Ухвала суду № 65967195, 11.04.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/6866/16 Головуючий у 1-й інстанції: Аблов Є.В.

Суддя-доповідач: Бужак Н.П.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Бужак Н. П.

Суддів: Костюк Л.О., Троян Н.М.

За участю секретаря: Івченка М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 лютого 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Державної фіскальної служби України у м.Києві про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,-

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби України у м.Києві, в якому просив:

- скасувати наказ Головного управління ДФС у м. Києві від 20.01.2016 року №59-о "Про звільнення" щодо звільнення ОСОБА_2 як такий, що виданий з порушенням чинного законодавства України;

- поновити на роботі ОСОБА_2, заступника начальника управління - начальника відділу організації перевірок відшкодування ПДВ управління контролю за правомірністю бюджетного відшкодування ПДВ Головного управління ДФС у м. Києві з 25 січня 2016 року;

- стягнути з Головного управління ДФС у м. Києві на користь ОСОБА_2 розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з 25.01.2016 року по день ухвалення рішення про поновлення на роботі;

- стягнути з Головного управління ДФС у м. Києві на користь ОСОБА_2 100 000,00 грн. моральної шкоди.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 лютого 2017 року у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідчача, осіб, що з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 обіймав посаду заступника начальника управління - начальника відділу організації перевірок відшкодування ПДВ управління контролю за правомірністю бюджетного відшкодування ПДВ Головного управління ДФС у м. Києві.

На підставі наказу №59-о від 20.01.2016 року позивача 25.01.2016 року звільнено із посади заступника начальника управління - начальника відділу організації перевірок відшкодування ПДВ управління контролю за правомірністю бюджетного відшкодування ПДВ Головного управління ДФС у м. Києві у зв'язку з реорганізацією та скороченням чисельності відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України, з виплатою середньомісячної заробітної плати.

Підставою для звільнення зазначено: попередження про наступне вивільнення, акт від 23.11.2015 року щодо відмови підпису.

Вважаючи наказ про звільнено таким, що прийнято з порушенням норм чинного законодавства та не погоджуючись з ним, позивач звернувся з даним позовом до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Надаючи правову оцінку обставинам справи слід зазначити наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п.1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд першої інстанції вірно послався на постанову Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06 листопада 1992 року № 9 та вказав, що розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП, суд повинен з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.

У випадках зміни власника підприємства (установи, організації) чи його реорганізації (злиття з іншим підприємством, приєднання до іншого підприємства, поділу підприємства, виділення з нього одного або кількох нових підприємств, перетворення одного підприємства в інше, наприклад, державного підприємства в орендне підприємство або підприємства в господарське товариство) дія трудового договору працівника продовжується (ч. 3 ст. 36 КЗпП в редакції від 19 січня 1995 року). При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи (абзац другий пункту 19 Постанови Пленуму).

Згідно абзацу першого пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 6 листопада 1992 року № 9 при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з'ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.

Як вбачається із матеріалів справи, ДФС України 08.09.2015 року видано наказ №676 "Про внесення змін до наказу ДФС від 12.09.2014 року №129", яким затверджено структуру Головного управління ДФС у м. Києві у новій редакції.

Підставою для видання зазначеного наказу стала необхідність оптимізації органів ДФС та на виконання наказу ДФС від 18.08.2015 року №620 «Про впровадження концепції «Офіс аудиту ДФС у м. Києві».

Згідно із затвердженою структурою Головного управління ДФС у м. Києві (а.с.128,т2) створено відділ координації та моніторингу відшкодування ПДВ.

Наказом ДФС України №677 від 08.09.2015 року затверджено зміни до чисельності працівників головних управлінь ДФС в областях та м. Києві, Міжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників.

На виконання вимог наказів ДФС України від 08.09.2015 №676 та №677 Головним управлінням ДФС у м. Києві видано наказ №1069 від 11.09.2015 року, яким зокрема вирішено реорганізувати управління контролю за правомірністю бюджетного відшкодування ПДВ (11 шт. од.) і на його базі утворити самостійний відділ координації та моніторингу відшкодування ПДВ (6 шт. одиниць).

Отже, колегія суддів вважає, що в структурі ГУ ДФС у м. Києві дійсно проводилась реорганізація, у т.ч. шляхом створення нових відідлів, проводились зміни чисельності працівників головного управління, а отже доводи представника апелянта про відсутність самого факту проведення реорганізації не відповідають дійсності.

