Постанова № 65971221, 06.04.2017, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" квітня 2017 р. Справа №917/557/15

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Гетьман Р.А., суддя Слободін М.М.,

при секретарі Довбиш А.Ю.,

за участю представників:

прокуратури Харківської області ОСОБА_1, посвідчення №043187 від 06.05.2016 року;

позивача ОСОБА_2, за довіреністю №343 від 04.11.2016 року;

першого відповідача не зявився;

другого відповідача не зявився;

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів (Полтавська міська рада) ОСОБА_3, за довіреністю №04.2-17/2/2871 від 09.12.2015 року.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Полтавської міської ради, м.Полтава, (вх.№654П/1-40) на рішення господарського суду Полтавської області від 03.06.2015 року по справі №917/557/15,

за позовом Першого заступника прокурора міста Полтави, м.Полтава,

в інтересах держави в особі Фонду державного майна України, м.Київ,

до 1. Полтавської обласної ради професійних спілок, м.Полтава,

2. Полтавської дитячо-юнацької спортивної школи «Авангард» імені ОСОБА_4 Полтавської обласної організації фізкультурно-спортивного товариства України, м.Полтава,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Полтавська міська рада, м.Полтава,

про визнання права власності держави на нерухоме майно,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 03.06.2015 року по справі №917/557/15 (суддя Кульбако М.М.) позов задоволено.

Визнано право власності держави Україна в особі Фонду державного майна України на нерухоме майно-будівлю спортивної школи площею 314,00 кв.м., що розташована за адресою: м.Полтава, вул.Жовтнева,37, вартістю 5432000,00 грн.

Додатковим рішенням господарського суду Полтавської області від 20.01.2016 року у даній справі стягнуто з Полтавської обласної ради професійних спілок у дохід Державного бюджету України 609,00 грн. витрат по сплаті судового збору. Стягнуто з Полтавської дитячо-юнацької спортивної школи «Авангард» імені ОСОБА_4 Полтавської обласної організації фізкультурно-спортивного товариства України в дохід Державного бюджету України 609,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

Третя особа Полтавська міська рада, з вказаним рішенням господарського суду першої інстанції не погодилася та звернулася до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення місцевим господарським судом при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, на неповне зясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 03.06.2015 року по справі №917/557/15 та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції не застосував відповідні приписи норм матеріального та процесуального права і дійшов до висновку про задоволення позовних вимог за відсутності належних та допустимих доказів виникнення між сторонами спору щодо права власності на будівлю спортивної школи по вул. Соборності (Жовтневій), 37 у м.Полтаві.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 01.03.2017 року апеляційну скаргу Полтавської міської ради прийнято до провадження та призначено до розгляду.

27.03.2017 року від позивача Фонду державного майна України надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№3332), в якому зазначає, що згоден з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та законним, прийнятим при об'єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення матеріального чи процесуального права, у звязку з чим просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

05.04.2017 року від Полтавської місцевої прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№3727), які є тотожними за змістом до відзиву Фонду державного майна України і в якому просить у задоволенні апеляційної скарги Полтавської міської ради відмовити, а рішення господарського суду Полтавської області від 03.06.2015 року залишити без змін.

Полтавська міська рада надала додаткові письмові пояснення по справі (вх.№3728 від 05.04.2017 року), в яких звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що в оскаржуваному рішенні відсутнє обґрунтування, що відповідачами - Полтавською обласною радою професійних спілок та Полтавською дитячо-юнацькою спортивною школою «Авангард» імені ОСОБА_4 Полтавської обласної організації фізкультурно-спортивного товариства України порушується, не визнається або оспорюється право власності позивача на обєкт зазначений у позовній заяві, як і відсутні обґрунтування того, що законні права позивача як власника зазначеного у позовній заяві обєкта порушується, не визнається або оспорюється. Крім того, скаржник зазначає, що під час розгляду справи в суді першої інстанції заявлялося клопотання про застосування наслідків спливу строку позовної давності, проте, вказаному клопотанню не було надано оцінки.

Ухвала суду про прийняття апеляційної скарги до провадження та призначення її до розгляду на 06.04.2017 року була направлена відповідачам рекомендованими листами 02.03.2017 року за адресами, зазначеними в апеляційній скарзі і отримана першим відповідачем 06.03.2017 року, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення, яке долучено до матеріалів справи. Однак, перший відповідач у судове засідання не зявився, про причини не з'явлення суд не повідомив.

Ухвала суду, яка направлялась на адресу другого відповідача - Полтавської дитячо-юнацької спортивної школи «Авангард» імені ОСОБА_4 Полтавської обласної організації фізкультурно-спортивного товариства України, повернулася до суду з позначкою поштового відділення «за закінченням терміну зберігання».

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до пункту 3.9.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог ч.1 ст. 64 Господарського процесуального кодексу України. За змістом цієї норми, у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації зазначеної в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців) і не повернуто підприємством звязку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Враховуючи, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті, зважаючи на те, що ухвала про прийняття апеляційної скарги до провадження направлялась рекомендованою кореспонденцією, а також на те, що явка представників відповідачів у судове засідання не була визнана обовязковою, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи в даному судовому засіданні за відсутності їх представників.

У судовому засіданні 06.04.2017 року представник апелянта підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги в повному обсязі та наполягав на її задоволенні.

Представники прокуратури Харківської області та позивача проти позиції скаржника заперечували з підстав викладених у відзивах.

Розглянувши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзивах на неї доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представників прокуратури, позивача та третьої особи (апелянта у справі), повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Згідно з положеннями ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 21 Господарського процесуального кодексу України позивачами є підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Відповідачами є юридичні особи та у випадках, передбачених цим Кодексом, фізичні особи, яким пред'явлено позовну вимогу.

Відповідно до приписів ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Положеннями статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

До способів захисту цивільних прав та інтересів відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України належить, зокрема, визнання права.

Відповідно до положень ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з положеннями ст. 392 Цивільного кодексу України позов про визнання права власності може бути заявлений до особи, яка оспорює або не визнає таке право власника, а також у разі втрати документа, який засвідчує його право власності.

Таким чином, вказаною нормою встановлена обов'язкова умова, за наявності якої власник майна може пред'явити позов про визнання за ним права власності, зокрема це не визнання права його власності особою, яка вказана відповідачем.

Позивачем у позові про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних відносин, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб.

Відповідачем у позові про визнання права власності виступає будь-яка особа, яка сумнівається у належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майно, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин.

Отже, сторонами у справі є особи, правовий спір яких вирішується в суді, що мають юридичну заінтересованість у результаті справи, мають комплекс процесуальних прав і обов'язків, необхідних для захисту прав, свобод та інтересів.

Звертаючись з позовом у даній справі відповідачами по справі позивачем визначено Полтавську обласну раду професійних спілок та Полтавську дитячо-юнацьку спортивну школу «Авангард» імені ОСОБА_4 Полтавської обласної організації фізкультурно-спортивного товариства «Україна».

Проте, ані у позовній заяві, ані в рішенні суду першої інстанції відсутні обґрунтування того, що відповідачами - Полтавською обласною радою професійних спілок та Полтавською дитячо-юнацькою спортивною школою «Авангард» імені ОСОБА_4 Полтавської обласної організації фізкультурно-спортивного товариства «Україна» порушується, не визнається або оспорюється право власності позивача на об'єкт зазначений у позовній заяві, так само як і відсутні обґрунтування того, що законні права позивача як власника, зазначеного у позовній заяві об'єкта, порушується, не визнається або оспорюється.

Колегія суддів вважає, що наразі має місце звернення з позовною заявою не з метою захисту права власності, а з метою встановлення в судовому порядку факту належності права власності з подальшою можливістю його оформлення (внесення до реєстрів) за судовим рішенням. Тобто позов формально направлений не для визнання, а для набуття права власності.

Вказані обставини виключають можливість задоволення такої позовної заяви.

Таким чином, тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність спору між сторонами і правових підстав для розгляду справи, у звязку з чим необґрунтовано та безпідставно задовольнив позовні вимоги.

Колегія суддів також вважає за необхідне зазначити, що як вбачається з матеріалів справи учасниками не заперечується факт власності держави на спірний обєкт і не вчиняються дії які б свідчили про порушення права власності.

Як вказує позивач, постановою Президії Полтавської обласної ради професійних спілок «Про закріплення права власності за ДЮСШ «Авангард» №П-56-3 від 18.10.2004 закріплено право власності на Будинок фізкультури «Авангард» за колективом дитячо-юнацької спортивної школи «Авангард» імені ОСОБА_4.

Колегія суддів зазначає, що згідно вказаної постанови вирішено лише підтримати звернення щодо закріплення права власності на Будинок фізкультури «Авангард» за колективом дитячо-юнацької спортивної школи «Авангард» імені ОСОБА_4, однак це не є підставою стверджувати та вважати що відповідне право власності набуте та має місце порушення власності іншої особи.

Постановою Президії Полтавської обласної ради ФСТ «Україна» «Про передачу спорт споруди на баланс КДЮСШ «Авангард» №13 від 14.03.2002 року вирішено передати на баланс КДЮСШ «Авангард» будинок фізкультурника. Згідно акту передачі спорт споруди від 14.03.2002 року укладеним між директором КДЮСШ «Авангард» «Україна» та головою Полтавської облради ФСТ, Полтавська обласна організація ФСТ «Україна» зняла з балансу споруду - Будинок фізкультури (вул. Жовтнева, 37, м. Полтава), балансова вартість якого 90532 грн., нарахований знос - 90532 грн., а Полтавська КДЮСШ «Авангард» прийняла на баланс вказаний об'єкт.

У той час, колегія суддів відзначає, що перебування будівлі на балансі другого відповідача не позбавляє її належності до державної власності, оскільки перебування майна, у тому числі приміщень, споруд, будинків на балансі підприємства (організації), не є безспірною ознакою його права власності, адже, баланс підприємства (організації) є формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна та обсягу фінансових зобовязань на конкретну дату; баланс не визначає підстав знаходження майна у власності (володінні) підприємства.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції, другим відповідачем було заявлено клопотання щодо спливу строку позовної давності і просив її застосувати.

При прийнятті оскаржуваного рішення, місцевим господарським судом вказане клопотання було залишено поза увагою, проте колегія суддів відзначає наступне.

Відповідно до приписів ст.ст. 256, 257 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За загальним правилом, згідно із ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але згідно положень частини п'ятої статті 267 Цивільного кодексу України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску строку позовної давності.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

У відповідності до частини 2.2. постанови пленуму Вищого господарського суду №10 від 29.05.2013 року «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Як вже було встановлено, право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду не є порушеним наразі, а отже з огляду на вищевказане позовна давність застосуванню не підлягає.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Полтавської області у даній справі є прийнятим при неповному з'ясуванні обставин справи, які мають значення для справи, та з порушенням норм права, що є підставою для його скасування з прийняття нового рішення у справі про відмову у задоволенні позовних вимог.

У п. 16 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про судове рішення» №6 від 23.03.2012 року визначено, що у разі оскарження первісного судового рішення, щодо якого було прийнято додаткове судове рішення, перегляду в сукупності з таким первісним судовим рішенням підлягає і додаткове судове рішення як похідне від первісного судового акта і є його невідємною складовою.

Відповідно до п. 10 ч.2 ст.105 Господарського процесуального кодексу України у постанові має бути зазначений новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, господарським судом Полтавської області при прийнятті оскаржуваного рішення 03.06.2015 року не було вирішено питання щодо розподілу судового збору, що в свою чергу стало підставою для прийняття додаткового рішення від 20.01.2016 року по справі №917/557/15 в порядку ст. 88 Господарського процесуального кодексу України.

Так, вказаним додатковим рішенням було стягнуто з Полтавської обласної ради професійних спілок у дохід Державного бюджету України 609,00 грн. витрат по сплаті судового збору та стягнуто з Полтавської дитячо-юнацької спортивної школи «Авангард» імені ОСОБА_4 Полтавської обласної організації фізкультурно-спортивного товариства України в дохід Державного бюджету України 609,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

Проте, вказаний розподіл судових витрат (судового збору за подання позовної заяви) є невірним, а саме, судом розподілено судові витрати за подання позовної заяви немайнового характеру, що суперечить обставинам справи.

Так, перший заступник прокурора міста Полтави звернувся до господарського суду Полтавської області з позовною заявою, яка містила вимогу визнати право власності держави в особі Фонду державного майна України на нерухоме майно - будівлю спортивної школи площею 314,00 кв.м., що розташована за адресою: м.Полтава, вул.Жовтнева,37, вартістю 5432000,00 грн.

У п. 2.2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» №7 від 21.02.2013 року визначено, що судовий збір з позовної заяви про визнання права власності на майно, витребування або повернення майна у позадоговірних зобов'язаннях (у тому числі в зв'язку з вимогами, заснованими на приписах частини п'ятої статті 216, статті 1212 Цивільного кодексу України тощо), - як рухомих речей, так і нерухомості, - визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру. При цьому суд не повинен визначати вартість майна за відповідними вимогами, оскільки за змістом пункту 3 частини другої статті 54 і статті 55 ГПК такий обов'язок покладається на позивача (в тому числі і в тих випадках, коли правові наслідки у вигляді повернення майна застосовуються з ініціативи господарського суду, наприклад, при визнанні договору недійсним - пункт 1 статті 83 ГПК).

Тобто, позивач - Перший заступник прокурора міста Полтави, звернувся до господарського суду з позовною заявою, яка містить вимогу майнового характеру та на виконання вимог чинного законодавства визначив вартість майна (ціну позову) у відповідності до якого необхідно провадити розрахунок розміру судового збору за приписами ст. 4 Закону України «Про судовий збір».

Враховуючи, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку про скасування рішення суду першої інстанції (первісного судового акта), а також встановлення того факту, що судом першої інстанції при винесені додаткового рішення щодо розподілу судових витрат (судового збору) невірно визначено розмір судового збору та надано невірну кваліфікацію позовним вимогам, а саме помилково вказано, що позовна вимога є вимогою немайнового характеру, додаткове судове рішення господарського суду Полтавської області від 20.01.2016 року підлягає скасуванню.

При цьому, з огляду на приписи п. 10 ч.2 ст.105 Господарського процесуального кодексу України необхідно здійснити новий розподіл судових витрат з урахуванням положень п. 2.2.1 та абз. 4 п. 4.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» №7 від 21.02.2013 року.

Невірне визначення місцевим господарським судом у даній справі розміру судового збору призвело до невірності та неправомірності визначення розміру судового збору, який підлягає сплаті при поданні апеляційної скарги.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст. 1 Закону України «Про судовий збір» судовий збір це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів і включається до складу судових витрат.

Судовий збір справляється, зокрема, за подання до суду апеляційної скарги на судове рішення (ст. 3 Закону України «Про судовий збір»).

Стаття 4 Закону України «Про судовий збір» визначає розмір ставок судового збору, а саме, судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Так, за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб; за подання позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становить - 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 150 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Також, за подання до господарського суду апеляційної скарги на рішення суду судовий збір становить 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви (редакція Закону України «Про судовий збір», яка є чинною станом на момент подання апеляційної скарги).

З огляду на приписи Закону України «Про судовий збір» в редакції чинній станом на момент подання позовної заяви належною сумою судового збору є 73080,00 грн. Третя особа звернулася з апеляційною скаргою 21.02.2017 року, що підтверджується відтиском штампу відділу документального забезпечення господарського суду Полтавської області, а отже судовий збір за подання апеляційної скарги необхідно розраховувати у порядку передбаченому Законом України «Про судовий збір» станом на момент звернення з апеляційною скаргою 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви і належною сумою судового збору є 80388,00 грн.

В ухвалі Харківського апеляційного господарського суду від 01.03.2017 року апелянту було розяснено щодо порядку та розміру судового збору, що підлягає сплаті по даній справі, а також зобовязано надати до суду належні та допустимі докази в підтвердження сплати судового збору по справі у встановленому порядку і розмірі відповідно до Закону України «Про судовий збір».

Проте, Полтавська міська рада, звертаючись до суду з апеляційною скаргою не надала доказів сплати судового збору у відповідному розмірі та порядку (судовий збір сплачено лише у розмірі 1339,80 грн.), а також не надано таких доказів станом на момент призначення та проведення 06.04.2017 року судового засідання.

Відповідно до п. 7 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України» №7 від 17.05.2011 року, у випадку несплати судового збору у встановленому законом розмірі суд стягує недоплачену суму збору за результатами апеляційного провадження.

Отже, оскільки, станом на момент вирішення по суті апеляційної скарги, апелянтом судовий збір не сплачено у належному розмірі, то у звязку із закінченням апеляційного провадження, враховуючи надані суду апеляційної інстанції повноваження, колегія суддів дійшла висновку про стягнення з Полтавської міської ради на користь державного бюджету України судового збору за подання апеляційної скарги, у відповідності до приписів ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, судовий збір за подання апеляційної скарги, оскільки вона задоволена судом також підлягає перерозподілу на загальних підставах визначених Господарським процесуальним кодексом України та постановою пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» №7 від 21.02.2013 року.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 34, 43, 49, 88, 99, 101, п.2 ст. 103, п.1, 4 ч. 1 ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Полтавської міської ради задовольнити.

Рішення господарського суду Полтавської області від 03.06.2015 року по справі №917/557/15 скасувати.

Додаткове рішення господарського суду Полтавської області від 20.01.2016 року по справі №917/557/16 скасувати.

Прийняти нове судове рішення, яким у задоволені позову Першого заступника прокурора міста Полтави в інтересах держави в особі Фонду державного майна України відмовити.

Стягнути з Фонду державного майна України (01601, м.Київ, вул. Кутузова, 18/9, код ЄДРПОУ 00032945) у дохід державного бюджету України по коду бюджетної класифікації 2203001 «Судовий збір (Державна судова адміністрація України, 050)», р/р 31214206783002, отримувач: УДКСУ у м. Полтава, Полтавської області (м. Полтава), 22030001, код за ЄДРПОУ 38019510, банк отримувача - Головне управління Державної казначейської служби України у Полтавській області, код банку 831019 - 73080,00 грн. судового збору за подання позовної заяви.

Стягнути з Полтавської міської ради (36000, м.Полтава, вул. Соборності, 36, код ЄДРПОУ 24388285) у дохід державного бюджету України (отримувач коштів УДКСУ у Шевченківському районі м.Харкова, код 37999654, банк отримувача ГУДКСУ у Харківській області, МФО 851011, рахунок отримувача 31216206782003, код класифікації доходів бюджету 22030101 «Судовий збір») 79048,20 грн. недоплаченої суми судового збору за подання апеляційної скарги.

Стягнути з Фонду державного майна України (01601, м.Київ, вул. Кутузова, 18/9, код ЄДРПОУ 00032945) на користь Полтавської міської ради (36000, м.Полтава, вул. Соборності, 36, код ЄДРПОУ 24388285) 80388,00 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Полтавської області видати відповідні накази.

Повний текст постанови складено 11 квітня 2017 року.

Головуючий суддя Хачатрян В.С.

Суддя Гетьман Р.А.

Суддя Слободін М.М.