Ухвала суду № 65985964, 12.04.2017, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 524/8489/15-ц Номер провадження 22-ц/786/1047/17Головуючий у 1-й інстанції Андрієць Д. Д. Доповідач ап. інст. ОСОБА_1

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2017 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:

головуючого Пікуля В.П.,

суддів: Бутенко С.Б., Панченка О.О.,

при секретарі Кальник А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 13 лютого 2017 року за заявою ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення по справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

В С Т А Н О В И Л А :

У жовтні 2015 року публічне акціонерне товариство комерційний банк (далі ПАТ КБ) «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості. Посилаючись на те, що 15 травня 2012 року між ОСОБА_2 та ПАТ КБ «ПриватБанк» був укладений кредитний договір, відповідно до якого відповідач отримала кредит у розмірі 43000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00% річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії карти. Відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконала, а тому її заборгованість за кредитом станом на 31 серпень 2015 року становить 59340,53 грн.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_2 на його користь заборгованість за кредитним договором № б/н від 15 травня 2012 року в розмірі 59340,53 грн. та судові витрати, пов'язані з оплатою судового збору - 1218 грн.

Заочним рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 03 жовтня 2016 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 15 травня 2012 року в розмірі 59340,53 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» судові витрати, пов'язані з оплатою судового збору в сумі 1218,00 грн.

07 грудня 2016 року ОСОБА_2 звернулась до суду з заявою про скасування заочного рішення, вказуючи, що в судове засідання вона не з'явилась з поважних причин, оскільки не була повідомлена про час та місце розгляду справи.

Також зазначила, що банко було порушено процедуру відкриття рахунку. Вважає, що наданий позивачем розрахунок заборгованості не є належним доказом.

Ухвалою Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 13 лютого 2017 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 03 жовтня 2016 року по цивільній справі № 524/8489/15-ц за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості залишено без розгляду у зв'язку з пропуском строків звернення до суду.

Не погодившись з вказаною ухвалою ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права, просила ухвалу суду скасувати а справу повернути до суду першої інстанції для вирішення питання про прийняття до розгляду заяви про перегляд заочного рішення.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_2, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Відповідно до п.1 ч. 2 ст. 307 ЦПК України, за наслідками розгляду скарги на ухвалу суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення ухвали без змін.

Згідно ч.1 п.1 ст. 312 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає ухвалу без змін, якщо судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням норм закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 228 ЦПК України заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Судом першої інстанції вірно встановлено та підтверджується матеріалами справи, що копія рішення була отримана відповідачем 18 жовтня 2016 року, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 143).

За правилами ст. 69 ЦПК України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою повязано його початок.

Відтак, суд першої інстанції вірно встановив, що строк для подачі заяви про перегляд заочного рішення для ОСОБА_2 розпочався 19 жовтня 2016 року, а закінчився 28 жовтня 2016 року.

При цьому, суд першої інстанції, із урахуванням відмітки на поштовому конверті (а.с.148), правильно встановив, що до суду із заявою про скасування заочного рішення ОСОБА_2 звернулася 07 грудня 2016 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.

За приписами ч. 2 ст. 72 ЦПК України документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, якщо суд за клопотанням особи, що їх подала не знайде підстав для поновлення або продовження строку.

Отже, оскільки ОСОБА_2 звернулася до суду із заявою про перегляд заочного рішення із пропуском строку, встановленого ч. 2 ст. 228 ЦПК України, клопотання про поновлення строку не заявила, суд першої інстанції, відповідно до положень ст. 72 ЦПК України, прийшов по суті до правильного висновку про залишення заяви про перегляд заочного рішення без розгляду.

Доводи ОСОБА_2 про те, що вона не отримувала копію заочного рішення, так як в конверті, на який посилається суд називаючи сторінку 143, була копія супровідного листа про направлення до апеляційного суду апеляційної скарги на відкриття провадження уставі, а не заочне рішення, спростовуються матеріалами справи та не дають підстави для скасування ухвали суду першої інстанції.

Так, дійсно, ОСОБА_2 біля семи раз оскаржувала ухвалу судді про відкриття провадження у справі.

Проте, суд посилається не на конверт, а на поштове повідомлення про вручення поштового відправлення, яке відповідач отримала під розписку, і зі змісту якого чітко вбачається, що відповідач отримала копію рішення суду (а.с. 143), а не супроводжувальний лист, на який вона вказує.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що жодних доказів, які б ставили під сумнів отримання заочного рішення та достовірність даних повідомлення про вручення поштового відправлення ОСОБА_2 не наводить.

Посилання у апеляційній скарзі на те, що в ухвалі про залишення заяви про перегляд заочного рішення без руху, суд жодним чином не вказував на наявність такої обставини, як пропуск строку на оскарження, а її недоліки були нею виконані - є безпідставними виходячи із наступного.

Частиною 1 ст. 229 ЦПК України визначено форму і зміст заяви про перегляд заочного рішення, в тому числі, п. 6 визначено, що до заяви про перегляд заочного рішення додається документ про сплату судового збору, а п. 7 вказує на те, що до неналежно оформленої заяви про перегляд заочного рішення застосовуються правила ст. 121 цього кодексу.

Оскільки, до заяви про перегляд заочного рішення не було додано документ про сплату судового збору та були інші недоліки судом першої інстанції вона була залишена ухвалою від 26 грудня 2016 року без руху та наданий строк для усунення недоліків.

Слід звернути увагу, що нормами ЦПК України, в тому числі главою 8 ЦПК України, якою урегульовано заочний розгляд справи, не передбачено право або обовязку суду залишати заяву про перегляд заочного рішення без руху у звязку із пропуском строку її подачі.

Відтак, у суду не було повноважень вказати в ухвалі про залишення заяви про перегляд заочного рішення без руху чи залишати її без руху через пропуск строку її подання.

Тобто, після усунення недоліків, питання щодо залишення без розгляду вказаної заяви або наявності підстав для поновлення строку має вирішуватися у судовому засіданні при розгляді заяви про перегляд заочного рішення, а строк може бути поновлено за клопотанням особи, яка подала заяву (ч. 2 ст. 72 ЦПК України).

Із матеріалів справи вбачається, що після усунення недоліків заява була прийнята та, відповідно до ч. 1 ст. 230 ЦПК України, сторони були належним чином повідомлені про час та місце розгляду заяви про перегляд заочного рішення на 8 год. 30 хв. 13 лютого 2017 року, зокрема, факт повідомлення ОСОБА_2 про час та місце розгляду заяви про перегляд заочного рішення підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 157).

Крім того, про те, що ОСОБА_2 було відомо про час та місце розгляду заяви про перегляд заочного рішення свідчить її заява, про відкладення розгляду її заяви про перегляд заочного рішення, яке надійшло на електронну пошту до Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області 13 лютого 2017 року о 08 год. 54 хв., тобто, після розгляду заяви.

Відповідно до ч. 1 ст. 231 ЦПК України заява про перегляд заочного рішення розглядається в судовому засіданні. Неявка осіб, належним чином повідомлених про час та місце розгляду засідання, не перешкоджає розгляду справи.

Однак, в судове засідання ОСОБА_2 не зявилася, та до початку засідання не повідомила суд про причини неявки.

Таким чином, оскільки ОСОБА_2 не зявилася в судове засідання на розгляд заяви про перегляд заочного рішення та, відповідно, не заявила клопотання про поновлення строку, суд першої інстанції у судовому засіданні, встановивши, що строки звернення із завою пропущені, виходячи із положень ст. ст. 11, 72 ЦПК України не мав повноважень за власною ініціативою поновлювати пропущений процесуальний строку і, як уже зазначалося, вірно залишив заяву про перегляд заочного рішення без розгляду.

Доводи ОСОБА_2 про те, що суд першої інстанції позбавив її можливості на подання заяви про перегляд заочного рішення, та тим самим обмежив її в праві на його оскарження, що гарантовано конституцією України та практикою Європейського суду з прав людини не можуть вважатися обґрунтованими виходячи із таких міркувань.

У п. 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Меньшакова проти України» (заява № 377/02), Європейський суд вказав, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням. У випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить п. 1 ст. 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (див. рішення у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom) від 28 травня 1985 року, п. 57, Series A, № 93).

Як уже зазначалося, судом було належним чином надіслано відповідачу копію заочного рішення, прийнявши після усунення недоліків заяву про перегляд заочного рішення суд належним чином повідомив сторони про час та місце розгляду справи.

Разом з тим, оскільки відповідач не скористалася своїм правом брати участь у судовому засіданні та не заявила клопотання про порушення строків, суд, із урахування норм ЦПК України, залишив заяву без розгляду.

Тобто, причиною залишення заяви без розгляду є не мета позбавити ОСОБА_2 права на оскарження, а недотримання нею вимог ЦПК України.

Також, слід звернути увагу, що положення ст. 72, ч. 2 ст. 228 ЦПК України направлені на дотримання судом розумних строків розгляду справи та балансу захисту прав як позивача так і відповідача.

При розгляді справи у суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_2 крім доводів апеляційної скарги також заявив, що залишення заяви про перегляд заочного рішення без розгляду не передбачено ЦПК України, оскільки виходячи із ч. 3 ст. 231 ЦПК України суд може своєю ухвалою залишити заяву без задоволення або скасувати заочне рішення і призначати ти справу до розгляду у загальному порядку.

З такими пояснення представника відповідача колегія суддів не погоджується виходячи із наступного.

Строки подання заяви про перегляд заочного рішення, які встановлені ч. 2 ст. 228 ЦПК України, є процесуальними.

Наслідки пропуску процесуальних строків визначені ст. 72 ЦПК України, яка є загальною нормою.

Оскільки глава 8 розділу ІІІ ЦПК України не передбачає спеціальних наслідків чи дій суддів у разі пропуску строку встановленого ч. 2 ст. 228 ЦПК України, суд вірно застосував загальні правила та наслідки пропуску процесуального строку, що не суперечить положенням ч. 3 ст. 232 ЦПК України, які можуть бути застосовані за результатами розгляду заяви поданої в строки встановлені ч. 2 ст. 228 ЦПК України чи строки будуть поновлені у порядку ст. 72 ЦПК України.

За вказаних обставин, колегія судів приходить до переконання, що ухвала суду постановлена з дотриманням вимог закону, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстави для скасування чи зміни ухвали суду першої інстанції відсутні.

Керуючись ст.ст. 303, 307, п.1 ч.1 ст. 312, ст. 315 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Ухвалу Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 13 лютого 2017 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий В.П. Пікуль

Судді: С.Б. Бутенко

ОСОБА_3