Ухвала суду № 65884786, 13.03.2017, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

У Х В А Л А

13 березня 2017 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М.,

розглянувши заяву ОСОБА_4, подану представником ОСОБА_5, про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 березня 2016 року в справі за позовом публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» до ОСОБА_4 про встановлення факту припинення правовідношення та зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и л а :

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 26 травня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 15 жовтня 2015 року, позовні вимоги ПАТ «ВТБ Банк» задоволено: встановлено факт, що має юридичне значення - дострокове припинення дії договору оренди нерухомого майна від 21 травня 2008 року, з урахуванням змін, внесених договором про внесення змін від 16 липня 2009 року, укладеного між ПАТ «ВТБ Банк», який є правонаступником відкритого акціонерного товариства «ВТБ Банк», та ОСОБА_4, який є правонаступником товариства з обмеженою відповідальністю «Емералд Констракшен», за ініціативою орендаря - ПАТ «ВТБ Банк» з 1 листопада 2013 року; зобов'язано ОСОБА_4 прийняти у ПАТ «ВТБ Банк» з оренди 55/100 частин офісно-адміністративного комплексу, загальною площею 1292,2 кв.м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, і є предметом договору оренди нерухомого майна від 21 травня 2008 року, та підписати акт прийому-передачі на підтвердження виконання ним зобов'язання з прийняття об'єкта оренди.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 2 березня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилила, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 травня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 15 жовтня 2015 року залишила без змін.

28 лютого 2017 року до Верховного Суду України звернувся ОСОБА_4, від імені якого діє представник ОСОБА_5, із заявою про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 березня 2016 року, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме частини першої статті 785 Цивільного кодексу України (далі − ЦК України), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

На обґрунтування своїх вимог заявник надав постанови Вищого господарського суду України від 12 листопада 2009 року, 18 квітня, 8 травня 2012 року, 23 вересня 2015 року, 7 та 20 грудня 2016 року, 12 січня та 31 січня 2017 року, ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 травня 2015 року та постанови Верховного Суду України від 19 серпня, 2 вересня 2014 року.

Згідно із пунктом 4 частини четвертої статті 359 Цивільного процесуального кодексу України (далі − ЦПК України) заява повертається заявнику, якщо є ухвала Верховного Суду України про відмову у прийнятті справи до провадження за наслідками розгляду заяви, поданої у цій справі з аналогічних підстав.

Ухвалою колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року відмовлено у допуску до провадження Верховного Суду України справи за вищезазначеним позовом за заявою ОСОБА_4, поданою представником ОСОБА_6, про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 березня 2016 року, ухвали Апеляційного суду Одеської області від 15 жовтня 2015 року та рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 травня 2015 року.

За змістом цієї ухвали на підтвердження підстави подання заяви про перегляд судового рішення суду касаційної інстанції, визначеної пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, ОСОБА_4 надав ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 травня 2015 року.

Отже, Верховним Судом України вже вирішувалось питання про допуск справи до провадження за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення касаційної інстанції з аналогічних підстав, в частині посилання на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 травня 2015 року.

Перевіривши доводи заявника, в частині посилання на інші судові рішення, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що в допуску справи до провадження слід відмовити з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

При цьому під застосуванням норм матеріального права у подібних правовідносинах слід розуміти такі правовідносини, де тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини справи, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Задовольняючи позовні вимоги ПАТ «ВТБ Банк», суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної й касаційної інстанцій, виходив з того, що договір оренди достроково розірвано в установленому договором порядку з дати, вказаної банком у відповідному листі, проте орендодавець безпідставно ухиляється від прийняття об'єкта оренди та підписання акта прийняття-передачі, чим порушує права банку, які згідно зі статтям 15 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843046/ed_2016_02_28/pravo1/T030435.html?pravo=1>, 16 ЦК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843047/ed_2016_02_28/pravo1/T030435.html?pravo=1> підлягають судовому захисту в обраний позивачем спосіб, зокрема шляхом пред'явлення вимоги прийняття від нього орендодавцем майна, що є предметом договору оренди, та документального оформлення такого прийняття згідно із частиною першою статті 545 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843614/ed_2016_02_28/pravo1/T030435.html?pravo=1> та частиною другою статті 795 цього <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843874/ed_2016_02_28/pravo1/T030435.html?pravo=1> Кодексу. При цьому суд відхилив як необґрунтовані і як такі, що не спростовують підстав дострокового припинення договору оренди в односторонньому порядку, доводи відповідача про неприйняття об'єкта оренди, оскільки останній знаходиться в неналежному технічному стані й потребує відновлення.

Надані для порівняння постанови Вищого господарського суду України від 12 листопада 2009 року (в справі про стягнення неустойки в розмірі подвійної орендної плати), 8 травня 2012 року (у справі про звільнення орендованого нежитлового приміщення), 23 вересня 2015 року, 20 грудня 2016 року (у справах про стягнення неустойки), 7 грудня 2016 року (у справі про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном та стягнення неустойки), 31 січня 2017 року (у справі про стягнення боргу за договором оперативної оренди) прийняті в справах з іншими предметами спорів, підставами позовів, змістом позовних вимог та різними фактичними обставинами справ, а також наявним неоднаковим матеріально-правовим регулюванням спірних правовідносин порівняно зі справою, яку просить переглянути заявник.

Вищий господарський суд України постановою від 18 квітня 2012 року скасував ухвалені у справі судові рішення в частині відмови в задоволенні вимог позивача про виконання суб'єктом підприємницької діяльності обов'язку прийняти майно з оренди, а справу в цій частині направив на новий розгляд з підстави, передбаченої статтею 11110 Господарського процесуального кодексу України. При цьому суд касаційної інстанції виходив з того, що особа на підтвердження виконання зобов'язання за договором найму має право в судовому порядку вимагати прийняття від неї майна, яке було предметом договору, та отримання документа (акта) про таке прийняття як підтвердження виконання нею зобов'язання, а тому позивачем обрано належний спосіб захисту порушеного права шляхом подачі позову про прийняття майна з оренди.

Постановою від 12 січня 2017 року Вищий господарський суд України залишив без змін рішення суду першої інстанції, який, задовольнивши вимоги позивача про стягнення збитків та розірвання договору оренди, дійшов висновку про порушення відповідачем (орендарем) договірного зобов'язання щодо збереження орендованого майна та запобігання його пошкодженню.

Порівняння зазначених судових рішень, наданих заявником на підтвердження своїх вимог, із судовим рішенням, про перегляд якого подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ неоднаково застосував норми матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Постанова Верховного Суду України від 2 вересня 2014 року прийнята у справі (№ 3-85гс14) про стягнення боргу та неустойки; постанова від 19 серпня 2014 року (№ 3-70гс14) - у справі про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном і стягнення неустойки.

Таким чином, у справі, рішення у якій просить переглянути заявник, та у справах, за результатами перегляду яких Верховний Суд України прийняв надані для порівняння постанови, наявні різні предмети й підстави позовів, зміст позовних вимог та встановлено різні фактичні обставини справ.

Підстави для висновку про те, що ухвала суду касаційної інстанції, про перегляд якої подано заяву, не відповідає викладеним у вказаних постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, відсутні.

За таких обставин вважати заяву ОСОБА_4, подану представником ОСОБА_5, обґрунтованою немає підстав.

Відповідно до статті 360 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в допуску справи до провадження, якщо подана заява є необґрунтованою.

Керуючись статтями 353, 355, 356, 360 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а :

У допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» до ОСОБА_4 про встановлення факту припинення правовідношення та зобов'язання вчинити певні дії за заявою ОСОБА_4, подану представником ОСОБА_5, про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 березня 2016 року відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: В.І. Гуменюк

Л.І. Охрімчук

В.М. Сімоненко