Рішення № 65888421, 11.04.2017, Апеляційний суд Сумської області

Справа №575/476/16-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1Номер провадження 22-ц/788/509/17 Суддя-доповідач - ОСОБА_2 Категорія - 23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2017 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Шевченка В. А.,

суддів - Кононенко О. Ю. , Бойка В. Б.

з участю секретаря судового засідання - Кияненко Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 Приватного підприємства «Юридична компанія «ПРАВО ГРУП» в особі ОСОБА_4

на рішення Великописарівського районного суду Сумської області від 23 січня 2017 року

у справі за позовом, поданим Приватним підприємством «Юридична компанія «ПРАВО ГРУП» від імені ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кириківське», третя особа Відділ Держгеокадастру у Великописарівському районі Сумської області, про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним та повернення земельної ділянки,

в с т а н о в и л а :

У червні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до ТОВ «Кириківське» з позовом, у якому зазначалося, що 20 вересня 2006 року між нею і відповідачем був укладений договір оренди належної їй земельної ділянки (земельного паю) № 186, зареєстрований у Великописарівському відділенні Сумської регіональної філії ДП «Центр ДЗК» 24 січня 2007 року.

Отримавши у 2014 році свій примірник цього договору, вона довідалася про те, що за його змістом значиться, що угоду укладено на 15 років, хоча в дійсності строк дії договору становив 5 років.

Посилаючись на те, що своєї згоди на укладення договору на 15 років вона не давала, а також на те, що орендна плата в розмірі 1, 5 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки суперечить вимогам Указу Президента України «Про додаткові заходи щодо соціального захисту селян власників земельних ділянок та земельних часток (паїв)» від 02 лютого 2002 року № 92/2002, позивачка просила визнати указаний договір недійсним з підстав, визначених частинами 1-3, 5, 6 ст. 202 та статтею 215 ЦК України, і зобовязати відповідача повернути їй спірну земельну ділянку.

Рішенням Великописарівського районного суду Сумської області від 23 січня 2017 року у задоволенні вказаного позову відмовлено.

В апеляційній скарзі представник позивачки з мотивів невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, на підставі державного акта на право приватної власності на землю від 21 грудня 2001 року ОСОБА_3 є власницею земельної ділянки загальною площею 3, 72 га на території Кириківської селищної ради Великописарівського району Сумської області (а. с. 13).

20 вересня 2006 року між позивачкою і ТОВ «Кириківське» укладено договір оренди цієї земельної ділянки, який був зареєстрований у Великописарівському відділенні СРФ ДП «Центр ДЗК» 24 січня 2007 року, про що у Державному реєстрі земель зроблено запис за № 040762804057 (а. с. 14-15).

За дорученням від 17 серпня 2006 року при оформленні й підписанні цього договору від імені ОСОБА_3 діяла ОСОБА_5 (а. с. 98).

Ці обставини сторонами не оспорюються.

Поряд з іншим, зі змісту договору оренди земельної ділянки слідує, що він укладений на 15 років з дня набрання ним чинності (а. 6).

Однак з показань позивачки як свідка слідує, що указаний договір укладався на 5 років, а про виправлення цієї цифри на «15» у тексті угоди вона дізналася лише у 2014 році, отримавши примірник договору.

Крім того, у актах визначення і закріплення меж земельної ділянки в натурі та приймання передачі спірної земельної ділянки теж указано, що строк її оренди становить саме пять років (а. с. 69а).

Цей факт підтверджується також показаннями свідка ОСОБА_5, яка безпосередньо підписувала договір, а також висновком судово-технічної експертизи документів, згідно з яким у первинний зміст наданих для дослідження трьох екземплярів договору № 186 оренди земельної ділянки від 20 вересня 2006 року, укладеного між ОСОБА_3 та ТОВ «Кириківське» у п. 6 «Строк дії договору» на ділянці розташування рукописного цифрового запису «15» вносилися зміни шляхом дописки цифри «1» (а. с. 84-86).

Наведені дані у всій їх сукупності та взаємозвязку вказують на те, що в дійсності договір оренди земельної ділянки укладався на 5 років, а дописка цифри «1» була здійснена після його підписання, до моменту реєстрації, оскільки у записі від 24 січня 2007 року значиться вже пятнадцятирічний строк даної угоди (а. с. 112-113).

Звідси висновок суду першої інстанції про те, що сторонами не доведено того, коли саме були внесені зміни до договору і чи існувала цифра «1» на час його підписання, є таким що не відповідає обставинам справи.

Водночас відсутність волевиявлення позивачки щодо укладення договору строком на 15 років свідчить про порушення її прав і є підставою для визнання його в цій частині недійсним на підставі ч. 3 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 ЦК України.

Проте в силу норм ст. 217 ЦК недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

У даному випадку таке припущення є наявним і обґрунтованим, так як після закінчення пятирічного строку після укладення договору позивачка погоджувалася на фактичну оренду її земельної ділянки відповідачем і отримувала за це орендну плату щорічно по 2016 рік включно.

За таких умов висновок суду про пропуск позивачкою строку позовної давності є вірним, так як після закінчення пятирічного терміну договору позивачка реально могла довідатися про порушення свого права.

Таким чином, початком перебігу трирічного строку позовної давності для позивачки за правилами ст. 261 ЦК України слід вважати 25 січня 2012 року.

Позов же у цій справі, як і перший позов про розірвання договору оренди земельної ділянки вона предявила після спливу позовної давності, що відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України є підставою для відмови їй у позові.

Наявності поважних причин пропуску нею позовної давності колегія не вбачає.

З урахуванням наведеного оскаржене рішення на підставі п. 3 ч. 1 ст. 309 ЦПК підлягає зміні, шляхом виключення з його мотивувальної частини висновку суду про ненадання сторонами доказів щодо періоду внесення змін до договору оренди земельної ділянки та існування цифри «1» на час підписання договору.

В іншій частині рішення суду, виходячи з доводів апеляційної скарги та меж оскарження по суті є правильним, тому його з огляду на ч. 2 ст. 308 ЦПК України слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, ч. 2 ст. 308, п. 3 ч. 1 ст. 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 Приватного підприємства «Юридична компанія «ПРАВО ГРУП» в особі ОСОБА_4, задовольнити частково.

Рішення Великописарівського районного суду Сумської області від 23 січня 2017 року в даній справі частково змінити, виключивши з його мотивувальної частини висновок суду про ненадання сторонами доказів щодо періоду внесення змін до договору оренди земельної ділянки та існування цифри «1» на час підписання договору.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і з цього дня на нього може бути подана касаційна скарга до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий -

Судді -