Ухвала суду № 65974318, 06.04.2017, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 квітня 2017 р.м.ОдесаСправа № 815/3399/16

Категорія: 3.1.2 Головуючий в 1 інстанції: Кравченко М.М. Одеський апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

судді - доповідача Косцової І.П. суддів Турецької І.О. Стас Л.В.за участю: секретаряРазінкіної Л.В.розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2016 року по адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, Суворовського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, Роздільнянського районного сектору Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування висновку, зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати висновок Управління з питань громадянства, реєстрації та роботи з громадянами з тимчасово окупованої території України ГУ ДМС України в Одеській області про результати службового розслідування щодо підстав оформлення паспорта громадянина України № 21, який було погоджено в. о. начальника Головного управління ДМС України в Одеській області 27.11.2015 року та затверджено Департаментом з питань громадянства, реєстрації та роботи з громадянами з тимчасово окупованої території України Державної міграційної служби України 27.11.2015 року, зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області повернути йому паспорт громадянина України.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що оскаржуваний висновок про оформлення з порушенням Порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженого наказом МВС України від 13.04.2012 року № 320 виданого на його ім'я паспорта громадянина України, вилучення паспорту та визнання таким, що підлягає знищенню, є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки складений з порушенням вимог чинного законодавства, що призвело до безпідставного позбавлення позивача громадянства України та вилучення національного паспорту громадянина України.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судове рішення та ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції не дав належної правової оцінки доводам міграційної служби про те, що рішення Дніпровського районного суду від 10.12.2007 року, яке стало підставою для набуття позивачем та його батьком громадянства України, скасовано, а відтак, паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 видано ОСОБА_1 з порушенням вимог чинного законодавства, а відтак, він підлягає вилученню та знищенню.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах заявлених вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 12.08.2015 року ОСОБА_1 звернувся до Суворовського РВ у м. Одесі ГУ ДМС України в Одеській області з заявою про оформлення паспорту громадянина України для виїзду за кордон, надавши паспорт громадянина України серії НОМЕР_1, виданий Роздільнянським РВ Головного управління державної міграційної служби України в Одеській області 29.10.2013 року.

На виконання п.84 постанови КМ України від 07.05.2014 року №152 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, його тимчасового затримання та вилучення" Суворовським РВ ум. Одесі ГУ ДМС України в Одеській області було здійснено перевірку ідентифікації та підтвердження громадянства заявника.

За наслідками зазначеної перевірки 27.11.2015 року Управлінням з питань громадянства, реєстрації та роботи з громадянами з тимчасово окупованої території України Державної міграційної служби України в Одеській області складено висновок за результатами службового розслідування щодо підстав оформлення паспорта громадянина України ОСОБА_1, який затверджено Директором департаменту з питань громадянства, реєстрації та роботи з громадянами з тимчасово окупованої території України Державної міграційної служби України 09.02.2016 року за № 21 (а.с.139-143). Зазначений висновок має силу рішення суб'єкта владних повноважень.

Відповідно до вказаного висновку паспорт громадянина України серії НОМЕР_1, виданий 29.10.2013 року Роздільнянським РВ ГУ ДМС України в Одеській області на ім'я ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3 р. н., уродженця м. Одеси, оформлено з порушенням п.1.3, п.1.4 p.1 та п.2.7 p.2 "Порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України", затвердженого наказом МВС України 13.04.2012 року № 320, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.07.2012 року № 1089/2140, тому він підлягає вилученню та знищенню відповідно до п.10.4 p.10 цього Порядку.

Крім цього у зазначеному висновку вказано, що після затвердження цього висновку ДМС України ОСОБА_1 має бути проінформовано про прийняте рішення, на його адресу направлено копію довідки УДМС України в Херсонській області № 49/1 від 08.05.2015 року про припинення громадянства України відповідно до ст.21 Закону України "Про громадянство України", до заяви про видачу паспорта серії НОМЕР_1 слід внести відмітку про визнання недійсним паспорта, інформацію направити до Головних управлінь, Управлінь ДМС України в областях, м. Києві про визнання паспорта громадянина України серії НОМЕР_1, виданого на ім'я ОСОБА_1 недійсним та таким, що підлягає вилученню і знищенню, реєстрація місця проживання ОСОБА_1 за адресою Одеська область, Роздільнянський р-н., АДРЕСА_1 підлягає скасуванню відповідно п.7.1 "Порядку реєстрації місця проживання та місця перебування фізичних осіб в Україні та зразків необхідних для цього документів", затвердженого наказом МВС України від 22.11.2012 року № 1077, до бази даних Єдиної інформаційної-аналітичної системи управління міграційними процесами внести інформацію про визнання паспорта недійсним, порекомендувати громадянину ОСОБА_1 надати документи для отримання дозволу на імміграцію відповідно до п.1 ч.3 ст.4 Закону України "Про імміграцію" як особі, яка є дитиною громадянки України (після отримання національного паспорта чи документа, підтверджуючого неналежність до громадянства В'єтнаму). За умови отримання дозволу на імміграцію та виконання інших умов, передбачених статтею 9 Закону України "Про громадянство України" ОСОБА_1 буде мати підстави для подачі клопотання про прийняття до громадянства України. Матеріали направити до Головного управління Національної поліції в Одеській області; відповідно Тимчасового порядку збирання відомостей про втрачені, викрадені та оголошені недійсними документи, затвердженого наказом ДМС України від 10.12.2012 року № 291, внести інформацію про оголошення недійсним паспорт громадянина України серії НОМЕР_1.

На підставі вказаного висновку Головним управлінням ГУ ДМС України в Одеській області 20.02.2016 року вилучено паспорт громадянина України, виданий на ім'я ОСОБА_1.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач набув громадянства України на законних підставах за народженням, без подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, за відсутності приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянства України, а отже підстави для припинення ОСОБА_1 громадянства України відсутні.

Колегія суду такі висновки суду першої інстанції вважає правильними, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Статтею 4 Конституції України передбачено, що в Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом.

Крім цього, згідно ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

В свою чергу, відповідно до ст.2 Закону України "Про громадянство України" (далі Закон №2235-III) законодавство України про громадянство ґрунтується, зокрема, на принципах:1)єдиногогромадянства-громадянства держави Україна, що виключає можливість існування громадянства адміністративно-територіальних одиниць України;

2) запобігання виникненню випадків безгромадянства;

3) неможливості позбавлення громадянина України громадянства України.

Конвенція про скорочення безгромадянства від 30.081961 року, до якої Україна приєдналася 11.01.2013 року, Європейська конвенція про громадянство від 06.11.1997 року, ратифікована Законом України від 20.06.2006 №163-V, до основних принципів внутрішнього регулювання відносять необхідність уникнення безгромадянства.

За змістом ст.6 Закону №2235-III громадянство України набувається:

1) за народженням;

2) за територіальним походженням;

3) внаслідок прийняття до громадянства;

4) внаслідок поновлення у громадянстві;

5) внаслідок усиновлення;

6) внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування, влаштування дитини в дитячий заклад чи заклад охорони здоров'я, вдитячий будинок сімейного типу чи прийомну сім'ю або передачі на виховання в сім'ю патронатного вихователя;

7) внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки;

8) у зв'язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини;

9) внаслідок визнання батьківства чи материнства або встановлення факту батьківства чи материнства;

10) за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 року в м. Одесі, Україна, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 13.03.2009 року (а.с.15).

Ретельно дослідивши зазначений документ, колегія суддів встановила, що відповідний актовий запис в Книзі реєстрації народжень за № 14 зроблено міським відділом реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції в Одеській області 09.04.1999 року.

В інформації щодо батьків зазначено, що батьком є ОСОБА_3, громадянин України, матір'ю - ОСОБА_2, громадянка України.

Колегією суддів також встановлено, що актовий запис про народження позивача ніким не скасований у встановленому законом порядку, отже є дійсним.

Відповідно до ч.ч.1,2,4 ст.7 Закону №2235-III особа, батьки або один з батьків якої на момент її народження були громадянами України, є громадянином України.

