Рішення № 65935300, 03.04.2017, Київський районний суд м. Харкова

Справа № 640/13079/16-ц

н/п 2/640/456/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2017 року Київський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого-судді Бородіної Н.М.

при секретарі Вітковської О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харків цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Страхова компанія «Арсенал страхування», про визнання недійсним правочину, стягнення коштів, -

встановив:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся у суд з позовом до відповідача, ПАТ «Страхова компанія «Арсенал страхування», після збільшення якого просить суд стягнути суму страхового відшкодування за договором добровільного страхування в розмірі 20000 грн., пеню на підставі ч.5 ст. 10 ЗУ «Про захист прав споживачів» в розмірі 251400 грн., а також на підставі ст. 625 ЦК України 3% в розмірі 664,24 грн., інфляційні в сумі 2516,83 грн. за період з 27.01.2016р. по 06.03.2017р. .

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 10.07.2015р. між позивачем та відповідачем укладений договір добровільного страхування фінансових ризиків «захист від безробіття» №8896. Позивач квитанцією №8896 від 10.07.2015р сплатив страхову премію у розмірі 400,00 грн. згідно з умовами п.5 цього договору, 10.07.2016р. - дата початку дії договору страхування, 09.07.2016р. - дата закінчення дії договору страхування. 18 грудня 2015 року позивача звільнено з посади заступника директора Харківської міжрегіональної дирекції ПАТ «ВБР» у звязку із скороченням штату за п.1 ст. 40 КЗпП України згідно з наказом №515-к від 17 грудня 2015р.

Позивач повідомив відповідача про настання страхового випадку, передав йому всі необхідні документи для прийняття рішення про виплату страхового відшкодування та заяву про виплату страхового відшкодування. Посилаючись на те, що в порушення умов договору відповідач свої зобовязання своєчасно не виконав, страховик за договором відмовив у виплаті страхового відшкодування, при цьому посилався на неповідомлення Страховика на момент укладення договору про ліквідацію з 27.03.2015 року ПАТ «ВБР» та неповідомлення про отримання Страхувальником від роботодавця Попередження про наступне вивільнення від 06.10.2015р., затягуючи виплату страхового відшкодування, позивач просив стягнути з відповідача на його користь суму страхового відшкодування, пеню, інфляційні та 3% річних, визнавши недійсним через несправедливість п. 13.1. договору добровільного страхування фінансових ризиків Захист від безробіття №8896 від 10.07.2015р.

Представник відповідача у судовому засідання та у поданих запереченнях зазначив, що заперечує проти позову з підстав відсутності, на його думку, страхового ризику на момент укладення договору №8896 від 10.07.2015р., посилаючись на наявність рішення про ліквідацію роботодавця позивача ПАТ «ВБР» на момент укладення договору, відсутність підстав для задоволення вимоги позивача до спірних правовідносин в частині застосування частини пятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», з огляду на наявність визначеної відповідальності за несвоєчасне здійснення страхового відшкодування.

Суд заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

10.07.2015р. між позивачем та відповідачем був укладений договір добровільного страхування фінансових ризиків «Захист від безробіття» №8896.

Предметом укладеного договору є майнові інтереси позивача , що не суперечать закону, повязані зі збитками про здійснені позивачем господарської діяльності. Понесені збитки позивачем, як страхувальником, під час дії договору страхування підтверджується відповідними документами, у звязку з будь-яким порушенням іншими особами прав та/або законних інтересів позивача в частині фінансових (грошових) зобовязань (обовязків) перед ним, а саме: втратою позивачем постійного місця роботи, яке він мав на момент укладання договору страхування.

Відповідно до ст. 979 ЦК України та ст. 16 Закону України „Про страхування" страхування - це письмова угода між страхувальником та страховиком, згідно якої страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у передбачений договором строк страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування, а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі.

Відповідно до частини другої статті 8 Закону України від 7 березня 1996 року № 85/96-ВР «Про страхування» страховий випадок це подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обовязок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

У разі настання страхового випадку страховик зобов'язаний виплатити страхове відшкодування, а інші умови договору страхування є підставою для відмови у виплаті лише в тому разі, якщо таке порушення положень договору страхувальником перешкодило страховику переконатись, що ця подія є страховим випадком.

Неповідомлення Страховика про отримання від роботодавця письмового повідомлення про можливе звільнення Страхувальника з постійного місця роботи за ініціативою роботодавця не є порушенням договору, оскільки не перешкоджає Страховику переконатися, що дана подія є страховим випадком і про її настання Страховику було повідомлено вчасно.

Матеріали справи свідчать про наявність перевірки відповідачем факту та підстав звільнення позивача та не спростовують підстав його звільнення з постійного місця роботи, яке він мав на час укладання договору страхування, а саме: 18.12.2015р. у звязку із скороченням штату за п.1 ст. 40 КЗпП України, що передбачено п.5 договору №8896 від 10.07.2015р.

Твердження відповідача про відсутність збитків у позивача, спростовується змістом п.5 договору №8896, де вказана підстава - втрата Страхувальником постійного місця роботи, яке він мав на момент укладення цього Договору страхування, а тому є подією через яку Страховик несе зобовязання за договором. За п.5** договору №8888 під «втратою постійного місця роботи» сторони домовились розуміти розірвання трудового договору Страхувальника за ініціативою роботодавця (власника або уповноваженого органу) лише у випадках ліквідації, банкрутства, скорочення численності або штату працівників роботодавця.

Порушення прав відповідача полягає в втраті постійного заробітку (заробітної плати, премій). Відповідно до п.10.1 договору №8896 датою страхового випадку є дата звільнення.

Доказів про відсутність збитків у позивача за зазначеною вимогою відповідачем не надано. Відповідач не спростував їх наявність належними та допустимими доказами.

Твердження відповідача про наявність на момент укладення договору №8896 рішення про ліквідацію роботодавця позивача ПАТ «ВРБ» не відповідає фактичним обставинам, матеріалам справи та загальновідомої інформації, яка має публічний відкритий характер.

З огляду на зміст ст.76 Закону України «Про банки та банківську діяльність» введення тимчасової адміністрації та куратора Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у зв'язку з приведенням діяльності банку у відповідність із вимогами банківського законодавства та прийняття рішення про ліквідацію є різними публічними процедурами, та діяльність банку може бути відновлена у день отримання рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про припинення повноважень куратора Фонду гарантування.

Рішення про ліквідацію ПАТ «ВБР» за Постановою Національного банку України №914 прийнято 21.12.2015р., після звільнення за скороченням штату 18.12.2015р.

Посилання відповідача на неминуче настання події ліквідації банку не підтверджено належними та допустимими доказами; письмові посилання відповідача в запереченнях та додані ним документи свідчать про відсутність рішення про ліквідацію ПАТ «ВБР» до 21.12.2015р.

Обізнаність відповідача при укладанні договору добровільного страхування фінансових ризиків «захист від безробіття» №8896 від 10.07.2015р. про введення тимчасової адміністрації у ПАТ «ВБР» не викликає сумніву з огляду на публічний відкритий характер такої інформації, яка публікується на сайтах Національного Банку України та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, відома широкому колу осіб. Крім того, відповідно до ст. 18 Закону України «Про страхування» №86/96 від 07.03.1996р. при укладанні договору страхування страховик має право запросити у страхувальника баланс або довідку про фінансовий стан, підтверджені аудитором (аудиторською фірмою), та інші документи, необхідні для оцінки страховиком страхового ризику.

Отже, для оцінки ризиків на момент укладення договору Страховику надані права, які він мав право реалізувати самостійно. На момент укладення договору №8896 від 10.07.2015р. позивач мав трудовий стаж, за діючим місцем роботи більше дванадцяти місяців працевлаштування у роботодавця, страховий випадок відбувся після спливу 90 (девяносто) днів з дня укладення договору.

Враховуючи вищезазначене, вимога про стягнення суми страхового відшкодування за договором у розмірі 20000,00 грн. підлягає задоволенню.

Також страховик несе відповідальність, передбачену статтею 625 ЦК України.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобовязання і є особливою мірою відповідальності боржника (страховика) за прострочення грошового зобовязання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитору (застрахованої особи) від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору (застрахованій особі).

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, а одностороння відмова не допускається.

Свої зобов'язання щодо своєчасної оплати платежу позивач виконав у повному обсязі. Відповідач свої зобов'язання за договором не виконав так, відповідно до ст. 17 „Про страхування" виплата страхового відшкодування здійснюється страховиком на підставі заяви страхувальника і страхового акту. Страховий акт складається страховиком або уповноваженою ним особою протягом 15 робочих днів після отримання Страховиком усіх необхідних документів, що підтверджують причини настання страхового випадку і розмір збитку (п.11.2. договору). Страхове відшкодування оплачується протягом 10-ти робочих днів з дати складання страхового акту (п.11.3 договору). Тобто, виплата страхового відшкодування за договором страхування, укладеним між позивачем та відповідачем повинна була відбутися не пізніше 27 січня 2016 року. Проте на час розгляду позову відповідач не сплатив позивачеві страхове відшкодування.

Розмір інфляційних втрат за період з 27.01.2016р. по 06.03.2017р. становить 2516 грн.83 коп., що підлягає стягненню.

Розрахунок суми 3% річних відповідно до ст. 625 ГК України за період з 27.01.2016р. по 06.03.2017р., строк прострочення складає 405 днів; сума, яка не сплачена в строк 20000,00 грн.: сума 3% річних, що підлягає задоволенню становить 664,23 грн.

Стосовно визнання п.13.1. договору недійсним, через несправедливий та суперечливий характер його правозастосування, суд зазначає наступне.

Відповідно дост. 638 ЦК Українидоговір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Одним із основоположних принципів цивільного права є принцип свободи договору. Його зміст полягає у свободі: вступати чи ні у договірні відносини, вибору контрагентів, укладення договору певного виду, або договору, непередбаченого актами цивільного законодавства, визначення умов договору.

Однак свобода договору не є необмеженою. Обмежують таку свободу як юридичні так фактичніпередумови.

Перш за все, свобода договору обмежена «загальними засадами цивільного законодавства», зокрема, вимогами справедливості, добросовісності та розумності. Так, відповідно до ч.1ст. 6 ЦК України, сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

Крім того, сторони не можуть відступати від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обовязковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або з суті відносин між сторонами.

У даному випадку свободу договору обмежують так звані «імперативні норми». Тобто норми, від вимог яких сторони не мають права відступати. Відповідно дост. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

За ч.2 ст. 18 Закону умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Пунктом 13.1 договору страхування передбачена майнова відповідальність страховика за несвоєчасне здійснення страхового відшкодування у вигляді сплати пені в розмірі 0,01 % від суми несвоєчасно здійсненого страхового відшкодування за кожний робочий день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла в період нарахування пені.

Дані положення щодо відповідальності за несвоєчасне здійснення страхового відшкодування є зрозумілими для сторін, а тому посилання позивача на те, що ці положення є незрозумілими для сприйняття , а тому є несправедливими, суд вважає необґрунтованими.

Доказів того, що вказаний пункт укладений всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача, суду не надано. Навпаки, вказаний пункт договору передбачає відповідальність відповідача за невиконання умов договору, а ті обставини, що розмір пені визначений - 0,01 % від суми несвоєчасно здійсненого страхового відшкодування за кожний робочий день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла в період нарахування пені, є умовою договору, укладеного за згодою сторін.

Таким чином, вимоги позивача в частині визнання недійсним п.13.1. договору задоволенню не підлягають.

У частині пятій статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що в разі якщо виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня в розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством.

Одночасно законодавством, що регулює правовідносини у сфері страхування, визначено, що в разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов'язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом (статті 992 ЦК України).

А згідно з частиною четвертою статті 16 Закону України «Про страхування» однією з істотних ознак договору страхування є визначення в ньому відповідальності за невиконання або неналежне виконання умов договору.

На підставі викладеного, можна зробити висновок що положення щодо відповідальності страховика, закріплені в Законі України «Про страхування» та главі 67 ЦК України, є спеціальними нормами права, а в Законі України «Про захист прав споживачів» загальними.

Розмір неустойки як відповідальність страховика за договором страхування має бути визначено у такому договорі. Якщо ж такий розмір не було визначено сторонами в договорі страхування, то до спірних правовідносин застосовується частина пята статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», якщо укладений договір страхування спрямований на задоволення особистих потреб застрахованої особи.

Отже, на підставі наведених правових приписів, принципу заборони притягати особу двічі за одне й те саме правопорушення, а також правил застосування конкуренції правових норм, за умови, що укладений договір страхування спрямований на задоволення особистих потреб застрахованої особи, страховик несе відповідальність у вигляді розміру неустойки, визначеного в договорі страхування (у разі відсутності визначення розміру в договорі у розмірі, визначеному в Законі України «Про захист прав споживачів»)( правова позиція ВСУ у справі №-6-126 цс 14).

Пунктом 13.1. договору встановлений розмір неустойки за несвоєчасну випалу страхового відшкодування, тому в даному випадку п.5 ст. 10 Закону застосуванню не підлягають.

Відповідно достатті 11 ЦПК Українисуд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Оскільки позивач просить стягнути пеню, саме на підставі ч.5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» та не заявляє вимоги про стягнення пені, відповідно до п.13.1 договору, суд враховуючи межі заявлений вимог, в задаволені вимог щодо стягнення пені, вважає за необхідне відмовити.

Також, суд вважає за необхідне пропорційно до задоволених вимог (задоволено 8,44 %) стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір за подання апеляційної скарги.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 3, 4, 10, 60, 61, 79, 81, 88, 212-215, 218 ЦПК України, суд,-

вирішив:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з ПАТ «Страхова компанія «Арсенал страхування» на користь ОСОБА_1 суму страхового стахування в сумі 20000 грн., інфляційні в сумі 2516 грн.83 коп. та 3% річних в сумі 664 грн. 23 коп.

В решті позову відмовити.

Стягнути з ПАТ «Страхова компанія «Арсенал страхування» на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 23 грн. 26 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом

десяти днів з дня його проголошення, через суд першої інстанції. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення набирає законної сили, після закінчення строку для подання апеляційної скарги.

Суддя Н.М. Бородіна