Ухвала суду № 65871546, 06.04.2017, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 242/3866/15-ц Номер провадження 22-ц/775/584/2017

Головуючий у 1 інстанції Моцний О.С.

Доповідач Санікова О.С.

Категорія 27

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 квітня 2017 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого судді Санікової О.С.,

суддів: Канурної О.Д., Краснощокової Н.С.

за участю секретаря Кіпрік Х.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бахмуті цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк Камбіо» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Ландорра» про звернення стягнення на рухоме майно

за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Банк Камбіо» на рішення Селидівського міського суду Донецької області від 17 січня 2017 року, -

В С Т А Н О В И В:

В апеляційній скарзі ПАТ «Банк Камбіо» просить скасувати рішення Селидівського міського суду Донецької області від 17 січня 2017 року, яким у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Банк Камбіо» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Ландорра» про звернення стягнення на рухоме майно відмовлено,- та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обгрунтування апеляційної скарги ПАТ «Банк Камбіо» посилається на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права і, зокрема на те, що згідно розрахунку заборгованості ТОВ «ТД «Ландорра» станом на 01.08.2016 року за кредитним договором №536/02-2010 від 15.04.2010 року останній перерахунок простроченої заборгованості по сплаті процентів за кредитним договором було здійснено ТОВ «ТД «Ландорра» 21.09.2012 року,що згідно положень ст. 264 ЦК України є перериванням перебігу позовної давності, тому строк позовної давності розпочався з 22.09.2012 року та діє протягом трьох років, тобто до 22.09.2015 року; ПАТ «Банк Камбіо» звернулось до суду 28.08.2015 року, тобто в межах строку позовної давності; апелянт вважає, що визнання боржником боргу перерахуванням грошових коштів свідчить про визнання боргу загалом за кредитним договором, тому що погашення саме процентів, а не тіла кредиту обумовлюється умовами кредитного договору та вимогами чинного законодавства, зокрема п. 2.6 кредитного договору щодо черговості погашення заборгованості, тож сплата боржником боргу за кредитним договором свідчить про визнання боргу в цілому за кредитним договором, а не лише за окремими його частинами, оскільки починаючи з 30.01.2011 року (дата повернення кредиту) борг є повністю простроченим; крім того, апелянт звертає увагу суду на те, що в рішенні Господарського суду Донецької області від 05.11.2015 року у справі №905/1807/15 встановлено, що кредитний договір від 15.04.2010 року є чинним та обовязковим для виконання сторонами, а згідно п.5.1 договорів застави, цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання позичальником своїх зобовязань по кредитному договору.

У судовому засіданні апеляційного суду представники ПАТ «Банк Камбіо» підтримали доводи апеляційної скарги, просили її задовольнити.

Представник відповідачів заперечувала проти доводів апеляційної скарги, просила її відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до кредитного договору №536/02-2010 від 15.04.2010 року, укладеного між ПАТ «Банк Камбіо» та ТОВ «Торгівельний дім «Ландорра», останнє отримало кредит у розмірі 250 000,00 доларів США зі сплатою 16% річних зі строком повернення до 30.01.2011 року.

Згідно договору застави транспортного засобу від 15.04.2010 року, укладеного між ПАТ «Банк Камбіо» та ОСОБА_1, останній є майновим поручителем ТОВ «Торгівельний дім «Ландорра» за кредитним договором № 536/02-2010 від 15.04.2010 року та передає у заставу транспортний засіб реєстраційний номер НОМЕР_1, року випуску 2008, марка Mercedes-Benz, модель S550, тип легковий седан, шасі №WDDNG86X29А252317, білого кольору, що зареєстрований 23.10.2008 року ВРЕР №3 м. Донецька УДАІ ГУМВС України в Донецькій області на імя ОСОБА_1.

Згідно договору застави транспортного засобу від 15.04.2010 року, укладеного між ПАТ «Банк Камбіо» та ОСОБА_2, остання є майновим поручителем ТОВ «Торгівельний дім «Ландорра» за кредитним договором № 536/02-2010 від 15.04.2010 року та передає у заставу транспортний засіб реєстраційний номер НОМЕР_2, рік випуску 2007, марка Mercedes-Benz, модель ML, тип легковий джип, шасі №WDC1641861А221244, чорного кольору, що зареєстрований 06.03.2007 року ВРЕР №3 м. Донецька УДАІ ГУМВС України в Донецькій області на імя ОСОБА_2.

Судом також встановлено, що відповідно до п. 1.3 кредитного договору строк повернення кредиту 30 січня 2011 року.

Відповідно до п. 5.1 укладених договорів застави транспортних засобів договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання позичальником своїх обовязків по кредитному договору.

Відповідно до п. 2.3 кредитного договору нарахування процентів здійснюється щомісячно за період з 26 числа попереднього місяця по 25 число включно поточного місяця та в день повернення кредиту.

Згідно наданого представником позивача розрахунку заборгованості станом на 01.08.2015 року 21.09.2012 року ТОВ «ТД «Ландорра» було сплачено процентів на суму 250,00 доларів США за період з 26.05.2012 року по 25.06.2012 року, хоча була нарахована сума 3 444,45 доларів США.

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги і дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ПАТ «Банк Камбіо» суд першої інстанції виходив з того, що згідно із статтями 256, 257, 261, 267 ЦК України позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду з вимогою про звернення стягнення на предмет застави. При цьому суд першої інстанції послався на практику Європейського суду з прав людини, зазначивши, що «позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав учасників Конвенції з прав людини і основоположних свобод, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Такі висновки є правильними.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків (ч.1 ст. 626 ЦК України). Договір є обовязковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). Статтею 631 ЦК України передбачено строк договору, а саме час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обовязки відповідно до договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов»язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов»язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч.2 ст. 1054 цього Кодексу до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 (ст.ст.1046-1053) цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У силу статті 629 ЦК України договір є обовязковим для виконання сторонами.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Тобто, позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обовязку, в силу частини третьої статті 264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обовязку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання предявленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного та/або сум санкцій.

При цьому якщо виконання зобовязання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Відповідно до п. 1.1. кредитного договору банк відкриває позичальнику відновлювальну кредитну лінію і надає йому кредитні кошти на поповнення обігових коштів зі сплатою 16% річних.

Відповідно до п. 1.3. строк повернення кредиту 30 січня 2011 року.

Відповідно до п. 2.1. кредитного договору банк відкриває рахунок №20628000120536 для обліку кредиту та рахунок №20684000120536 для обліку нарахованих процентів.

Сторони домовляються, що заборгованість погашається в такій черговості: неустойка (штраф, пеня) за прострочення повернення кредиту та/або сплату процентів, а також за нецільове використання кредиту; прострочені проценти; прострочені кредитні платежі; поточні проценти; поточні кредитні платежі (пункт 2.6. кредитного договору).

Відповідно до п.2.3. нарахування процентів здійснюється щомісячно за період з 26 числа попереднього місяця по 25 число включно поточного місяця та в день повернення кредиту.

З доданого до позовної заяви розрахунку заборгованості вбачається, що банком, починаючи з 25 квітня 2010 року щомісячно нараховувалась сума процентів за користування кредитом більше 3 тисяч доларів США. З розрахунку також вбачається, що за кредитним договором тільки 15.04.2010 року, тобто в день укладення кредитного договору, сплачено проценти за користування кредитом в сумі 1205,48 доларів США. 21.09.2012 року сплачена прострочена заборгованість по сплаті процентів за користування кредитом в сумі 250 доларів США, яка віднесена на 26.05.2012 року.

Отже, умовами кредитного договору передбачено виконання грошових зобовязань у вигляді періодичних щомісячних платежів (сплата процентів, що є складовою частиною кредитного договору). Тому сплата боржником ТОВ «Торговий дім «Ландорра» суми коштів в розмірі 250.00 доларів США за черговий щомісячний платіж уже після настання строку виконання основного зобовязання (30 січня 2011 року) не свідчить про те, що такі дії можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних боржником) частин платежу.

Відносно поточних кредитних платежів кредитним договором не передбачено виконання цього грошового зобовязання у вигляді періодичних щомісячних платежів. З розрахунку заборгованості вбачається, що жодного платежу на погашення поточних кредитних платежів або по простроченим платежам не здійснювалось. Тому перебіг строку позовної давності сплив 31 січня 2014 року. До суду з позовом про стягнення як основної суми боргу так і нарахованих процентів, як встановлено судом першої інстанції, позивач звернувся 29 серпня 2015 року, тобто з пропущенням строку позовної давності, на застосуванні якої наполягала сторона відповідачів.

Таким чином, суд першої інстанції дав належну правову оцінку наведеним доводам сторін у справі, з урахуванням вимог норм матеріального та процесуального права дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з цих підстав.

Доводи апеляційної скарги про те, що строк позовної давності розпочався з 22.09.2012 року та діє протягом трьох років, тобто до 22.09.2015 року, є безпідставними, оскільки, як вже зазначалось, сплачена ТОВ «Торговий дім «Ландорра» сума 250 доларів США віднесена ПАТ «Банк Камбіо» на 26.05.2012 року як сума сплаченої простроченої заборгованості по сплаті процентів за користування кредитом.

Посилання апелянта в апеляційній скарзі на рішення Господарського суду Донецької області від 05.11.2015 року, яким встановлено, що кредитний договір від 15.04.2010 року є чинним та обовязковим для виконання сторонами, також є безпідставним, оскільки цей факт відповідачами не оспорюється; крім того, зазначеним рішенням не встановлено обставин (в даному випадку щодо строків позовної давності), які в силу ч.3 ст. 61 ЦПК України не доказуються при розгляді даної справи і які можуть вплинути на правильність висновку суду і крім того, сама по собі чинність кредитного договору не є підставою для незастосування інших положень цивільного кодексу, а саме строків позовної давності для правовідносин про звернення стягнення на предмет застави.

Посилання апелянта в апеляційній скарзі на те, що згідно п.5.1 договорів застави, цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання позичальником своїх зобовязань по кредитному договору також є безпідставними з огляду на положення статті 251 ЦК України, відповідно до якої строком є певний період у часі, зі спливом якого повязана дія чи подія, яка має юридичне значення; строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України), а зазначення в договорах застави «до повного виконання позичальником своїх зобовязань по кредитному договору» не є таким строком.

Отже, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення спору.

Виходячи з викладеного, апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим і підстав для його скасування немає.

Керуючись ст. ст. 303-304, 307 ч.1, 308, 314, 315 ЦПК України, апеляційний суд,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк Камбіо» відхилити.

Рішення Селидівського міського суду Донецької області від 17 січня 2017 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.

Судді: