Постанова № 65970631, 06.04.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" квітня 2017 р. Справа№ 911/3480/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Зеленіна В.О.

Алданової С.О.

секретар: Іванов О.О.

за участю представників

позивача: Шкурат О.М.;

відповідача: Наконечний В.В., Рижковська Ю.Є.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства акціонерний банк

"Укргазбанк"

на рішення Господарського суду Київської області

від 14.02.2017р.

у справі №911/3480/16 (суддя Подоляк Ю.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства акціонерний банк

"Укргазбанк"

до Приватного акціонерного товариства "Українська національна

розрахункова картка"

про стягнення 317 733,60 грн.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство акціонерний банк "Укргазбанк" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Українська національна розрахункова картка" (далі - відповідач) про стягнення з відповідача заборгованості за договором №2р/12 від 14.08.2014р. на виконання робіт по розробці та супроводженню програмного забезпечення в загальній сумі 317 733,60 грн. (з них: 253 800,00 грн. - попередня оплата, 16 270,34 грн. - інфляційні втрати, 6 153,78 грн. - 3% річних, 41 509,48 грн. - неустойка), обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідач неналежним чином виконував свої зобов'язання перед позивачем в частині дотримання строків виконання робіт за укладеним між сторонами договором, у зв'язку з чим у позивача виникло право на повернення суми попередньої оплати та нарахування інфляційних втрат, 3% річних і пені на суму боргу за весь період прострочення.

Відповідач проти позовних вимог заперечував, просив суд в позові відмовити, посилаючись на необґрунтованість та непідтвердженість вимог позивача належними доказами. Зокрема, відповідач зазначав про відсутність доказів на підтвердження вимог позивача щодо стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 253 800,00 грн. Окрім того, відповідач зазначав про те, що вимога відносно стягнення з відповідача 41 509,48 грн. пені, заявлена позивачем поза межами строку позовної давності.

Рішенням Господарського суду Київської області від 14.02.2017р. у справі №911/3480/16 позов задоволено частково, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 253 800,00 грн. попередньої оплати та 3 807,00 грн. витрат по сплаті судового збору. В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 14.02.2017р. у справі №911/3480/16 в частині відмови позивачу у стягненні інфляційних втрат у сумі 16 270,34 грн., 3% річних у сумі 6 153,78 грн., пені у сумі 41 509,48 грн. та прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Вимоги та доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, що призвело до прийняття неправильного рішення по суті заявлених вимог у даній справі. Зокрема, позивач звертав увагу суду апеляційної інстанції на наступне:

- суд відмовив у стягненні інфляційних витрат та 3% річних, обґрунтовуючи це тим, що порушення договірних зобов'язань щодо виконання робіт у строк не є порушенням грошового зобов'язання, оскільки дії зобов'язаної сторони не пов'язуються зі сплатою грошових коштів. Однак позивач вимагав сплати цих платежів за порушення строку повернення авансу, а не за прострочку виконання робіт. При чому, зобов'язання про повернення авансу було прямо передбачено умовами укладеного між сторонами Договору та має характер грошового зобов'язання, а тому відмова суду в цій частині вимог суперечить ст. 625 Цивільного кодексу України;

- в ст. ст. 231, 232 Господарського кодексу України законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов'язання. При винесенні рішення господарський суд не звернув увагу на п.5.3 укладеного між сторонами Договору, яким передбачено, що у разі порушення виконавцем строків виконання робіт, виконавець сплачує штраф замовнику в розмірі 0,1% від вартості робіт за кожний день прострочення. Тобто, умови договору передбачають сплату штрафу за кожен день прострочення, а отже, за весь період прострочення не обмежуючись шестимісячним терміном, що свідчить про неправомірну відмову у задоволенні вимог про стягнення штрафу.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.03.2017р. (головуючий суддя - Зубець Л.П., судді: Алданова С.О., Зеленін В.О.) апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 06.04.2017р.

06.04.2017р. через Відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначав про безпідставність доводів апеляційної скарги позивача та просив суд в задоволенні скарги відмовити.

В судовому засіданні 06.04.2017р. представник позивача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, рішення Господарського суду Київської області від 14.02.2017р. у справі №911/3480/16 в частині відмови позивачу у стягненні інфляційних втрат у сумі 16 270,34 грн., 3% річних у сумі 6 153,78 грн., пені у сумі 41 509,48 грн. скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В судовому засіданні 06.04.2017р. представники відповідача заперечували проти доводів апеляційної скарги, просили суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - без змін як таке, що було ухвалено з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням вимог матеріального і процесуального права.

В судовому засіданні 06.04.2017р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши представників сторін, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

14.08.2014р. між позивачем, як замовником, та відповідачем, як виконавцем, було укладено договір на виконання робіт по розробці та супроводженню програмного забезпечення №2р/12 (далі - Договір) (том справи - 1, аркуші справи - 18-23).

За умовами Договору (п.п.1.1-1.3) в порядку та на умовах останнього визначаються основні умови, строки та порядок взаємодії сторін при виконанні виконавцем робіт по розробці та супроводженню програмного забезпечення "BCZ-SST" (далі роботи по розробці - роботи); (супроводження ПЗ "BCZ-SST" - супроводження); (програмне забезпечення "BCZ-SST" - система). Функціонал системи надає можливість юридичним особам, фізичним особам-підприємцям, та фізичним особам виконувати платежі у національній валюті готівкою та в безготівковій формі з використанням банківських платіжних карток, емітованих банками "УкрКарт" (банки, що є членами платіжної системи "УкрКарт") та емітованих іншими банками на програмно-технічних комплексах самообслуговування замовника по договорам на прийом платежів шляхом інтеграції з білінгвою системою "Cash&Biling" ("Cash&Biling" - система, що забезпечує ведення бази договорів на прийом платежів та безпосередньо прийом платежів; використовується замовником на підставі окремого договору). Вимоги до системи містяться в додатку № 1 до даного договору. В результаті виконаних робіт виконавець надає замовнику систему та безстрокове право на використання системи (далі - ліцензія) на умовах, зазначених в розділі 6 цього договору, в підтвердження чого сторонами підписується акт приймання-передачі робіт. Датою надання замовнику ліцензії є дата підписання сторонами акта приймання передачі робіт. Оплата робіт, супроводження та надання ліцензії здійснюється замовником в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Порядок виконання робіт погоджений сторонами в розділі 2 Договору, відповідно до якого зазначені в цьому договорі роботи містять: розробку виконавцем системи, в т.ч. плану-графіка виконання робіт, що погоджується з замовником (в т.ч. містить в собі технологію платежів, екранні форми, зразки чеків, операції платежів у виписці Extract); впровадження на межхостовому інтерфейсі та інтеграцію системи з відповідною білінгвою системою "Cash&Biling" (інтеграція системи з білінгвою системою "Cash&Biling" відбувається через систему SWPayments - додаток №1 до даного договору); виконання комплексного тестування; введення в експлуатацію системи. Після виконання робіт, зазначених в п.2.1 Договору та передачі ліцензії, виконавець здійснює супроводження системи: усунення програмних помилок та збоїв; доопрацювання /переробка /модифікація системи згідно з вимогами законодавства України та Національного банку України; технічна підтримка та інструктаж персоналу замовника з 9:00 до 18:00 в робочі дні виконавця. Строк виконання робіт, зазначених в п. 2.1 договору складає 6 місяців з моменту здійснення замовником передплати відповідно до п. 3.3.1 договору.

В розділі 3 Договору наведена вартість робіт та порядок здійснення розрахунків, згідно з п.п.3.1-3.3, 3.5 якого всі розрахунки за договором здійснюються в національній валюті на підставі рахунків-фактур, наданих виконавцем. Вартість робіт по договору та надання ліцензії складає 507 600 грн., у тому числі: виконання робіт - 42 300 грн., крім того ПДВ 20% - 8 460 грн., всього з ПДВ 507600 грн.; надання ліцензії - 456 840 грн., без ПДВ (не є об'єктом оподаткування ПДВ, платіж роялті). Замовник здійснює оплату робіт та надання ліцензії в наступному порядку: після підписання договору, виконавець виставляє рахунок-фактуру замовнику на передплату в сумі 50% вартості зазначеної в п. 3.2 договору. Замовник протягом 10-ти банківських днів з дня отримання рахунка-фактури здійснює платіж на рахунок виконавця, що зазначений в реквізитах сторін; після підписання акту приймання-передачі робіт (додаток № 2 до договору), виконавець виставляє рахунок-фактуру замовнику на решту вартості в розмірі 50% вартості зазначеної в п. 3.2 договору. Замовник протягом 10-ти банківських днів з дня отримання рахунка-фактури здійснює платіж решти вартості на рахунок виконавця зазначеного в реквізитах сторін. Факт виконання робіт та надання ліцензії оформлюється сторонами підписанням акту приймання-передачі робіт.

У разі порушення виконавцем строків виконання робіт, передбачених Договором, виконавець виплачує штраф замовнику в розмірі 0,1% від вартості робіт за кожний день прострочення. Загальна сума штрафу не може перевищувати розміру облікової ставки Національного банку України на день виставлення штрафу, що діє у період, за який сплачується штраф від суми вартості робіт (п.5.3 Договору).

Згідно з умовами п.6.2 Договору виконавець надає замовнику безстрокове право використання системи на програмно-технічних комплексах самообслуговування замовника, у тому числі витягати й використовувати корисні властивості й функціональні можливості системи в комерційній і іншій діяльності замовника.

В п.п.8.1, 8.3 Договору передбачено, що останній вступає в силу з моменту його підписання належним чином уповноваженими представниками сторін та діє по 31.12.2015р. (включно). Закінчення терміну дії договору не звільняє сторони від виконання тих зобов'язань, що залишились невиконаними. Якщо до закінчення терміну дії цього Договору, останній не буде припинено відповідно до п.8.3 Договору, цей договір вважається автоматично продовженим на визначених ним умовах на кожний наступний рік. Дія цього договору може бути достроково припинена лише за взаємною згодою сторін.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що на виконання умов Договору він перерахував відповідачу 253 800,00 грн. попередньої оплати, але відповідач свої договірні зобов'язання у погоджені сторонами строки не виконав.

Позивач звернувся до відповідача з листом №170/10809/2015 від 16.12.2015р. (том справи - 1, аркуш справи - 16), в якому пропонував укласти додаткову угоду про розірвання Договору та повернути позивачу 253 800,00 грн. передоплати, посилаючись на те, що роботи за Договором відповідачем не виконані, а позивач втратив інтерес щодо їх виконання.

Оскільки звернення позивача було залишено відповідачем без належного реагування, позивач направив відповідачу вимогу №170/11536/2016 від 30.03.2016р. (том справи - 1, аркуш справи - 17) про повернення передплати в розмірі 253 800,00 грн. Однак відповідач грошові кошти не повернув.

Зважаючи на відмову відповідача в добровільному порядку повернути грошові кошти позивачу, останній звернувся за захистом своїх прав до суду та, окрім вимог про стягнення 253 800,00 грн. попередньої оплати, просив суд стягнути з відповідача 41 509,48 грн. неустойки, 16 270,34 грн. інфляційних втрат та 6 153,78 грн. 3% річних.

Місцевий господарський суд позов задовольнив частково, визнавши вимоги позивача нормативно обґрунтованими та документально підтвердженими лише в частині стягнення з відповідача 253 800,00 грн. попередньої оплати. В задоволенні решти вимог суд відмовив.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх обґрунтованими та такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові (ст. 837 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. ст. 846, 849 Цивільного кодексу України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. ст. 610, 612 Цивільного кодексу України).

В процесі судового розгляду було встановлено, що на виконання умов Договору позивач перерахував відповідачу передоплату у загальній сумі 253 800,00 грн., про що свідчать наявні в матеріалах справи меморіальні ордери №8177-857 від 27.08.2014р. та №8177-858 від 27.08.2014р. (том справи - 1, аркуші справи - 36-37).

Отримання грошових коштів від позивача відповідачем не заперечується.

Натомість відповідач свої зобов'язання по виконанню робіт у порядку і строки, погоджені сторонами в Договорі, не виконав. Докази, які б свідчили про протилежне в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до п.5.5 Договору виконавець зобов'язується повернути замовнику протягом 10 банківських днів, після отримання письмової вимоги замовника, в якій зазначається рахунок для повернення коштів, сплачені на виконання п.п.3.3.1 Договору грошові кошти у випадку невиконання робіт, зазначених в п.2.1 Договору та розірвання Договору.

Як уже зазначалося вище, позивач звертався до відповідача з листом №170/10809/2015 від 16.12.2015р., в якому пропонував укласти додаткову угоду про розірвання Договору та повернути позивачу 253 800,00 грн. передоплати, а також з вимогою №170/11536/2016 від 30.03.2016р. про повернення 253 800,00 грн. передплати. Однак відповідач грошові кошти не повернув, роботи, передбачені Договором також не виконав.

Колегією суддів враховано доводи відповідача про те, що у позивача відсутнє право на повернення попередньої оплати, оскільки відповідач виконав передбачені Договором роботи. Однак, з матеріалів справи вбачається, що місцевий господарський суд витребував у відповідача докази передачі позивачу програмного забезпечення, передбаченого Договором, та безстрокового права на використання вказаного програмного забезпечення відповідно до п.1.2 Договору (ухвала суду від 17.01.2017р.). Однак відповідач вимоги суду не виконав та витребувані докази не надав.

Посилання відповідача на те, що позивач фактично користується програмним забезпеченням BCZ-SST, розробленим за Договором для позивача, не може бути прийнято судом до уваги, оскільки ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надано доказів передання програмного забезпечення та доказів безстрокового права використання системи, за відсутності якого (права використання системи) позивач не може правомірно користуватися таким програмним забезпеченням

Відносно доводів відповідача про те, що укладений між сторонами Договір не розірвано, а відтак підстави для повернення попередньої оплати також відсутні, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Нормами ст. 849 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі, якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду. Замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору.

З наведеного випливає, що законодавцем надано право замовнику відмовитися в односторонньому порядку від договору підряду у будь-який час до закінчення роботи, і встановлене цією нормою право не може бути обмежене (аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 23.05.2012р. у справі №5010/1495/2011-18/65 та п.3 Оглядового листа Вищого господарського суду України "Про практику вирішення спорів, пов'язаних із виконанням договорів підряду (за матеріалами справ, розглянутих у касаційному порядку Вищим господарським судом України)" від 18.02.2013р. №01-06/374/2013).

За наведених обставин в їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 253 800,00 грн., у зв'язку з чим в цій частині позов підлягає задоволенню.

Відносно вимог позивача про стягнення з відповідача неустойки (штрафу), інфляційних втрат та 3% річних, судом було встановлено наступне.

В ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За розрахунками позивача, з відповідача за період з 31.12.2015р. по 20.10.2016р. підлягає стягненню нараховані на суму попередньої оплати інфляційні втрати у розмірі 16 270,34 грн. та 3% річних у розмірі 6 153,78 грн.

Однак, як вірно зазначив у своєму рішенні місцевий господарський суд, застосування ст. 625 Цивільного кодексу України є можливим лише у разі несвоєчасного виконання саме грошового зобов'язання, про що прямо вказано у названій статті.

Натомість в даному випадку має місце порушення відповідачем договірних зобов'язань в частині виконання робіт в обумовлений сторонами строк і саме це порушення потягло за собою право позивача вимагати повернення попередньої оплати, перерахованої відповідачу. Тобто, порушення відповідача не є порушенням саме грошового зобов'язання, оскільки дії зобов'язаної сторони не пов'язуються зі сплатою грошових коштів. За своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошові зобов'язання в розумінні ст. 625 Цивільного кодексу України.

Системний аналіз чинного законодавства свідчить про те, що обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (ст. 612 Цивільного кодексу України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (ст. 1212 Цивільного кодексу України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав (аналогічна правова позиція наведена в п.5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (із змінами та доповненнями) №14 від 17.12.2013р., постановах Верховного Суду України від 15.10.2013р. у справі №3-30гс13, від 16.09.2014р. у справі №3-90-гс14 та постановах Вищого господарського суду України від 19.02.2014р. у справі №910/10416/13, від 19.03.2014р. у справі №911/3120/13, від 16.02.2016р. у справі №908/1629/15-г).

Таким чином, правові підстави для застосування до правовідносин сторін у даній справі положень ст. 625 Цивільного кодексу України відсутні, а відтак вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 16 270,34 грн. інфляційних втрат та 6 153,78 грн. 3% річних є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відносно вимоги позивача про стягнення з відповідача 41 509,48 грн. неустойки, нарахованої за період з 24.04.2016р. по 20.10.2016р., колегією суддів було встановлено наступне.

В ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно зі ст. ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до п.5.3 Договору у разі порушення виконавцем строків виконання робіт, передбачених Договором, виконавець виплачує штраф замовнику в розмірі 0,1% від вартості робіт за кожний день прострочення. Загальна сума штрафу не може перевищувати розміру облікової ставки Національного банку України на день виставлення штрафу, що діє у період, за який сплачується штраф від суми вартості робіт.

Відмовляючи у задоволенні вказаної вимоги позивача, місцевий господарський суд виходив з того, що прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань розпочалося з наступного дня після спливу 6 місяців з моменту отримання передплати від позивача (замовника), та відповідно до ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України припинилося через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. За висновком місцевого господарського суду, позивачем здійснено розрахунок неустойки поза межами вищезгаданого шестимісячного періоду та виходячи з розміру подвійної облікової ставки Національного банку України, а не облікової ставки Національного банку України, як це передбачено п.5.3 Договору, з посиланням на який позивач обґрунтовує свої вимоги про стягнення неустойки.

Місцевий господарський суд відмовив у задоволенні заяви відповідача про застосування до вимоги позивача щодо стягнення неустойки строку позовної давності, посилаючись на необґрунтованість названої позовної вимоги.

З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

В матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про те, що відповідач виконав свої договірні зобов'язання перед позивачем у порядку та строки, обумовлені сторонами в Договорі, тобто в даному випадку має місце прострочення відповідача, у зв'язку з чим у позивача виникло право на застосування до відповідача штрафної санкції, встановленої в п.5.3 Договору.

Відповідно до ст. ст. 256, 258 Цивільного кодексу України позовною давністю є строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. До вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Згідно з положеннями ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Водночас за змістом ч.1 ст. 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом ч.5 ст. 267 Цивільного кодексу України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску строку позовної давності. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини (аналогічна правова позиція наведена в постанові Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013р. «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів»).

Окрім того, у зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане. Якщо договором чи іншим правочином визначено різні строки виконання окремих зобов'язань, що з нього виникають (наприклад, у зв'язку з поетапним виконанням робіт або з розстроченням оплати), позовна давність обчислюється окремо стосовно кожного з таких строків (аналогічна правова позиція наведена в постанові пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013р. "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, п.2.3 Договору, строк виконання робіт, зазначених в п.2.1 Договору складає 6 місяців з моменту здійснення замовником передплати відповідно до п.3.3.1 Договору.

Позивач здійснив передплату 27.08.2014р., про що свідчать наявні в матеріалах справи меморіальні ордери (том справи - 1, аркуші справи - 36-37). Однак в погоджені сторонами строки відповідач свої зобов'язання не виконав, а тому прострочення відповідача розпочалося з 28.02.2015р.

З позовної заяви вбачається, що остання була подана позивачем безпосередньо до Господарського суду Київської області 26.10.2016р., про що свідчить відбиток штампу Господарського суду Київської області для реєстрації вхідної кореспонденції на першому аркуші вказаної позовної заяви (том справи - 1, аркуш справи - 6), тобто поза межами законодавчо визначеного строку позовної давності для вимог про стягнення неустойки.

В даному випадку має місце прострочення відповідача, а відтак і порушене право позивача. Однак, з урахуванням заяви відповідача про застосування строку позовної давності до вимог позивача щодо стягнення 41 509,48 грн. неустойки, колегія суддів дійшла висновку про те, що у задоволенні вказаних вимог має бути відмовлено.

Колегією суддів враховано, що місцевим господарським судом було відмовлено у задоволенні вимоги позивача про стягнення неустойки у розмірі 41 509,48 грн. з інших підстав, водночас по суті названої вимоги рішення місцевого господарського суду є правильним.

Виходячи з системного аналізу норм Господарського процесуального кодексу України, не підлягає скасуванню судове рішення, якщо апеляційною інстанцією буде з'ясовано, що його резолютивна частина є правильною, хоча б відповідні висновки місцевого господарського суду й не були належним чином обґрунтовані у мотивувальній частині рішення. Водночас апеляційний господарський суд у мотивувальній частині своєї постанови не лише вправі, а й повинен зазначити власну правову кваліфікацію спірних відносин та правову оцінку обставин справи (аналогічна правова позиція наведена в п.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України №7 від 17.05.2011р. (із змінами та доповненнями) «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України»).

В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

З вищенаведеного слідує, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються.

Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Однак позивачем не надано ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів на спростування висновків місцевого господарського суду.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

За результатами перегляду справи апеляційний суд дійшов висновку про те, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи, у зв'язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції має бути залишено без змін.

Враховуючи відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на позивача (апелянта).

Керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства акціонерний банк "Укргазбанк" на рішення Господарського суду Київської області від 14.02.2017р. у справі №911/3480/16 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 14.02.2017р. у справі №911/3480/16 залишити без змін.

3. Матеріали справи №911/3480/16 повернути до Господарського суду Київської області.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді В.О. Зеленін

С.О. Алданова