Рішення № 65847022, 29.03.2017, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Справа № 646/14523/15-ц Головуючий суддя І інстанції Сорока О. П.

Провадження № 22-ц/790/1494/17 Суддя доповідач Пилипчук Н.П.

Категорія: Спори про відшкодування шкоди

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 березня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого Пилипчук Н.П.

суддів - Гуцал Л.В., Піддубного Р.М.,

за участю секретаря - Прологаєвої А.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Червонозаводського районного суду м.Харкова від 21 березня 2016 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Управління Державної казначейської служби України у Червонозаводському районі м.Харкова про відшкодування моральної шкоди, стягнення витрат на інфляційне збільшення, 3% річних, пені,

В С Т А Н О В И Л А :

ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що рішенням Апеляційного суду Харківської області від 30 жовтня 2014 року з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на її користь та на користь ОСОБА_2, ОСОБА_3 на відшкодування моральної шкоди стягнуто по 93800 грн. кожному. Рішення набрало законної сили, проте було виконано лише 04 листопада 2015 року, тому є всі підстави для стягнення сум відповідно до ст. 625 ЦК України. Крім того, несвочасним виконанням рішення суду їй завдано моральних страждань, які вона оцінює у 50000 грн. Просила суд стягнути з Державної казначейської служби України шляхом безспірного списання на її користь 41539,51 грн. інфляційного збільшення боргу за прострочення виконання основного зобовязання, 2852,55 грн. 3% річних від простроченої суми, 45152,49 грн. подвійна облікова ставка Національного Банку України за весь час прострочення невиконання зобовязання, як відшкодування шкоди, завданої несвоєчасним виконанням рішення суду. Також просила солідарно стягнути з Державного казначейства України та Управління Державної казначейської служби України у Червонозаводському районі м.Харкова за рахунок коштів державного бюджету на її користь моральну шкоду у розмірі 50000 грн.

Рішенням Червонозаводського районного суду м.Харкова від 21 березня 2016 року залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 20 квітня 2016 року, в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2016 року ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 20 квітня 2016 року скасовано, направлено справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Вказує на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Посилається на ті самі обставини, якими обґрунтовувала доводи в позовній заяві.

У відповідності до статті 303 ЦПК України апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги.

Вислухавши доповідь судді, пояснення учасників процесу, що зявились, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Апеляційного суду Харківської області від 30 жовтня 2014 року з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на відшкодування моральної шкоди стягнуто по 93800 грн. кожному.

Рішення набрало законної сили.

Матеріалами справи підтверджено, що 17 січня 2015 року ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Державної казначейської служби України у Харківській області із виконавчим листом і заявою про виконання рішення суду (а.с. 50).

Між тим, рішення апеляційного суду Харківської області від 30 жовтня 2014 року було виконано Державною казначейською службою України лише 27 жовтня 2015 року.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із того, що виконання рішень даної категорії справ регулюється Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженимпостановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року № 845(далі - Порядок). Отже, вимоги ч. 2 ст. 625 ЦК України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки рішення суду від 30 жовтня 2014 року виконано без прострочення, у порядку черговості відповідно до вимог спеціально встановленого Порядку.

Колегія суддів з такими висновками суду першої інстанції не погоджується з наступних підстав.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пункт 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України однією з підстав виникнення зобов'язання встановлює завдання майнової та моральної шкоди іншій особі.

Таке зобов'язання зводиться до сплати грошей, відтак, є грошовим зобов'язанням.

Згідно з ч. 2 ст.625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах від 1 жовтня 2014 року № 6-113цс14, від6 липня 2016 року № 6-1946цс15, яка згідно зіст. 360-7 ЦПК Україниє обов'язковою для всіх судів України.

Таким чином, на підставі судового рішення між сторонами виникло грошове зобов'язання у зв'язку зі стягненням грошових коштів на відшкодування моральної шкоди, невиконання якого зумовлює застосування положень ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Представник відповідача звертає увагу на те, що виконання рішення апеляційного суду Харківської області від 30 жовтня 2014 року було зупинено до закінчення касаційного провадження ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 28 січсня 2015 року.

Між тим, оскільки касаційне провадження було відкрито та тривало за касаційною скаргою представника Державної казначейської служби України, ОСОБА_1 не повинна нести, збитки від знецінення грошових коштів, які були стягнуті на її користь на захист порушеного права.

Відповідно до положень ст. 14 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обовязкові для всіх органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено обов'язок судів застосовувати при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), враховуючи усталену практику, в рішенні від 18 липня 2013 року у справі «Москаленко і інші проти України» наголошує, що рішення ухвалені на користь заявників не були виконані своєчасно і відповідальність за це несе Держава.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що інфляційні втрати та 3% річних підлягають стягненню з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунок на користь ОСОБА_1 за період з дня пред*явлення виконавчого листа до виконання до фактичного виконання рішення суду, тобто з 17 січня 2015 року по 27 жовтня 2015 року.

З огляду на індекси споживчіх цін (лютий 2015 року 105,5, березень 2015 року 110,8, квітень 2015 року - 114,0, травень 2015 року 102,2, червень 2015 року 100,4, липень 2015 року 99,0, серпень 2015 року - 99,2, вересень 2015 року 102,3) інфляція за період з 17 січня 2015 року по 27 жовтня 2015 року становила 37,11% (1,053 х 1,108 х 1,140 х 1,022 х 1,004 х 0,990 х 0,992 х 1,023 : 100 100).

Таким чином, у відповідності до ст. 625 ЦК України, стягненню на користь ОСОБА_1 підлягають інфляційні втрати за 283 дні періоду з 17 січня 2015 року по 27 жовтня 2015 року у розмірі 34809,18 грн. (93800 : 100 х 37,11%) та 3% річних 2181,81 грн. (93800 : 100 х 3 % : 365 х 283).

Крім іншого, позивач просить стягнути на її користь 45152,49 грн. подвійну облікову ставку НБУ за весь час прострочення невиконання зобов*язань, як відшкодування шкоди, завданої несвоєчасним виконанням рішення суду та 50000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Колегія суддів не знаходить підстав для задоволення позову в цих частинах, оскільки ці позовні вимоги є недоведеними, належних та допустимих доказів завдання позивачу шкоди суду не надано. Збитки від знецінення коштів позивачу компенсовані шляхом застосування ст. 625 ЦК України.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 307 ЦПК України суд апеляційної інстанції має право скасувати рішення суду першої інстанції, підставою для чого, згідно п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є порушення та неправильне застосування судом норм матеріального права.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п. 4 ч. 1 ст. 309, 317, 319 ЦПК України, судова колегія -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 21 березня 2016 року скасувати.

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 інфляційні витрати у сумі 34 809 грн. ( тридцять чотири тисячі вісімсот девять ) 18 коп., 3% річних у сумі 2181 ( дві тисячі вісімдесят одна ) грн. 81 коп.

В іншій частині у задоволенні позову відмовити.

Рішення апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий Н.П. Пилипчук

Судді Р.М. Піддубний

ОСОБА_4