Рішення № 6590603, 22.10.2009, Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області

Справа № 2-4868

2009 рік

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М      У К Р А Ї Н И

22 жовтня 2009 року Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді -         Максимчук З.М.

при секретарі -             Макаренко В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Мелітополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Литво» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди, суд

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Литво» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди за наступними підставами.

30.01.2007 року позивача прийняли на роботу слюсарем-ремонтником ливарного цеху у ТОВ «Литво». 30.12.2008 року позивач звільнився з роботи за згодою сторін. На день звільнення ТОВ «Литво» нарахувало позивачеві заробітну плату за період з 01 жовтня 2008 року по 30 грудня 2008 року в сумі 4500 гривень, але до теперішнього часу її не виплатило. Як зазначає позивач, він неодноразово звертався в бухгалтерію підприємства з вимогою про надання йому довідки про нараховану та невиплачену заробітну плату, а також довідку про середній заробіток, але йому відмовили без пояснення причин. На день пред’явлення позову сума середнього заробітку, яку відповідач, на думку позивача, повинен сплатити на його користь складає 14718 гривень (4500 гривень/фактична заробітна плата за останні три місяці роботи:66 діб/кількість фактично відпрацьованих робочих днів за три останні місяці роботи/=66 гривень /розмір середньоденної заробітної плати/ х 223 дні/кількість днів затримки/). Крім того, позивач вказує, що незаконними діями підприємства йому також заподіяно моральну шкоду, яка полягає у душевних стражданнях. Зазначає, що він втратив спокій, змінився нормальний устрій його життя, непокоять головні болі та безсоння. Крім того, позивачем був укладений кредитний договір та він змушений був позичати гроші у знайомих, щоб розрахуватися з банком.

На підставі викладеного позивач просить стягнути з відповідача на його користь нараховану, але не виплачену заробітну плату за період з 01 жовтня 2008 року по 30 грудня 2008 року в сумі 4500 гривень, середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 30 грудня 2008 року по 10 серпня 2009 року в сумі 14718 гривень, а також заподіяну моральну шкоду в сумі 15000 гривень. Рішення в частині стягнення заробітної плати позивач просить допустити до негайного виконання.

У судовому засіданні позивач на задоволенні позовних вимог наполягає.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги визнав частково, зазначивши, що перед позивачем дотепер існує заборгованість з виплати нарахованої йому заробітної плати за жовтень та грудень 2008 року у розмірі 4460 гривень 40 копійок. Тому вимоги позивача щодо стягнення нарахованої, але не виплаченої йому заробітної плати представник відповідача визнав повністю. В іншій частині позовні вимоги не визнав. Щодо вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, представник відповідача пояснив, що згідно ч.1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум,  що належать йому від   підприємства,  установи,  організації,  провадиться  в  день звільнення.  Якщо працівник в  день  звільнення  не  працював,  то зазначені  суми  мають  бути  виплачені  не пізніше наступного дня після  пред'явлення  звільненим працівником вимоги про розрахунок. Позивач ОСОБА_1 в день звільнення, тобто 30.12.2008 року, не працював, а тому об’єктивної можливості провести з ним розрахунок не було. До того ж, позивач не звертався до ТОВ «Литво» з приводу проведення з ним розрахунку. Окрім того, вина відповідача у невиплаті позивачу належних йому від товариства сум відсутня, оскільки у товариства не було об’єктивної можливості виплатити вказані суми у зв’язку з тим, що 03.12.2008 року постановами ВДВС Мелітопольського МРУЮ на всі наявні на розрахункових рахунках банківських установ грошові кошти відповідача було накладено арешт. Відносно відповідача було порушено провадження про банкрутство та відкрита процедура санації, в рамках якої була затверджена мирова угода, укладена з наявними на той час кредиторами, отже відповідач на даний час має непогашену заборгованість перед кредиторами. До того ж, відповідач вже тривалий час не здійснює господарської діяльності через надзвичайно скрутне фінансове становище і значну заборгованість перед кредиторами. Вимогу позивача про стягнення з ТОВ «Литво»  на його користь моральної шкоди, представник відповідача вважає необґрунтованою, мотивуючи тим, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження заподіяної моральної шкоди, не доведено обставини, якими він обґрунтовує свої вимоги.

Заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, вивчивши матеріали справи, суд вважає за необхідне позов задовольнити частково за наступними підставами .

Вказані спірні правовідносини регулюються нормами Кодексу законів про працю України, зокрема, ст.ст. 36, 115, 116, 117, 233, 235, 237-1, Законом України «Про оплату праці», ст.ст. 10, 11, 60, 209, 212, 214, 215, 218 ЦПК України.

