Ухвала суду № 65963664, 07.04.2017, Турківський районний суд Львівської області

Справа № 458/1036/16-к

1-кп/458/6/2017

УХВАЛА

07 квітня 2017 року Турківський районний суд Львівської області в складі судді Строни Т.Г., за участю секретаря Яворської Ю.В., прокурора Кишки Ю.А., захисника ОСОБА_1, обвинуваченого ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Турці Львівської області матеріали кримінального провадження про обвинувачення ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 367 Кримінального кодексу України,

встановив:

Керуючись ст. 7 КПК України, в судовому засіданні судом поставлено на обговорення питання про повернення обвинувального акту щодо ОСОБА_2 прокурору із тієї підстави, що в ньому не сформульовано обвинувачення, а також не зазначено, кому саме заподіяна шкода діями обвинуваченого.

Прокурор заперечив, посилаючись на те, що повернення обвинувального акту прокурору можливе лише в підготовчому судовому засіданні і не може бути предметом розгляду в судовому засіданні; відповідні факти суд повинен був встановити ще в підготовчому судовому засіданні, а оскільки в даному випадку призначено судовий розгляд, вирішувати це питання суд не має права; вважає, що в обвинувальному акті формулювання обвинувачення є, а також не потрібно вказувати, кому саме спричинено шкоду діями обвинуваченого.

Захисник обвинуваченого висловив думку, що обвинувальний акт слід повернути прокурору із зазначених вище підстав, оскільки судове слухання по суті ще не почалося.

Обвинувачений підтримав думку захисника.

Вислухавши думку учасників кримінального провадження, суд приходить до наступного.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України обвинувальний акт має містити:

- виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими,

- правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність

-та формулювання обвинувачення.

Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України обвинувачення - це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.

Судом встановлено, що в обвинувальному акті про обвинувачення ОСОБА_2 від 25.08.2017 року містяться: інформація про повідомлення про підозру у вчиненні службової недбалості, яка спричинила тяжкі наслідки; виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими (що встановлено в ході досудового розслідування) та правова кваліфікація кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, однак, суд вважає, відсутнє формулювання обвинувачення, не розкрито характеру дій обвинуваченого та суті злочину, у вчиненні якого ОСОБА_2 обвинувачується, тобто обвинувачення не висунуто - про те, що ОСОБА_2 саме обвинувачується, а не підозрюється у вчиненні дій, викладених в обвинувальному акті, в цьому обвинувальному акті чітко не зазначено.

Формулювання обвинувачення повинно складатися з обставин, які свідчать про наявність доведених даних про подію (час, місце, спосіб) кримінального правопорушення, форму вини, мотив і мету його вчинення, обставини, які впливають на ступінь тяжкості кримінального правопорушення тощо. Обвинувачення має бути викладено чітко і конкретно. В ньому має бути виписана як об'єктивна так і субєктивна сторона злочину. Правова кваліфікація дій особи в обвинувальному акті повинна містити не тільки посилання на окрему статтю і частину цієї статті кримінального закону, а й точне формулювання у тому числі і об'єктивної сторони та кваліфікуючих ознак конкретного кримінального правопорушення. Суд вважає, що в обвинувальному акті повинно бути чітко зазначено, в чому саме обвинувачується (а не підозрюється) особа, а не лише перераховано встановлені досудовим розслідуванням обставини у кримінальному провадженні.

Також суд зазначає, що в обвинувальному акті не зазначено, кому саме заподіяна діями ОСОБА_2 шкода державі, фізичній чи юридичній особі, що має значення для конкретизації обвинувачення, пред'явленого ОСОБА_2 Без указання цієї обставини та залучення до участі у кримінальному провадженні потерпілої особи буде допущена неповнота судового розгляду справи.

Відсутність в обвинувальному акті формулювання обвинувачення особи та невизначення, кому саме заподіяно шкоду, унеможливлює забезпечення судом справедливого судового розгляду згідно із Конвенцією та забезпечення справедливого, якісного і повного судового розгляду кримінального провадження, а як наслідок є підставою для скасування вироку суду.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обгрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Тобто, Конвенцією чітко зазначено, що обвинувачення має бути саме висунуто. Про це також зазначено у ч. 1 ст. 3, ч. 4 ст. 110 та ч. 1 ст. 377 КПК України.

Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини:

в рішенні від 26.06.2008 року у справі "Ващенко проти України" зазначено, що «обвинувачення» для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції може бути визначене як офіційне доведення до відома особи компетентним органом твердження про вчинення цією особою правопорушення, яке нормою загального характеру визнається осудним і за яке встановлюється відповідальність карного та попереджувального характеру;

в рішенні від 25.07.2000 року у справі «Маттоціа проти Італії" судом вказано, що обвинувачений у вчиненні злочину має бути негайно і детально проінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для

висунення обвинувачення; а також про характер обвинувачення, тобто

юридичну кваліфікацію згаданих фактів. Хоча ступінь "детальності"

інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної

справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані

обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння

останнім суті висунутого проти нього обвинувачення;

в рішенні від 09.10.2008 року у справі "Абрамян проти Росії" Європейський Суд з прав людини зазначив, що деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він вважається офіційно письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави пред'явленого йому обвинувачення. Положення підпункту «а» п. 3 ст. 6 Конвенції необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 цієї статті. У кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо предявленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду.

Відповідно до ч. 4 ст. 110 КПК України обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування.

Частиною 1 ст. 337 КПК України передбачено, що судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуто обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.

Таким чином, розгляд справи без формулювання обвинувачення, без його висунення, без визначення, кому саме заподіяно злочином шкоду діями ОСОБА_2, є неможливим, а винесене рішення буде вважатись незаконним, оскільки:

відповідно до ст. 55 КПК України потерпілим в тому числі є особа, якій кримінальним правопорушенням завдана шкода і у звязку із цим вона після початку кримінального провадження подала заяву про залучення її до провадження як потерпілого, тобто досудовим розлідуванням має бути встановлено та чітко зазначено, кому саме заподіяно шкоду та повідомено цю особу із метою можливого подання нею відповідної заяви та залучення її в якості потерпілого;

відповідно до ст. 377 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуто обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею;

відповідно до ч. 1 ст. 348 КПК України в судовому засіданні головуючий повинен розяснити обвинуваченому суть висунутого проти нього обвинувачення;

відповідно до ч. 3 ст. 374 КПК України у разі визнання особи виправданою або винуватою в мотивувальній частині вироку суд має зазначити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення (до яких входить заподіяння шкоди конкретній особі або державі), форми вини і мотивів кримінального правопорушення, статті закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений.

Виконати судом в даному випадку наведені вище вимоги закону, суд вважає, буде неможливо.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Норми щодо вирішення виниклої процесуальної проблеми на стадії судового розгляду у Кримінальному процесуальному кодексі України відсутні.

Тому при вирішенні питання щодо подальшого руху справи при наявності виниклої процесуальної проблеми суд виходить зі змісту ст. 7 КПК України, згідно із якою зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, а саме: верховенство права, законність, рівність перед законом і судом, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, забезпечення права на захист, розумність строків, диспозитивність, забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, змагальність сторін та свобода в поданні ним суду своїх доказів, доступ до правосуддя.

Діючим КПК України не передбачено можливість усунення в судовому засіданні виявлених недоліків досудового розслідування.

Враховуючи наведені вище обставини та вимоги Закону, суд приходить до висновку про необхідність повернення обвинувального акту прокурору як такого, що не відповідає вимогам КПК України, а саме: всупереч ст. 55 КПК України не виявлено потерпілого, всупереч ст. 6 Конвенції не висунуто обвинувачення, всупереч ст. 291 КПК України в обвинувальному акті відсутнє формулювання обвинувачення.

Суд вважає, що відповідно до ст. 6 Конвенції та статтей 3, 110, 337, 291 КПК України суд не може і не повинен брати на себе повноваження формулювання і висунення обвинувачення та визначення особи, якій діями обвинуваченого заподіяно шкоду, в противному разі дії суду будуть суперечити Конвенції та ч. 1 ст. 337 КПК України.

Керуючись ст. 6 Конвеції про захист прав людини і основоположних свобод, рішеннями Європейського Суду з прав людини: від 26.06.2008 року у справі "Ващенко проти України", від 25.07.2000 року у справі «Маттоціа проти Італії", ст. 19 Конституції України, статтями 3,7,20,110, 291,337 Кримінального процесуального кодексу України, суд

ухвалив:

обвинувальний акт від 25.08.2016 року у кримінальному провадженні № 12016140000000624 щодо ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 367 Кримінального кодексу України, який затверджений Прокурором відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Львівської області, ОСОБА_3, 25.08.2016 року, разом із додатками повернути Прокурору Львівської області для виконання вимог Кримінального процесуального кодексу України, викладених в даній ухвалі.

Ухвала може бути оскаржена до Апеляційного суду Львівської області через Турківський районний суд Львівської області протягом 7 днів із дня її оголошення.

Суддя -