Ухвала суду № 65885645, 07.04.2017, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 139/53/17 Провадження № 22-ц/772/953/2017Головуючий в суді першої інстанції Тучинська Н. В.Категорія 54Доповідач Нікушин В. П.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2017 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області у складі:

головуючого-судді Нікушина В.П.,

суддів: Копаничук С.Г., Оніщука В.В.,

за участю секретаря Ліннік Я.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Комунальної установи «Мурованокуриловецької лікарні планового лікування» за участю третьої особи на стороні відповідача - ОСОБА_3 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою Комунальної установи «Мурованокуриловецької лікарні планового лікування» на рішення Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 21.02.2017 року, ухвалене по даній справі, -

ВСТАНОВИЛА :

В січні 2017 року ОСОБА_2 звернулася в суд вказаним позовом до Комунальної установи «Муорованокуриловецької лікарні планового лікування (надалі КУ «Мурованокуриловецька лікарня планового лікування»).

Мотивуючи позовні вимоги, вона посилалась на те, що в КУ «Мурованокуриловецька лікарня планового лікування», назва якої неодноразово змінювалась працювала на посаді медичної сестри хірургічного відділення з 01.07.1977 року.

01.06.2015 року наказом №184 від 20.05.2015 року її було переведено на посаду медсестри - анастезистки відділення екстреної невідкладної медичної допомоги.

Наказом №127 від 22.12.2016 року її було звільнено з займаної посади на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України за невиконання службових обов'язків. Вважаючи своє звільнення незаконним, вона звернулась в суд з вказаним позовом, який судом рішенням від 21.02.2017 року було задоволено.

З вказаним рішенням не погодилась КУ «Мурованокуриловецька лікарня планового лікування», представником якої воно оскаржено в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі ставиться питання про його скасування і ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову з посиланням на порушення норм матеріального і процесуального права.

На підтвердження вимог апеляційної скарги наведені обставини про те, що суд не врахував того, що власником КУ «Мурованокуриловецька лікарня планового лікування» є територіальна громада Мурованокуриловецького району, а розпорядником коштів районна державна адміністрація.

Окрім цього, при ухвалені рішення суд вийшов за межі компетенції скасувавши наказ роботодавця, невірно визначив розмір середнього заробітку та розмір грошової компенсації за заподіяну моральну шкоду.

Колегія суддів, заслухавши доповідача, представників КУ «Мурованокуриловецька лікарня планового лікування», ОСОБА_3, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах вимог апеляційної скарги, прийшла до такого висновку.

Вимоги апеляційної скарги не підлягають до задоволення, оскільки наведені в ній доводи не тягнуть за собою скасування ухваленого по справі рішення.

Таких висновків колегія суддів дійшла з огляду на наступні обставини.

Наказом головного лікаря КУ «Мурованокуриловецька лікарня планового лікування» №127 від 22 грудня 2016 року ОСОБА_2 було звільнено з посади медсестри - анастезиста за неналежне виконання службових обов'язків, що призвело до важких ускладнень перебігу хвороби пацієнта.

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив із того, що таке звільнення було проведено всупереч вимогам пункту 3-го статті 40 КЗпП України, оскільки адміністрацією КУ «Мурованокуриловецька лікарня планового лікування» не доведена винність, систематичність невиконання без поважних причин посадових обов'язків та наявність дисциплінарних стягнень, що не втратили чинність.

З висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів.

ОСОБА_2 було звільнено за одноразове порушення службових обов'язків, яке полягало в тому, що вона, працюючи на посаді медсестри - анастезиста КУ «Мурованокуриловецька лікарня планового лікування», заступивши на чергування, не переконалась особисто про стан важко хворої дитини та в правильності підключення внутрішньовенного катетера до руки, що призвело до ускладнень перебігу хвороби дитини.

На підтвердження рішення про звільнення ОСОБА_2 представником КУ «Мурованокуриловецька лікарня планового лікування» наведені доводи з посиланням на результати службового розслідування. Із змісту протоколу розслідування слідує, що причини ускладнення перебігу хвороби дитини могли бути встановлені лише в результаті експертного дослідження. При цьому жодних висновків щодо вини ОСОБА_2 зроблено не було (а. с. 78-80).

Окрім цього, відповідно до пункту 3-го частини 1-ї статті 40 КЗпП України трудовий договір може бути розірваний з ініціативи власника або уповноваженого ним органу лише у випадку систематичного невиконання покладених на працівника обов'язків без поважних причин з застосуванням до нього дисциплінарного або громадського стягнення.

Відповідачем при звільненні ОСОБА_2 з роботи обставини щодо системного порушення нею трудової дисципліни та накладення на неї стягнень взагалі до уваги не брались. Із наявного витягу із трудової книжки навпаки вбачається, що протягом своєї довголітньої роботи ОСОБА_2 неодноразово заохочувалась (а. с. 10).

За таких обставин звільнення позивачки на підставі пункту 3-го частини 1-ї статті 40 КЗпП України судом першої інстанції цілком обґрунтовано визнано незаконним.

Безпідставними є доводи апеляційної скарги про те, що КУ «Мурованокуриловецька лікарня планового лікування» не є належним відповідачем у даній справі. Відповідно до Статуту дана установа є юридичною особою, яка за приписами п.1.10 Статуту самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями. Прийняття та звільнення працівників здійснюється головним лікарем. Пункт 6.14. Статуту покладає на КУ «Мурованокуриловецька лікарня планового лікування» зобов'язання щодо здійснення платежів та інших відрахувань, передбачених законодавством.

Хибними є доводи відповідача про те, що скасовуючи наказ про звільнення ОСОБА_2 з роботи, суд вийшов поза межі повноважень, оскільки це є прерогативою керівника установи. Скасування наказу є наслідком визнання його незаконним і способом відновлення порушеного права позивача.

Не є обґрунтованими і доводи апеляційної скарги про те, що судом неправильно обраховано середній заробіток, що підлягав стягненню на користь ОСОБА_2 оскільки до заробітної плати за два місяці, що передували звільненню були включена матеріальна допомога. Проте на підтвердження цих тверджень не надано жодних доказів. Судом при обрахуванні середнього заробітку позивача були використані вихідні дані із наданої КУ «Мурованокуриловецькою лікарнею планового лікування» довідки про заробітну плату за два місяці, що передували звільненню. Обрахування заробітної плати судом першої інстанції здійснено відповідно до вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМ України від 8 лютого 1995 року №100.

За приписами статті 237-1 КЗпП України відшкодування моральної шкоди працівнику проводиться у разі, якщо порушення його законних прав призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Як вбачається із матеріалів справи, трудова історія ОСОБА_2 була довголітньою, успішною і за відсутності зауважень щодо порушення трудової дисципліни. Незаконне звільнення, яке в даному випадку має місце, порушило її усталений спосіб життя, призвело моральних переживань, втрати душевного спокою, впевненості в майбутньому існуванні без джерела доходів, адже заробітна плата була основним джерелом її доходів.

За встановлених обставин, суд першої інстанції співмірно визначив розмір грошової сатисфакції за заподіяну моральну шкоду.

А тому, керуючись ст. ст. 307, 308, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Вінницької області, -

УХВАЛИЛА :

Апеляційну скаргу Комунальної установи «Мурованокуриловецької лікарні планового лікування» відхилити.

Рішення Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 21.02.2017 року, ухвалене по справі за позовом ОСОБА_2 до Комунальної установи «Мурованокуриловецької лікарні планового лікування» за участю третьої особи на стороні відповідача - ОСОБА_3 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий-суддя: /підпис/

Судді: /підписи/

Згідно з оригіналом: