Рішення № 6593260, 22.09.2009, Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

                                                                                                                            Справа № 2-2038/09

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

22 вересня 2009 року                                 Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

в складі: головуючого судді           Трофимової Д.А.

                при секретарі             Золотухіній І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Закритого акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом, зазначаючи, що відповідно до укладеного договору № ZPD0GA00000026 від 21.08.2006 року ОСОБА_1 21.08.2006 року отримала кредит у розмірі 53375,51 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 21.08.2010 року. У порушення зазначених норм закону та умов договору відповідач зобов’язання за вказаним договором належним чином не виконав.

У зв’язку з зазначеними порушеннями зобов’язань за кредитним договором відповідач станом на 13.02.2009 року має заборгованість  - 26271,68 грн., яка складається з наступного: 25933,55 грн. - заборгованість за кредитом; 337,43 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 0,70 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов’язань за договором.

В забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором ПриватБанк і відповідач 23.08.2006р. уклали договір іпотеки № 222. Згідно з договором іпотеки відповідач надав в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1. Майно належить відповідачу на праві власності на підставі договору купівлі-продажу.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просить суд в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № ZPD0GA00000026 від 21.08.2006р. в розмірі 26271,68 грн. звернути стягнення на квартиру загальною площею 68,35 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_2, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки (на підставі договору іпотеки № 222 від 23.08.2006р.) Закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк»  (49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570) з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням ПриватБанку всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу; виселити відповідача, який зареєстрований і проживає у квартирі, розташованій за адресою: АДРЕСА_1, зі зняттям з реєстраційного обліку у Відділі у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВС України м. Запоріжжя, стягнути з відповідача судові витрати.

У судовому засідання представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі на підставі викладених у позові обставин.

Відповідач в судове засідання не з’явилася, про день, час і місце розгляду справи повідомлялася у встановленому законом порядку, про що свідчить розписка про отримання судової повістки, причини неявки суду не повідомила. У зв’язку з чим,  відповідно до ст. 224 ЦПК України суд за клопотанням представника позивача ухвалив постановити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Суд, вислухавши пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

З копії кредитного договору №  ZPD0GA00000026 від 21.08.2006 року вбачається, що ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 53375,52 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 21.08.2010 року включно (а.с. 7-9).

Після заключення договору між позивачем і відповідачем, відповідно до вимог ст. 509 ЦК України, виникли певні зобов’язання, що є правовідношеннями, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити) гроші, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Ці зобов’язання згідно ст.ст. 526, 530 ЦК України повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). В разі порушення зобов’язання, у відповідності до вимог ст. 611 ЦК України, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Чинне законодавство України передбачає, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Одним із видів забезпечення виконання зобов'язання є неустойка у вигляді пені, якою у відповідності до вимог ст. 549 ЦК України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Ч. 3 ст. 549 ЦК України встановлюється, що пеня обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до вимог ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Як вбачається з матеріалів справи, у термін, зазначений у договорі, відповідач суму кредиту не повернула, тобто ОСОБА_1 не виконала зобов’язання за кредитним договором у встановлений строк.

Відповідно до вимог ст. 624 ЦК України якщо за порушення зобов’язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному  розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Розрахунком підтверджується, що сума заборгованості по кредитному договору                №  ZPD0GA00000026 від 21.08.2006 року станом на 13.02.2009р. складає 26271,68 грн. (а.с. 6).

Із копії іпотечного договору № 222 від 23.08.2006р. вбачається, що відповідач надав в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1. Майно належить відповідачу на праві власності на підставі договору купівлі-продажу (а.с. 10-12, 13).

Згідно ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Згідно ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Ст. 33 Закону України «Про іпотеку» N 898-IV від 05.06.2003р. передбачає, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до ст. 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації. Одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя вправі винести рішення про виселення мешканців, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Ст. 40 Закону України «Про іпотеку» передбачає, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду. Особи, які проживають у зазначених приміщеннях на умовах договору найму (оренди), не підлягають виселенню, якщо: договір найму (оренди) був укладений до моменту укладення іпотечного договору і про наявність такого договору було доведено до відома іпотекодержателя або такий договір був зареєстрований у встановленому законом порядку; договір найму (оренди) був укладений після укладення іпотечного договору за згодою іпотекодержателя.

Згідно ст. 109 ЖК Української РСР виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Допускається виселення в адміністративному порядку з санкції прокурора лише осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення або проживають у будинках, що загрожують обвалом. Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Жиле приміщення, що надається виселюваному, повинно бути зазначено в рішенні суду або постанові прокурора. Звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення всі громадяни, що мешкають у ньому, зобов'язані на письмову вимогу кредитора або нового власника цього жилого приміщення добровільно звільнити його протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду. Виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення, є підставою для надання цим громадянам жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання відповідно до статті 132-2 цього Кодексу. Відсутність жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання або відмова у їх наданні з підстав, встановлених статтею 132-2 цього Кодексу, не тягне припинення виселення громадянина з жилого приміщення, яке є предметом іпотеки, у порядку, встановленому частиною третьою цієї статті.

Згідно ч. 1 ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» N 1382-IV від  11.12.2003р. зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.

Аналізуючи у сукупності надані по справі докази, суд дійшов до висновку, що вимоги позивача являються обґрунтованими та такими, що підтверджуються матеріалами справи.

Оскільки позов задовольняється, то з відповідача необхідно стягнути і сплачене позивачем держмито у розмірі 271 грн. 22 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 30 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3, 4, 31, 57-60, 88, 208, 209, 212-215, 218, 223, 224-226 ЦПК України, ст.ст. 509, 526, 527, 530, 549-551, 610-612, 624, 625, 629, 1050, 1054 ЦК України, ст. 109 ЖК Української РСР, Законом України “Про іпотеку” N 898-IV від 5 червня 2003 року із змінами і доповненнями, Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» N 1382-IV від  11.12.2003р., суд

В И Р І Ш И В:

Позов Закритого акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити.

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № ZPD0GA00000026 від 21.08.2006р. в розмірі 26271 (двадцять шість тисяч двісті сімдесят одна) грн. 68 коп. звернути стягнення на квартиру загальною площею 68,35 кв.м, житловою площею 45,9 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_1 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_2 від 23.05.2002 року за реєстровим № 1437, шляхом продажу квартири загальною площею 68,35 кв.м., житловою площею 45,9 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, на підставі іпотечного договору № 222 від 23.08.2006р., посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_3 від 23.08.2006 року за реєстровим № 870, Закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» (49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570) з укладанням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем з початковою ціною предмета іпотеки для його подальшої реалізації – 212100 (двісті дванадцять тисяч сто) грн., з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням Закритому акціонерному товариству комерційний банк «ПриватБанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.

Виселити ОСОБА_1, яка зареєстрована та проживає у квартирі, яка розташована за адресою: м. Запоріжжя, вул. Авраменка, буд. 18 (вісімнадцять), кв. 193 (сто дев’яносто три) зі зняттям з реєстраційного обліку в Відділі у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Закритого акціонерного  товариства комерційний банк «ПриватБанк» судовий збір у розмірі 271 (двісті сімдесят одна) грн. 22 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 30 (тридцять) грн.  

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Запорізької області через Шевченківський районний суд м. Запоріжжя шляхом подання заяви про апеляційне оскарження протягом 10 днів з дня проголошення рішення та апеляційної скарги протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження або шляхом подання апеляційної скарги без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про перегляд заочного рішення, або заяви про апеляційне оскарження, якщо заяви не було подано. Заяву про перегляд заочного судового рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Суддя