Ухвала суду № 65968279, 12.04.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 квітня 2017 року м. Київ К/800/22204/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Маринчак Н.Є., Приходько І.В.,розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 03.12.2015

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.03.2016

у справі № 815/1962/15

за позовом дочірнього підприємства «Чабанка» (далі - позивач, ДП «Чабанка»)

до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області (далі - відповідач, ДПІ у Малиновському районі м. Одеси)

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

ДП «Чабанка» звернулось у квітні 2015 року до суду з позовом до ДПІ у Малиновському районі м. Одеси про скасування податкового повідомлення-рішення 15.12.2014 № 0003922203.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 03.12.2015, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.03.2016, позов задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме: п. 47.1 ст. 47, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), та ст. 7, ст. 9, ст. 11 ст. 86, ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позивач у своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з дотриманням норм матеріального та процесуального права, вважає касаційну скаргу відповідача необґрунтованою, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до ст. 2201 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань взаємовідносин з ПП «Буд-Системс» за липень 2014 року та ПП «Ін Кар» за серпень 2014 року, результати якої оформлено актом від 27.11.2014 № 117/22-213/33568185/6669, яким зафіксовано встановлені перевіркою порушення позивачем вимог: п. 198.1, п. 198.3 ст. 198 ПК України, зокрема, не підтверджено реальність здійснення фінансово-господарських операцій, отриманих від ПП «Буд-Системс» за липень 2014 року у сумі 5000,00 гривень податку на додану вартість та ПП «Ін Кар» за серпень 2014 року у сумі 166 083,34 гривні податку на додану вартість.

На підставі вказаного акту відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 15.12.2014 № 0003922203, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 171 083,00 гривні.

Як вбачається з матеріалів акту перевірки, наведені висновки відповідача ґрунтуються на отриманій податковій інформації по відпрацюванню ПП «Буд-Системс» та ПП «Ін Кар», а також встановленні фактів відсутності достатньої кількості робітників, основних фондів на вказаних підприємствах, що свідчать про нереальність здійснення фінансово-господарських операцій.

Суди першої та апеляційної інстанцій вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з чим погоджується суд касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За приписами п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

Так, в силу положень наведених норм, з моменту отримання зазначених податкових накладних від контрагентів у позивача виникло право на віднесення сум податку на додану вартість по операціях з цими контрагентами до складу свого податкового кредиту з податку на додану вартість.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що у перевіряємий період позивач (замовник) мав господарські взаємовідносини з: ПП «Буд-Системс» (підрядник) за договором підряду від 30.06.2014 № 17/П/14; ПП «Ін Кар» (підрядник) за договорами підряду від 10.07.2014 Б/Н та від 21.08.2014 № 21/08/14. Умовами наведених договорів передбачалося, що замовник доручає, а підрядник зобов'язується виконати передбачені даним договором роботи з обслуговування території та об'єктів нерухомості, ремонтні роботи на території комплексу «Чабанка». Загальний зміст і вартість робіт визначені в кошторисах, що є невід'ємною частиною договору і підставою для проведення розрахунків.

На підтвердження реального здійснення спірних господарських операцій, обумовлених вказаними правочинами, позивачем долучено до матеріалів справи копії дефектних актів, підсумкових відомостей ресурсів, довідок про вартість виконаних будівельних робіт та витрат форми КБ-3, актів прийому виконаних робіт форми КБ-2в, зведених кошторисів розрахунку вартості, локальних кошторисів, оборотно-сальдових відомостей по рахунку, платіжних доручень та податкових накладних.

При дослідженні наявних у матеріалах справи документів судами встановлено, що такі у повній мірі підтверджують фактичне виконання сторонами умов зазначених правочинів, зокрема, надання контрагентами послуг по виконанню робіт з обслуговування території та об'єктів нерухомості, ремонтних робіт та розрахунок за останні з боку позивача, що спричинило зміни майнового стану сторін вказаних договорів, та свідчить про реальне здійснення спірних господарських операцій за такими.

Водночас, судами обґрунтовано не взято до уваги твердження відповідача про відсутність будь-яких дозволів щодо перебування на території комплексу ДП «Чабанка» робітників, оскільки такі у повній мірі спростовуються наявними у матеріалах справи копіями наказів від 01.07.2014 № 17/3, від 10.07.2014 № 17/4 та від 21.08.2014 № 17/5 про доступ співробітників ПП «Буд-Системс» та ПП «Ін Кар» на територію ДП «Чабанка».

Разом з тим, судами встановлено, що на момент складання податкових накладних зазначені контрагенти позивача були зареєстровані платниками податку на додану вартість.

Також, є вірною позиція судів попередніх інстанцій, що порушення контрагентом податкового законодавства не може впливати на правомірність формування ДП «Чабанка» податкового кредиту та віднесення вартості отриманих послуг до складу валових витрат, оскільки платник податку не повинен нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку.

При цьому, вірно зауважено, що матеріали справи не містять доказів, які б вказували про безпосереднє відношення позивача до зловживань у системі відшкодування податку на додану вартість.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до п. 3 ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області - відхилити.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 03.12.2015 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.03.2016 у справі № 815/1962/15 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова Судді: Н.Є. Маринчак І.В. Приходько