Ухвала суду № 65893704, 03.04.2017, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 442/5413/16 Головуючий у 1 інстанції: Нагірна О.Б.

Провадження № 22-ц/783/1469/17 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 О. М.

Категорія:48

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2017 року м. Львів

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі: головуючого судді: Ванівського О.М.,

суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.,

при секретарі: Цапові П.М.,

без участі сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 ОСОБА_3 на заочне рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 05 грудня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Федик Мар`яни Іванівни, третьої особи відділу Державної виконавчої служби Дрогобицького міськрайонного управління юстиції про припинення стягнення аліментів,-

в с т а н о в и л а:

В серпні 2016 року ОСОБА_2 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_4, третьої особи Державної виконавчої служби Дрогобицького міськрайонного управління юстиції про припинення стягнення аліментів.

В обґрунтування позову зазначив, що рішенням Дрогобицького міськрайонного суду від 18.08.2015 року з нього вирішено стягувати аліменти на утримання сина на період навчання в розмірі по 550 грн. щомісячно, але не більше ніж до досягнення сином 23 річного віку. На даний час син припинив навчання, однак 23 річного віку не досяг, а тому просив суд винести рішення про припинення стягнення з нього аліментів.

Заочним рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 05 грудня 2016 року в позові ОСОБА_2 до Федик Мар`яни Іванівни, третьої особи відділу Державної виконавчої служби Дрогобицького міськрайонного управління юстиції про припинення стягнення аліментів - відмовлено.

Рішення оскаржив представник позивача ОСОБА_2 ОСОБА_3.

В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що під час розгляду справи відвідачем не було надано жодного належного, допустимого та достатнього доказу, який би спростовував його позовні вимоги, тобто відповідачем не надано доказів того, що його син продовжує навчання, а відтак оскаржуване рішення не можу вважатись законним та обґрунтованим та підлягає до скасування. Враховуючи вищевикладене апелянт просить суд скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким його позовну заяву задовольнити повністю та стягнути судові витрати на його користь.

Сторони, будучи належним чином повідомленими про час і місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не зявилися і про причини своєї неявки суд не повідомили, що дає апеляційному суду право, у відповідності до вимог ч.2 ст.197, ч.2 ст.305 ЦПК України, розглянути справу у їхній відсутності без фіксування судового процесу звукозаписувальним технічним засобом.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Згідно ст.1 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення у повній мірі відповідає даним вимогам закону, є справедливим і обґрунтованим.

Положеннями ст. 214 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їхнє підтвердження; які правовідносини сторін випливають зі встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_2 про припинення стягнення аліментів, суд першої інстанції виходив з того, що обраний позивачем спосіб захисту, нормами Сімейного кодексу не передбачений та жодним чином його права не порушені.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з наступних підстав.

Судом встановлено, що рішенням Дрогобицького міськрайонного суду від 18.08.2015 року з ОСОБА_2 вирішено стягувати аліменти на утримання сина ОСОБА_5 на період навчання в розмірі по 550 грн. щомісячно, але не більше ніж до досягнення сином 23 річного віку.(а.с.3-4)

Як вбачається із розрахунку заборгованості по аліментах за період з01.09.2012 року по 20.05.2016 року, згідно довідки про навчання, виданої 18.06.2016року Технікумом Транспорту , що знаходиться за адресою: Чехія, м. Плазень, вул. Карловарська,99, ОСОБА_5 навчався у технікумі з 01.09.2012 року та склав випускні іспити 20.05.2016 року.

Сума заборгованості по аліментах станом на 20.05.2016 року складає 24554,84 грн., тобто державним виконавцем станом на 20.05.2016року припинено нарахування аліментів наутримання ОСОБА_5.

Згідно ч. 1 ст. 199 СК України, якщо повнолітня дитина продовжує навчання і в зв'язку з цим потребує матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення 23 років, за умови, що вони можуть надавати допомогу.

Відповідно до ч. 2 ст. 199 СК України право на утримання припиняється у разі припинення навчання.

Таким чином, у разі припинення навчання, у батьків припиняється обов'язок з утримання повнолітньої дитини.

Виходячи з вимог даної норми права, з 20.05.2016р. повнолітній син ОСОБА_5 втратив право на утримання, оскільки його навчання припинилося.

Згідно ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Матеріали справи не містять доказів порушення прав позивача, а обраний останнім спосіб захисту не передбачений діючим законодавством України.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції належним чином досліджено усі фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права та дотримано норми процесуального права, а тому рішення суду є законним та обґрунтованим, а доводи апелянта, викладені у апеляційній скарзі є безпідставними та такими, що не спростовують правильних висновків суду.

Відповідно до ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.1 ч.1 307, 308, 313, п.1 ч.1 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 ОСОБА_3 - відхилити.

Заочне рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 05 грудня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: О.М.Ванівський

Судді: Р.П. Цяцяк

ОСОБА_6

згідно оригіналу:

Судове рішення набрало законної сили: 03.04.2017

Суддя Апеляційного суду

Львівської області ОСОБА_1

Дата оформлення копії: 04.04.2017

Помічник судді: О.З. Березюк