Згідно наказу №28 від 30.01.2007 року позивача прийнято на роботу слюсарем-ремонтником ливарного цеху у ТОВ «Литво», що підтверджується наданою до матеріалів справи копією трудової книжки позивача (а.с.3).

Також поясненнями сторін та копією трудової книжки позивача підтверджується той факт, що 30.12.2008 року позивач був звільнений з ТОВ «Литво» на підставі п.1 ч.1 ст. 36 КЗпП за згодою сторін.

Вказані факти не оспорюються сторонами у судовому засіданні, тому суд вважає їх достовірно встановленими.

Щодо вимог позивача про стягнення нарахованої, але не виплаченої йому заробітної плати з 01.10.2008 року по 30.12.2008 року суд виходить з наступного.

Згідно ч.1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства  і  колективного  договору  на  підставі  укладеного трудового договору.

У відповідності до ч.1 ст. 24 вказаного Закону заробітна плата виплачується працівникам регулярно  в  робочі дні  в строки,  встановлені у колективному договорі,  але не рідше двох  разів  на  місяць  через  проміжок  часу,  що  не  перевищує шістнадцяти календарних днів. Аналогічні положення містить і ч.1 ст. 115 КЗпП України.

Однак як випливає з наданої до матеріалів справи довідки ТОВ «Литво» №4111 від 06.10.2009 року та не оспорюється представником відповідача у судовому засіданні, заборгованість ТОВ «Литво» з виплати заробітної плати позивачеві за період з жовтня 2008 року по грудень 2008 року складає 4460 гривень 40 копійок.

Таким чином, з огляду на викладене, суд вважає, що вказані вимоги позивача є законними та обґрунтованими, тому стягненню з відповідача на користь позивача підлягає заборгованість по заробітній платі за жовтень-грудень 2008 року у розмірі 4460 гривень 40 копійок.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку суд виходить з наступного.  

У відповідності до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати  з  вини  власника  або  уповноваженого  ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього  Кодексу,   при  відсутності  спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки  по  день фактичного розрахунку.

Ч. 1 ст. 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від   підприємства,  установи,  організації,  провадиться  в  день звільнення.  Якщо працівник в  день  звільнення  не  працював,  то зазначені  суми  мають  бути  виплачені  не пізніше наступного дня після  пред'явлення  звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Однак, як випливає з матеріалів справи та з пояснень представника відповідача у судовому засіданні, позивач в день звільнення, тобто 30.12.2008 року, не працював, що також підтверджується доданою до матеріалів справи копією табелю обліку робочого часу, тому об’єктивної можливості провести з ним розрахунок в цей день у відповідача не було.

Пунктом 20 Постанови Пленуму Верховного суду України №13 від 24 грудня 1999 року „Про практику застосування судами законодавства про оплату праці”  встановлено, що середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку на підставі ст.117 КЗпП України стягується по день винесення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутність в тому його вини.

Представник відповідача у судовому засіданні в обґрунтування своїх заперечень проти зазначених вимог позивача посилався на те, що вина відповідача у невиплаті позивачу належних йому від товариства сум відсутня, оскільки у товариства не було об’єктивної можливості виплатити вказані суми у зв’язку з тим, що 03.12.2008 року постановами головного державного виконавця ВДВС Мелітопольського МРУЮ на всі наявні на розрахункових рахунках банківських установ грошові кошти відповідача було накладено арешт. Відносно відповідача було порушено провадження про банкрутство та відкрита процедура санації, в рамках якої була затверджена мирова угода, укладена з наявними на той час кредиторами, отже відповідач на даний час має непогашену заборгованість перед кредиторами. До того ж, відповідач вже тривалий час не здійснює господарської діяльності через надзвичайно скрутне фінансове становище і зачну заборгованість перед кредиторами.

Вказані доводи представника відповідача суд вважає обґрунтованими і такими, що повністю підтверджується матеріалами справи, зокрема ухвалами Господарського суду Запорізької області від 05.04.2006 року про порушення провадження у справі про банкрутство, від 19.05.2008 року, якою провадження у справі було припинено у зв’язку із затвердженням мирової угоди між відповідачем та кредиторами, а також постановами головного державного виконавця ВДВС Мелітопольського МРУЮ про арешт коштів боржника від 03.12.2008 року, копії яких додані до матеріалів справи.

Зі змісту вказаних документів вбачається, що на всі наявні на розрахункових рахунках банківських установ грошові кошти ТОВ «Литво» було накладено арешт, відносно відповідача  було відкрито провадження про банкрутство та відкрита процедура санації, в рамках якої була затверджена мирова угода, укладена з наявними на той час кредиторами, отже відповідач на даний час має непогашену заборгованість перед кредиторами.

Окрім того, як пояснив представник відповідача у судовому засіданні, через надзвичайно скрутне становище та значну заборгованість перед кредиторами ТОВ «Литво» вже тривалий час не здійснює господарської діяльності, в тому числі і в період, за який були допущені прострочення з виплати заробітної плати  працівникам.

Зі змісту ст. 117 КЗпП України вбачається, що підставою відповідальності власника (підприємства) є склад правопорушення, який включає два юридичних факти – порушення власником строків розрахунку при звільненні, встановлених ст. 116 КЗпП України, та вина власника.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що затримка розрахунку з ОСОБА_1 сталася не з вини відповідача, а з об’єктивних причин – провадження у справі про банкрутство, мораторій на задоволення вимог кредиторів, припинення здійснення виробничої діяльності, які перешкоджали власникові належно виконати свої обов’язки перед працівником.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку не підлягають задоволенню у повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог позивач також посилається на те, що незаконними діями підприємства йому було заподіяно моральну шкоду, яку він оцінює в 15000 гривень.

Вказані вимоги позивача суд вважає необґрунтованими з наступних підстав.

У відповідності до ч.1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Згідно ч.1 ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником   або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань,  втрати  нормальних життєвих  зв'язків  і вимагають від  нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.03.1995 року  обов’язковому з’ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв’язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з’ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Ч. 1 ст. 60 ЦПК України встановлює обов’язок кожної зі сторін довести ті обставини,  на які вона посилається як на підставу своїх  вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 ЦПК України.

З наданих позивачем до матеріалів справи копій медичних довідок (а.с.5-6) вбачається, що позивач з 2004 року перебуває на диспансерному обліку у зв’язку з наявним у нього хронічним захворюванням та потребує періодичного лікування. Однак суд вважає, що вказані довідки не доводять наявність причинного зв’язку між невиплатою відповідачем заробітної плати та станом його здоров’я.  

Отже, враховуючи викладене, в задоволенні вимог позивача про відшкодування моральної шкоди слід відмовити повністю, оскільки вказані вимоги не знайшли свого документального підтвердження та обґрунтування в судовому засіданні. До того ж, оскільки судом не встановлена вина власника у затримці розрахунку  при звільненні працівника, тому відсутні і підстави для стягнення моральної шкоди.

Суд при ухваленні рішення також бере до уваги посилання представника відповідача в судовому засіданні на пропуск позивачем тримісячного строку позовної давності, встановленої ч.1 ст. 233 КЗпП України, щодо вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди, однак разом з тим, суд вважає за необхідне відмовити ОСОБА_1 у задоволенні вказаних позовних вимог не через пропуск ним строку позовної давності, а з матеріально-правових підстав, зокрема через недоведеність вини відповідача у несвоєчасній виплаті заробітної плати позивачу, недоведеність та необґрунтованість позивачем тих обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог.

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню, стягненню з відповідача на його користь підлягає заборгованість по заробітній платі за період з жовтня по грудень 2008 року у розмірі 4460 гривень 40 копійок, в задоволенні інших позовних вимог слід відмовити повністю.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 36, 115, 116, 117, 233, 235, 237-1 КЗпП України, Законом України «Про оплату праці», ст.ст. 10, 11, 60, 209, 212, 214, 215, 218 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Литво» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди – задовольнити частково.  

Стягнути з Т овариства з обмеженою відповідальністю „Литво” (код ЄДРПОУ 25482075) , розташованого за адресою: м. Мелітополь, Каховське шосе, 27, на користь ОСОБА_1, який мешкає за адресою: м. Мелітополь Запорізької області, вул. Дружби, 201, заборгованість із заробітної плати за період з жовтня по грудень 2008 року у розмірі 4460 /чотири тисячі чотириста шістдесят/ гривень 40 копійок.

Рішення суду в частині стягнення з Т овариства з обмеженою відповідальністю „Литво” на користь ОСОБА_1 заборгованості із заробітної плати, але не більше ніж за один місяць, підлягає негайному виконанню.

В задоволенні інших позовних вимог відмовити повністю.  

Заяву про апеляційне оскарження рішення може бути подано до Мелітопольського міськрайонного суду протягом десяти днів з дня оголошення рішення. Апеляційну скаргу на рішення може бути подано до Апеляційного суду Запорізької області безпосередньо або через Мелітопольський міськрайонний суд протягом двадцяти днів з моменту подання заяви про апеляційне оскарження.

СУДДЯ: