Постанова № 65881618, 06.04.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" квітня 2017 р. Справа№ 911/3107/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Калатай Н.Ф.

суддів: Агрикової О.В.

Пашкіної С.А.

при секретарі Вінницькій О.В..

За участю представників:

від позивача: Василевський О.А. - представник за довіреністю № 02-36/391 від 06.02.2017

від відповідача 1: Виговська А.В. - представник за довіреністю від 10.08.2016

від інших учасників судового процесу: не з'явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Завод по обробці кольорових металів»

на ухвалу Господарського суду Київської області від 23.09.2016 про задоволення заяви Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про забезпечення позову

у справі № 911/3107/16 (суддя Шевчук Н.Г.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк»

до 1. Публічного акціонерного товариства «Завод по обробці кольорових металів»

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Київський торговий дім «Завод по обробці кольорових металів»

3. Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дом «Артемовский завод по обработке цветных металлов»

про стягнення 121 800 133,82 грн.

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Київської області від 23.09.2016 задоволено заяву Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про забезпечення позову, накладено арешт на грошові кошти відповідача 1, відповідача 2 та відповідача 3, виявлені державним виконавцем, в межах суми стягнення у розмірі 4 183 778,51 дол. США, 161 684,81 Євро та 7 987 660,70 грн.

Не погоджуючись з ухвалою, Публічне акціонерне товариство «Завод по обробці кольорових металів» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Київської області № 911/3107/16 від 23.09.2016, якою задоволено заяву позивача та накладено арешт на грошові кошти відповідачів, виявлені державним виконавцем, в межах суми стягнення у розмірі 4 183 778,51 дол. США, 161 684,81 Євро та 7 987 660,70 грн., та відмовити позивачу у задоволенні вказаної заяви про забезпечення позову.

Ухвалою від 17.10.2016 колегії суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя - Калатай Н.Ф., судді Агрикова О.В., Чорногуз М.Г. відновлено строк подання апеляційної скарги, апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Завод по обробці кольорових металів» прийнято до розгляду та порушено апеляційне провадження, розгляд справи призначено на 29.03.2017, провадження у справі зупинено на підставі ч. 1 ст. 79 ГПК України.

Ухвалою від 28.03.2017 провадження у справі поновлено.

Ухвалою від 29.03.2017 колегії суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя - Калатай Н.Ф., судді Агрикова О.В., Чорногуз М.Г. розгляд справи № 911/3107/16 відкладено до 06.04.2017.

Розпорядженням № 09-53/1401/17 від 04.04.2017, у зв`язку з виходом судді Чорногуза М.Г., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем) у відпустку, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 911/3107/16.

Згідно з протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 04.04.2017 справа № 911/3107/16 передана на розгляд колегії суддів у складі: Калатай Н.Ф. (головуючий), судді Агрикова О.В., Пашкіна С.А.

Ухвалою від 05.04.2017 колегією суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя - Калатай Н.Ф., судді Агрикова О.В., Пашкіна С.А. скаргу Публічного акціонерного товариства «Завод по обробці кольорових металів» на ухвалу Господарського суду Київської області від 23.09.2016 про задоволення заяви Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про забезпечення позову у справі № 911/3107/16 прийнято до свого провадження.

Відповідач 2 та відповідач 3 в жодне судове засідання представників не направили, про причини неявки суду не повідомили.

Враховуючи належне повідомлення відповідачів 2 та 3 про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, те, що явка представників сторін в судове засідання не визнана обов'язковою, та те, що згідно з ч. 2 ст. 102 ГПК України апеляційна скарга на ухвалу місцевого господарського суду розглядається протягом п'ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги у відсутність представників відповідачів 2 та 3 за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Під час розгляду справи представник відповідача 1 апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі, представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а оспорювану ухвалу суду першої інстанції - без змін.

Під час розгляду справи позивачем до суду апеляційної інстанції подано додаткові докази на підтвердження необхідності вжиття заходів забезпечення позову (вказані докази додані до Доповнень до відзиву на апеляційну скаргу від 04.04.2017, які надійшли до суду 06.04.2017), проти залучення яких до матеріалів справи представник відповідач 1 заперечив.

В судовому засіданні 06.04.2017 колегією суддів роз'яснено, що учасники судового процесу мають право долучати до матеріалів справи будь-які додаткові докази, що подані позивачем через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів додаткові докази вже залучені до матеріалів справи та не можуть бути повернуті, проте питання щодо прийняття доказів як додаткових по суті спору в розумінні ст. 101 ГПК України та наявності правових підстав для перегляду рішення суду першої інстанції з їх урахуванням колегія суддів буде вирішувати під час розгляду по суті апеляційної скарги.

Щодо вказаних доказів колегія суддів зазначає таке.

Як слідує з матеріалів справи, під час розгляду судом першої інстанції по суті заяви позивача про вжиття заходів забезпечення позову у цій справі таких доказів суд у своєму розпорядженні не мав.

Частиною 1 ст. 101 ГПК України встановлено, що в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього

Частинами 3, 4 п. 9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України» від 17.05.2011 № 7 встановлено, що у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття. До згаданих підстав належить, зокрема, необґрунтоване відхилення судом першої інстанції клопотань сторін про витребування господарським судом доказів у порядку статті 38 ГПК. У такому разі суд апеляційної інстанції за відповідним клопотанням сторони самостійно витребує необхідні додаткові докази.

Позивач у доповненнях до відзиву на апеляційну скаргу від 04.04.2017, які надійшли до суду 06.04.2017, зазначає, що наведені у вказаних доповненнях фактичні обставини стали йому відомі лише після прийняття судом першої інстанції спірної ухвали, проте, враховуючи, що вказані обставини є додатковими підтвердженням правомірності та реальної необхідності у вжитих судом заходах забезпечення позову, просить суд апеляційної інстанції взяти їх до уваги під час розгляду апеляційної скарги.

До вказаних пояснень позивачем додано Інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, інформацію з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а також витяги з офіційного друкованого видання Відомості Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку № 122 (2366) від 14.06.2016, № 109 (2363) від 09.06.2016 та статті з мережі Інтернет.

Водночас позивач не надає ніяких пояснень, чому саме він не мав змоги встановити такі обставини та зазначити про них при звершення до суду першої інстанції з заявою про забезпечення позову, а відтак, посилання позивача на неможливість подачі суду першої інстанції Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, інформацію з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а також витягів з офіційного друкованого видання Відомості Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку № 122 (2366) від 14.06.2016, № 109 (2363) від 09.06.2016 та статей з мережі Інтернет до уваги колегією суддів не приймаються як такі, що не відповідають дійсності.

За таких обставин, наведені позивачем у Доповненнях до відзиву на апеляційну скаргу від 04.04.2017, які надійшли до суду 06.04.2017, додаткові обґрунтування щодо необхідності вжиття заходів до забезпечення позову, а також додаткові докази на підтвердження вказаних обґрунтувань (Інформаційна довідка з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, інформацію з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а також витяги з офіційного друкованого видання Відомості Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку № 122 (2366) від 14.06.2016, № 109 (2363) від 09.06.2016 та статті з мережі Інтернет) при розгляді апеляційної скарги як додаткові докази в розумінні статті 101 ГПК України колегією суддів не приймаються.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, з урахуванням правил ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила таке.

Предметом позову у цій справі є вимоги позивача про стягнення з відповідачів заборгованості за укладеним між позивачем як кредитором та відповідачем 1 як позичальником генеральним договором про здійснення кредитування № 06.13-15/53 від 05.04.2013, виконання відповідачем 1 зобов'язань за яким забезпечено укладеними позивачем з відповідачем 2 та відповідачем 3 договорами поруки від 05.04.2013.

Разом з позовною заявою позивачем до суду подано заяву про забезпечення позову, в якій позивач просив суд з метою забезпечення позову до вирішення спору по суті накласти арешт на грошові кошти відповідачів, виявлені державним виконавцем при виконанні судового рішення про забезпечення позову, в межах суми стягнення, а саме 4 183 778,51 дол. США, 161 684,81 Євро та 7 987 660,70 грн.

Звернення з вказаною заявою позивач обґрунтовує тим, що заборгованість відповідача 1 є значною, що відповідачі продовжують не виконувати взяті на себе договірні зобов'язання перед позивачем, а тому позивач має всі підстави побоюватись того, що у разі прийняття господарським судом рішення на користь позивача рішення відповідачами виконане не буде.

Позивач вважає, що в часи фінансової нестабільності в Україні, проведення антитерористичної операції на сході країни, анексію Криму, закриття російського ринку для українських виробників існують об'єктивні побоювання, що грошові кошти, які є у відповідачів на момент пред'явлення позову, можуть бути виведені з їх банківських рахунків або можуть бути обтяжені правами третіх осіб, що зробить неможливим виконання рішення про стягнення грошових коштів та призведе до неповоротної втрати грошових коштів позивачем.

Вказані побоювання позивач пов'язує з публікацією відповідачем 1 у мережі Інтернет річної інформації емітента цінних паперів, з якої вбачається як значне зменшення вартості чистих активів та прибутку підприємства, так і наявність великої кількості інших кредитних зобов'язань, а також інформації про збиткову діяльність групи компаній, до якої входять відповідачі, які можуть оголосити себе банкрутом, про що прямо вказується у вказаних інтернет-публікаціях.

Крім того, позивач посилається на те, що відповідно до інформації, наявної у Єдиному державному реєстрі судових рішень, відповідач 1 є учасником судових проваджень у спорах про стягнення з нього значних сум на користь інших кредиторів, зокрема у справі 905/3332/15, порушеній за позовом ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» про стягнення з ПАТ «Завод по обробці кольорових металів» заборгованості в сумі 161 602 651,88 грн., що також свідчить про складнощі, які можуть виникнути при виконанні рішення суду у разі задоволення вимог позивача.

На підтвердження вказаних обставин позивачем до заяви про забезпечення позову додано копію ухвали Господарського суду Донецької області від 29.08.2016 справі 905/3332/15, роздруківку з Єдиного державного реєстру судових рішень, відповідні роздруківки інформації з мережі Інтернет.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 23.09.2016 у справі № 911/3107/16 задоволено заяву ПАТ «Укрсоцбанк» про забезпечення позову б/н від 21.09.2016 (вх. № 121/16) - накладено арешт на грошові кошти відповідача 1, відповідача 2 та відповідача 3, виявлені державним виконавцем, в межах суми стягнення у розмірі 4 183 778,51 дол. США, 161 684,81 Євро та 7 987 660,70 грн.

Не погоджуючись з ухвалою, відповідач 1 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, де просить ухвалу Господарського суду Київської області від 23.09.2016 у справі № 911/3107/16 скасувати і відмовити позивачу в задоволенні заяви про забезпечення позову б/н від 21.09.2016 (вх. № 121/16).

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на те, що суд першої інстанції не врахував, що жодна з наведених позивачем в обґрунтування заяви про забезпечення позову обставин не свідчить про те, що невжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача може в подальшому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, оскільки інформація, розміщена в мережі Інтернет, не може вважатися достовірним джерелом отримання інформації, а наявність в Єдиному державному реєстрі судових рішень інформації щодо спорів за участю відповідача 1 ніяким чином не свідчить та не підтверджує, що заявлені до стягнення з відповідача 1 суми будуть дійсно стягнуті з нього.

Відповідач 1 в апеляційній скарзі також зазначив, що вжиті судом заходи до забезпечення позову, враховуючи накладення арешту на грошові кошти відповідачів, виявлені державним виконавцем, має наслідком повне припинення господарської діяльності відповідачів, які за таких обставин позбавлені можливості вести у звичайному режимі свою господарську діяльність та проводити розрахунки з контрагентами.

Крім того, апелянт зазначив про те, що позивачем у клопотанні не надано суду відомості про наявність рахунків відповідачів, назв банків, в яких вони відкриті, а судом, відповідно, в оскаржуваній ухвалі не зазначені вказані обов'язкові дані для можливості вжиття такого заходу до забезпечення позову, як накладення арешту; що позивачем не надано будь-яких доказів щодо дій відповідачів з умисного зменшення свого майна, на яке може бути звернено стягнення судом, та не зазначено про загрозу зменшення коштів на руках відповідачів після виникнення у сторін спору, а лише зазначено про припущення позивача, що грошові кошти на момент виконання рішення суду можуть зникнути чи зменшитись; що самі лише повідомлення та припущення позивача без їх документального підтвердження належними та допустимими доказами не є достатньою підставою для задоволення заяви про вжиття заходів до забезпечення позову; що, накладаючи арешт на грошові кошти трьох відповідачів в межах всієї суми заявлених позовних вимог, суд фактично збільшив суму позову втричі, оскільки при виконанні оскаржувальної ухвали буде накладено арешт на грошові кошти в розмірі заявлених позовних вимог кожного з відповідачів, що є незаконним.

Суд першої інстанції подану позивачем заяву про вжиття заходів до забезпечення позову задовольнив, з чим колегія суддів погодитись не може з огляду на таке.

Статтею 66 ГПК України встановлено, що господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 67 ГПК України позов, серед іншого, забезпечується накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачу.

Згідно з п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 16 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову», у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:

розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;

запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Відповідно до п. 3 вказаної Постанови, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Отже, виходячи з приписів чинного законодавства, заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом, якщо невжиття цих заходів може ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, та як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантії реального виконання рішення, а адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Предметом спору у цій справі є наявність чи відсутність у відповідача 1 заборгованості перед позивачем за генеральним договором про здійснення кредитування № 06.13-15/53 від 05.04.2013 у заявленій до стягнення сумі, а відтак, реальна можливість відновлення порушених прав і інтересів позивача у випадку задоволення позову у цій справі обумовлена наявністю у відповідачів грошових коштів.

До заяви позивачем додано Інформацію з у Єдиного державного реєстру судових рішень, згідно з якою відповідач 1 є учасником судових проваджень у спорах про стягнення з нього значних сум на користь інших кредиторів, (справа 905/3332/15 за позовом ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» про стягнення з ПАТ «Завод по обробці кольорових металів» заборгованості в сумі 161 602 651,88 грн.), проте колегія суддів погоджується з відповідачем 1 в тому, що сам лише факт порушення проти відповідача 1 судових справ за позовами різних юридичних осіб не свідчить ані про те, що він перебуває у скрутному фінансовому становищі, тобто не має достатньо коштів для виконання своїх зобов'язань, ані про те, що вказані позовні вимоги будуть задоволені, ані про те, що відповідач 1, навіть у випадку задоволенні всіх позовів, включаючи цей, не буде мати можливості виконати рішення судів.

Щодо доданих до заяви позивача роздруківок з мережі Інтернет річної інформації відповідача 1 як емітента цінних паперів про зменшення вартості чистих активів та прибутку підприємства та наявність інших кредитних зобов'язань, та інформації про збиткову діяльність групи компаній, до якої входять відповідачі, слід зазначити таке.

Відповідач 1 вважає вказані документальні докази неналежними доказами, з чим колегія суддів погодитись не може з огляду на таке.

Стаття 1 Закону України «Про інформацію» містить визначення документа, за яким документ - це матеріальний носій, що містить інформацію, основними функціями якого є її збереження та передавання у часі та просторі.

Стаття 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» містить визначення електронного документу, де електронний документ - це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа.

Також, ч. 4 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» вказує, що візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

На підставі аналізу вищезазначених норм, сторінка в мережі Інтернет може вважатися матеріальним носієм, що містить інформацію, і функціями якої є збереження та передання інформації, а як наслідок - і документом.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи (п.2.5. Постанови Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 року «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Враховуючи викладене, матеріали (роздруківки) з мережі Інтернет, є належними письмовими доказами, оскільки за своєю суттю веб-сторінки в мережі Інтернет є оцифрованими матеріалами, які користувачі мережі оприлюднюють як в письмовій, так і в електронній формі, та які містять відповідно фактичні дані про наявність обставин, на яких ґрунтуються твердження позивача про скрутне становище відповідачів.

В свою чергу, апеляційний суд зазначає, що відповідачем 1 не надано інших доказів, які б спростовували інформацію, викладену у роздруківках публікації Інтернет.

За таких обставин, колегія суддів приймає надані позивачем роздруківки з мережі Інтернет як належні докази, проте вважає помилковим висновок суду першої інстанції щодо обґрунтованості заяви позивача про забезпечення позову з огляду на таке.

Як слідує з наданих сторонами на вимогу суду апеляційної інстанції документальних доказів, виконання зобов`язань відповідача 1 за генеральним договором про здійснення кредитування № 06.13-15/53 від 05.04.2013, окрім поручительства відповідачів 2, 3, забезпечено також іпотекою та заставами:

- іпотечний договір № 1 від 05.04.2013, укладений між позивачем та відповідачем 1, предметом іпотеки за яким є будівля цеху по виробництву мідної катанки, що знаходиться за адресою: Донецька область, м. Атремівськ, 42, загальною площею 6 946,1 кв.м. та земельна ділянка розміром 0,9446 гектарів, на якій розташовано вказане майно, вартістю 35 808 426 грн.;

- договір застави № 1 від 05.04.2013, укладений між позивачем та відповідачем 1, предметом застави за яким є рухоме майно вартістю 52 789 069 грн.;

- договір застави майнових прав № 2 від 05.04.2013, укладений між позивачем та відповідачем 1, предметом застави за яким є майнові права за контрактом № 12840 від 21.03.2013 укладеним між відповідачем 1 та Компанією «Kiomenta Traiding LTD» (максимальний розмір вимоги заставодержателя 7 500 000 доларів США);

- договір застави № 3 від 05.04.2013, укладений між позивачем та відповідачем 1, предметом застави за яким є рухоме майно вартістю 20 000 000 грн.

Доказів того, що вказані договори були розірвані або визнані недійсними в порядку, встановленому законом, матеріали справи не містять, як не містять і доказів того, що позивач не є іпотеко- і заставодержателем вказаного майна і майнових прав.

Отже, матеріалами справи підтверджується, що позивач має можливість задовольнити свої вимоги до відповідача 1 по кредитному договору за рахунок предмета іпотеки або застави, що знаходяться у власності відповідача 1, оскільки їх вартість перевищує ціну позову, тобто майнові інтереси позивача захищені у достатній мірі.

Відповідно, виконання рішення суду, у випадку вирішення спору на користь позивача, є забезпеченим, окрім поручительств відповідача 2 та відповідача 3, іпотечним та заставним майном і майновими правами, які належить відповідачу 1.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивачем не доведено обґрунтованість його побоювань, що невжиття заявлених ним у заяві заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду у цій справі.

Судом першої інстанції обставини стосовно того, що виконання відповідачем 1 його кредитних зобов'язань перед позивачем було також забезпечено іпотекою та заставою, не досліджувалось, в зв'язку з чим суд дійшов передчасного висновку про обґрунтованість заяви позивача про вжиття заходів забезпечення позову.

Згідно ч. 5 ст. 106 ГПК України апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення місцевого господарського суду.

Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Колегія суддів вважає, що при прийнятті оспореної ухвали судом першої інстанції мале місце неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, тому ухвала Господарського суду Київської області від 23.09.2016 про задоволення заяви Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про забезпечення позову підлягає скасуванню з прийняттям рішення за результатами розгляду заяви про забезпечення позову, яким відмовляється в її задоволенні.

З огляду на підстави скасування ухвали суду першої інстанції, а також враховуючи вимоги, викладені в апеляційній скарзі, апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства «Завод по обробці кольорових металів» задовольняється повністю, витрати за її подачу покладаються на позивача.

Водночас колегія суддів звертає увагу позивача на те, що за діючим процесуальним законодавством на заяви про забезпечення позову, в задоволенні яких було відмовлено, не поширюється заборона повторно звертатись до господарського суду у випадку, якщо змінились певні обставини. Тобто (вказана правова позиція викладена й в п. 4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 16 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову»).

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 104, 105, 106 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Завод по обробці кольорових металів» на ухвалу Господарського суду Київської області у справі № 911/3107/16 від 23.09.2016 про задоволення заяви Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про забезпечення позову задовольнити.

2. Ухвалу Господарського суду Київської області у справі № 911/3107/16 від 23.09.2016 про задоволення заяви Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про забезпечення позову скасувати.

3. В задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про забезпечення позову відмовити.

4. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (03150, м. Київ, вул. Ковпака, 29 ідентифікаційний код 00039019) на користь Публічного акціонерного товариства «Завод по обробці кольорових металів» (84500, Донецька область, м. Бахмут, вул. Героїв праці, 42, ідентифікаційний код 00195452) витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги в сумі 1 378 (одна тисяча триста сімдесят вісім) грн.

5. Видачу наказу на виконання цієї постанови доручити Господарському суду Київської області.

6. Повернути до Господарського суду Київської області матеріали оскарження ухвали Господарського суду Київської області від 23.09.2016 у справі № 911/3107/16.

Головуючий суддя Н.Ф. Калатай

Судді О.В. Агрикова

С.А. Пашкіна