Постанова № 65966444, 12.04.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/16538/16 Головуючий у 1-й інстанції: Келеберда В.І.,

Суддя-доповідач: Кобаль М.І.

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 квітня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Кобаля М.І.,

суддів: Епель О.В., Карпушової О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні без участі сторін матеріали апеляційних скарг ОСОБА_2 та Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 січня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 (далі - Позивач) звернувся до суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі - Відповідач, ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у місті Києві) у якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача №1716-17 від 09.06.2015.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 січня 2017 року зазначений адміністративний позов задоволено частково.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, сторони подали апеляційні скарги, в яких просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог.

Свої вимоги апелянти обґрунтовують тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін.

Апеляційний розгляд справи здійснюється без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, оскільки сторони у судове засідання не з'явились.

Відповідно до ч.1 ст. 41 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Правовими положеннями ст. 202 КАС України передбачено, що підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є зокрема, порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Згідно із ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_2 є власником транспортного засобу Toyota Land Cruiser 4.5 2014 року випуску з об'ємом двигуна 4 461 куб. см., який є об'єктом оподаткування відповідно п. 267.1.1 п. 267.1. ст. 267 Податкового кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у м. Києві згідно з пп. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54, пп. 267.6.2 п. 267.6 ст. 267 Податкового кодексу України прийнято податкове повідомлення-рішення від 09.06.2015 № 1716-17 (далі по тексту - оскаржуване рішення), яким ОСОБА_2 визначено суму податкового зобов'язання за платежем транспортний податок з фізичних осіб в сумі 25 000, 00 грн. за 2015 рік.

16.10.2015 позивачем сплачено визначену спірним податковим повідомленням-рішенням суму грошового зобов'язання в розмірі 25 000,00 грн. по транспортному податку з фізичних осіб за 2015 рік, що підтверджується квитанцією від 16.10.2015 № 90857054 (а.с.8).

Позивач вважаючи протиправним податкове повідомлення-рішення №1716-17 від 09.06.2015, звернувся до суду з даним позовом для захисту своїх прав та законних інтересів.

Приймаючи рішення про часткове задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним, проте на момент розгляду справи є відкликаним у зв'язку зі сплатою позивачем грошового зобов'язання та не порушує права та свободи останнього, а тому воно не підлягає скасуванню.

Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Законом України від 28 грудня 2014 року №71-VІІІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законів України щодо податкової реформи», (набрав чинності 01.01.2015), викладено у новій редакції ст.267 Податкового кодексу України (далі по тексту - ПК України), якою запроваджено транспортний податок для фізичних осіб.

Відповідно до п.п. 267.1.1 п. 267.1 ст. 267 ПК України платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до п.п.267.2.1 п. 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.

Підпункт 267.2.1 п. 267.2 ст. 267 ПК України передбачає, що об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.

Згідно із п.п. 267.3.1 п. 267.3 ст. 267 ПК України базою оподаткування є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до п.п. 267.2.1 п. 267.2 цієї статті.

Відповідно до п. 267.4 ст. 267 ПК України ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25 000 грн. за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до п.п. 267.2.1 п. 267.2 цієї статті.

Як встановлює п.п. 267.5.1 п. 267.5 ст. 267 ПК України, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

За правилами обчислення та сплати транспортного податку, визначеними у п.п. 267.6.1, 267.6.1 п. 267.6 ст. 267 ПК України, обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.

Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).

Щодо об'єктів оподаткування, придбаних протягом року, податок сплачується фізичною особою-платником починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об'єкт. Контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.

Таким чином, починаючи з 01 січня 2015 року, у фізичних осіб, що мають власні зареєстровані у встановленому порядку легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см., виникає обов'язок зі сплати транспортного податку з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000 гривень за кожен легковий автомобіль.

Відповідно до п. 8.1 ст. 8 ПК України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

Транспортного податку немає у переліку загальнодержавних податків та зборів (стаття 9 ПК України). Поміж тим, відповідно до п. 9.4 ст. 9 ПК України установлення загальнодержавних податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється.

У ст. 10 ПК України, якою встановлено перелік місцевих податків, транспортний податок прямо не вказаний. Натомість є податок на майно (пп.10.1.1), який складається із 3 (трьох) різних податків, кожен із різними елементами податку, як їх визначено п. 7.1 ст. 7 ПК України.

Так, відповідно до ст. 265 ПК України (у редакції Закону України від 28.12.2014 року № 71-VIII, що діє з 01.01.2015 року), податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Підпункт 12.3.1 п. 12.3 ст. 12 ПК України вказує, що встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом.

Згідно з п.п. 12.3.2 п. 12.3 ст. 12 ПК України при прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.

Підпунктом 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України передбачено, що рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Таким чином, місцеві ради за ПК України мають обов'язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) транспортний податок і вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок ( і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки. Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Згідно зі ст. 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Отже, 2015 - це плановий період, а 2016 рік - вже бюджетний період.

Тобто, виходячи з наведених вище норм Кодексу, нові податки практично не можуть бути визнані обов'язковими до сплати принаймні в 2015 році, адже місцеві ради не приймали і не могли прийняти і офіційно оприлюднити до 15 липня 2014 року рішення про встановлення таких податків і зборів.

Згідно із п. 12.5 ст. 12 ПК України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених п.п. 12.3.4 цієї статті.

Виходячи з наведених норм податкового законодавства слідує, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року; при цьому опублікування рішення органу місцевого самоврядування про встановлення транспортного податку, як місцевого податку, пізніше 15 липня року, є підставою для застосування відповідних норм оподаткування не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» прийнятий 28 грудня 2014 року, тобто після 15 липня 2014 року, а транспортний податок установлено в місті Києві та затверджено відповідне Положення про транспортний податок рішенням Київської міської ради від 28 січня 2015 року №58/923 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року №242/5629», яке опубліковано у газеті Хрещатик у січні 2015 року за № 13/1, тобто після 15.07.2014, а тому в силу положень п.п. 12.3.4 ст. 12 ПК України норми вказаного рішення підлягають застосуванню з метою оподаткування не раніше наступного бюджетного періоду.

Таким чином, застосування контролюючим органом положень вказаного Закону та рішення з метою оподаткування транспортним податком фізичних і юридичних осіб, може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року.

Принципи, проголошені у ст. 4 ПК України повинні застосовуватися як на стадії встановлення податків, їх основних елементів, при внесенні змін до окремих елементів податку так і на стадії застосування норм, якими визначений обов'язок сплати податку.

Так, серед принципів, проголошених у вказаній нормі, є, зокрема, презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (пп. 4.1.4 п.4.1 статті 4 ПК України).

Відповідно до п. 56.21 ст. 56 ПК України у разі, коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Так, відповідно до п.п. 4.1.9 п. 4.1 ст. 4 ПК України одним із принципів оподаткування є стабільність, який полягає у тому, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Тобто, із набранням чинності вказаними положеннями ПК України 01.01.2015 року, власники транспортних засобів, які використовувалися до 5 років та об'ємом більше 3000 куб. см є платниками транспортного податку.

За наведених обставин та особливостей правового регулювання, колегія суддів апеляційної інстанції прийшла до висновку, що застосування контролюючим органом положень ст. 267 ПК України з метою оподаткування транспортним податком не може мати місце у 2015 році.

В іншому випадку, таке застосування не відповідало б положенням ст.58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 акцентується увага на тому, що вищевказана конституційна норма допускає зворотну дію в часі лише нормативно-правових актів, які стосуються скасування чи пом'якшення відповідальності за правопорушення фізичних осіб.

Також, суд апеляційної інстанції бере до уваги рішення Європейського суду з прав людини у справах «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.

Цими рішеннями було встановлено порушення ст.1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку.

Отже, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків при існуванні неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків такого платника, а також ролі рішень Європейського Суду з прав людини як джерела права в Україні, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції в частині визнання протиправним оскаржуваного рішення, яким визначено ОСОБА_2 податкове зобов'язання в розмірі 25 000,00 грн. з транспортного податку на 2015 рік.

