Постанова № 65962905, 10.04.2017, Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області

Дата документу 10.04.2017

Справа № 320/1798/17-а

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 квітня 2017 року м. Мелітополь

Суддя Мелітопольського міськрайонного суду Урупа І.В., розглянувши у скороченому провадженні в м. Мелітополі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просить зобов'язати Мелітопольське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити йому виплату пенсії за віком з 27.07.2016 (з дати першого звернення за призначенням пенсії) у розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з проведенням індексації і компенсації втрати частини доходів, посилаючись на те, що 12.11.2002 він виїхав з України на постійне проживання до Ізраїлю, де був прийнятий на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль. Перед виїздом за кордон він мешкав за адресою: АДРЕСА_1, Україна. При віці 60 років і страховому стажу понад 31 рік, він досяг усіх необхідних умов призначення пенсії за віком, встановлених ч. 1 ст. 26 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Ані до виїзду, ані станом на даний час, пенсія йому не призначалась та пенсійних виплат він не отримує. 27.07.2016 його представник, від його імені звернувся безпосередньо до ОСОБА_2 об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області із його особистою нотаріально посвідченою та апостильованою заявою про призначення пенсії за віком, разом з оригіналами усіх необхідних документів, які були надані для огляду та засвідчення копій. 07.09.2016 рішенням №3902, яке було отримано 19.09.2016, відповідач, в порушення положень чинного законодавства України, безпідставно відмовив у призначенні йому виплати пенсії посилаючись на відсутність на те законних підстав оскільки у нього відсутня реєстрації на території України, що є протиправним та заборонено чинним законодавством. Крім того відповідач поставив право позивача на призначення пенсії у залежність від укладення угоди про пенсійне забезпечення між Україною та Ізраїлем, що також заборонено діючим законодавством. Відповідно до постанови Печерського районного суду м. Києва від 10.02.2017, справа №757/47664/16а, Пенсійний фонд України був зобов'язаний передати його заяву про призначення пенсії уповноваженому територіальному органу для розгляду. В зазначеному рішенні суду також вказано, що кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав. Він громадянин України, незалежно від країни свого проживання, вправі користуватися, всіма своїми конституційними правами, в тому числі, і на пенсійне забезпечення, а тому, за відсутності законодавчих перешкод для призначення пенсії, відповідач зобовязаний призначити та здійснювати виплату йому пенсії. Право громадянина на призначення та одержання пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні. Держава, відповідно до конституційних принципів, зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межам. Пенсійним фондом України була виконана постанова Печерського районного суду м. Києва від 10.02.2017,( справа №757/47664/16а) та його заява про призначення пенсії була передана відповідачу з вказівкою: «для розгляду по суті та прийняття рішення відповідного до чинного законодавства». Тобто, Пенсійним фондом України відповідачу була надана вказівка про прийняття рішення відносно нього у відповідності з даною постановою, в якій суд вказав, що призначення йому пенсії не може пов'язуватись з такою умовою, як постійне місце проживання в Україні. Даний ОСОБА_2 ПФУ має розглядатися як індивідуально-правовий акт, який визначає обов'язки конкретної юридичної особи, а саме відповідача. Тобто, зазначений індивідуально-правовий акт вказує, відповідно до законодавства на необхідність призначення йому пенсії, а отже, є обов'язковим для виконання своїм адресатом. Зазначає, що право громадян України, які постійно проживають за кордоном, на отримання ними пенсійних виплат однозначно встановлено рішенням Конституційного суду України №25-рп/2009 від 07.10.2009, яким були визнані неконституційними положення Закону, які забороняли виплату пенсій при виїзді на місце постійного проживання за кордон.

Відповідно до ч.4 ст.183-2 КАС України, суддя розглядає справу в порядку скороченого провадження одноособово, без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.

Представник відповідача направив до суду письмові заперечення, в яких заперечував проти задоволення позову, мотивуючи тим, що питання щодо подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій громадянам України регулюється Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 N 22-1 (із змінами) (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 р. за N 1566/11846) (далі Порядок). Відповідно до пункту 1.1 Порядку заява про призначення пенсії непрацюючим особам подається заявником особисто або через Представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації). Відповідно до пункту 2.1 Порядку до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи про місце проживання (реєстрації) особи. Відповідно до пункту 2.9 Порядку особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік), але згідно з п.1 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 р.№ 2503-XII, документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України є паспорт громадянина України. Паспорт є дійсним для укладання цивільно-правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення доручень іншим особам для представництва перед третьою особою лише на території України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України. Відповідно до п.2 Положення про паспорт громадянина України для виїзду за кордон, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 23.02.2007 року № 719-V паспорт громадянина України для виїзду за кордон - це документ, що посвідчує особу громадянина України під час перетину ним державного кордону України та перебування за кордоном. Стаття 51 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003 № 1058 ( далі Закон №1058) передбачає умови виплати пенсії у разі виїзду за кордон для осіб, які вже мали статус пенсіонера до виїзду за кордон. Визначення терміну пенсіонер зазначено в статті 1 Закону-1058. Позивач виїхав на постійне проживання до Ізраїлю та на день подання заяви ( через Представника ) про призначення пенсії за віком знаходиться на території іншої держави, тобто не виконуються умови пункту 1.1 та 1.2 Порядку, а саме Представник звернувся із заявою про призначення пенсії за віком Позивачу до органу не за місцем проживання ( реєстрації). Оскільки на теперішній час відсутня Угода щодо пенсійного забезпечення громадян між Урядами України та Ізраїлю, тому розглядати питання щодо призначення пенсії за віком Позивачу за іншими нормативними актами немає підстав. Надані Представником документи не відповідають вимогам Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 N 22-1 (із змінами) (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 р. за N 1566/11846) (далі Порядок), а саме - не надано документа, який би підтвержував місце проживання (реєстрації) в Україні, а також строк дії закордонного паспорта позивача сплив 09.10.2012 року.

Суддя, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підставах.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 виїхав з України на постійне місце проживання в Ізраїль, де був прийнятий на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль.

Перед виїздом за кордон позивач мешкав за адресою: Україна, АДРЕСА_2.

27.07.2016 представник позивача, діючи на підставі довіреності від імені ОСОБА_1, звернувся до ОСОБА_2 об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області із особистою заявою останнього про призначення пенсії за віком, разом з оригіналами усіх необхідних документів.

07.09.2016 рішенням ОСОБА_2 об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про відмову у призначенні пенсії №3902, було відмовлено у призначенні ОСОБА_1 виплати пенсії на підставі того, що не має законних підстав для прийняття рішення про призначення йому пенсії, у зв'язку з тим, що у позивача відсутня реєстрації на території України та відсутня Угода між урядами України та Ізраїлю щодо пенсійного забезпечення громадян.

Позивач ОСОБА_1 в особі свого представника звернувся до Пенсійного фонду України з заявою щодо передачі його заяви про призначення пенсії за належністю уповноваженому управління для розгляду по суті.

Листом відповідача від 05.08.2016 позивачу було повідомлено про те, що відповідно до Порядку, затвердженого 25.11.2005 №22-1 заявник з приводу призначення пенсії повинен звертатись особисто за місцем свого проживання (реєстрації).

Постановою Печерського районного суду міста Києва від 10 лютого 2017 року у справі № 757/47664/16-а адміністративний позов ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України про зобовязання вчинити дії задоволено, зобов'язано Пенсійний фонд України передати заяву позивача про призначення пенсії уповноваженому територіальному управлінню для розгляду по суті.

Листом 07.03.2017 № 6677/0221 Пенсійний фонд України на виконання постанови Печерського районного суду міста Києва від 10 лютого 2017 року у справі № 757/47664/16-а направив ОСОБА_2 об'єднаному управлінню Пенсійного фонду України в Запорізькій області заяву ОСОБА_1 від 27.07.2016 та додані до неї документи для подальшого спрямування для розгляду по суті та прийняття рішення згідно з законодавством.

ОСОБА_2 об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 27.03.2017 № 2825/02 позивачу було відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку з тим, що у позивача відсутня реєстрації на території України та відсутня Угода між урядами України та Ізраїлю щодо пенсійного забезпечення громадян.

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Крім того, Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами (частина третя статті 25 Конституції України).

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 49, другим реченням статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Конституційний Суд України в рішенні від 07.10.2009 р. № 25-рп/2009 визнав такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними), положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання (перебування) за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір. Зазначені положення Закону втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

В пункті 3.3 рішення зазначено, що оспорюваними нормами Закону конституційне право на соціальний захист поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Окрім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі "Пічкур проти України ", яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому ЄСПЛ дійшов до висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в України, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою: статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з частиною другою статті 8 КАС України і статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини як джерела права.

Відповідно до частин першої і четвертої статті 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом. Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України на умовах та в порядку, передбачених цим Законом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 5 Закону України «Про громадянство України» встановлено, що документами, які підтверджують громадянство України, зокрема, є паспорт громадянина України для виїзду за кордон.

Отже, право громадянина на призначення пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні та відсутність на даний час механізму виплати пенсій громадянам, які проживають у країнах, з якими не укладено міждержавних договорів щодо пенсійного забезпечення.

Пунктом 1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, передбачено, що заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім'ї у зв'язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, а також у місті та районі (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).

Згідно з пунктом 2.9 цього Порядку особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

За документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також копію посвідки на постійне проживання (пункт 2.22 Порядку).

Відповідно до статті 5 Закону України від 18 січня 2001 року № 2235-III «Про громадянство України» документами, що підтверджують громадянство України, зокрема, є паспорт громадянина України для виїзду за кордон.

Судом встановлено, що згідно паспорту громадянина України для виїзду за кордон, який було видано позивачу, він є громадянином України, постійне місце проживання якого є держава Ізраїль.

Отже, ОСОБА_1, як громадянин України, має право на звернення до Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії.

Встановлено, що позивач починаючи з 1971 року по 2002 рік працював на підприємствах м. Мелітополя Запорізької області, на час звернення до Пенсійного фонду України досяг шістдесяти річного віку та мав необхідний стаж для призначення пенсії за віком, встановлений ч. 1 ст. 26 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Також встановлено, що позивачем були надані всі документі, які визначенні Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообовязкове держане пенсійне страхування», окрім документа, який підтверджує його місце реєстрації в Україні.

Підставою для відмови у призначенні пенсії позивачу стало неподання ОСОБА_1 документа, який би підтверджував реєстрацію його місця проживання в Україні.

Проте, проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України, позивач має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни цієї держави, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.

Відповідно до пункту 2 Постанови Пленуму Верховною Суду України № 9 від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», оскільки Конституція України, як зазначено в статті 8 має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати законність того чи іншого нормативно-правового акту, з точки зору його відповідності Конституції та у всіх необхідних випадках застосовувати Конституцію, як акт прямої дії.

Судові рішення повинні ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй. Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 8 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до ч. 3 ст. 8 КАС України, звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України - гарантується.

З урахуванням вищезазначеного рішення вбачається, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може повязуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні або наявністю відмітки про реєстрацію місця проживання в Україні.

Держава відповідно до конституційних принципів зобовязана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, в Україні чи за її межами. Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач безпідставно відмовив в призначенні пенсії позивачу.

Сплив строку дії закордонного паспорту позивача не позбавляє його громадянства України та права на пенсію.

Згідно до ст. 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» - пенсії, призначені за цим Законом, індексуються відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення.

Відповідно до ст.ст. 2, 4 ЗУ «Про індексацію грошових доходів населення» в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 %, пенсія підлягає обов'язковій індексації.

Згідно ст.ст. 1, 2, 6 ЗУ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 р. № 2050-111 підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів (у т.ч. пенсій), у випадку порушення строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого органу, які виплачують за рахунок коштів Пенсійного фонду України, ... а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету

За таких обставин, пенсійні виплати мають бути призначені , нараховані і виплачені з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.

Керуючись ст.ст.8,19,22,24,46 Конституції України, ст.2 Закону України «Про свободу пересування і вільний вибір місця проживання в Україні», ст.ст.4,7,44,49,51 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування», ст.ст.10,11,18,71,99,100,161-163 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.

Зобовязати Мелітопольське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, призначити та виплачувати пенсію за віком з 27.07.2016 відповідно до Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.

Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги в Мелітопольський міськрайонний суд протягом 10 днів з дня отримання копії постанови у повному обсязі.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

СУДДЯ: