Ухвала суду № 65933555, 11.04.2017, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 212/6632/16-ц Головуючий в 1-й інстанції

Провадження № 22-ц/774/533/К/17 суддя: Ваврушак Н.М.

Категорія - 26 ( І ) Доповідач - Бондар Я.М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді - Бондар Я.М.,

суддів - Барильської А.П., Зубакової В.П.,

секретар Євтодій К.С.

за участю: представника позивача - ОСОБА_1 ОСОБА_2, представника відповідача - Приватного акціонерного товариства «Євраз ОСОБА_3» - ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кривому Розі апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Євраз ОСОБА_3» на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 07 грудня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Євраз ОСОБА_3» про стягнення моральної шкоди у звязку з ушкодженням здоровя,

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2016 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Євраз ОСОБА_3» (далі ПрАТ «Євраз ОСОБА_3»), про стягнення моральної шкоди, у звязку з ушкодженням його здоровя, в якому просив суд стягнути з ПрАТ «Євраз ОСОБА_3» на його користь 275600 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позову зазначив, що в період з серпня 1999 року по вересень 2002 року та з березня 2004 року по листопад 2015 року, тобто понад 11 років працював на підприємстві відповідача у шкідливих умовах праці на посадах: підсобного робочого, столяра-станочника, підземного електрогазозварника, підземного гірничомонтажника. У звязку з тривалістю роботи в шкідливих умовах позивач отримав професійне захворювання, що підтверджується актом розслідування хронічного професійного захворювання та згідно якого винною стороною в цьому є підприємство відповідача.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 07 грудня 2016 року позов задоволено частково, стягнуто з ПрАТ «Євраз ОСОБА_3» на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 22000 грн. без утримання податків та обовязкових платежів. Також вирішено питання щодо судового збору.

В апеляційній скарзі ПрАТ «Євраз ОСОБА_3», посилаючись на порушення судом першої інстанції вимог матеріального і процесуального законодавства, поставив питання про скасування рішення суду з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги посилався на неврахування судом першої інстанції принципів розумності та справедливості при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди. Вважає, що спірні правовідносини регулюються Законом України «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування», яким у період після 20.03.2007 року взагалі не передбачено права на відшкодування моральної шкоди позивачу ні за рахунок Фонду ні за рахунок підприємства.

Вважає, що судом першої інстанції безпідставно встановлено, що з вини підприємства позивач зазнав моральної шкоди. Вважає, що позивачем не доведено вини підприємства у частковій втраті ним працездатності.

Зазначив, що наявність шкідливого фактору виробництва є особливістю виробничого процесу на підприємстві. У звязку із цим відповідач забезпечував позивача та інших працівників засобами колективного та індивідуального захисту та скоротив час дії шкідливих виробничих факторів, тощо.

Між тим посилався на недоведеність позивачем факту заподіяння йому моральної шкоди.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 працюючи впродовж 11 років 3 місяців в умовах впливу шкідливих факторів, а саме з серпня 1999 року по вересень 2002 року та з березня 2004 року по листопад 2015 року, на посадах: підсобного робочого, столяра-станочника, підземного електрогазозварника, підземного гірничомонтажника на підприємстві відповідача отримав професійні захворювання.

Висновком МСЕК від 05.07.2016 року позивачу встановлена втрата професійної працездатності в розмірі 30 % за професійними захворюванням - радикулопатія 20% та хронічного обструктивного захворювання легенів 10% , строк переогляду до 01.06.2017 року.(а.с. 11)

Згідно акта розслідування хронічного професійного захворювання № 5 12.05.2016 року. Причиною професійного захворювання є робота протягом тривалого часу в умовах важкої праці та перевищення гранично допустимого рівня небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу - 11 років 3 місяців, вібрації 12 років що відмічено у п.12, 17 акту. ».(а.с. 9-10)

Згідно з п. 19 вказаного акту профзахворювання виникло з вини керівництва ВАТ «Суха Балка» які не забезпечили безпечні умови праці і порушили ст. 153 Кодексу Законів про працю України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці».

Звертаючись до суду з позовом, позивач посилалась на те, що внаслідок втрати професійної працездатності у звязку з отриманим профзахворюванням з вини відповідача йому спричинено моральну шкоду.

Суд, частково задовольняючи позов, виходив з доведеності позовних вимог позивача ОСОБА_1 та вірно встановив, що між сторонами склалися трудові правовідносини, оскільки професійне захворювання отримано позивачем під час виконання ним трудових обовязків на підприємстві відповідача і повязане з виробництвом і наявності у звязку з цим підстав, передбачених ст. 237-1 КЗпП України, для відшкодування моральної шкоди.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, з огляду на наступне.

Факт спричинення моральної шкоди позивачу у звязку з професійним захворюванням, встановлений в судовому засіданні. Зокрема, позивач переносить моральні страждання, повязані з професійним захворюванням, лікуванням та неможливістю вести повноцінний спосіб життя.

Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Частиною першої ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного ОСОБА_3 України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

У звязку з цим колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення моральної шкоди.

Доводи апеляційної скарги відповідача стосовно відсутності з їх боку вини у спричинені позивачу моральної шкоди, колегія суддів не бере до уваги, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 10 Постанови Пленуму Верховного ОСОБА_3 України від 31.03.1995 року (з подальшими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», судам слід мати на увазі, що у разі заподіяння особі моральної шкоди неправомірно вчиненими діями кількох осіб, розмір відшкодування визначається з урахуванням ступеня вини кожної з них.

При заподіянні особі моральної шкоди, обов'язок по її відшкодуванню покладається на винних осіб незалежно від того, чи була заподіяна потерпілому майнова шкода та чи відшкодована вона.

Як зазначалось, згідно акту розслідування професійного захворювання, причиною професійного захворювання ОСОБА_1 є стаж роботи протягом 11 років 3 місяців в умовах шкідливих виробничих факторів, які виникли в результаті порушення, зокрема, керівництвом відповідача, де працював позивач, ст. 153 КЗпП України, ст. 13 Закону України «Про охорону праці», якими передбачений обовязок власника або уповноваженого ним органу створити на робочому місці умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

Доводи відповідача в апеляційній скарзі щодо відсутності підстав відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки факт заподіяння такої шкоди, у звязку з отриманим ним професійним захворюванням, встановлений в судовому засіданні, внаслідок чого позивачу заподіяні моральні й фізичні страждання, що спричинили погіршення реалізації її фізичних і професійних можливостей, змінився її звичний спосіб життя.

Посилання ПрАТ«Євраз ОСОБА_3» в апеляційній скарзіна відсутність обовязку підприємства відшкодовувати моральну шкоду, завдану позивачу з тих підстав, що останній є субєктом страхування від нещасного випадку на виробництві, суперечать нормам діючого законодавства, оскільки Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV в редакції, що діяла на час встановлення позивачеві вперше стійкої втрати працездатності, не передбачає у 2016 році відшкодування застрахованим і членам їх сімей моральної (немайнової) шкоди, отриманої внаслідок ушкодження здоровя Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.

Отже, враховуючи викладене й те, що право на відшкодування моральної шкоди у звязку з ушкодженням здоровя, повязаного з виконанням трудових обовязків, виникло у позивача з 05 липня 2016 року, тобто з моменту встановлення йому вперше стійкої втрати професійної працездатності, питання про відшкодування працівнику такої шкоди слід вирішувати на загальних підставах, передбачених нормами КЗпП України та Закону України «Про охорону праці», а не відповідно до положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», норми якого є спеціальними.

При цьому, доводи апеляційної скарги відповідача про те, що наявність шкідливих виробничих факторів є особливістю виробничого процесу на підприємстві, а також про добровільність виконання робіт у шкідливих умовах праці позивачем та обізнаність позивача про умови праці при працевлаштуванні, не знімають з відповідача обовязку забезпечити безпечні й нешкідливі умови праці, що передбачено ч. 2 ст. 153 КЗпП України.

Суд, на підставі медичних документів про лікування позивача у звязку з професійним захворюванням, правильно визнав, що позивачу була заподіяна моральна шкода, оскільки вона переносить фізичний біль, зазнала порушення свого звичного способу життя і вимушена витрачати свої сили на організацію свого життя, внаслідок чого переносить моральні страждання, тому необхідності надання додаткових доказів не було.

Доводи апеляційної скарги відповідача про недоведеність факту заподіяння моральної шкоди, - не заслуговують на увагу, оскільки сам факт стійкої втрати працездатності, з точки зору погіршення здоровя, втрати важливих особистих здібностей, зміни життєвого укладу, необхідності лікування, свідчить про наявність моральної шкоди. Зазначене також випливає з положень ст.3 Конституції України, відповідно до якої, людина, її життя і здоровя, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Разом з тим, колегія суддів не може погодитись з доводами апеляційної скарги про те, що розмір моральної шкоди визначений судом без достатнього урахування роз'ясненьп. 9 Постанови Пленуму Верховного ОСОБА_3 України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, відповідно до якого, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер і тривалість страждань, стан здоровя потерпілого, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, конкретних обставин по справі і наслідків, що наступили. Суд врахував ступінь фізичних і моральних страждань позивача, їх тривалість і тяжкість, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, а також конкретних обставин по справі, і наслідків, що наступили.

Інші доводи апеляційної скарги колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вони фактично зводяться до незгоди з висновками суду по оцінці доказів та їх переоцінки.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при постановленні рішення врахував тяжкість фізичних і моральні страждань позивача, їх тривалість, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, тривалість роботи позивача на підприємстві відповідача, конкретні обставини по справі, і наслідки, що наступили.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду обґрунтоване і підтверджується матеріалами справи, тому апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства «Євраз ОСОБА_3» - відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 07 грудня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого ОСОБА_3 України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: Я.М. Бондар

Судді: А.П. Барильська

ОСОБА_5