Постанова № 65971206, 12.04.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" квітня 2017 р. Справа№ 911/3437/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Гаврилюка О.М.

Майданевича А.Г.

за участю секретаря судового засідання - Куценко К.Л.;

за участю представників сторін:

від позивача: був присутнім в судовому засіданні 10.04.2017, 12.04.2017 - не з'явився;

від відповідача: Дідескуль А.Л. - представник за довіреністю № 173 від 09.11.2016; Загваздін С.М. - директор згідно виписки з ЄДРПОУ

розглянувши апеляційні скарги Публічного акціонерного Товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та Комунального підприємства "Софія" Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області

на рішення Господарського суду Київської області від 15.12.2016

у справі № 911/3437/16 (суддя - Карпечкін Т.П.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Комунального підприємства "Софія" Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області

про стягнення 713 620,68 грн,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Комунального підприємства "Києво-Святошинська тепломережа" Київської обласної ради (надалі - відповідач), в якому просив суд стягнути з відповідача на свою користь: пеню на загальну суму 190 623,30 грн, інфляційні збитки на загальну суму 493 534,66 грн та 3 % річних на загальну суму 26462,712 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем свого обов'язку щодо оплати поставленого позивачем природного газу згідно договору купівлі-продажу природного газу №1005/14-ТЕ-17.

Рішенням Господарського суду Київської області від 15.12.2016 у справі № 911/3437/16 (повний текст складено 26.12.2016) позов задоволено частково: стягнуто з Комунального підприємства "Софія" Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 95 311,65 грн. пені, 493 534,66 грн. інфляційних, 29 462,72 грн. 3% річних та 10 704,50 грн. витрат по сплаті судового збору. В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в позові та прийняти нове рішення про задоволення позову в цій частині.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.01.2017 апеляційну скаргу позивача було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 13.02.2017.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове рішення в цій частині про відмову в позові.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.02.2017 апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 13.02.2017, а також об'єднано в одне апеляційне провадження апеляційну скаргу Комунального підприємства "Софія" Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області на рішення Господарського суду Київської області від 15.12.2016 у справі № 911/3437/16 з апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Київської області від 15.12.2016 у справі № 911/3437/16.

Справа розглядалася різними складами суду.

У зв'язку з перебуванням судді Суліма В.В. у відпустці, відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 10.04.2017, для розгляду апеляційних скарг у даній справі визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Коротун О.М., судді: Гаврилюк О.М., Майданевич А.Г., вказана судова колегія ухвалою від 10.04.2017 прийняла апеляційну скаргу до свого провадження, розглянула її по суті та ухвалила постанову у даній справі. У судовому засіданні 10.04.2017 в порядку ст. 77 ГПК України було оголошену перерву до 12.04.2017.

10.04.2017 через відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів від відповідача надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи. Вказані документи були долучені до матеріалів справи. Разом з цим, суд апеляційної інстанції зазначає, що такі документи не впливають на оцінку доказів при розгляді даної справи в розумінні ст. 38 ГПК України.

В судовому засіданні 12.04.2017 представники відповідача свою апеляційну скаргу у даній справі підтримали, просили рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог скасувати з прийняттям нового про відмову в позові повністю.

Представник відповідача в судове засідання 12.04.2017 не з'явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, про що свідчить наявна в матеріалах справи розписка від 10.04.2017. Жодних заяв чи клопотань від сторони не надходило, про причини неявки в судове засідання 12.04.2017 не повідомив.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційних скарг, пояснень та відзивів на неї, заслухавши пояснення представників відповідача, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно з'ясовано судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 30.12.2013 між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (продавець) та Комунальним підприємством «Софія» Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (покупець) був укладений договір №1005/14-ТЕ-17 купівлі-продажу природного газу (надалі - договір).

Відповідно до п.1.1 договору продавець зобов'язався поставити покупцеві імпортований природний газ, виключно для вироблення теплової енергії, яка споживається населенням, релігійними організаціями, національними творчими спілками та їх регіональними осередками (крім обсягів, що використовуються для виробничо-комерційної діяльності), а покупець - прийняти та оплачувати газ на умовах цього договору.

На виконання п. 1.1 договору позивач поставив протягом січня - грудня 2014 року, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 1 308 064,94 грн, що підтверджуються актами приймання-передачі природного газу: від 31.01.14 б/н за січень на суму 288 710,03 грн; від 28.02.14 б/н за лютий на суму 255 338,20 грн; від 31.03.14 б/н за березень на суму 200452,92 грн; від 30.04.14 б/н за квітень на суму 72 982,66 грн; від 31.10.14 б/н за жовтень на суму 45075,76 грн.; від 30.11.14 б/н за листопад на суму 217844,34 грн; від 31.12.2014 б/н за грудень на суму 217 844,34 грн.

Таким чином, позивачем передано відповідачу природний газ на загальну суму 1 308 064,94 грн (вказана обставина підтверджується наявними в матеріалах справи копіями актів).

Пунктом 6.1. договору встановлено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа наступного за місяцем поставки газу.

Позивач зазначає, що відповідач свої зобов'язання з оплати отриманого природного газу своєчасно та в повному обсязі не виконав, хоча на момент подання позову природний газ оплачений відповідачем в повному обсязі, однак відповідні оплати відповідач проводив розрахунки за природний газ з простроченнями.

Розглядаючи спір по суті у даній справі, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, а тому задовольнив їх (зменшивши розмір пені на 50 %). При цьому зазначив, що посилання відповідача на погашення заборгованості на підставі договору № 1635/30 від 26.12.2014 та договору № 540/375-6 від 18.12.2015 про організацію взаєморозрахунків, є необгрунтованим, оскільки відповідні договори передбачають проведення взаєморозрахунків щодо заборгованості, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості послуг встановленим тарифам, за рахунок субвенцій державного бюджету. Разом з цим, на думку місцевого господарського суду, наведені договори про організацію взаєморозрахунків не визначають конкретних договорів постачання природного газу, на погашення заборгованості за якими вони укладені. Про погашення заборгованості за рахунок субвенцій державного бюджету за договором № 1005/14-ТЕ-17 купівлі-продажу природного газу від 30.12.2013 свідчить лише призначення платежу в платіжних дорученнях № 18 від 30.12.2014 на суму 13400 грн та № 19 від 23.12.2015 на суму 109700 грн.

Місцевий господарський суд також зазначив, що оскільки договори № 1635/30 від 26.12.2014 та №540/375-6 від 18.12.2015 про організацію взаєморозрахунків, не визначають конкретного договору постачання природного газу, заборгованість за яким передбачається погашати шляхом проведення взаєморозрахунків за рахунок бюджетних коштів, зокрема договору № 1005/14-ТЕ-17 купівлі-продажу природного газу від 30.12.2013, відсутні підстави стверджувати, що відповідними договорами про організацію взаєморозрахунків сторони змінили порядок і строки проведення розрахунків за спожитий природний газ, відповідно до договору № 1005/14-ТЕ-17 купівлі-продажу природного газу від 30.12.2013.

Суд апеляційної інстанції вважає, що такі висновки місцевого господарського суду (щодо договорів № 1635/30 від 26.12.2014 та №540/375-6 від 18.12.2015) суперечать матеріалам справи та практиці Верховного Суду України в аналогічних спорах, що обґрунтовується наступним.

З матеріалів справи вбачається, що 26.12.2014 між Головним управлінням Державної казначейської служби у Київській області (сторона перша), Департаментом фінансів Київської облдержадміністрації (сторона друга), Управлінням фінансів Києво-Святошинської районної державної адміністрації (сторона третя), Києво-Святошинською районною державною адміністрацією (сторона четверта), КП "Софія" Софіївсько-Борщагівської сільської ради (сторона п'ята), НАК „Нафтогаз України" (сторона остання) було укладено договір № 1635/30 про організацію взаєморозрахунків.

Відповідно до п. 8 договору №1635/30 сторона п'ята перераховує на рахунок сторони останньої кошти у сумі 13400,00 грн, у тому числі податок на додану вартість 2 233,33 грн для погашення заборгованості за спожитий природний газ згідно з договором від 30.12.2013 №1005/14-ТЕ-17 за 2014 рік.

Підпунктами 1), 2) пункту 11. договору № 1635/30 про організацію взаєморозрахунків передбачено, що з метою виконання договору сторони зобов'язуються забезпечити подання до територіальних органів Казначейства належним чином оформлених договорів та платіжних документів згідно з Порядком та умовами надання у 2014 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення. що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування; не вчиняти до проведення взаєморозрахунків дій з погашення заборгованості відповідно до договору.

Пунктом 14 договору № 1635/30 про організацію взаєморозрахунків визначено строк його дії, згідно якого договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором.

Згідно з пунктом 16 договору № 1635/30 про організацію взаєморозрахунків сторони засвідчують, що після виконання договору вони не мають одна до одної жодної претензії стосовно предмета договору.

На виконання умов договору купівлі-продажу природного газу №1005/14-ТЕ-17 від 30.12.2013 та договору про організацію взаєморозрахунків № 540/345від 18.12.2015 відповідач перерахував позивачу грошові кошти у загальному розмірі 13400,00 грн., що підтверджується наявним у матеріалах справи платіжним дорученням №18 від 30.12.2014.

18.12.2015 між Головним управлінням Державної казначейської служби у Київській області (сторона перша), Департаментом фінансів Київської облдержадміністрації (сторона друга), Управлінням фінансів Києво-Святошинської районної державної адміністрації (сторона третя), Києво-Святошинською районною державною адміністрацією (сторона четверта), КП "Софія" Софіївсько-Борщагівської сільської ради (сторона п'ята), НАК „Нафтогаз України" (сторона шоста) та ПАТ «Укргазвидобування» (сторона остання) було укладено договір № 540/345-в про організацію взаєморозрахунків.

Відповідно до п. 8 договору №540/345-в сторона п'ята перераховує на рахунок сторони шостої кошти у сумі 109700,00 грн, у тому числі податок на додану вартість 18283,33 грн для погашення заборгованості за спожитий природний газ згідно з договором від 30.12.2013 №1005/14-ТЕ-17 за 2014 рік.

Підпунктами 1), 2) пункту 11. договору № 540/345-в про організацію взаєморозрахунків передбачено, що з метою виконання договору сторони зобов'язуються забезпечити подання до територіальних органів Казначейства належним чином оформлених договорів та платіжних документів згідно з Порядком та умовами надання у 2015 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення. що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування; не вчиняти до проведення взаєморозрахунків дій з погашення заборгованості відповідно до договору.

Пунктом 15 договору № 540/345-в про організацію взаєморозрахунків визначено строк його дії, згідно якого договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором.

Згідно з пунктом 17 договору № 540/345-в про організацію взаєморозрахунків сторони засвідчують, що після виконання договору вони не мають одна до одної жодної претензії стосовно предмета договору.

На виконання умов договору купівлі-продажу природного газу №1005/14-ТЕ-17 від 30.12.2013 та договору про організацію взаєморозрахунків № 540/345 від 18.12.2015 відповідач перерахував позивачу грошові кошти у загальному розмірі 109700,00 грн., що підтверджується наявним у матеріалах справи платіжним дорученням №18 від 23.12.2015.

Таким чином, суд першої інстанції безпідставно зазначив, що в договорах № 540/345 та № 1635/30 не визначено конкретного договору постачання природного газу, заборгованість за яким передбачається погашати шляхом проведення взаєморозрахунків, оскільки такий договір зазначено в пунктах 8 вказаних договорів.

Так, у постанові Верховного Суду України від 25 березня 2015 року у справі № 3-23гс15 (№ 924/1265/13) за позовом Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до комунального підприємства про стягнення інфляційних втрат, 3 % річних і пені у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору про постачання природного газу, зроблено висновок про те, що для застосування наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК, необхідно, щоб оплату було здійснено поза межами порядку і строків, визначених договорами про організацію взаєморозрахунків.

Таким чином, з урахуванням наведеної правової позиції, суд апеляційної інстанції приймає доводи відповідача, що поза межами договорів про організацію взаєморозрахунків відповідачем було погашено заборгованість у розмірі 1184964,94 грн. Оскільки заборгованість у розмірі 123 100,00 грн (109700,00 грн + 13400,00 грн) була сплачена в межах договорів № 540/345 та № 1635/30, а тому нарахування пені, інфляційних втрат та 3 % річних на вказану суму є неправомірним.

А тому, нарахування пені, інфляційних втрат та 3 % річних в даній справі є обґрунтованим лише на суму 1184964,94 грн. Натомість суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив із суми боргу в розмірі 1 308 064,94 грн. А тому рішення місцевого господарського суду підлягає зміні щодо сум, які підлягають стягненню.

Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 цього ж кодексу закріплено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 692 цього ж кодексу передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно статті 610 цього ж кодексу порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 1 статті 612 цього ж кодексу боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 статті 549 цього ж кодексу передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частиною 3 цієї ж статті встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно пункту 6.1. договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати планових обсягів газу протягом місяця поставки.

Пунктом 7.2. купівлі-продажу природного газу №1005/14-ТЕ-17 від 30.12.2013 передбачено, що у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1. цього договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Так, відповідно до ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд апеляційної інстанції здійснив власний розрахунок та дійшов висновку, що обґрунтованим розміром пені, що було розраховано на суму боргу в розмірі 1 184 964,94 грн за заявлені періоди (з урахуванням часткових оплат відповідача) становить 172 684,03 грн за заявлені періоди.

Окрім цього, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати в розмірі 493 534,66 грн. та 3% річних в розмірі 29462,72 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з положеннями пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що обґрунтованими в цій частині є позовні вимоги про стягнення 447 088,86 грн - інфляційних втрат та 26 69,03 грн - 3% річних (виходячи із суми основного боргу в розмірі 1 184 964,94 грн) за заявлені періоди.

Разом з цим, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність зменшення розмір неустойки, у вигляді пені на 50 %. Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком місцевого господарського суду з урахуванням наступного.

В частині 3 статті 551 Цивільного кодексу України зазначено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно з частиною 1 статті 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язання боржником, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Таким чином, питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто, сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.

Колегія суддів погоджується з доводами відповідача та враховує 100% виконання зобов'язання, добросовісну поведінку відповідача, споживання природного газу населенням, фінансову залежність від субвенції з державного бюджету, а також те, що вказані обставини призвели до виникнення заборгованості у відповідача та неможливості своєчасно розрахуватися за спожитий газ, а матеріали справи не містять належних доказів на підтвердження факту завдання яких-небудь збитків позивачу несвоєчасним виконанням за договором 1005/14-ТЕ-17. Тому доводи позивача (зазначені в апеляційній скарзі) про відсутність виняткових обаставин - є необгрунтованими.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для зменшення розміру пені на 50%.

Щодо доводів апелянта (відповідача) про необхідність застосування у даній справі наслідків спливу позовної давності, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Пунктом 9.3. договору встановлено, що строк у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим Договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у п'ять років.

Відповідно до ст. 259 ЦК України, позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Таким чином, сторони пунктом 9.3. договору збільшили строк позовної давності до п'ять років.

Вказаний пункт договору, як і самий договір недійсним в судовому порядку не визнавався.

Разом з цим, з матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся з позовом 19.10.2016, тоді як порушення строків оплати (і фактична обізнаність позивача із вказаним порушенням) розпочалось з 15.02.2014.

А тому суд апеляційної інстанції відхиляє як необґрунтовані доводи відповідача про пропуск строку позовної давності як підставу для відмови в позові.

Суд апеляційної інстанції також не приймає доводи відповідача з посиланням на лист № 17 від 02.02.2015, відповідно до якого відповідач просив зарахувати в рахунок погашення заборгованості КП «Софія» по договору № 1005/14-ТЕ-17 від 30.12.2013 переплату в розмірі 199 472,98 грн, оскільки у даній справі предметом спору є стягнення пені, інфляційних втрат та 3 % річних, тоді як у вказаному листі йдеться про основну заборгованість за договором № 1005/14-ТЕ-17 від 30.12.2013.

Таким чином, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню є позовні вимоги про стягнення з відповідача 86 342,02 грн - пені (50 % від суми пені, яка визнана судом апеляційної інстанції обгрунтованою), 447 088,86 грн - інфляційних втрат, 26 690,03 грн - 3% річних.

За таких обставин апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає зміні на підставі пункту 4 частини 1 статті 103, п. 1 ч. 1 ст. 104 ГПК України.

Судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з цим, в частині судових витрат по стягненню пені суд відходить від принципу пропорційності у відповідності до ч. 2 ст. 49 ГПК України та в цій частині судовий збір покладає на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32-34, 36, 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Київської області від 15.12.2016 у справі № 911/3437/16 - залишити без задоволення.

2. Апеляційну скаргу Комунального підприємства "Софія" Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області на рішення Господарського суду Київської області від 15.12.2016 у справі № 911/3437/16 - задовольнити частково.

3. Частину 1 пункту 2 резолютивної частини рішення Господарського суду Київської області від 15.12.2016 у справі № 911/3437/16 - змінити, виклавши її в наступній реакції:

Стягнути з Комунального підприємства "Софія" Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (08131, Київська обл., с. Софіївська Борщагівка, вул Соборна, 53б, код 32611763) на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01601, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 6, код 20077720) 86 342 (вісімдесят шість тисяч триста сорок дві) грн 02 коп. - пені; 447 088 (чотириста сорок сім тисяч вісімдесят вісім) грн 86 коп. - інфляційних втрат; 26 690 (двадцять шість шістсот дев'яносто) грн 03 коп. - 3% річних та 9 697 (дев'ять тисяч шістсот дев'яносто сім) грн 28 коп. - судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції.

4. В решті рішення Господарського суду Київської області від 15.12.2016 у справі № 911/3437/16 - залишити без змін, а апеляційну скаргу Комунального підприємства "Софія" Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області - без задоволення.

5. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01601, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 6, код 20077720) на користь Комунального підприємства "Софія" Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (08131, Київська обл., с. Софіївська Борщагівка, вул Леніна, 53б, код 32611763) 1 108 (одна тисяча сто вісім) грн 10 коп. - судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

6. Видачу наказів доручити місцевому господарському суду.

7. Матеріали справи № 911/3437/16 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена у встановленому чинним законодавством порядку.

Головуючий суддя О.М. Коротун

Судді О.М. Гаврилюк

А.Г. Майданевич