Проте, колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з висновками суду першої інстанції, що сплата боргу по спірному податковому повідомленню-рішенню не дає підстав для скасування такого рішення, хоча його визнано протиправним, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем сплачено 25 000,00 грн. грошового зобов'язання по транспортному податку з фізичних осіб, відповідно до оскаржуваного податкового повідомлення рішення, що підтверджується квитанцією від 16.10.2015 № 90857054 (а.с.8).

Проте, зазначене не дає підстав вважати оскаржуване податкове повідомлення-рішення відкликаним та таким, що не порушує права та свободи позивача.

В силу вимог пп. 60.1.1 ст. 60 ПК України, податкове повідомлення-рішення вважається відкликаним, зокрема, якщо сума податкового боргу самостійно погашається платником податків або органом стягнення.

Однак, п.п. 267.1.1 п. 267.1 ст. 267 ПК України визначає коло осіб, які є платниками транспортного податку, а саме: фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 п. 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.

В свою чергу, ПК України не відносить транспортний податок до загальнодержавних податків та зборів (ст. 9 ПК України). При цьому, п. 9.4. ст. 9 ПК України забороняє установлювати загальнодержавні податки та збори, не передбачені цим Кодексом.

Отже, з урахуванням зазначеного колегія суддів вважає, що до даних правовідносин судом першої інстанції помилково застосовано положення пп. 60.1.1. ст. 60 ПК України, оскільки дане податкове повідомлення-рішення стосується сплати транспортного податку, що регулюється ст. 267 ПК України.

Аналіз наведених правових положень дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції для висновку, що для повного захисту та відновлення прав та свобод ОСОБА_2 протиправне податкове повідомлення-рішення від 09.06.2015 № 1716-17 підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, в даному випадку, ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у місті Києві, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірності своїх дій та не надано обґрунтованих доводів прийняття оскаржуваного рішення відповідно до норм чинного законодавства.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції рішення прийнято з порушення норм матеріального та процесуального права.

У зв'язку з цим, колегія суддів вважає необхідним рішення суду першої інстанції скасувати, апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити повністю, апеляційну скаргу ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у місті Києві - задовольнити частково, ухвалити нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити повністю.

Відповідно до п.2 ч.4 ст. 207 КАС України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 було сплачено судовий збір в розмірі - 1 157,55 грн., а саме: під час подання позовної заяви 551,21 грн. (а.с.6а) та під час подання апеляційної скарги - 606,34 грн. (а.с.35), що підтверджується квитанціями, які містяться в матеріалах справи.

Частиною 1 ст. 94 КАС України передбачено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги ОСОБА_2 становить 1 157,55 грн. та підлягає стягненню з ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у місті Києві.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, під час подання апеляційної скарги податковим органом не було сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги, який становив 606,32 грн., та заявлено клопотання про відстрочення сплати судового збору.

Таким чином, судовий збір за подання апеляційної скарги ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у місті Києві підлягає стягненню під час постановлення рішення.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити повністю.

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві - задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 січня 2017 року - скасувати.

Ухвалити нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві №1716-17 від 09.06.2015 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань шляхом їх безспірного списання з Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на користь ОСОБА_2 сплачений судовий збір при поданні позовної заяви та апеляційної скарги в розмірі - 1157,55 грн. (одна тисяча сто п'ятдесят сім гривень 55 копійок).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань шляхом їх безспірного списання з Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві несплачений при поданні апеляційної скарги судовий збір в розмірі 606,32 грн. (шістсот шість гривень 32 копійки) на рахунок Київського апеляційного адміністративного суду - 31211206781007, код ЄДРПОУ - 38004897, МФО банку - 820019, отримувач - УДКСУ у Печерському районі м. Києва, банк отримувача - ГУДКCУ у м. Києві, код класифікації доходів бюджету - 22030101.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.

Касаційну скаргу може бути подано безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.

Головуючий - суддя М.І. Кобаль

судді: О.В. Епель

О.В. Карпушова

Головуючий суддя Кобаль М.І.

Судді: Епель О.В.

Карпушова О.В.