Постанова № 65965557, 10.03.2017, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв

10 березня 2017 року Справа № 814/2544/16

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лебедєвої Г.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Миколаївського районного відділу ДВС Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області про визнання протиправною бездіяльність Миколаївського районного відділу ДВС Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області та зобов'язання зняти арешт з автомобіля НОМЕР_1,-

В С Т А Н О В И В:

До суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Миколаївського районного відділу ДВС Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області про визнання протиправною бездіяльність Миколаївського районного відділу ДВС Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області та зобов'язання зняти арешт з автомобіля НОМЕР_1.

В обґрунтування позову зазначено, що постановою відділу Державної виконавчої служби Миколаївського районного управління юстиції від 10.07.2013 р. ВП № 37347235 було накладено арешт на майно позивача, а саме автомобіль НОМЕР_1. На теперішній час виконавче провадження № ЄДРВП 37347235 завершено. Заборгованість по зазначеному виконавчому провадженні ОСОБА_1 було погашено, але відповідачем всупереч вимогам Закону України "Про виконавче провадження" арешт з майна не знято. На думку позивача, бездіяльність відповідача порушує інтереси позивача як власника майна, та обмежує позивача у правах на зазначено майно, у зв'язку з чим позивач звернувся за судовим захистом.

В судове засідання представник позивача не з'явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, про причини неявки суд не сповістив.Представник відповідача в судове засідання не зявився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, про причини неявки суд не сповістив, заперечень до суду надано не було.

Відповідно до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), якщо немає перешкод для розгляду справи в судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, постановою ВДАІ ММУ УМВС України в Миколаївській області № 020705 від 13.06.2012 року на ОСОБА_1 було накладено адміністративне стягнення в виді штрафу в розмірі 255 гривень.

Постановою відділу Державної виконавчої служби Миколаївського районного управління юстиції від 12.04.2013 р. ВП № 37347235 було відкрито виконавче провадження за постановою ВДАІ ММУ УМВС України в Миколаївській області № 020705 від 13.06.2012 року.

На підставі частини 2 статті 308 КУпАП розмір штрафу був подвоєний та становить 510, 00 грн.

В ході примусового виконавчого провадження, старшим державним виконавцем Державної виконавчої служби Миколаївського районного управління юстиції ОСОБА_2 від 10.07.2013 року було накладено арешт на майно позивача, а саме автомобіль НОМЕР_1.

Судом встановлено, що постановою Державної виконавчої служби Миколаївського районного управління юстиції від 30.12.2013 року виконавчий документ (постанова ВДАІ ММУ УМВС України в Миколаївській області від 13.06.2012 року) повернуто стястягувачеві на підставі п. 5 ч. 1 ст. 47 Закону України Про виконавче провадження.

Крім того, сума заборгованості позивачем була сплачена у повному обсязі, що підтверджується квитанцією № 0.0.723576773.1 про сплату заборгованості.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, врегульовано Законом України "Про виконавче провадження" (надалі - Закон).

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, чинній на час винекнення спірних правовідносин) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (надалі - рішення).

Частиною 1 статті 6 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно ч.1 ст.17 Закону України Про виконавче провадження примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Відповідно до п.3 ч.2 цієї статті підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи як судові накази.

Відповідно до статті 32 вказаного Закону заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб; 2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; 4) інші заходи, передбачені рішенням.

Частина перша статті 52 Закону України "Про виконавче провадження" визначає, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Відповідно до частин першої-третьої статті 57 Закону України "Про виконавче провадження" арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Як слідує з матеріалів справи, в рамках зведеного виконавчого провадження № 37347235, відповідачем було накладено арешт на майно боржника.

Так, відповідно до статті 50 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження.

У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Згідно п. 3.17 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 р. № 512/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 02.04.2012 р. за N 489/20802 (чинній на час виникнення спірних правовідносин) у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу чи повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який (яка) його видав(ла), державний виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, а також наслідки завершення відповідного виконавчого провадження (зняття арешту тощо).

Аналіз вказаних правових норм дає підстави вважати, що державним виконавцем знімається арешт, накладений на майно боржника, зокрема, у разі повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав. Питання щодо повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, регулюється статтею 48 Закону України «Про виконавче провадження».

При цьому, обов'язку державного виконавця знімати накладені арешти в межах виконавчого провадження, у разі повернення виконавчого документу у разі, якщо у результаті вжитих державним виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з'ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання, перебування боржника - фізичної особи, з підстав визначених п. 5 ч. 1 ст. 47 Закону, не передбачено.

В свою чергу, згідно частини 2 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, за яким стягувачем є держава, у випадках, передбачених частиною першою статті 47 цього Закону, повертається до органу, який пред'явив виконавчий документ до виконання.

Як вбачається з матеріалів справи, стягувачем є ВДАІ ММУ УМВС України в Миколаївській області, тобто держава, та державним виконавцем було повернуто виконавчий документ органу, який його видав, а саме ВДАІ ММУ УМВС України в Миколаївській області.

З положень ч. 2 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» виходить, що державний виконавець повинен був зняти арешт, накладений на майно боржника, у постанові про повернення виконавчого документа до органу, який його видав.

Зі змісту даної постанови слідує, що, в порушення вимог Закону України «Про виконавче провадження» під час прийняття постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві, відповідачем не вирішено питання стосовно скасування арешту майна боржника та заборони на його відчуження.

Крім того, сума заборгованості позивачем була сплачена у повному обсязі, що підтверджується квитанцією № 0.0.723576773.1 про сплату заборгованості.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що оскільки позивач є власником автомобіля НОМЕР_1, на який накладено арешт згідно з постановою державного виконавця, з метою захисту його права приватної власності, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог про зняття арешту.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частиною 3 ст.2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст.86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.Частиною 1 статті 11 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Відповідно до ч.1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу. Частиною 2 ст.71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку суду, відповідачем не доведено правомірність своєї бездіяльності щодо зняття арешту зі спірного майна вимогам, встановленим частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, в той же час, позивачем доведено обставини, на яких ґрунтуються його вимоги про зняття арешту з майна, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, адміністративний позов підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 71, 72,79, 86, 94,128,158, 162, 163, 167, 181, 255, 257 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Миколаївського районного відділу ДВС Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області про визнання протиправною бездіяльності Миколаївського районного відділу ДВС Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області та зобов'язання зняти арешт з автомобіля НОМЕР_1 - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Миколаївського районного відділу ДВС Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, яка полягала у не знятті арешту з автомобіля НОМЕР_1, що належить ОСОБА_1.

Зобов'язати Миколаївський районний відділ ДВС Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області зняти арешт з автомобіля НОМЕР_1, що належить ОСОБА_1.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги на постанову суду одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ст. 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

Суддя Г.В. Лебедєва