Ухвала суду № 65966108, 11.04.2017, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Христофоров А.Б.

Суддя-доповідач - ОСОБА_1

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2017 року справа №805/393/17-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд колегією суддів у складі:

судді-доповідача ОСОБА_1,

суддів Компанієць І.Д., Сухарька М.Г.,

секретар Терзі Д.А.,

за участі представника позивача ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Краматорську Головного управління ДФС у Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 30 січня 2017 року у справі № 805/393/17-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Макон ЛТД" до Державної податкової інспекції у м. Краматорську Головного управління ДФС у Донецькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

06 січня 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Макон ЛТД" (надалі позивач, ТОВ "Макон ЛТД") звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Краматорську Головного управління ДФС у Донецькій області (надалі відповідач, податковий орган) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення форми В4 № 0000051402/20184 від 20.12.2016 року, яким зменшено розмір відємного значення суми податку на додану вартість за березень 2016 року в сумі 152 668,00 грн. та нараховано штрафні санкції в сумі 560,20 грн. (а.с. 4-7).

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 30 січня 2017 року позовну заяву задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Краматорську Головного управління ДФС у Донецькій області від 20 грудня 2016 року № 0000051402/20184, яким зменшено розмір відємного значення суми податку на додану вартість, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду в розмірі 152 668грн. та застосовано штрафні санкції в розмірі 560,20грн. (а.с. 85-89).

Відповідач, вважаючи, що вищезазначене судове рішення прийняте з порушенням норм матеріального права, звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог позивачу відмовити в повному обсязі.

В доводах апеляційної скарги апелянт зазначає, що позивачем, під час проведення перевірки щодо встановлення реального здійснення господарських взаємовідносин по операціям з придбання у ТОВ «АРДОК» будівельних матеріалів не надано документів, які підтверджують якість товару (сертифікати якості, сертифікати відповідності та ін.) наявність яких передбачена абз 2 п. 1.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, які затверджено наказом Мінтрансу України від 14.10.1997 № 363 та п. 2.1 ст.1 договору поставки від 01.12.2015 року № 01-/12-15. Апелянт також зазначив, що аналізом Єдиного державного реєстру податкових накладних не встановлено придбання/оренди ТОВ «АРДОК» транспортних засобів, залучення сторонніх субєктів господарювання для надання послуг транспортування, натомість, аналізом ЄРПН встановлено, що вищезазначені будівельні матеріали придбані ТОВ «АРДОК» у ТОВ «ПЕТРА ОСОБА_3». Апелянт звертає увагу суду апеляційної інстанції, що відповідно до податкової інформації від Києво-Святошинської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області від 24.05.2016 року № 373/10-13-22-04/40171681 по ТОВ «ПЕТРА ОСОБА_3» за звітний період декларування ПДВ березень 2016 року з питань проведення фінансово-господарських операцій не підтверджено реальність здійснення господарських відносин ТОВ «АРДОК». Крім того, апелянт вказує, що оскільки неможливо встановити походження будівельних матеріалів, придбаних ТОВ "Макон ЛТД" до виробника або імпортера по ланцюгу постачання, на думку апелянта, транспортування будівельних матеріалів по ланцюгу постачання ТОВ «ПЕТРА ОСОБА_3» - ТОВ «АРДОК» - ТОВ "Макон ЛТД" (а.с. 91-92).

Під час апеляційного розгляду представник позивача проти доводів апеляційної скарги заперечувала, представник відповідача до суду не прибув.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача,перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права колегія суддів встановила наступне.

Позивач, ТОВ "Макон ЛТД" є юридичною особою, ідентифікаційний код юридичної особи 20334631, місцезнаходження юридичної особи: 84301, Донецька область, місто Краматорськ, вулиця Двірцева, будинок 6, зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців з 22.04.1992 року за № 1 270 120 0000 000990, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с. 69) та перебуває на обліку у відповідача, як платник податку на додану вартість (індивідуальний податковий номер - 203346305154), що підтверджується витягом 1405154500012 з реєстру платників податку на додану вартість (а.с. 70).

Відповідач, Державна податкова інспекція у м. Краматорську Головного управління ДФС у Донецькій області є суб'єктом владних повноважень, на яке чинним законодавством покладено владні управлінські функції стосовно контролю у сфері податкових взаємовідносин.

Відповідно до матеріалів справи, на підставі направлень № 399 та № 400 від 15.11.2016 року, наказу № 551 від 15.11.2016 року, а також відповідно до ст. 20, п.п. 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, п.п. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78, п. 82.2 ст. 82 ПК України, посадовими особами відповідача проведено документальну позапланову перевірку ТОВ "Макон ЛТД" щодо документального підтвердження фінансово-господарських відносин з ТОВ «АРДОК» за період З 01.03.2016 року по 31.03.2016 року.

Відповідно до пунктів 86.1 та 86.10 статті 86 ПК України вбачається, що, зокрема, у разі встановлення під час перевірки порушень складається акт, в якому зазначаються як факти заниження, так і факти завищення податкових зобовязань платника.