Реорганізація в розумінні вимог чинного законодавства України - це повна або часткова заміна власників корпоративних прав підприємства, зміна організаційно-правової форми організації бізнесу, ліквідація окремих структурних підрозділів або створення на базі одного підприємства кількох, наслідком чого є передача або прийняття його майна, коштів, прав та обов'язків правонаступником.

Тобто, ліквідація окремих структурних підрозділів, створення на їх базі інших відноситься до реорганізації.

Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідно до наказу Державної фіскальної служби України №620 від 18 серпня 2015 року «Впровадження Концепсії «Офіс аудиту ГУ ДФС у м. Києві, з метою реалізації програми стратегічного розвитку України на шляху до євроінтеграції, покращення формату спілкування з бізнесом, підвищення якості контрольно-перевірочної роботи, унеможливлення формування корупційних зв'язків у межах інституційної реформи ДФС та оптимізації організаційної функціональної структури ГУ ДФС у м. Києві затверджено Концепцію впровадження "Офіс аудиту ГУ ДФС у м. Києві" , схвалену Місією Міжнародного валютного фонду, затверджено План заходів ДФС з реалізації Концепції . Крім того, відповідно до вищезазначеного наказу, наказано Департаменту податкового та митного аудиту створити робочу групу з представників структурних підрозділів ДФС України для координації роботи та оперативного вирішення питань щодо впровадження Концепції, керівникам структурних підрозділів ДФС, начальнику Головного управління ДФС у м. Києві забезпечити виконання завдань, визначених у Плані заходів.

Таким чином, процесс реорганізації окремих структурних підрозділів та скорочення чисельності відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України в ГУ ДФС у м. Києві проводився в рамках опимізації структури територіальних органів ДФС, з метою реалізації програми стратегічного розвитку України на шляху до євроінтеграції, покращення формату спілкування з бізнесом, підвищення якості контрольно-перевірочної роботи, унеможливлення формування корупційних зв'язків у межах інституційної реформи ДФС та оптимізації організаційної функціональної структури ГУ ДФС у м. Києві .

Також колегія суддів звертає увагу, що у даному випадку у ДФС у м. Києві була проведена ліквідація та реорганізація окремих структурних підрозділів юридичної особи зі створенням чи без створення іншого структурного підрозділу, тобто ліквідації або реорганізації самого Головного управління ДФС у м. Києві як юридичної особи не відбувалося, тоді як мала місце зміна внутрішньої (організаційної) структури юридичної особи. На відміну від ліквідації чи реорганізації юридичної особи, ця обставина може бути підставою для звільнення працівників цього структурного підрозділу згідно з п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України лише з підстав скорочення чисельності або штату працівників у зв'язку з такими змінами при умові дотримання власником вимог ч. 2 ст. 40, ст. ст. 42, 43, 492 КЗпП України.

Аналогічна позиція була викладена Верховним Судом України у судових рішеннях від 21 квітня 2010 року та від 11 липня 2012 року у справі №6-65цс12.

Відповідно до протоколу проведення зустрічі з працівниками Головного управління ДФС у м. Києві для вручення повідомлень про вивільнення №1 від 23.11.2015 року, ОСОБА_2 запропоновано посаду начальника відділу контролю за відшкодуванням ПДВ управління спеціального аудиту, однак ОСОБА_2 відмовився від підпису у попередженні про наступне вивільнення.

23.11.2015 року начальником відділу проходження державної служби управління персоналу Баглик Ж.Ф., спільно з головним державним ревізором-інспектором відділу проходження державної служби управління персоналу Виконуровою О.М. та головним державним інспектором відділу проходження державної служби управління персоналу ОСОБА_3 складено акт про те, що ОСОБА_2, заступник начальника управління - начальник відділу організації перевірок відшкодування ПДВ управління контролю за правомірністю бюджетного відшкодування ПДВ Головного управління ДФС у м. Києві 23.11.2015 був ознайомлений та відмовився від підпису попередження про наступне вивільнення його з займаної посади 25.01.2016 року у зв'язку з реорганізацією та скороченням штатної чисельності ГУ ДФС у м. Києві, в якому одночасно пропонується переведення на посаду начальника відділу контролю за відшкодуванням ПДВ управління спеціального аудиту ГУ ДФС у м. Києві.

Крім того, допитані в якості свідків у суді першої інстанції 10.10.2016 року особи, які підписали акт від 23.11.2015 року, повідомили суд, що позивач був присутній на зустрічі в приміщенні ГУ ДФС у м. Києві 23.11.2015 року та разом з усіма працівниками повідомлявся про наступне вивільнення у зв'язку з реорганізацією та скороченням штатної чисельності ГУ ДФС у м. Києві.

Наявна в матеріалах справи копія наказу №1069 від 11.09.2015 року підтверджує доведення до відома позивача змісту вказаного наказу, оскільки останній містить резолюцію керівника від 15.09.2015 року та особистий підпис напроти прізвища позивача.

Частиною другою статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з частинами першою та третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

З аналізу вищезазначених норм Закону вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

У постанові від 01.07.2014 року Верховний Суд України вказав, що розірвання трудового договору з працівником має супроводжуватися наданням гарантій, пільг і компенсацій, передбачених КЗпП України, а також дотриманням установлених вимог при вивільненні працівника (попередження за два місяці про наступне вивільнення, врахування переважного права на залишення на роботі, наявність скорочення чисельності або штату працівників, змін в організації виробництва і праці тощо). Ці норми кореспондуються з конституційним правом громадянина на захист від незаконного звільнення (стаття 43 Конституції України).

Відповідно до абзацу другого частини першої статті 244-2 КАС України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Таким чином, колегія суддів вважає, що Головним управлінням Державної фіскальної служби України у м.Києві дотримано процедуру попередження позивача про наступне вивільнення у зв'язку з реорганізацією та скороченням штатної чисельності.

Доводи представника апелянта про те, що позивач взагалі нічого не знав про реорганізацію в ГУ ДФС у м. Києві, не повідомлявся про наступне вивільнення та йому не пропонувалась інша посада, колегія суддів не прймає до уваги, оскільки зазначені доводи спросовуються вищезазначеними доказами.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що позивач на час звільнення займав посаду заступника начальника управління - начальника відділу організації перевірок відшкодування ПДВ управління контролю за правомірністю бюджетного відшкодування ПДВ ГУ ДФС у м. Києві, тобто займав керівну посаду в податковому органі м. Києва, а отже не міг не знати про наступну реорганізацію, яка буде проводитись в податковиму органі у т.ч. і у ГУ ДФС у м. Києві, оскільки накази та рішення щодо наступної реорганізації, звільнення працівників, затвердження нової структури головного управління приймались відповідними органами та направлялись до Головного управління ДФС у м. Києві заздалегідь, тобто за декілька місяців до моменту звільнення позивача з роботи.

Також колегія суддів погоджується із доводами суду першої інстанції, що у головному управлінні мала місце реорганізація, яка супроводжується скороченням чисельності або штату працівників.

Згідно ч. 3 ст. 49-2КЗпП України у разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Відповідно до ст. 48 Закону України "Про зайнятість населення" масовим вивільненням з ініціативи роботодавця (крім випадку ліквідації юридичної особи) є одноразове або протягом:

1) одного місяця: вивільнення 10 і більше працівників на підприємстві, в установі та організації з чисельністю від 20 до 100 працівників; вивільнення 10 і більше відсотків працівників на підприємстві, в установі та організації з чисельністю від 101 до 300 працівників;

2) трьох місяців - вивільнення 20 і більше відсотків працівників на підприємстві, в установі та організації незалежно від чисельності працівників.

Отже, введення в дію структури Головного управління ДФС у м. Києві не підпадає під критерії масового вивільнення працівників, а відтак в даному випадку необхідність повідомлення до територіального центру Державної служби зайнятості про вивільнення працівників ГУ ДФС у м. Києві відсутня.

Крім того, відповідно до вказаної статті розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2 - 5, 7 статті 40 пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.

Як вірно встановлено судом першої інствнції, ОСОБА_2 не є членом Київської міської організації профспілки.

Відповідно до ст. 47 КЗпП України визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи.

ОСОБА_2 ознайомлений із наказом про звільнення 25.01.2016 року, про що свідчить його прізвище та підпис на наказі №59-о від 20.01.2016 року "Про звільнення".

Також, відповідно до журналу обліку трудових книжок позивачу 25.01.2016 року вручено трудову книжку, що підтверджується його підписом. У графі вказаного журналу дата видачі трудової книжки зазначено й сам наказ, копія якого надається разом з видачею трудової книжки.

Доводи позивача щодо видачі йому витягу з наказу, а не повного тексту наказу вірно відхиляються судом попередньої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до збірника уніфікованих форм організаційно-розпорядчих документів, підготовленого Українським науково-дослідним інститутом архівної справи та документознавства й схваленим Державним комітетом архівів України (протокол засідання Методичної комісії від 20 червня 2006 року № 3), витяг iз наказу - це засвiдчена копiя частини тексту наказу.

Копія наказу №59-о від 20.01.2016 року свічить, що він стосується не лише позивача, а й інших осіб.

Відповідно ч. 1 ст. 16 Закону України "Про захист персональних даних" порядок доступу до персональних даних третіх осіб визначається умовами згоди суб'єкта персональних даних, наданої володільцю персональних даних на обробку цих даних, або відповідно до вимог закону. Порядок доступу третіх осіб до персональних даних, які знаходяться у володінні розпорядника публічної інформації, визначається Законом України "Про доступ до публічної інформації", крім даних, які отримує Міністерство фінансів України від інших органів під час здійснення повноважень з контролю за дотриманням бюджетного законодавства в частині моніторингу пенсій, допомог, пільг, субсидій, інших соціальних виплат.

Частиною 3 ст. 10 Закону України "Про доступ до публічної інформації" розпорядники інформації, які володіють інформацією про особу, зобов'язані: надавати її безперешкодно і безкоштовно на вимогу осіб, яких вона стосується, крім випадків, передбачених законом; використовувати її лише з метою та у спосіб, визначений законом.

Отже, суд дійшов правомірного висновку про правомірність надання позивачу саме витягу з наказу про звільнення.

Таким чином, колегія судів апеляційної інстанції вважає правильним висновок суду першої інстанції про правомірність прийняття наказу №59-о від 20.01.2016 року в частині звільнення ОСОБА_2 із займаної посади, оскільки відповідачем була дотримана процедура звільнення у зв'язку зі скороченням штату відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що відповідно до протоколу проведення зустрічі з працівниками ГУ ДФС у м. Києві для вручення повідомлень про вивільнення від 23.11.2015 року ОСОБА_3 не була присутня на зазначеній зустрічі, а отже не могла знати про попередження позивача про наступне вивільнення, то колегія суддів вважає, що такі доводи не можуть служити підставою для визнання протиправним наказу про звільнення позивача з роботи та поновлення його на роботі.

Із акта від 23 листопада 2015 року вбачається, що останній стосувався питання ознайомлення позивача 23.11.2015 року з попередженням про наступне вивільнення з посади з 25 січня 2016 року у зв'язку з реорганізацією та скороченням штатної чисельності та було запропоновано переведення на іншу посаду. Проте, як зазначено в акті, під підпису позивач відмовився. Крім ОСОБА_3 акт підписано іншими працівниками головного управління. Судова колегія зазначає, що ОСОБА_3 працювала на посаді головного державного інспектора відділу проходження державної служби управління персоналу, як і Баглик Ж.Ф. та Винокурова О.М. Сам факт незазначення даної особи в протоколі не є свідченням того, що остання не знала про відмову позивача підписати попередження та про відмову від запропонованої посади.

Крім того, судова колегія зазначає, що в данному випадку є важливим питання про те, чи дійсно позивач попереджався за 2 місяці про наступне вивільнення та чи була йому запропонована інша робота в Головному управлінні.

Колегія суддів приходить до висновку, що факт попередження позивача про наступне вивільнення та, що було запропоновано позивачу переведення на іншу посаду, встановлено судом першої інстанції, з чим повністю погоджується судова колегія.

Не може колегія судідв прийняти до уваги і доводи представника апелянта про наявність переваг позивача на залишення на роботі.

Як зазначено судом вище, відділ у якому позивач працював, взагалі було ліквідовано. На базі ліквідованого створено новий відділ. Посади, які були у старому відділі (всього 11) скорочено, встановлено 6 посад у новому відділі. Позивачу була запропонована інша рівнозначна посада - начальника відділу контролю за відшкодуванням ПДВ за відшкодуванням ПДВ управління спеціального аудиту, проте останній від запропонованої посади відмовився.

Крім того, колегія суддів враховує, що при вивільненні власник або уповноважений ним орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку працівників, і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, проте лише з його згоди. Якщо це правило не було застосовано, то суд не повинен обговорювати питання про доцільність такої перестановки (перегрупування).

Також судова колегія враховує, що недотримання строків попередження працівника про наступне вивільнення не є безумовною підставою для поновдення його на роботі та може тягнути лише зміну дати звілтьнення.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 лютого 2017 року.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду є законною і обґрунтованою, ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для її скасування не має.

Згідно зі ст.ст. 198, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 лютого 2017 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів після набрання законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: Бужак Н.П.

Судді: Костюк Л.О.

Троян Н.М

Повний текст виготовлено: 12 квітня 2017 року.

Головуючий суддя Бужак Н.П.

Судді: Костюк Л.О.

Троян Н.М.