Ухвала суду № 65942613, 06.04.2017, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 545/3077/16-к Номер провадження 11-кп/786/155/17Головуючий у 1-й інстанції Путря О. Г. Доповідач ап. інст. ОСОБА_1

Категорія: ч. 2 ст. 286; т.з.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2017 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Полтавськоїобласті в складі:

Головуючого - судді Рябішина А.О.

суддів: Гонтар А.А., Томилка В.П.

при секретарі - Журі Н.Л.,

з участю: прокурора Махно А.В.

захисника ОСОБА_2

потерпілого ОСОБА_3

представника потерпілого ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016170300000759 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_2 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_5 на вирок Полтавського районного суду Полтавської області від 30 грудня 2016 року щодо,-

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та мешканця ІНФОРМАЦІЯ_2 , українця , гр.. України , ІНФОРМАЦІЯ_3 , не судимого,-

якого визнано винуватим та засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,-

в с т а н о в и л а :

До Апеляційного суду Полтавської області звернувся захисник ОСОБА_2 з апеляційною скаргою в інтересах обвинуваченого ОСОБА_5 на вирок Полтавського районного суду Полтавської області від 30 вересня 2016 року , яким обвинуваченого ОСОБА_5 засуджено за вчинення кримінального правопорушення , передбаченого ч.2 ст.286 КК України та призначено покарання у виді 3 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік. На підставі ст..75 КК України звільнений від відбування призначеного покарання строком на 1 рік з покладенням обовязків , передбачених п.п.2,3 ст.76 КК України.

У своїй апеляційній скарзі захисник просить оскаржуваний вирок змінити та виключити додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком на 1 рік.

На обґрунтування апеляції зазначає , що суд у вироку не обговорив питання про доцільність застосування додаткового покарання та призначив його без урахування фактичних обставин по справі та даних про особу обвинуваченого. Так, судом не взято до уваги, що злочин він вчинив у тверезому стані, робота обвинуваченого повязана із керуванням транспортними засобами та є основним джерелом його доходів і відповідно засобів утримання. Позбавлення його можливості працювати за спеціальністю зашкодить також й інтересам інших осіб перед якими у нього виникли борги через відшкодування шкоди потерпілому.

Інші учасники процесу вирок суду не оскаржили.

За вироком суду ОСОБА_5 визнаний винуватим та засуджений за вчинення злочину при таких обставинах.

ОСОБА_5 достатньо повно викривається в тому, що він, 3 червня 2016 року приблизно о 16 год. 50 хв. керуючи автомобілем НОМЕР_1 , рухаючись по автодорозі Київ-Харків порушив вимоги п. 12.3 Правил дорожнього руху, у результаті чого пішохід ОСОБА_3 отримав тяжкі тілесні ушкодження.

Так. 03.06.2016. приблизно о 16 год. 50 хв. ОСОБА_5 керуючи, автомобілем НОМЕР_2 , рухався по автодорозі Київ-Харків із сторони м. Харкова у напрямку м. Полтави.

В цей час. на 362-му км вказаної автодороги Київ-Харків інспектор ДПС УПД ГУНП ОСОБА_3 зупинивши автомобіль НОМЕР_3 під керуванням водія ОСОБА_6 за порушення вимог ПДР, який рухався із сторони м Харкова у напрямку м. Полтави, вийшов на проїзну частину дороги та підійшовши до автомобіля стоячи проводив перевірку документів у водія.

В цей час. водій автомобіля НОМЕР_1 рухаючись по 362-му км вказаної автодороги, в порушення вимог п. 12.3 Правил дорожнього руху, при виявленні перешкоди для руху, яку об'єктивно спроможній був виявити, а саме стоячого пішохода ОСОБА_3 не вжив своєчасних заходів для зменшення швидкості руху керованого ним транспортного засобу, або безпечного об'їзду перешкоди, у результаті чого продовживши рух скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_3 передньою правою частиною свого автомобіля.

У результаті даних порушень вимог Правил дорожнього руху, наслідком яких стала дорожньо-транспортна пригода, пішохід ОСОБА_3, згідно висновку судово-медичної експертизи № 983 від 21.07.2016р. отримав тілесні ушкодження у вигляді; закритої травми грудної клітини: з переломами 3-9 ребра справа і розвитком гемотораксу та пульмоніту справа; закритої травми черевної порожнини: розриву капсули печінки: закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку; підшкірної гематоми тім'яної ділянки, забійної рани м'яких тканин середньої третини правого плеча; саден шкіри обличчя, верхньої правої кінцівки, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, по ознаці небезпеки для життя у момент спричинення.

За вказаних вище обставин, що були об'єктивно встановлені згідно всіх здобутих доказів, та згідно висновку судової авто-технічної експертизи № 252 від 01.08.2016 р. причиною дорожньо - транспортної пригоди та наставших наслідків є невідповідності вимогам п. 12.3 Правил дорожнього руху з боку водія автомобіля НОМЕР_1 згідно з якими у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об'єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, захисника , який підтримав подану апеляційну скаргу та просив її задовольнити з наведених у ній підстав , прокурора , який просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а також думку потерпілого та його представника, перевіривши матеріали кримінального провадження , доводи апеляційної скарги , провівши судові дебати , колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку , що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав:

Відповідно до статті 370 КПК України судове рішення повинно бути законним , обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення , ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження , передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення , ухвалене судом на підставі обєктивно зясованих обставин , які підтверджені доказами , дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення , в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Колегія суддів вважає , що суд першої інстанції в повній мірі дотримався зазначених вимог закону та постановив законне , обґрунтоване та вмотивоване судове рішення в якому правильно встановивши фактичні обставини по справі та давши їм вірну юридичну оцінку , мотивував своє рішення належними і допустимими доказами.

Висновки суду щодо правильності кваліфікації дій ОСОБА_5 за ч.2 ст.286 КК України та доведеності його вини за вчинення вказаного злочину ґрунтуються на зібраних у справі та обєктивно досліджених судом доказах і ніким з учасників процесу не оскаржуються. При цьому, за погодженням учасників процесу судом не досліджувалися докази щодо тих обставин, які ніким не оспорюються та справа була розглянута в порядку ч.3 ст.349 КПК України.

Основне покарання ОСОБА_5 за інкриміноване кримінальне правопорушення суд призначив у відповідності із загальними засадами призначення покарання, передбаченими ст. ст. 50, 65-67 КК України, належним чином вмотивувавши своє рішення, врахувавши тяжкість скоєного ним кримінального правопорушення, яке є тяжким, особу винного, обставини, що помякшують покарання, відсутність обставин, що їх обтяжують, та прийняв обґрунтоване рішення про призначення покарання в межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України у виді 3 років позбавлення волі.

Також, колегія суддів вважає переконливим і обґрунтованим висновок суду про можливість виправлення обвинуваченого без відбування основного покарання на підставі ст.75 КК України.

Правомірно застосував суд і додаткове покарання - позбавлення ОСОБА_5 права керування транспортними засобами строком на 1 рік виходячи з такого.

Санкцією частини 2 статті 286 КК України передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого. Таким чином додаткове покарання за вказаною статтею є альтернативним.

В п. 20, 21 Постанови №14 Пленуму Верховного суду України від 23 грудня 2005 р. «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті (Із змінами)» роз»яснено , що при призначенні покарання за ст. 286 КК суди мають ураховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію транспортних засобів, тощо), а також обставини, які помякшують і обтяжують покарання, та особу винного. У кожному випадку призначення покарання за частинами 1 та 2 ст. 286 і ст. 287 КК необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами або обіймати посади, пов'язані з відповідальністю за технічний стан чи експлуатацію транспортних засобів, відповідно.

Призначаючи обвинуваченому окрім основного покарання додаткове суд з достатньою повнотою врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який згідно зі ст. 12 КК України віднесено до категорії тяжких злочинів, особу обвинуваченого та конкретні обставини скоєного.

З зазначеними висновками погоджується і колегія суддів, враховуючи, що злочин вчинено за таких обставин, які свідчать про особливе нехтування обвинуваченим правил дорожнього руху, оскільки подія трапилася у світлу пору доби за гарної видимості, відносно поліцейського під час виконання ним його службових обовязків.

Виходячи з викладеного доводи апелянта щодо того, що місцевим судом у вироку не обговорено доцільність призначення додаткового покарання є необґрунтованими.

Думка потерпілого, який просив обвинуваченого суворо не карати та не призначати додаткове покарання була врахована місцевим судом, проте, з огляду на конкретні обставини справи, вона не є визначальною для суду.

Враховуючи, що ОСОБА_5 призначене найменше покарання, передбачене санкцією ч. 2 ст. 286 КК України, від відбування якого він, до того ж, був звільнений на підставі ст. 75 КК України, покладення на нього державного примусу за вчинене у виді додаткового покарання буде необхідним й достатнім покаранням для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Такий вирок суду є справедливим, а тому відсутні підстави для його зміни , як про це йдеться у апеляційній скарзі.

Керуючись ст..ст.404,405,407,419 КПК України , колегія суддів Апеляційного суду Полтавської області,-

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_2, в інтересах обвинуваченого ОСОБА_5, залишити без задоволення, а вирок Полтавського районного суду Полтавської області від 30 вересня 2016 року щодо ОСОБА_5 за ст.286 ч.2 КК України - без змін;

Ухвала набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 3 місяців з моменту проголошення.

Судді:

__ ______ __

ОСОБА_1 ОСОБА_7 ОСОБА_8