Постанова № 65967196, 04.04.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/17521/14 Головуючий у 1-й інстанції: Качур І.А.

Суддя-доповідач: Федотов І.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

04 квітня 2017 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Федотова І.В.,

суддів: Губської Л.В. та Сорочка Є.О.,

за участю секретаря Полякової А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду, апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 січня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Міністерства юстиції України, Державної виконавчої служби, Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Міністерства юстиції України (далі - Відповідач 1), Державної виконавчої служби (далі - Відповідач 2), Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області (далі - Відповідач 3), в якому просив суд:

- визнати протиправним та скасувати Наказ Міністерства юстиції України від 13.10.2014 року № 2240/к «Про припинення державної служби ОСОБА_2»;

- поновити ОСОБА_2 на посаді начальника управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області з 14.10.2014 року;

- визнати протиправним подання Державної виконавчої служби України від 26.09.2014 року № 7-19/6.1132;

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління юстиції у Миколаївській області від 13.10.2014 року за №4866/03 «Про оголошення наказу Міністерства юстиції України від 13.10.2014 року №2240/к «Про припинення державної служби ОСОБА_2»»

- зобов'язати Головне управління юстиції у Миколаївській області нарахувати та виплатити ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 14.10.2014 року по день фактичного поновлення на посаді.

- допустити негайне виконання постанови суду в частині позовних вимог щодо поновлення ОСОБА_2 на посаді начальника управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області та виплати заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми за один місяць.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.12.2014 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено у повному обсязі.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.02.2015 року апеляційна скарга ОСОБА_2 залишена без задоволення, а постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.12.2014 року - без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 10.11.2015 року касаційна скарга ОСОБА_2 задоволена частково. Постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.12.2014 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 17.02.2015 року скасовані. Справа направлена на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Направляючи справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, суд касаційної інстанції вказав на те, що суди попередніх інстанцій прийшли до помилкового висновку про визнання дій щодо звільнення позивача на підставі пункту 6 частини першої статті 30 Закону України «Про державну службу» правомірними. Крім того, Вищий адміністративний суд України зазначив, що оскільки судом першої інстанції було помилково відмовлено в задоволенні позовних вимог про поновлення на роботі, а апеляційним судом залишено без змін дане судове рішення, то судами, відповідно, не було вирішено питання про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв'язку з незаконним звільненням.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 січня 2017 року у задоволені позову було відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, у зв'язку із порушенням судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права та прийняти нову, якою позовні вимоги задовольнити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, які з'явились в судове засідання, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з п.3 ч.1 ст.198, ч.1 ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, зокрема, є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Як свідчать матеріали справи, ОСОБА_2 працював на посаді начальника Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області з 08 липня 2011 року.

Відповідно до наказу Державної виконавчої служби України «Про проведення позапланової перевірки діяльності структурних підрозділів територіальних органів Міністерства юстиції України, що забезпечують реалізацію повноважень Державної виконавчої служби України, у Миколаївській області» від 01 липня 2014 року №40/5 Державною виконавчою службою України з 03 по 05 липня 2014 року проведено позапланову перевірку діяльності органів державної виконавчої служби Миколаївської області, за наслідками якої робочою групою складено довідку від 10 липня 2014 року.

В подальшому на підставі доповідної записки начальника Управління організаційного та кадрового забезпечення Державної виконавчої служби України Драюка С.Є. від 02 вересня 2014 року та з метою здійснення контролю за додержанням законодавства посадовими особами структурних підрозділів головних управлінь юстиції в областях, що забезпечують реалізацію повноважень Державної виконавчої служби України, Державною виконавчою службою України проведено безвиїзну перевірку додержання начальником Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області ОСОБА_2 законодавства України під час розгляду звернень громадян, що надійшли до Державної виконавчої служби України з приводу діяльності органів державної виконавчої служби Миколаївської області.

За результатами перевірки начальником Управління організаційного та кадрового забезпечення Державної виконавчої служби України Драюком С.Є. 12 вересня 2014 року було складено довідку про результати її проведення, в якій були зазначені вчинені начальником Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області ОСОБА_2 порушення вимог Законів України «Про виконавче провадження» та «Про звернення громадян», що полягали у формальному розгляді звернень громадян.

На підставі зазначених обставин Голова Державної виконавчої служби України звернувся до Міністра юстиції України з поданням №7-19/6.1/1132 від 26 вересня 2014 року про припинення державної служби ОСОБА_2, начальника Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області, відповідно до пункту 6 частини першої статті 30 Закону України «Про державну службу».

Наказом Міністерства юстиції України «Про припинення державної служби ОСОБА_2» від 13 жовтня 2014 року №2240/к припинено державну службу позивача та звільнено його з посади начальника управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області за порушення Присяги державного службовця на підставі пункту 6 частини першої статті 30 Закону України «Про державну службу».

Наказом Головного управління юстиції у Миколаївської області від 13 жовтня 2014 року №4866/03 було оголошено наказ Міністерства юстиції України «Про припинення державної служби ОСОБА_2» від 13 жовтня 2014 року №2240/к.

Вважаючи звільнення з посади начальника управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області за порушення Присяги державного службовця на підставі пункту 6 частини першої статті 30 Закону України «Про державну службу» незаконним, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність звільнення позивача на підставі пункту 6 частини першої статті 30 Закону України «Про державну службу» за порушення присяги державного службовця.

Колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про державну службу» підставами припинення державної служби є ті, що визначені у Кодексі законів про працю. Окрім цих підстав, державна служба також може бути припинена у разі: порушення умов реалізації права на державну службу; недотримання пов'язаних із проходженням державної служби вимог, передбачених статтею 16 Закону України «Про державну службу»; досягнення державним службовцем граничного віку проходження державної служби; відставки державних службовців, які займають посади першої або другої категорії; виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню державного службовця на державній службі; відмови державного службовця від прийняття або порушення Присяги, передбаченої статтею 17 Закону України «Про державну службу»; неподання або подання державним службовцем неправдивих відомостей щодо його доходів, передбачених статтею 13 Закону України «Про державну службу».

В пункті 6 частини першої статті 30 України «Про державну службу» визначено не окремий вид відповідальності державних службовців за порушення Присяги, а спеціальну підставу для припинення державної служби, що відбувається у формі звільнення.

У частині другій статті 14 Закону України «Про державну службу» законодавець визначив ще два додаткові заходи дисциплінарного впливу для державних службовців, вказавши, що крім дисциплінарних стягнень, передбачених чинним законодавством про працю України (стаття 147 Кодексу законів про працю), можуть застосовуватися попередження про неповну службову відповідність і затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду.

Таким чином, законодавець навів вичерпний перелік дисциплінарних стягнень, які можуть бути застосовані до державних службовців, а також підстави припинення державної служби.

Разом з тим, порядок застосування таких заходів впливу у Законі України «Про державну службу» не передбачено. Натомість порядок застосування дисциплінарних стягнень, у тому числі звільнення, врегульовано у Кодексі законів про працю (стаття 149).

Частиною третьою статті 149 Кодексу законів про працю України передбачено, що при обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

У частині другій статті 17 Закону України «Про державну службу» наведено текст присяги державного службовця такого змісту: «Повністю усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю, що буду вірно служити народові України, суворо дотримувати Конституції та законів України, сприяти втіленню їх у життя, зміцнювати їх авторитет, охороняти права, свободи і законні інтереси громадян, з гідністю нести високе звання державного службовця, сумлінно виконувати свої обов'язки».

З тексту Присяги вбачається, що в основі поведінки державного службовця закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки, недодержання яких утворює факт порушення Присяги. Тому, складаючи Присягу, державний службовець покладає на себе не тільки певні службові зобов'язання, але й моральну відповідальність за їх виконання. У зв'язку з цим як порушення Присяги слід розуміти скоєння державним службовцем проступку (вчинку) проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження авторитету державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків.

Отже, і порушення Присяги, і дисциплінарне правопорушення може бути наслідком недотримання, порушення державним службовцем як правових, так і етичних (моральних) засад проходження публічної служби. Таким чином, припинення державної служби у зв'язку з порушенням Присяги та дисциплінарна відповідальність державних службовців можуть бути наслідком існування схожих фактичних підстав у разі вчинення державним службовцем достатньо близьких за характером одне до одного дисциплінарного або іншого правопорушень. Звільнення за порушення присяги може мати місце лише тоді, коли державний службовець скоїв проступок проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків. Тобто звільнення за порушення присяги має застосовуватися за конкретні надзвичайно тяжкі проступки, як за фактом їх вчинення, так і за наслідками, до яких вони призводять.

Припинення державної служби за порушення Присяги є найсуворішою санкцією відповідальності державного службовця, який вчинив діяння, несумісне з посадою. Тому рівень юридичних гарантій захисту прав зазначеної особи в процедурах вирішення питань застосування такої відповідальності має бути не меншим, ніж під час звільнення з державної служби за вчинення дисциплінарного правопорушення, з дотриманням порядку та строків притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Аналогічна правова позиція висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, зокрема, в постанові від 01 жовтня 2013 року в справі № 21-259а13.

Разом з тим, зі змісту оскаржуваних наказів Міністерства юстиції України №2240/к від 13 жовтня 2014 року та Головного управління юстиції у Миколаївської області №4866/03 від 13 жовтня 2014 року, а також подання Державної виконавчої служби України №7-19/6.1/1132 від 26 вересня 2014 року, вбачається, що вони не конкретизують вчинення позивачем порушення, яке можна кваліфікувати як порушення ним Присяги.

З огляду на те, що в оскаржуваних наказах вказано, що позивач порушив Присягу державного службовця, що стало можливим внаслідок несумлінного виконання ним своїх службових обов'язків, порушення виконавської дисципліни та неналежного контролю за роботою підлеглих, дотримання ними Конституції України та законів України, відсутності контролю за своєчасністю, правильністю і повнотою виконання рішень державними виконавцями, допущення грубих порушень при розгляді скарг посадовими особами, дії чи бездіяльність яких оскаржується, що призвело до грубого порушення прав та законних інтересів громадян, колегія суддів вважає, що припинення державної служби за цих обставин не передбачено законодавством, яке було застосовано відповідачами.

Наведене свідчить про протиправність дій щодо звільнення позивача на підставі пункту 6 частини першої статті 30 Закону України «Про державну службу», оскільки звільнення на такій підставі не ґрунтується на вимогах законодавства.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про протиправність наказу Міністерства юстиції України від 13.10.2014 року № 2240/к «Про припинення державної служби ОСОБА_2»; наказу Головного управління юстиції у Миколаївській області від 13.10.2014 року за №4866/03 «Про оголошення наказу Міністерства юстиції України від 13.10.2014 року №2240/к «Про припинення державної служби ОСОБА_2»», а тому позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Проте не підлягають задоволенню позовні вимоги про визнання протиправним подання Державної виконавчої служби України від 26.09.2014 року № 7-19/6.1132, оскільки таке подання безпосередньо не породжує певні правові наслідки для позивача. Результатом реалізації владних повноважень по відношенню до позивача є саме наказ про припинення державної служби.

Відповідно до статті 235 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Отже, позивач підлягає поновленню на посаді, з якої його було звільнено, з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період із дня, наступного за днем звільнення до дня поновлення (судового рішення).

При цьому, порядок обчислення середньої заробітної плати затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 згідно п. 2 розділу ІІ якої, у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до пп.1 п. 8 Постанови Кабінету Міністрів України, від 08.02.1995, № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

З довідки Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області № 42 від 07 лютого 2017 року вбачається, що розмір середньої заробітної плати за останні два календарні місяці складає 3996,93 грн., а середньоденний заробіток - 190, 33 грн.

В даному випадку, час вимушеного прогулу позивача складає - 622 робочих днів за період з 14.10.2014 (наступний день після звільнення) по 04.04.2017.

Отже, 190, 33 грн. * 622 робочих днів (вимушений прогул) = 118 385, 26 грн. - виплата середнього заробітку ОСОБА_2 за час вимушеного прогулу.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що підлягає задоволенню позовна вимога про виплату середнього заробітку позивачу за час вимушеного прогулу в розмірі - 118 385, 26 грн.

Враховуючи вищевикладене в сукупності, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.

В свою чергу, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права.

З огляду на це, судом першої інстанції були неповно встановлені обставини справи, порушені норми матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи та є підставою для його скасування.

Керуючись ст.ст. 160, 196, 198, 202, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 січня 2017 р. скасувати та ухвалити нову, якою позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати Наказ Міністерства юстиції України від 13.10.2014 року № 2240/к «Про припинення державної служби ОСОБА_2».

Поновити ОСОБА_2 на посаді начальника управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області з 14.10.2014 року.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління юстиції у Миколаївській області від 13.10.2014 року за №4866/03 «Про оголошення наказу Міністерства юстиції України від 13.10.2014 року №2240/к «Про припинення державної служби ОСОБА_2».

Зобов'язати Головне управління юстиції у Миколаївській області нарахувати та виплатити ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 14 жовтня 2014 року по 04 квітня 2017 року в сумі 118 385, 26 грн. (сто вісімнадцять тисяч триста вісімдесят п'ять грн. двадцять шість копійок).___

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Постанова підлягає негайному виконанню в частині поновлення на посаді та виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

Судді:

Повний текст постанови виготовлено 11.04.2017 року.

Головуючий суддя Федотов І.В.

Судді: Сорочко Є.О.

Губська Л.В.