За результатами проведення зазначеної перевірки відповідачем складено Акт від 29.11.2016 року № 346/05-15-14-02-20334631, яким встановлено відсутність реального здійснення господарських взаємовідносин по операціям з придбання у ТОВ «АРДОК» товарно-матеріальних цінностей, що в розумінні п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п. 188.1 ст. 188, п.п. 185.1 ст. 185, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України є порушенням, в результаті чого завищено суму податкового кредиту за березень 2016 року на суму 152 668 грн., що призвело до завищення відємного значення по рядку 19 декларації з податку на додану вартість за березень 2016 року у сумі 152 668 грн. (а.с. 10-18).

14 грудня 2016 року позивач, вважаючи висновки Акту перевірки від 29.11.2016 року № 346/05-15-14-02-20334631 незаконними та безпідставними, направив відповідачу заперечення за вих. № 12/14-10р, в якому просив врахувати наявні у позивача первинні документи, досліджені під час перевірки, запевнивши, при цьому, що господарські операції зі спірним контрагентом є реальними, а тому, підприємство має право на формування податкового кредиту за березень 2016 року (а.с. 19). Відомості щодо наданні відповіді контролюючим органом на заперечення позивача за вих. № 12/14-10р від14 грудня 2016 року в матеріалах справи відсутні.

На підставі висновків акту перевірки, а також п. 54.3 статті 54, пункту 58.1 статті 58, ст. 20, п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п.п. 77.1, 77.4 ст. 77, п. 82.1 ст. 82 Податкового кодексу України, відповідачем, 20 грудня 2016 року прийнято податкове повідомлення-рішення форми «В4» № 0000051402/20184 яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість в сумі 152668,00 грн. сума завищення відємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту (звітний період за який подано декларацію березень 2016 р.), а також нараховано суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) 560,20 грн. (а.с. 22).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов до висновку про необґрунтованістьвисновку податкового органу щодо відповідності реальності здійснення господарських операцій та завищення відємного значення по рядку 19 декларації з податку на додану вартість за березень 2016 року у сумі 152 668 грн.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та зазначає наступне.

Як встановлено судом першої, апеляційної інстанції та підтверджується матеріалами справи, 01 грудня 2015 року між ТОВ АРДОК (постачальник) та ТОВМакон ЛТД" (покупець) укладено договір постачання № 01/12-15.

Підпунктом 1.1 розділу 1 цього договору встановлено, що постачальник зобовязується поставити і передати у власність покупцю згідно його заявки товар, а Покупець зобовязується належним чином прийняти та своєчасно оплатити його в обємі і на умовах, передбачених цим договором.

Розділом 3 цього договору передбачено, що поставка Товару здійснюється на умовах EXW, згідно ІНКОТЕРМС 2010 р. (а.с. 23-24).

На виконання вищезазначеного договору складено видаткові накладні: № 85 від 30.03.2016 року на суму 669 178,88 (у т.ч. ПДВ 111 529,81 грн.), № 86 від 30.03.2016 року на суму 246 826,39 (у т.ч. ПДВ 41 137,73 грн.) (т.1, а.с. 27,31)

За наслідками виконання договору поставки ТОВ Ардок на адресу позивача виписані наступні податкові накладні: № 53 від 30.03.2016 року, № 54 від 30.03.2016 року року ( а.с. 28-29, 32).

Транспортування придбаного у ТОВ «Ардок» товару здійснювалось відповідно до договору № 01/10-151 з ПАТ «Вестастрой» про надання автотранспортних послуг, розділом 1 якого передбачено, що виконавець зобовязується надавати замовнику автотранспортні послуги з використанням транспортних засобів з перевезення вантажу, а також транспортні послуги з використання спеціального обладнання (техніки). Місцем надання послуг вважається територія відповідних міст і інших населених пунктів, в яких замовник здійснює діяльність і/або в межах яких розташовано обєкти майнових прав замовника.

Розділом 8 цього договору встановлено, що він діє до 31 грудня 2016 року (а.с. 35-36).

Розрахунки між сторонами проводились у вексельній формі, передбачено п. 6.2 договору № 01/12-15.

Відповідно до акту прийому-передачі цінних паперів від 31.03.2016 року, позивач передав, а ТОВ «Ардок» прийняв цінні папери в забезпечення заборгованості згідно договору № 01/12-15 від 01.12.2015 року, а саме:

-№ АА 2258755 номінальною вартістю 1200000,00 грн., строк платежу за предявленням, але не раніше 30.03.2026 року;

-№ АА 2258756 номінальною вартістю 970553,43 грн., строк платежу за предявленням, але не раніше 30.03.2026 року;

-№ АА 2258758 номінальною вартістю 817883,55 грн., строк платежу за предявленням, але не раніше 30.03.2026 року.

Загальна номінальна вартість цінних паперів складає 2 988 436,98 грн.

19 квітня 2015 року позивачем, засобами електронного зв'язку на адресу відповідача надано податкову декларацію з податку на додану вартість за березень 2015 року.

З розшифровки податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (Д5), а саме, з рядку 44, розділу ІІ Податковий кредит вбачається, що позивачем визначено суму податкового кредиту в розмірі 152667,54 грн. по контрагенту ТОВ «Ардок» (індивідуальний номер - 399790205150).

Приймаючи рішення, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України (в редакції чинній на момент виникненя спірних правовідносин, об'єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів на митну територію України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.

Згідно п.188.1 ст.188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію субєктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обовязкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого звязку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - субєктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З аналізу зазначених правових норм вбачається, що достатніми підставами для включення до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання або виготовлення платником податку товарів чи послуг; використання зазначених товарів, робіт та послуг в межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням, з урахуванням рівня звичайних цін.

Підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, згідно пункту 201.10 ст.201 ПК України являється податкова накладна, яка видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця.

Згідно з п. 201.7 ст. 201 ПКУ, податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

При цьому, відповідно до пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до вимог статті 183 ПК України, право платника податку на податковий кредит і виписку податкових накладних виникає після добровільної реєстрації особи як платника податку або особи, яка відповідає вимогам, визначеним підпунктом 6 пункту 180.1 статті 180 цього Кодексу та з початком податкового періоду, з якого така особа вважатиметься платником податку.

Згідно з п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

За визначеннями цього Закону, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, а господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобовязань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, будь-які документи можна вважати первинними, що є підставою для їх врахування в податковому обліку, лише в разі фактичного здійснення господарської операції. При цьому, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відтак, необхідною умовою для віднесення сум сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту є факт дійсного проведення господарських операцій, обумовлених відповідними угодами, що має засвідчуватись належними первинними документами.

В матеріалах справи в повному обсязі наявні первинні документи бухгалтерського та податкового обліку які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами. Зазначені документи складені за результатами проведених операцій та з дотриманням вимог статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, статті 44 містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій, які узгоджуються між собою.

Посилання апелянта на те, що під час проведення перевірки щодо встановлення реального здійснення господарських взаємовідносин по операціям з придбання у ТОВ «АРДОК» будівельних матеріалів не надано документів, які підтверджують якість товару (сертифікати якості, сертифікати відповідності та ін.), колегія суддів не приймає до уваги, оскільки відсутність сертифікатів якості товару та інших відповідних документів тощо не може бути підставою для висновку про те, що між контрагентами та позивачем не відбулося надання відповідних послуг.

Жодні норми законодавства не повязують настання таких наслідків із відсутністю умов для здійснення господарської діяльності.

Щодо посилання апелянта на те, що аналізом Єдиного державного реєстру податкових накладних не встановлено придбання/оренди ТОВ «АРДОК» транспортних засобів, залучення сторонніх субєктів господарювання для надання послуг транспортування колегія суддів зазначає, поставка товару відбувалась за умовами поставки EXW: покупець несе всі витрати по переміщенню товару з території продавця до місця призначення. Аналогом такого терміну є «самовивіз».

За таких обставин, колегія суддів вважає, що висновок податкового органу, що контрагент позивача ТОВ «АРДОК» не мав власних транспортних засобів та не залучав сторонніх перевізників для транспортування товарно-матеріальних цінностей (в даному випадку будівельні матеріали) є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

Крім того, апелянт обґрунтовує апеляційну скаргу тим, що ДПІ у м. Краматорську отримало податкову інформацію від Києво-Святошинської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області від 24.05.2016 року № 373/10-13-22-04/40171681 по ТОВ «ПЕТРА ОСОБА_3» за звітний період декларування ПДВ березень 2016 року з питань проведення фінансово-господарських операцій, відповідно до якої не підтверджено реальність здійснення господарських відносин ТОВ «АРДОК».

З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, тому позивач не може нести відповідальності за можливі протиправні дії інших юридичних осіб.

Таким чином, позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже поняття добросовісний платник, яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань.

Аналізуючи чинне законодавство та обставини справи, колегія суддів приходить до переконання, що суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги, скасовуючи податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Краматорську Головного управління ДФС у Донецькій області від 20 грудня 2016 року № 0000051402/20184, яким зменшено розмір відємного значення суми податку на додану вартість, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду в розмірі 152 668грн. та застосовано штрафні санкції в розмірі 560,20грн., оскільки позивач надав достатні та без запереченні докази в обґрунтування обставин на спростування прийнятих оскаржуваного податкового повідомленя-рішення в повному обсязі.

Відповідач, в свою чергу, не довів обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, що дає підстав вважати неправомірними прийняті оскаржувані рішення.

У відповідності до вимог ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На підставі викладеного, судова колегія робить висновок, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до вимог ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Повний текст ухвали складений 12 квітня 2017 року.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Краматорську Головного управління ДФС у Донецькій області - залишити без задоволення.

Постанову постанову Донецького окружного адміністративного суду від 30 січня 2017 року у справі № 805/393/17-а - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів з дня складення в повному обсязі.

Колегія суддів: Л.В. Ястребова

ОСОБА_4

ОСОБА_5