Рішення № 65889583, 11.04.2017, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 743/1334/16-ц Провадження № 22-ц/795/346/2017 Категорія цивільнаГоловуючий у I інстанції - Жовток Є. А. Доповідач - Онищенко О. І.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 квітня 2017 року м. Чернігів

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого - суддіОСОБА_1,суддів:ОСОБА_2, ОСОБА_3,при секретарі:ОСОБА_4, ОСОБА_5, за участю:позивача ОСОБА_6 та її представника ОСОБА_7, відповідача ОСОБА_8 та його представника ОСОБА_9,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_8 на рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 21 грудня 2016 року та на додаткове рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 14 лютого 2017 року у справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_8 про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом виселення,

в с т а н о в и в:

У листопаді 2016 року ОСОБА_6 звернулась до суду з позовом, в якому просила усунути перешкоди в користуванні власністю шляхом визнання ОСОБА_8 таким, що втратив право на користування будинком 127 по вул. Миру, смт. Любеч Ріпкинського району та примусово виселити його з будинку; зобовязати ОСОБА_8 не чинити їй перешкод в користуванні зазначеним будинком та надати їй ключі від будинку. Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що вона являється власником будинку 127 по вул. Миру, смт. Любеч Ріпкинського району. ОСОБА_8 було надано право на користування даним будинком. Проте позивач не має змоги потрапити до свого будинку, оскільки відповідач змінив замки в дверях та проводить ремонтні роботи, які можуть призвести до руйнування будинку. ОСОБА_6 вказувала, що звернулась до відповідача з вимогою про звільнення будинку до 01.11.2016 року, однак вимогу ним не виконано, в звязку з чим позивач і просить захистити її право на користування та розпорядження належним їй майном.

Рішенням Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 21 грудня 2016 року позовні вимоги задоволено; вирішено усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_6 житловим будинком № 127, розташованим по вул.Миру в смт.Любеч Ріпкинського району Чернігівської області, шляхом визнання ОСОБА_8 втратившим право користування житловим приміщенням. Виселено ОСОБА_8 з житлового будинку № 127, розташованого по вул.Миру в смт.Любеч Ріпкинського району Чернігівської області. Зобовязано відповідача не чинити позивачу перешкод в користуванні житловим будинком № 127, розташованим по вул.Миру в смт.Любеч Ріпкинського району Чернігівської області та передати ОСОБА_6 ключі від житлового будинку. Стягнуто з відповідача на користь позивача 551 грн 20 коп. в якості відшкодування судових витрат.

Додатковим рішенням Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 14 лютого 2017 року стягнуто з відповідача в дохід держави судовий збір в розмірі 551 грн. 20 коп.

В апеляційних скаргах ОСОБА_8 просить скасувати рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 21 грудня 2016 року та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог позивача, а також скасувати додаткове рішення від 14 лютого 2017 року та направити справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції для усунення недоліків шляхом примусового стягнення недоплаченого судового збору в сумі 551 грн. 20 коп. з позивача ОСОБА_6

Відповідач вказує, що з 2010 року він більше пяти років проживав з донькою позивача ОСОБА_10, її дитинною в будинку № 127, розташованому по вул. Миру в смт. Любеч Ріпкинського району Чернігівської області. В цьому будинку зареєстрована та проживала його мати ОСОБА_11 В будинок він вселився та був зареєстрований, як член сімї позивача, а тому має право користування будинком в силу положень ч. 2 ст. 64, ст.156 ЖК України на що суд не звернув уваги та прийшов до невірного висновку. За цей час він разом з ОСОБА_10 зробили прибудову до будинку, провели поточний ремонт, газифікували будинок за власні кошти, в тому числі він вклав у будівництво частину грошових коштів за проданий будинок в с. Вишневе Ріпкинського району та кредитних кошів взятих на картковий пенсійний рахунок своєї матері, а тому відповідач вважає себе співвласником будинку № 127, по вул. Миру в смт. Любеч Ріпкинського району, Чернігівської області. Вказані обставини були встановлені в судовому засіданні, але не враховані при прийнятті рішення.

ОСОБА_8, в апеляційній скарзі щодо оскарження додаткового рішення, зазначає, що суд першої інстанції не врахував вказівок апеляційного суду та невірно вирішив питання щодо стягнення з нього судового збору в дохід держави, оскільки рішення суду першої інстанції не ступило в законну силу, а отже всі судові витрати повинні бути стягнуті з позивача.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників судового розгляду, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що будинок № 127 по вул. Миру в смт.Любеч, Ріпкинського району, Чернігівської області вцілому зареєстровано за ОСОБА_6 на праві приватної власності з 01.02.2010 року.( а.с.13)

Відповідач ОСОБА_8 і донька позивача - ОСОБА_10, у період з 2010 року по травень 2015 року, проживали однією сімєю без реєстрації шлюбу по вул.Миру, 127 в смт.Любеч Ріпкинського району. ОСОБА_8 є зареєстрованим у вказаному будинку з 4 лютого 2011 року, а його мати ОСОБА_12 з 11.07.2014 року. Реєстрація за вказаною адресою відповідача та його матері була проведена з дозволу позивача. Вказані особи були зареєстровані, як члени сім»ї позивача. За час спільного проживання в будинку ОСОБА_8 та ОСОБА_10 було зроблено прибудову до будинку № 127 по вул. Миру в смт. Любеч, Ріпкинського району та проведено його газифікацію. Платежі за комунальні послуги по утриманню будинку до листопада 2016 року сплачувались ОСОБА_8, а до травня 2015 року ОСОБА_8 та ОСОБА_10 Вказані обставини сторонами визнані та доказуванню не підлягають.

Після припинення з травня 2015 року , спільного проживання ОСОБА_8 з ОСОБА_10, відповідач ОСОБА_8 залишився проживати в будинку один. ОСОБА_6 не заперечувала протии цього до серпня 2016 року. 06 серпня 2016 року позивачка ОСОБА_6 направила на адресу відповідача письмове попередження з проханням знятися з реєстрації та залишити будинок № 127 по вул. Миру в смт. Любеч, Ріпкинського району, Чернігівської області. ( а.с.43) ОСОБА_8 не заперечував протии зняття його з реєстрації та звільнення будинку після сплати позивачем компенсації за проведені поліпшення в будинку про, що письмово повідомив ОСОБА_6 листом від 11.08.2016 року. ( а.с.41)

Відповідно до актів обстеження будинку № 127 по вул. Миру в смт. Любеч, Ріпкинського району, Чернігівської області від 23.07.2016року, 22.08.2016 року, 01.10.2016 року вбачається, що позивачка ОСОБА_6 не має вільного доступу до будинку № 127 по вул. Миру в смт. Любеч, оскільки відповідач змінює замки та не надає ключів від будинку.( а.с.17-19)

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_8 отримав сервітут на право користування будинком , як член сім»ї позивача, оскільки перебував у фактичних шлюбних відносинах з її донькою, а отже після їх припинення з травні 2015року, відпали і підстави для існування вказаного сервітуту. Норма закону, яка б регулювала порядок визнання особи, котра не є членом сім»ї власника, такою що втратила право користування жилим приміщенням, в діючому законодавстві, зокрема, ЖК та ЦК України відсутня, а тому суд застосував за аналогією закону ст. 405 ЦК України. Доводи відповідача, щодо причин залишення його проживати в будинку, що належить позивачу на праві власності, не є предметом розгляду даної справи, спір з цього приводу може бути розглянуто в рамках іншої цивільної справи.

З такими висновками суду першої інстанції частково погоджується колегія суддів апеляційного суду виходячи з наступного.

Звертаючись до суду з позовом позивачка ОСОБА_6 просила суд усунути перешкоди в користуванні власністю шляхом визнання ОСОБА_13 таким, що втратив право користування будинком № 127 по вул. Миру в смт. Любеч, Ріпкинського району, Чернігівської області та примусово виселити його з будинку, що є за своєю правовою природою різними підставами для задоволення позову та врегульовано різними нормами закону на що суд не звернув увагу при ухваленні судового рішення застосувавши аналогію закону.

Питання пов'язані з користуванням жилим приміщенням в будинках належних громадянам на праві приватної власності, врегульовано нормами глави 6 розділу 3 ЖК, якими й необхідно керуватися при вирішенні спорів (про виселення з таких приміщень, право користування ними, тощо).

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднанні з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст.ст. 16,386,391 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 156 ЖК України з урахуванням положень ч. 1 ст. 405 ЦК України члени сімї власника житла, які проживають разом з ним у будинку ( квартиру), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. Підстави для виселення членів сім'ї власника жилого будинку (квартири), виходячи з положень ст.157 ЖК, обмежені ч.1 ст.116 ЖК.

Будь яких доказів щодо вжиття до ОСОБА_8 заходів попередження і громадського впливу, які б підтверджували їх систематичність у порушенні ним саме правил співжиття, псування майна чи його пошкодження, несплати комунальних послуг без поважних причин матеріали справи не містять. Наявність акту обстеження будинку від 22 серпня 2016 року про встановлення факту можливогов майбутньому псування будинку, саме по собі не є свідченням фактичного пошкодження майна ОСОБА_6 відповідачем ОСОБА_8

У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені ст.162 ЖК.

Передбачені ст.ст. 9,156,157 ЖК України обмеження, щодо виселення не є порушенням права власності. Відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України, ст. 319,ч.1,2 ст. 321 ЦК України власник не може бути позбавлений права власності або обмежений у цьому праві, однак у передбачених законом випадках обмеження права власності можуть мати місце.

Таким чином, суд, вирішуючи спір по суті, не врахував, що не може бути підставою для виселення колишніх членів сім'ї власника житлового будинку чи квартири сам факт припинення сімейних відносин з власником квартири, оскільки їх право користування врегульовано житловим законодавством, згідно з яким ніхто не може бути виселений із займаного житлового приміщення, або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підставі і в порядку, передбачених законом (ст. 9 ЖК України).

Оскільки, суд неповно дослідив обставини справи, права і обов'язки сторін стосовно користування житловим приміщенням, виселення з нього, а також неправильно кваліфікував взаємовідносини сторін і застосував норму матеріального закону яка не підлягає застосуванню, рішення суду як незаконне в цій частині підлягає скасуванню з відмовою в задоволенні позовних вимог.

Судовому захисту підлягає право позивача щодо користування будинком шляхом надання ОСОБА_6 ключів від нього, оскільки право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Рішення суду першої інстанції в цій частині є вірним.

Виходячи з вище зазначено, колегія суддів апеляційного суду Чернігівської області вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_8 на рішення суду підлягає частковому задоволенню, а рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 21 грудня 2016 року скасуванню в частині задоволених позовних вимог про усунення перешкод в користуванні ОСОБА_6 житловим будинком № 127, розташованим по вул.Миру в смт.Любеч Ріпкинського району Чернігівської області, шляхом визнання ОСОБА_8 втратившим право користування житловим приміщенням та примусового виселення з будинку з ухваленням нового рішення в цій частині про відмовою в їх задоволенні.

Ухвалюючи додаткове рішення про стягнення судових витрат, суд першої інстанції в порушення вимог ст.220 ЦПК України виніс ухвалу замість ухвалення додаткового рішення суду, тому апеляційна скарга відповідача на додаткове рішення суду підлягає частковому задоволенню, а ухвала скасуванню з постановленням нового рішення в цій частині. Оскільки суд апеляційної інстанції задовольнив позовні вимоги позивача частково, а ОСОБА_6 при подачі позову не повністю сплачено судовий збір за розгляд справи судом першої інстанції, то з неї на користь держави підлягає стягненню недоплачений судовий збір в сумі 551,20 грн. та судовий збір за апеляційний розгляд справи в розмірі 606,32 грн.

Керуючись ст.ст.116, 156,157,162 ЖК України, ст.ст.16,386,391 ЦК України, ст.ст. 88, 303, 307, п. п.3,4 ст.309 , 314, 316, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд,-

В И Р І Ш И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_8 на рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 21 грудня 2016 року задовольнити частково.

Апеляційну скаргу ОСОБА_8 на додаткове рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 14 лютого 2017 року задовольнити.

Рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 21 грудня 2016 року скасувати в частині задоволених позовних вимог про усунення перешкод в користуванні ОСОБА_6 житловим будинком № 127, розташованим по вул.Миру в смт.Любеч Ріпкинського району Чернігівської області, шляхом визнання ОСОБА_8 втратившим право користування житловим приміщенням та виселення ОСОБА_8 з житлового будинку № 127, розташованого по вул.Миру в смт.Любеч Ріпкинського району Чернігівської області і відмовити в задоволенні вказаних позовних вимог.

В іншій частині рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 21 грудня 2016 року залишити без змін.

Скасувати додаткове рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 14 лютого 2017 року.

Стягнути з ОСОБА_6 в дохід держави судовий збір у розмірі 551 грн 20 коп за розгляд справи судом першої інстанції.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_8 606 грн 32 коп. судового збору за апеляційний розгляд справи.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий:Судді: