Ухвала суду № 65833030, 29.03.2017, Апеляційний суд Київської області

Справа № 362/2777/16-ц Головуючий у І інстанції Корнієнко С. В.Провадження № 22-ц/780/1471/17 Доповідач у 2 інстанції Кулішенко Ю. М.Категорія 9 29.03.2017

УХВАЛА

Іменем України

29 березня 2017 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді: Кулішенка Ю.М.,

суддів: Ігнатченко Н.В., Сушко Л.П.

за участю секретаря: Волошина В.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 05 грудня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Іванковичівської сільської ради Васильківського району Київської області та Товариства (об'єднання) власників будинків «Лісний» про встановлення сервітуту,

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2016 року позивач ОСОБА_2 звернулась до суду з вказаним позовом. Свої вимоги мотивувала тим, що їй на праві власності належить земельна ділянка, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, Васильківський район. Єдинний можливий проїзд до даної земельної ділянки проходить через земельну ділянку, що належить ТОВБ «Лісний». Рішенням виконавчого комітету Іванковичівської сільської ради від 25 червня 2010 року зобов'язано ТОВ «Лісний» надавати безстроковий, безперешкодний, цілодобовий та безкоштовний проїзд (прохід) територією товариства ОСОБА_2, членам її сім»ї та транспорту. Відповідач зазначене рішення не виконує, не надає доступу через пропускний пункт по існуючих під'їзних шляхах.

Просила суд, встановити їй безоплатний земельний сервітут на право проходу та проїзду до земельної ділянки з кадастровим № НОМЕР_1, що розташована по АДРЕСА_1 через земельну ділянку зайняту відповідачем - Товариством (об'єднанням) власників будинків «Лісний».

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 05 грудня 2016 року в задоволені позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позову, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав:

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, що були досліджені в судовому засіданні.

Вирішуючи вказаний спір та відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із недоведеності вимоги позивача.

З вказаним висновком погоджується колегія суддів з наступних підстав:

Судом встановлено, що рішенням № 28-4-ХХІУ від 10 вересня 2002 року Іванковичівської сільської ради, за відповідачем Товариством (об'єднанням) власників будинків «Лісний» закріплена земельна ділянка площею 6600 кв.м., з наданням можливості громадянам для під'їзду до своїх дворів ( а.с. 5)

Рішенням Іванковичівської сільської ради Васильківського району № 390-11-6 від 2 серпня 2012 року наданно дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо її відведення у власність товариству (а.с. 47).

За рішенням № 56 від 25 червня 2010 року виконавчого комітету Іванковичівської сільської ради, ТОВ «Лісний» зобов'язано надавати безстроковий, безперешкодний та цілодобовий та безкоштовний проїзд своєю територією позивачеві, її родині та транспорту, який прямує до її садиби.

Позивачу ОСОБА_2 на праві власності належать три сполучені земельні ділянки з кадастровими № НОМЕР_2, № НОМЕР_3 та № НОМЕР_1 (для ведення підсобного сільського господарства), по АДРЕСА_1. ( а.с. 7 -18). Остання земельна ділянка (яка є третьою та останньою за своїм розташуванням) безпосередньо межує з ТОВ «Лісний» та на плані меж зон обмежень земельних ділянок, що перебувають у власності позивача, її межі від точок «А» до «Б» межує з землями сільської ради, а перша земельна ділянка з кадастровим № НОМЕР_2 від точок «В» до «Г» має вихід на АДРЕСА_1

Статтею 99 ЗК України передбачено види права земельного сервітуту, зокрема, як право проходу, право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху та інші земельні сервітути.

Ініціатором встановлення земельного сервітуту може бути власник або користувач земельної ділянки, що потребує використання суміжної (сусідньої) земельної ділянки, щоб усунути недоліки своєї ділянки, обумовлені місцем розташування або природним станом.

Відповідно до частин 1, 2 статті 100 ЗК України власник або землекористувач земельної ділянки має право вимагати встановлення земельного сервітуту для обслуговування своєї земельної ділянки. Земельний сервітут встановлюється за домовленістю між власниками сусідніх земельних ділянок на підставі договору або за рішенням суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Згідно із ст. 402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Відповідно до роз»ясень, викладених у п. 38 Постанови Вищогой спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», вирішуючи спори про встановлення сервітуту, суд має враховувати, що земельний сервітут встановлюється стосовно певного об'єкта і не залежить від власників цих об'єктів, оскільки його дія зберігається в разі переходу права на земельну ділянку, щодо якої його встановлено, до іншої особи. Встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки в ефективному її використанні; умовою встановлення сервітуту є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб, а сервітут, який встановлюється, є найменш обтяжливим для власника земельної ділянки. При цьому відповідно до частини третьої статті 10 ЦПК саме позивач має довести, що повноцінне використання своєї земельної ділянки неможливе без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки; що задоволення потреб сервітуарія неможливо здійснити в інший спосіб; що відповідно до частини третьої статті 402 ЦК він не досяг з відповідачем домовленості про встановлення сервітуту та про його умови. У рішенні суд повинен зазначити, в якій саме частині належного відповідачу майна встановлено сервітут і в якому розмірі, чітко визначити обсяг прав особи, що звернулася до суду, стосовно обмеженого користування чужим майном.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку що позивач не довела, що до її земельних ділянок відсутній інший прохід та проїзд, ніж через земельну ділянку відповідача, до трьох сполучених земельних ділянок заявника та розташованого на ньому домоволодіння № 25, є вільний доступ через АДРЕСА_1

Згідно ст. 10 п.3 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, а суд згідно ст.11 п.1 ЦПК України розглядає цивільну справу в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише з формальних міркувань.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Колегія суддів, вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про встановлення земельного сервітуту , оскільки позивач в порушення вимог ст. ст. 10, 60 ЦПК України не довів та не надав доказів неможливість повноцінно та ефективно використовувати належні йому земельні ділянки, без обмеження земельної ділянки відповідача сервітутом.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, та прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Докази та обставини, на які посилається апелянт в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення колегія суддів не вбачає.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 05 грудня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: