Рішення № 65850145, 04.04.2017, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 552/5033/16-ц Номер провадження 22-ц/786/200/17Головуючий у 1-й інстанції Турченко Т. В. Доповідач ап. інст. ОСОБА_1

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2017 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:

головуючого судді Лобова О.А.

суддів: Гальонкіна С.А., Хіль Л.М.

за участю секретаря Гнатюк О.С.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, представника ОСОБА_3, на рішення Київського районного суду м.Полтави від 14 листопада 2016 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" до ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача,

в с т а н о в и л а :

У вересні 2016 року ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, просив визнати недійсним нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Київського нотаріального округу ОСОБА_3 договір купівлі продажу нерухомого майна, укладений між ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» та ОСОБА_4 12.08.2016 року, зареєстрований в реєстрі за № 1932.

В обґрунтування заявлених вимог зазначено, що оспорюваний договір не відповідає вимогам чинного законодавства України, оскільки укладений від імені банку його працівником (керуючим філією Банку у м.Полтаві) з перевищенням наданих йому повноважень, а відтак нотаріальне посвідчення договору та внесення на його підставі записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відбувались з прямим порушенням ст. 55 ЗУ «Про нотаріат» та ст. 24 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Рішенням Київського районного суду м.Полтави від 14 листопада 2016 року визнано недійсним нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Київського нотаріального округу ОСОБА_3 договір купівлі продажу нерухомого майна, укладений між ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» та ОСОБА_4 12.08.2016 року, зареєстрований в реєстрі за № 1932. Застосовано до недійсного правочину подвійну реституцію. Зобовязано ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» повернути ОСОБА_4 сплачені за договором купівлі-продажу нерухомого майна грошові кошти в сумі 3 966 000 грн. Зобовязано ОСОБА_4 повернути отримане по договору купівлі-продажу нерухоме майно, а саме головну контору з прохідною (літера А-2) та склад (літера Д-1), які знаходяться за адресою: м.Полтава, вул. Маршала Бірюзова, буд. 26/1.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, представник приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить змінити рішення суду першої інстанції, виключивши з тексту рішення наступні висновки суду: «В судовому засіданні встановлено, що договір купівлі-продажу нерухомого майна від 12.08.2016 року не відповідає вимогам чинного законодавства України, оскільки вчинений з порушенням норм чинного законодавства України, в тому числі вимог щодо необхідного обсягу цивільної дієздатності особи, яка вчинила правочин; за наявності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записів про зареєстровані обтяження на майно». «Отже, нотаріальне посвідчення договору купівлі продажу нерухомого майна та внесення на його підставі записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відбулися з прямим порушенням чинного законодавства».

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції дав неправильну оцінку наявним у справі доказам, якими визначалися повноваження ОСОБА_5 як керуючого філією Банку щодо реалізації іпотечного майна, а тому зробив помилковий висновок про незаконність договору купівлі-продажу. Суд не визначився з правовою природою оспорюваного правочину, помилково визначив його як угоду з відчуження майна Банку, тоді як укладена угода є правочином з розпорядження майновими правами, що витікають з кредитних правовідносин.

Помилковим є також посилання у рішенні суду на обтяження у Державному реєстрі відносно відчуженого майна, оскільки Банк як первинний іпотекодержатель мав пріоритетне право на відчуження майна перед іншими обтяжувачами.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, заслухавши пояснення осіб, які беруть участь в справі, дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнитичастково з таких підстав:

Відповідно до ст.307 ч.1 п.2, ст.309 ч.1 п.4 ЦПК України за результатами розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове по суті заявлених вимог в разі неправильного застосування судом матеріального права.

З матеріалів справи вбачається, що 02.12.2008 року між ВАТ «Державний експортно-імпортний банк України» в особі керуючого філією у м.Полтаві ОСОБА_5 та ТОВ «Спінтекс» укладено іпотечний договір №6408Z33/2474, предметом якого є забезпечення зобовязань за кредитним договором. Згідно договору в іпотеку передане нерухоме майно нежитлові приміщення, до складу яких входять: головна контора з прохідною, літера А-2; склад, літера Д-1; цех, літера В-3; промислова будівля, літера Б-2, які знаходяться за адресою: м.Полтава, вул. Маршала Бірюзова, 26/1 (а.с.11-16).

15.05.2014 року ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» видано довіреність, яку посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстровано в реєстрі за №2191, і якою уповноважено ОСОБА_5, зокрема, укладати від імені банку договори, контракти, угоди, які стосуються господарської діяльності філії, кредитні договори, договори застави, іпотечні договори, договори і генеральні угоди про проведення операцій з врахування, авалювання, інкасування, доміціляції векселів та інші договори, угоди, контракти, правочини з правом підпису зазначених документів у межах Положення про філію відкритого акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» в місті Полтаві (а.с.154).

12 серпня 2016 року між ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України», від іменні якого на підставі довіреності діяв керуючий філією АТ «Укрексімбанк» у місті Полтаві ОСОБА_5, з однієї сторони, та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу нежитлових будівель, а саме: головної контори з прохідною (літера А-2) та складу (літера Д-1), які знаходяться за адресою: м.Полтава, вул.Маршала Бірюзова, буд.26/1. Загальна вартість нерухомого майна становить: 3966 000 грн. (а.с.7-10).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оспорюваний договір купівлі-продажу нерухомого майна не відповідає вимогам закону, оскільки укладений представником продавця (Банку) з перевищенням наданих йому повноважень, а також за наявності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записів про обтяження на відчужене за договором майно.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитися не може, виходячи з таких міркувань.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, матеріально-правова вимога про визнання недійсним укладеного договору купівлі-продажу нерухомого майна заявлена з тих підстав, що уповноважена особа продавця (Банку) діяла поза межами наданих їй повноважень, а нотаріус посвідчив оспорювану угоду всупереч існуючим обтяженням у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а також не пересвідчився у обсязі повноважень представника продавця (Банку).

В апеляційній скарзі наведені лише доводи щодо правомірності дій нотаріуса під час посвідчення оспорюваного договору купівлі-продажу нерухомого майна.

У постановах №6-62цс16 від 27 квітня 2016 року, №6-147цс17 від 13 березня 2017 року Верховний Суд України виклав таку правову позицію: «На захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі й укладають з юридичними особами договори різних видів, частиною третьою статті 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобовязана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах з третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

При цьому частиною четвертою статті 92 ЦК України передбачено, що якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обовязки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.

Таким чином, закон вимагає, щоб виконавчий орган товариства діяв добросовісно і розумно, керуючись інтересами товариства, а не власними. За порушення цієї вимоги на виконавчий орган може бути покладений обовязок відшкодувати завдані товариству збитки.

Однак закон ураховує, що питання щодо визначення обсягу повноважень виконавчого органу товариства та добросовісність його дій відноситься до внутрішніх взаємовідносин юридичної особи та її органу, тому сам лише факт учинення виконавчим органом товариства протиправних, недобросовісних дій, перевищення ним своїх повноважень не може слугувати єдиною підставою для визнання недійсними договорів, укладених цим органом від імені юридичної особи з третіми особами.

Частина третя статті 92 ЦК України містить виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником з перевищенням повноважень (статті 203, 241 ЦК України). Для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, в тому числі й повноважень виконавчого органу товариства, загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладення договору.

Разом з тим обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема достеменно знала про відсутність у виконавчого органу товариства необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа.»

Враховуючи наведений правовий висновок Верховного Суду України, а також предмет і підстави заявленого позову, колегія суддів визнає за необхідне відповідно до приписів ч.3 ст.303 ЦПК України вийти за межі доводів апеляційної скарги у звязку із порушенням судом першої інстанції норм матеріального права, які є обовязковою підставою для скасування рішення суду.

У матеріалах справи відсутні належні і допустимі докази на підтвердження того, що ОСОБА_4 як покупець нерухомого майна за оспорюваним договором достеменно знав про відсутність у ОСОБА_5, керівника Полтавської філії АТ «Укрексімбанк», необхідного обсягу повноважень або повинен був, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це.

Нормами ст.33, ст.38 ЗУ «Про іпотеку» визначені три самостійні способи звернення стягнення на предмет іпотеки: А) на підставі рішення суду, Б) на підставі виконавчого напису нотаріуса, В) згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, у тому числі шляхом укладення іпотекодержателем від свого імені договору купівлі-продажу предмета іпотеки будь-якій особі. При цьому норми закону не ставлять право іпотекодержателя відчужити від свого імені предмет іпотеки у залежність від існування процедури примусового виконання рішення суду про задоволення вимог іпотекодержателя. Таке право іпотекодержателя передбачено і п.5.4 іпотечного договору.

Отже, продаж іпотекодержателем від свого імені предмета іпотеки третій особі є стандартною, передбаченою законом угодою у межах банківської діяльності (практики).

Логічний і синтаксичний аналіз тексту довіреності на імя ОСОБА_5 від 15 травня 2014 року (т.1 а.с.154) дає підстави розуміти її зміст таким чином, що цією довіреністю чітко обумовлено лише одне обмеження права керівника філії укладати договори про надання гарантій лише на підставі окремого рішення Правління банку або Кредитного комітету банку, або кредитної комісії філії, або посадової особи керівного складу Банку. Щодо інших повноважень керівника філії, то текст довіреності не містить чітких заборон чи обмежень на вчинення ним юридично значимих дій від імені Банку у межах Положення про Філію.

Згідно п.3.2, абзацу 3 п.3.4 Положення про філію керуючий та уповноважені особи, у межах наданих Банком дозволу на здійснення банківських операцій та довіреності, укладає від імені Банку договори та угоди, які відносяться до банківської діяльності. Для забезпечення здійснюваних операцій та виконання своїх функцій філія має право забезпечувати виконання зобовязань іншими засобами, що використовуються у банківській практиці (т.1 а.с.89-90).

Таким чином, ОСОБА_4 як покупець і ОСОБА_3 як нотаріус, проявляючи розумну обачність, а нотаріус додатково, виконуючи вимоги закону, не зобовязані були знати про те, що внутрішніми документами Банку як продавця окремо врегульована процедура забезпечення виконання зобовязань у кредитно-іпотечних відносинах шляхом відчуження Банком від свого імені предмета іпотеки, яка передбачає надання керівнику філії окремих повноважень у кожному конкретному випадку.

Як вбачається з відомостей Державного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна (т.1 а.с.17-66) Банк зареєстрував обтяження щодо предмета іпотеки у грудні 2008 року, всі інші обтяження зареєстровані пізніше. Отже, Банк відповідно до ст.3, ст.38 ЗУ «Про іпотеку», ст.14 ЗУ «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» мав пріоритетне право на реалізацію предмета іпотеки перед іншими кредиторами, при цьому закон у такому випадку не містить заборони нотаріусу вчиняти дії з посвідчення договору купівлі-продажу предмета іпотеки.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову за недоведеністю.

Керуючись ст.303, п.2 ч.1 ст.307, п.4 ч.1 ст.309, ст.319 ЦПК України, колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, представника ОСОБА_3, задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м.Полтави від 14 листопада 2016 року скасувати, ухвалити нове рішення.

ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» відмовити за недоведеністю у задоволенні позову до ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддяО. А.Лобов

Судді:С.А.Гальонкін

ОСОБА_7

З оригіналом згідно

Суддя О.А.Лобов