Ухвала суду № 65914081, 04.04.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

справа № 761/34063/16-ц головуючий у 1-й інстанції: Піхур О.В.

апеляційне провадження № 22-ц/796/2359/2017

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

4 квітня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Києва в складі:

головуючого: Головачова Я.В.

суддів: Поливач Л.Д., Шахової О.В.

при секретарі: Горак Ю.М.

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві, Державної казначейської служби України, старшого державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві Мороз Лесі Євгенівни про відшкодування шкоди за рахунок держави України, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16 листопада 2016 року,

в с т а н о в и л а :

У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що у провадженні ВДВС Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві перебуває виконавчий лист про стягнення з ВАТ "КБ "Надра" на його користь суми банківського вкладу в розмірі 17280 грн. та нарахованих відсотків. Ухвалою Кам'янець - Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 20 лютого 2015 року дії старшого державного виконавця ВДВС Шевченківського районного управління юстиції в м. Києві Мороз Л.Є. про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання зазначеного виконавчого листа визнано неправомірними та скасовано постанову про закінчення виконавчого провадження.

Зазначає, що діями старшого державного виконавця Мороз Л.Є. йому було завдано моральної та матеріальної шкоди, оскільки по вині державного виконавця він понад 10 разів їздив до м. Хмельницького та до м. Києва, при цьому втратив значну частину свого здоров`я, велику кількість часу свого життя. Позивач був змушений відстоювати свої конституційні права в органах ДВС, в Міністерстві юстиції України, правоохоронних органах. Оскільки грошові кошти так і не були стягнуті із банку ВАТ "КБ "Надра" на користь позивача, діями старшого державного виконавця йому завдано матеріальну шкоду, яка станом на 1 липня 2016 року становить 82476 грн. 49 коп.

З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просив стягнути з держави України на його користь станом на 1 липня 2016 року завдану діями старшого державного виконавця Мороз Л.Є. матеріальну шкоду у розмірі 82476 грн. 49 коп. та моральну шкоду у розмірі 15000 грн.; зобов`язати Державну казначейську службу України здійснити перерахунок коштів в сумі 82476,49 грн. та 15000 грн. на рахунок позивача.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 16 листопада 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення про задоволення позову. Скаржник зазначає, що суд першої інстанції, в порушення ст. 212 ЦПК України, не дослідив наявні в матеріалах справи докази та не надавав їм належної правової оцінки. Крім того, судом не враховано, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов'язковими для виконання на території України, натомість рішення про стягнення з ВАТ "КБ "Надра" на його користь грошових коштів не виконано у повному обсязі. Також в оскарженому рішенні не наведено мотивів, якими суд першої інстанції керувався при ухваленні рішення про відмову у задоволенні позову.

ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції підтримав апеляційну скаргу з наведених в ній підстав.

Інші особи, які беруть участь у справі, в суд апеляційної інстанції не з'явилися, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином. З урахуванням положень ч. 2 ст. 305 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розглядові справи.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення в цій частині, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судом установлено, що у провадженні Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві перебуває виконавчий лист № 2-1613/09 виданий Кам'янець - Подільським міськрайонним судом Хмельницької області про стягнення з ВАТ "КБ "Надра" на користь ОСОБА_1 суми банківського вкладу в розмірі 17280 грн., нарахованих відсотків за фактичний період перебування коштів на рахунку згідно договору № 751653 строкового банківського вкладу (депозиту) "Мій вибір", оформленого в рамках послуг ПП "Базовий" № 1404005 від 16 січня 2009 року, 30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи, 30 грн. витрат на юридичну допомогу та 683 грн. втрат майнового характеру за прострочення виплати суми вкладу.

Ухвалою Кам'янець-Подільського міськрайонного суду від 20 лютого 2015 року дії старшого державного виконавця відділу ДВС Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві Мороз Л.Є. визнано неправомірними. Скасовано постанову старшого державного виконавця відділу ДВС Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві Мороз Л.Є. про закінчення виконавчого провадження від 15 грудня 2014 року по виконавчому листу №2-1613/09, виданому 10 березня 2010 року Кам'янець-Подільським міськрайонним судом.

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Статтею 11 Закону України "Про державну виконавчу службу" передбачено, що державні виконавці несуть дисциплінарну відповідальність в порядку, встановленому законом. У разі вчинення державним виконавцем під час виконання службових обов'язків діяння, що має ознаки злочину чи адміністративного правопорушення, він підлягає кримінальній чи адміністративній відповідальності у порядку, встановленому законом. Шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.

Частина 1 ст. 1174 ЦК України передбачає, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

У п. 28 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах" №6 від 7 лютого 2014 року роз'яснено, що при розгляді позовів фізичних чи юридичних осіб про відшкодування завданої шкоди рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження суди повинні виходити з положень статті 56 Конституції України, статті 11 Закону "Про державну виконавчу службу", частини другої статті 87 Закону про виконавче провадження, а також з положень статей 1173, 1174 ЦК і враховувати, що в таких справах відповідачами є держава в особі відповідних органів державної виконавчої служби, що мають статус юридичної особи, в яких працюють державні виконавці, та відповідних територіальних органів Державної казначейської служби України. Підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди у такому випадку є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб державної виконавчої служби.

Для застосування деліктної відповідальності на підставі ст.ст. 1174 ЦК України необхідною є наявність складу правопорушення, а саме: 1) наявність шкоди; 2) протиправну поведінку заподіювача шкоди (суб'єкта владних повноважень); 3) причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача.

Під шкодою розуміють зменшення або втрату (загибель) певного особистого чи майнового блага. Зменшення або втрата майна потерпілого тягне за собою виникнення майнової шкоди, а особистого блага - немайнової шкоди.

Протиправною є поведінка, яка не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення (зменшення, обмеження) майнових прав (благ) і законних інтересів іншої особи і спричинила заподіяння позадоговірної шкоди.

Причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача полягає в тому, що: 1) протиправна поведінка завжди передує у часі шкідливому результату, що настав; 2) шкідливий результат є наслідком саме цієї протиправної поведінки.

Протиправна поведінка заподіювача тільки тоді є причиною шкоди, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв'язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку і, відповідно, за межами юридично значимого зв'язку.

Отже, прямий (безпосередній) зв'язок має місце лише тоді, коли в ланцюжку подій, що послідовно розвиваються між протиправною поведінкою заподіювача і збитками, не існує будь-яких обставин, що мали б значення для цивільно-правової відповідальності. Якщо між протиправною поведінкою особи і збитками існують обставини, яким цивільний закон надає правового значення, у вирішенні питання про відповідальність наявним є непрямий (опосередкований) причинний зв'язок.

Таким чином, однією з обов'язкових умов цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду на підставі статей 1173, 1174 ЦК України є безпосередній причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою ст. 1167 ЦК України.

Згідно ч. 1 та п. 3 ч. 2 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Згідно роз'яснень, викладених в пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31 березня 1995 року з наступними змінами і доповненнями, роз'яснив про те, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 60 ЦПК України на сторін покладено обов'язок довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо за своїм внутрішнім переконанням. Результати оцінки доказів відображаються в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Позивачем не надано доказів наявності шкоди та причинного зв'язку між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача матеріальної та моральної шкоди, суд першої інстанції вірно виходив з того, що за наявності та доведеності самого факту протиправної поведінки державного виконавця, яка виразилась у неналежному виконанні судового рішення, позивач не надав суду доказів, які б підтверджували наявність шкоди, заподіяння її саме цією бездіяльністю державного виконавця, наявності причинного зв'язку між заподіянням такої шкоди і протиправним діянням заподіювача.

Під час дослідження доказів та встановлення зазначених фактів судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права, рішення суду відповідає вимогам матеріального права та встановленим обставинам справи.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції не дослідив наявні в матеріалах справи докази та не надавав їм належної правової оцінки колегія суддів відхиляє, оскільки, всупереч вимогам ст. 10, 60 ЦПК України, позивачем не надано до суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності матеріальної шкоди в розмірі 82476,49 грн. та моральної в сумі 15000 грн., заподіяння такої шкоди саме бездіяльністю державного виконавця та доказів на підтвердження наявності причинного зв'язку між заподіянням такої шкоди і протиправним діянням заподіювача.

Саме по собі визнання дії старшого державного виконавця відділу ДВС Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві Мороз Л.Є. протиправними на підставі ухвали Кам'янець-Подільського міськрайонного суду від 20 лютого 2015 року не може бути підставою покладення на відповідача обов'язку відшкодування шкоди на підставі ст. 1167, 1174 ЦК України за відсутності причинного зв'язку між шкодою та протиправною поведінкою.

Твердження скаржника про не наведення мотивів, якими суд першої інстанції керувався при ухваленні рішення про відмову у задоволенні позову, спростовуються мотивувальною частиною оскаржуваного рішення.

Ураховуючи встановлені судом обставини, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, що відповідно до ст. 308 ЦПК України є підставою для відхилення апеляційної скарги і залишення рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16 листопада 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подання до цього суду касаційної скарги.

Головуючий Я.В. Головачов

Судді: Л.Д. Поливач

О.В.Шахова