Особа, яка народилася на території України від осіб безгромадянства, які на законних підставах проживають на території України, є громадянином України.

Особа, яка народилася на території України від іноземців, які на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням громадянства жодного з батьків, є громадяниномУкраїни.

Частиною 8 цієї статті передбачено, що особа, яка має право на набуття громадянства України за народженням, є громадяниномУкраїни з моменту народження.

Аналізуючи положення наведеної правової норми відносно спору, що розглядається, колегія суддів приходить до висновку, що позивач у справі - ОСОБА_1 набув громадянства України за народженням за будь-яких умов, адже він народився на Україні від батьків, які, в свою чергу, були громадянами України, та, беззаперечно, на момент його народження проживали на території України на законних підставах. Крім цього, він не набував за народженням громадянства іншої держави, адже в матеріалах справи відсутні докази, які б спростовували цей факт.

Колегією суддів також встановлено, що 29.10.2013 року Роздільнянським РВ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на підставі заяви ОСОБА_1 про видачу паспорту у зв'язку з досягненням віку, останньому видано паспорт громадянина України серії НОМЕР_1, яким позивач безперешкодно користувався до серпня 2015 року.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, єдиною підставою для вилучення паспорта громадянина України ОСОБА_1 стала та обставина, що за інформацією Управління державної міграційної служби України в Херсонській області від 12.11.2015 року батько позивача - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, набув громадянства України на підставі рішення УМВС України в Херсонській області від 26.12.2007 року за територіальним походженням відповідно до ч.1 ст.8 Закону України "Про громадянство України" разом з дітьми: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4 (вніс відомості про дітей до заяви) (а.с.136).

Підставою для набуття громадянства України став факт проживання заявника на території України до 24 серпня 1991 року, встановлений рішенням Дніпровського районного суду м. Херсона від 10.12.2007 року (а.с.210).

Однак, 13.12.2010 року рішенням Апеляційного суду Херсонської області скасовано рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 10.12.2007 року, у зв'язку з чим рішенням Дніпровського РС УДМС України в Херсонській області від 08.05.2015 року, затвердженим начальником УДМС України в Херсонській області, скасовано рішення Управління міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області про набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до ч.1 ст.8 Закону України "Про громадянство України" відносно ОСОБА_3(а.с.209, 211-213).

Цього ж дня, тобто 08.05.2015 року УДМС України в Херсонській області складено довідку №49/1 про припинення громадянства України ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженця м. Одеси, Україна, згідно рішення УДМС України в Херсонській області від 08.05.2015 року відповідно до ст.21 Закону України "Про громадянство України" (а.с.138).

За висновком Міграційної служби, з втратою громадянства України батьком позивача, останній автоматично також втратив громадянство України, оскільки набув його за заявою батька, який не є громадянином України.

Колегія суддів вважає цілком правильним висновок суду першої інстанції, що позбавлення позивача громадянства України та вилучення у нього паспорта громадянина України за наведених вище обставин є протиправним та таким, що порушує права особи, гарантовані Конституцією України, положення якої мають вищу юридичну силу.

Так, відповідно до ст.25 Конституції України громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство.

Крім того, відповідно до ст.15 Загальної декларації прав людини, прийнятої і проголошеної резолюцією 217 A (III) ГенеральноїАсамблеї ООН від 10 грудня 1948 року, кожна людина має право на громадянство, ніхто не може бути безпідставно позбавлений громадянства або права змінити своє громадянство.

Згідно ст. 17 Закону України"Про громадянство України" громадянствоУкраїни припиняється:

1) внаслідок виходу з громадянства України;

2) внаслідок втрати громадянства України;

3) за підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

Підстави для виходу з громадянстваУкраїни наведені у ст.18 цього Закону, при цьому, виходячи з положень наведеної правової норми, вихід з гормадянстваУкраїни відбувається за власної волі та відповідним клопотанням особи - громадянина України.

Вихід із громадянства України не допускається, якщо особі, яка клопоче про вихід з громадянства України, в Україні повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення або стосовно якої в Україні є обвинувальний вирок суду, що набрав законної сили і підлягає виконанню (ч.14 ст.18).

Перелік підстав для для втрати громадянства України, який є обмеженим і розширенню не підлягає, наведено у ст.19 Закону №2235-III.

Зокрема, підставами для втрати громадянства України є:

1) добровільне набуття громадянином України громадянства іншої держави, якщо на момент такого набуття він досяг повноліття;

2) набуття особою громадянства України на підставі статті 9 цього Закону внаслідок обману, свідомого подання неправдивих відомостей або фальшивих документів;

3) добровільний вступ на військову службу іншої держави, яка відповідно до законодавства цієї держави не є військовим обов'язком чи альтернативною (невійськовою) службою.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, позивач не подавав до органів міграційної служби заяв про вихід з громадянства України, а матеріали справи не містять будь-яких доказів про наявність підстав для втрати ОСОБА_1 громадянства України.

Статтею 21 Закону України «Про громадянство України» встановлено, що рішення про оформлення набуття громадянства України скасовується, якщо особа набула громадянство України відповідно до статей 8 та 10 цього Закону шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України.

Аналіз цієї правової норми дає судовій колегії підстави для висновку, що рішення про оформлення громадянства України особі, яка набула це громадянство, зокрема, на підставі ст.8 Закону, може бути скасовано лише за встановлення та беззаперечного доведення певних обставин, а саме, встановлення у передбаченому чинним законодавством порядку факту набуття громадянства України шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України, при цьому ці обставини мають бути доведені належними та допустимими доказами, якими, в даному випадку є відповідний вирок суду.

А ні в суді першої інстанції, а ні під час розгляду апеляційної скарги відповідачі не надали жодного доказу, який би беззаперечно доводив факт, що ОСОБА_1 набув громадянство України шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України, а відтак висновок про припинення позивачем громадянства України та вилучення його паспорту з подальшим знищенням є незаконним.

На глибоке переконання судової колегії, скасування судового рішення, яке стало підставою для набуття громадянства України батьком позивача, за будь-яких умов не може бути підставою для припинення громадянства ОСОБА_1, як власне, і для припинення громадянства його батька - ОСОБА_3, адже такої підстави для скасування рішення про оформлення громадянства України, як скасування судового рішення, Законом України "Про громадянство України" не передбачено.

Більш того, як правильно зазначив суд першої інстанції, як в рішенні Апеляційного суду Херсонської області від 13.12.2010 року у справі №22ц-11673 (а.с.211-213), так і в рішенні УДМС України в Херсонській області від 08.05.2015 року (а.с.209) відсутні будь-які застереження щодо припинення громадянства України ОСОБА_1 та на наявність підстав для цього, як не має відомостей про те, що батько позивача - ОСОБА_3 набув громадянства України разом з дітьми.

В матеріалах справи не має жодного доказу про те, що будь-яким компетентним органом України приймалось рішення про припинення громадянства України ОСОБА_1 чи про скасування рішення про оформлення громадянства України відносно позивача, а відтак, вилучення його паспорту здійснено з грубим порушенням гарантованих Конституцією України прав позивача.

При цьому колегія суддів зазначає, що чинне законодавство не передбачає автоматичного припинення громадянства України особою, яка досягла повноліття, лише з підстав втрати чи припинення громадянства одного з батьків, навіть якщо це громадянство було набуте особою під час її неповноліття за заявою батька чи матері, які згодою це громадянство втратили.

Тим паче не може бути підставою для скасування рішення про оформлення громадянства України та вилучення паспорта громадянина України та обставина, що паспорт було оформлено з порушенням п.п.1.3, п.1.4 p.1 та п.2.7 p.2 "Порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України", затвердженого наказом МВС України 13.04.2012 року № 320, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.07.2012 року № 1089/2140, адже, як вбачається з оскаржуваного висновку, ці порушення, навіть якщо і були допущені, але не з вини позивача і ця обставина в жодному разі не може бути підставою для втрати особою громадянства України.

До того ж судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Перший протокол та протоколи №2,4,7, 11 до Конвенції, а Законами України №1484-ІІ від 22.02.2000 року, №318-ІV від 28.11.2002 року, №33435-ІV від 09.02.2006 року ратифіковано протоколи № 6, 12, 13, 14 до Конвенції.

Згідно статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" №3477- ІV від 23.02.2006 року суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

В свою чергу, відповідно до ст.6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ст.8 Конвенції кожен має право на повагу до приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Згідно ст.13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Крім цього, статтею 2 Протоколу №4 до Конвенції передбачено, що кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною.

На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Перш ніж перейти до аналізу наведених положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод порівняно до встановлених у даній справі обставин та виявлених порушень, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що верховенство права є одним з головних та важливих засобів досягнення внутрішньої мети права - забезпечення пріоритету природних прав людини. Принцип верховенства права є концентрованим виразом юридичних гарантій досягнення індивідами своїх цілей при укладенні суспільного договору, а за допомогою його дії діяльність держави спрямовується на виконання мети - утвердження і забезпечення прав людини.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово нагадував, що будь-яке втручання у право особи має бути: 1) здійснено згідно з законом; 2) переслідувати легітимну мету або цілі; 3) бути необхідним у демократичному суспільстві (тобто пропорційним цілям, які мали бути досягнуті та виправданим).

Стаття 8 Конвенції зобов'язує державу поважати, зокрема, приватне життя. Відтак, носії державної влади мають враховувати ці зобов'язання, приймаючи рішення про якійсь захід, котрий може впливати на один з інтересів, захищених статтею 8. При цьому таке рішення має справедливо урівноважувати зазначені права громадян та інші відповідні інтереси.

Право на справедливий суд, яке гарантоване п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміється у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Принцип правової визначеності є важливою складовою принципу верховенства права. У широкому розумінні принцип правової визначеності являє собою сукупність вимог до організації та функціонування правової системи з метою забезпечення стабільного правового положення людини шляхом вдосконалення процесів правотворчості та правозастосування. Принцип правової визначеності є різновидом загальних принципів права. Він знаходить своє відображення у джерелах права ЄС і застосовується у практиці ЄСПЛ, є спільним для правопорядків держав - членів ЄС і набуває поширення у праві України.

У світлі наведених принципів ЄСПЛ зазначає, що кожне виправдане втручання має спиратися на закон. Відповідно до судової практики Європейського суду це означає не лише наявність підстав для втручання в національному законодавстві, але й додержання таким законодавством певних вимог. Зокрема, воно має бути доступним для тих, кого зачіпає, наслідки його застосування мають бути передбачуваними і таке законодавство повинно відповідати принципові верховенства права.

В свою чергу, принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності.

Закон має бути таким, щоб особи, на яких він може вплинути, могли передбачити можливі рішення на основі цього закону і відповідним чином коригувати свою поведінку.

У справі «Мелоун проти Сполученого Королівства» Європейський суд зазначив, що вимога передбачуваності означає, що закон має бути достатньо чітким у своїх положеннях, щоб громадяни усвідомлювали обставини і умови, за яких органи влади, уповноважені застосовувати втручання в право на повагу до приватного життя.

Суд завжди дотримувався думки, що словосполучення «згідно з законом» не просто відсилає до національного законодавства, а й пов'язане з вимогою якості "закону", тобто вимогою дотримання принципу верховенства права, про що прямо йдеться у преамбулі Конвенції. Отже, цей вислів означає, - і це випливає з предмета і мети статті 8, - що в національному законодавстві має існувати засіб правового захисту від свавільного втручання державних органів у права, гарантовані пунктом 1.

Крім того, ЄСПЛ зазначає, що втручання має бути не лише здійснене згідно з законом, але й вважатися необхідним у демократичному суспільстві. Поняття необхідності передбачає, що для такого втручання є нагальна суспільна потреба і що втручання пропорційне законній меті його здійснення (рішення у справі Кемпбелл проти Сполученого Королівства» від 25.03.1992 року, п.44).

Суд повинен перевірити, чи було втручання виправданим та необхідним у демократичному суспільстві, та, зокрема, чи було воно пропорційним, і чи були причини, надані національними органами влади на його виправдання, важливими та достатніми.

З урахуванням вищенаведених положень Конвенції та правових позицій ЄСПЛ колегія суддів зазначає, що втручання відповідачів у приватне життя позивача не відповідало закону, воно жодним чином не було виправданим та необхідним у суспільстві та не було пропорційним законній меті його здійснення, тобто необхідний баланс між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, не був дотриманий.

Так, приймаючи рішення про припинення позивачем громадянства України та про вилучення і знищення його паспорту, відповідачі не врахували тих обставин, що з моменту народження позивача, отримання ним паспорту громадянина України пройшло досить багато часу.

Хоча Закон України «Про громадянство України» не визначає строків, протягом яких може бути скасовано рішення державного органу про оформлення громадянства України, колегія суддів, з огляду на принцип верховенства права, вважає, що прийняття такого рішення через 8 років після набуття особою, в даному випадку, батьком позивача ОСОБА_3, громадянства України та через 5 років після прийняття судом рішення, яке стало підставою для припинення громадянства вказаною особою, а також через 19 років з моменту народження позивача ОСОБА_1 вочевидь не може вважатися виправданим та необхідним, отже воно не відповідає справедливому балансу між цілями, яких домагався досягнути суб'єкт владних повноважень та несприятливими наслідками для прав, свобод і інтересів позивача , які настали внаслідок прийняття цього рішення.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 має стійкий правовий, культурний та соціальний зв'язок з Україною, адже він народився в м. Одеса, Україна, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 13.03.2009 року (а.с.15), в Україні проживають його батьки, брат та сестра, які також народилися на території України, а мати - ОСОБА_2 набула громадянство України на підставі Указу Президента України від 04.07.2007 року № 594/2007 (а.с.16-17.20), він навчався та закінчив Одеську загальноосвітню школу-інтернат № 1 1-3 ступенів гуманітарно-естетичного профілю Одеської міської ради Одеської області, що підтверджується свідоцтвом про базову загальну середню освіту НОМЕР_5 від 11.06.2013 року з додатком (а.с.18-19), на даний час є студентом та навчається в Одеському медичному інституті Міжнародного гуманітарного університету, що підтверджується студентським квитком серії НОМЕР_4 (а.с.25), військовозобов'язаний, що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_3 (а.с.26), разом із родиною проживає у власній квартирі за адресою: смт. Лиманське Роздільнянський район Одеської обл., НОМЕР_7, договір купівлі-продажу та витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно містяться в матеріалах справи (а.с. 21-22). Крім цього, сім'ї позивача, зокрема, матері, на праві власності належить квартира АДРЕСА_2 корп.4 в м. Одесі, що підтверджується свідоцтвом про право власності Серія НОМЕР_6 від 03.06.2009 року.

Зазначені обставини, на думку судової колегії підтверджують той факт, що як сам позивач, так і його родина протягом багатьох років легітимно перебували на території України і всі вони правомірно очікували, що в цій державі їх права та інтереси будуть захищені нарівні з іншими громадянами України.

До того ж, матеріали справи не містять жодного доказу, що ОСОБА_1 має будь-які зв'язки з державою походження його батьків.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано визнав протиправним висновок Управління з питань громадянства, реєстрації та роботи з громадянами з тимчасово окупованої території України Державної міграційної служби України в Одеській області, затверджений Департаментом з питань громадянства, реєстрації та роботи з громадянами з тимчасово окупованої території України Державної міграційної служби України 27.11.2015 року та законно зобов'язав Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області повернути ОСОБА_1 паспорт громадянина України.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції належним чином з'ясовані всі обставини справи, їм надано правильну юридичну оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б призвести до зміни чи скасування рішення суду не встановлено, а отже підстави для скасування постанови суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст.ст.195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст. 206, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області - залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, Суворовського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, Роздільнянського районного сектору Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування висновку № 21 від 27.11.2015 року, зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з моменту виготовлення повного тексту судового рішення

Суддя-доповідач: І.П. Косцова

Судді: Л.В. Стас

І.О. Турецька