Постанова № 65971222, 10.04.2017, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" квітня 2017 р. Справа № 922/5656/15

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Тихий П.В., суддя Гетьман Р.А. , суддя Россолов В.В.

при секретарі Деппа-Крівіч А.О.

за участю представників:

позивача не зявився;

відповідача ОСОБА_1 (довіреність №3 від 29.12.2016 року);

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх.№527Х/1-43) на рішення господарського суду Харківської області від 10.01.2017 року по справі №922/5656/15,

за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АХА Страхування", м. Київ,

до Товариства з додатковою відповідальністю "Міжнародна страхова компанія", м. Харків,

про стягнення коштів в розмірі 6942,64 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "АХА Страхування", м. Київ, звернувся до господарського суду із позовом до Товариства з додатковою відповідальністю "Міжнародна страхова компанія", м. Харків, про стягнення страхового відшкодування за договором страхування в розмірі 6942,64 грн. Також позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати.

Рішенням господарського суду Харківської області від 10.01.2017 року по справі №922/5656/15 (суддя Аюпова Р.М.) в позові відмовлено в повному обсязі. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства Страхова компанія "АХА Страхування" витрати на проведення судової експертизи в сумі 1527,50 грн.

Представник позивача, Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АХА Страхування", ТОВ "Українська боргова компанія" з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодилося та звернулося до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, на неповне зясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 10.01.2017 року по справі №922/5656/15 та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Судові витрати покласти на відповідача.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 16.02.2017 року апеляційну скаргу позивача прийнято до провадження, розгляд скарги призначено на 15.03.2017 року.

Ухвалою суду від 01.03.2017 року виправлено технічну описку в резолютивній частині ухвали суду від 16.02.2017 року, вірно зазначивши в пункті 4 резолютивної частини ухвали: розгляд скарги призначити на "27" березня 2017 року о 10:00 год.

17.03.2017 року від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№2921), в якому він просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу позивача без задоволення.

27.03.2017 року представник позивача надіслав клопотання (вх.№3298), в якому просить відкласти розгляд апеляційної скарги, посилаючись на зайнятість представника в іншому судовому засіданні у Вищому господарському суді.

Ухвалою суду від 27.03.2017 року розгляд апеляційної скарги було відкладено на 10.04.2017 року.

Позивач, будучи належним чином повідомлені про місце та час розгляду апеляційної скарги, не реалізував своє право на участь у судовому процесі та не забезпечив явку представників в судове засідання.

Згідно із пунктом 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи те, що явка представника позивача не була визнана обовязковою, а також те, що його неявка не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності зазначеного представника за наявними матеріалами у справі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутнього у судовому засіданні представника відповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що 05 лютого 2014 року між ПАТ "Страхова компанія "AXA Страхування" (позивач, страховик) та ОСОБА_2 (страхувальник) було укладено договір № 0601-1-06066-2-9-14043 добровільного страхування наземного транспорту - Honda Civic, 2008 року випуску, р/н НОМЕР_1.

У відповідності до умов вказаного договору страхування, позивач взяв на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку сплатити на користь страхувальника страхове відшкодування.

31.10.2014 р. у м. Харкові (вул. Гагаріна, 43) сталась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля НОМЕР_3 під керуванням ОСОБА_3.

Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди застрахованому транспортному засобу Honda Civic р/н НОМЕР_1 було завдано механічних ушкоджень.

Зазначена дорожньо-транспортна пригода сталося внаслідок порушення правил дорожнього руху ОСОБА_3, що підтверджується довідкою №9457861 про дорожньо-транспортну пригоду та постановою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 25.11.2014 р. у справі № 641/12083/14-п.

При цьому, згідно договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс АІ/2045304 від 08.08.2014 р.) відповідач - ТДВ "Міжнародна CK" здійснював страхування цивільно-правової відповідальності власника (законного користувача) забезпеченого транспортного засобу Subaru Forester, р/н НОМЕР_4. Франшиза, відповідно до умов зазначеного договору, становила 1000,00 грн.

Керуючись положеннями договору страхування №0601-1-06066-2-9-14043 від 05 лютого 2014 року, позивачем на підставі страхового акту №1.001.14.17501/VESKО31689 від 12.11.2014р. та розрахунку страхового відшкодування було виплачено страхувальнику страхове відшкодування у розмірі 14449,27 грн., що підтверджується платіжним дорученням №141 054 від 13.11.2014р.

12.05.2015 року позивач звернувся до відповідача з вимогою про відшкодування вищевказаної суми.

10.08.2015 року ТДВ "Міжнародна CK" відшкодувала AT "АХА Страхування" збитки в розмірі 6506,63 грн., що підтверджується платіжним дорученням №2473 від 10.08.2015р.

Позивач зазначає, що враховуючи виплату страхового відшкодування в розмірі 14449,27 грн., беручи до уваги франшизу в сумі 1000,00 грн. та сплату відповідачем збитків в сумі 6506,63 грн., залишок боргу ТДВ "Міжнародна CK" перед AT "CK "АХА Страхування" становить 6942,64 грн.

Відповідач, в свою чергу, зазначає, що вартість ремонту автомобілю НОМЕР_5, з урахуванням зносу заднього бамперу становила 7506,53 грн. Отже, беручи до уваги франшизу в сумі 1000 грн., Товариство з додатковою відповідальністю "Міжнародна страхова компанія" виплатило страхове відшкодування в повному обсязі в розмірі 6506,63 грн.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд зазначив, що позивач відшкодував відповідачу збитки в розмірі 6506,63 грн. з урахуванням франшизи в сумі 1000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №2473 від 10.08.2015р., отже позовні вимоги про стягнення страхового відшкодування за договором страхування в розмірі 6942,64 грн. є неправомірними та такими, що не підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АХА Страхування" є неправомірними та не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Статті 979 ЦК України та 16 Закону України "Про страхування" визначають, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону України "Про страхування", здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Відповідно до ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Частиною 1 ст. 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; шкоди; причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою; вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає (постанова Верховного Суду України від 22 січня 2013 у справі № 3-72 гс 12).

Відповідно до ч. 1 ст. 1191 ЦК України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Приписами ст. 990 ЦК України та ст. 25 Закону України "Про страхування" встановлено, що страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

Згідно зі ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Як вірно встановлено місцевим судом, позивачем на підставі страхового акту №1.001.14.17501/VESKО31689 від 12.11.2014р. та розрахунку страхового відшкодування було виплачено страхувальнику страхове відшкодування у розмірі 14449,27 грн., що підтверджується платіжним дорученням №141 054 від 13.11.2014р.

Разом з цим, відповідно до ст. 29 Закону України "Про обовязкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у звязку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Заперечуючи проти позову, відповідач надав до суду висновок експертного автотоварознавчого дослідження № 5740 від 23.06.2015р., виконаного Харківським науково-дослідним інститутом судових експертиз ім. Засл. проф. ОСОБА_4, відповідно до висновку якого, розмір вартості відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнту зносу складових, пошкодженого в результаті ДТП автомобіля Honda Civic, реєстраційний номер НОМЕР_1, складав 7506,63 грн.

Отже, оскільки висновки, надані до суду представниками позивача та відповідача, містили суперечливі данні та значно відрізнялись, суд першої інстанції ухвалою від 30.11.2015р. правомірно призначив по справі № 922/5656/15 судову автотоварознавчу експертизу.

На вирішення експертів судової автотоварознавчої експертизи було поставлене наступне питання:

- яка вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнту зносу складових пошкодженого внаслідок ДТП 31.10.2014р. автомобілю НОМЕР_6 без урахування ПДВ, станом на дату настання ДТП?

Згідно висновку судової автотоварознавчої експертизи № 4124 від 15.11.2016 р.:

Вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнту зносу складових пошкодженого внаслідок ДТП автомобіля НОМЕР_6, станом на дату настання ДТП, а саме 31.10.2014р., становить 7305,33 грн.

В частині 1 ст. 42 ГПК України зазначено, що висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами, встановленими статтею 43 цього Кодексу.

Стаття 43 ГПК України передбачає, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

В п. 18 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 року № 4 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" роз'яснено, що у перевірці й оцінці експертного висновку господарським судам слід з'ясовувати: чи було додержано вимоги законодавства у призначенні та проведенні судової експертизи; чи не було обставин, які виключали участь експерта у справі; компетентність експерта, якщо проведення судової експертизи доручено окремій особі, і чи не вийшов він за межі своїх повноважень; повноту відповідей на порушені питання та їх відповідність іншим фактичним даним; узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком судової експертизи; обґрунтованість експертного висновку та його узгодженість з іншими матеріалами справи.

Колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом, що висновок судового експерта № 4124 від 15.11.2016 та експертне дослідження проведено кваліфікованим експертом з дотриманням приписів Закону України "Про судову експертизу" та ГПК України, висновок експерта належним чином мотивований, обґрунтований та узгоджуються з іншими матеріалами справи.

Страховий акт №1.001.14.17501/VESKО31689 від 12.11.2014р. та розрахунок страхового відшкодування, надані позивачем в обґрунтування розміру збитків, не містять інших доказів щодо розміру відновлювального ремонту з урахуванням зносу, проте саме у такому розмірі має бути сплачене страхове відшкодування на користь позивача.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку, що визначена судовим експертом вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнту зносу складових пошкодженого внаслідок ДТП 31.10.2014р. автомобілю НОМЕР_6, є обґрунтованою та правомірно застосував її застосувати її при вирішенні даної справи.

Згідно з ст. 9 Закону України „Про страхування та ст. 12 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, крім випадків відшкодування шкоди, завданої життю та/або здоровю потерпілих.

Відповідно до полісу АІ/2045304 від 08.08.2014 р. встановлена безумовна франшиза у розмірі 1000,00 грн.

Враховуючи викладене, відповідач мав відшкодувати позивачу збитки в сумі 6305,33 грн. (7305,33 грн. - 1000,00 грн. франшизи).

Згідно зі ст. 36 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, страховик протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його.

10.08.2015р., тобто в межах 90 денного строку, позивач відшкодував відповідачу збитки в розмірі 6506,63 грн. з урахуванням франшизи в сумі 1000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №2473 від 10.08.2015р.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтовано зазначив, що виходячи з висновків судової автотоварознавчої експертизи жодних підстав щодо стягнення з відповідача будь-яких доплат страхового відшкодування на користь позивача немає. Більш того, відповідач переплатив позивачу страхове відшкодування на 201 грн.

За таких обставин, позовні вимоги про стягнення страхового відшкодування за договором страхування в розмірі 6942,64 грн. задоволенню не підлягають.

Посилання апелянта на положення ст. 1192 ЦК щодо розміру збитків відповідно до реальної вартості втраченого майна, визначення розміру відшкодування за договором майнового страхування на підставі рахунків СТО, належність і допустимість рахунку-фактури №ВС-0000283 від 31.10.2014 року, ремонтної калькуляції, є неналежним та недопустимим доказом, так як відповідно до вищевказаних положень Закону України «Про страхування», висновків, викладених у постанові ВГСУ від 09.02.2016 року по справі №922/4955/15 (наданої відповідачем до матеріалів справи) обсяг відповідальності страховика, що виник за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, є обмеженим лімітом відповідальності, зазначеним в полісі і розраховується з урахуванням зносу деталей, замінених в процесі відновлення транспортного засобу.

При цьому, обмеження законом ліміту відповідальності страховика за полісом ОСЦПВ не порушує право на відшкодування фактичних витрат страховика, що виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування шляхом подання позову до винної особи про відшкодування здійснених на відновлення пошкодженого майна витрат в частині, яку у відповідності до Закону Відповідач відшкодовувати не зобов'язаний (аналогічна позиція висловлена в постановах Верховного суду України від 04.06.2014 р. №6-49цс14та від 02.12.2015 р. №6-691цс15).

За таких обставин, твердження, викладені позивачем в своїй апеляційній скарзі, не спростовують висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

За таких обставин колегія суддів вважає, що твердження позивача, викладені ним в апеляційній скарзі, є необґрунтованими, а господарським судом першої інстанції правильно оцінені обставини справи, у звязку з чим підстав для скасування рішення та задоволення апеляційної скарги позивача колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 33, 43, 85, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 10.01.2017 року по справі №922/5656/15 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України через Харківський апеляційний господарський суд.

Повний текст постанови складено 13.04.2017 р.

Головуючий суддя Тихий П.В.

Суддя Гетьман Р.А.

Суддя Россолов В.В.