) пені.

Наданий Банком розрахунок заборгованості відповідачем не спростований, в чому полягає його неправильність доводи апеляційної скарги не містять.

Судом першої інстанції зазначено в судовому рішенні про те, що початкова ціна продажу іпотечного майна повинна відповідати вартість квартири, яку сторони визначили при укладанні договору іпотеки - 380568, 30 грн. (п.5 договору іпотеки).

З метою перевірки доводів апеляційної скарги про невідповідність визначеної судом першої інстанції ціни продажу предмету іпотеки ринковій ціні позивачем в засіданні апеляційного суду наданий звіт про оцінку майна, складений субєктом оціночної діяльності, згідно якому станом на 31 березня 2017 року величина ринкової вартості предмету іпотеки становить 381651 грн.

Статтею 39 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються, зокрема, загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотеко-держателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Зважаючи на те, що на момент вирішення спору у суді ринкова вартість предмету іпотеки змінилася, колегія суддів на підставі ст.309 ЦПК України вважає за можливе змінити рішення суду першої інстанції в частині визначення початкової ціни продажу іпотечного майна і визначити її у відповідності з висновком оцінювача за ринковою ціною, визначеною станом на 31 березня 2017 року.

Належних і допустимих доказів на підтвердження іншої ринкової вартості предмету іпотеки відповідач ні суду першої, ні суду апеляційної інстанції не надала, клопотання про призначення судової товарознавчої експертизи суду не заявляла, а тому передбачених законом підстав для висновку про невідповідність ціни предмету іпотеки дійсній ринковій вартості не має.

7 червня 2014 року набув чинності Закон «Про мораторій», згідно з пунктом 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Статтею 3 Закону «Про мораторій» передбачено, що зазначений Закон набирає чинності з дня його опублікування та втрачає чинність з дня набрання чинності законом, який врегульовує питання особливостей погашення основної суми заборгованості, вираженої в іноземній валюті, порядок погашення (урахування) курсової різниці, що виникає в бухгалтерському та (або) податковому обліку кредиторів та позичальників, а також порядок списання пені та штрафів, які нараховуються (були нараховані) на таку основну суму заборгованості.

Поняття «мораторій» у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України), що повною мірою відповідає лексичному значенню цього слова, яке розкривається в тлумачному словнику української мови.

Отже, мораторій є відстроченням виконання зобов'язання, а не звільнення від його виконання. Відтак мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, установлений Законом «Про мораторій», не позбавляє кредитора права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника) зазначене майно.

Рішення судів про звернення стягнення на предмет іпотеки, ухвалені до і після прийняття Закону «Про мораторій» залишаються в силі, а їх виконання зупиняється до вдосконалення механізму, передбаченого статтею 3 Закону «Про мораторій.

Саме до цього зводяться правові висновки Верховного Суду України, викладені в постанові від 27 травня 2015 року у справі 6-58 цс15.

Крім того, згідно з пунктом 4 Закону «Про мораторій» протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Рішення ж суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону «Про мораторій» не підлягає виконанню.

Судом встановлено, що відповідач отримала споживчий кредит в іноземній валюті, предмет іпотеки є її постійним місцем проживання. Також судом встановлено, що житлова площа іпотечного майна не перевищує межу, зазначену в законі.

Будь-яких доказів на підтвердження того, що відповідач має інше житло ні суду першої, ні апеляційної інстанції не надано.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що мораторій передбачений вищенаведеним Законом, необхідно застосовувати до спірних правовідносин на стадії виконання судового рішення в даній справі.

Оскільки судом першої інстанції фактично правильно вирішена справа, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, є правильним і обґрунтованим, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому колегія не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову, як про це вимагає відповідач.

Докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження у суді першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право змінити рішення суду першої інстанції.

Згідно ст. 309 ЦПК України підставами для зміни рішення суду першої інстанції є неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи.

За вказаних обставин рішення суду першої інстанції на підставі ст. 309 ЦПК України підлягає зміні в частині визначення початкової ціни продажу предмету іпотеки.

Керуючись ст. ст.307,309,313, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Орджонікідзневського районного суду м. Запоріжжя від 12 грудня 2016 року по цій справі змінити, визначивши початкову ціну продажу предмету іпотеки не нижче 381651 грн. (триста вісімдесят однієї тисячі шестисот пятдесят однієї гривні).

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: