Вирок № 65832421, 07.04.2017, Кагарлицький районний суд Київської області

Кагарлицький районний суд Київської області

Справа № 368/254/17

Провадження № 1 - кп\368\33\17

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07.04.2017 рокум.Кагарлик Київської області

Кагарлицький районний суд Київської області у складі:

Головуючого: суддя Закаблук О.В.

При секретарі: Широкоступ К.М.

З участю сторін:

Сторона обвинувачення: прокурор Наріжній О.А.

Сторона захисту: обвинувачена ОСОБА_1

- розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Кагарлицького районного суду Київської області в м. Кагарлик суддею одноособово кримінальне провадження за ч. 1 ст. 185 КК України, яке внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12016110190000800 від 03.12.2016 року відносно ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки м. Ржищів Київської області, громадянки України, зареєстрованої та фактично проживаючої за адресою: АДРЕСА_2, одруженої, на утриманні неповнолітніх дітей немає, раніше не судимої, відносно якої запобіжний захід не обирався, яка обвинувачується у вчиненні злочину, який передбачено ч. 1 ст. 185 КК України, тобто, у вчиненні нею таємного викрадення чужого майна (крадіжка), суд, -

В С Т А Н О В И В :

Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.

В судовому засіданні, яке відбулося 06.04.2017 року судом встановлено наступні фактичні обставини справи.

Обвинувачена ОСОБА_1 02.12.2016 року о 14 годині 48 хвилин з метою придбання речей повсякденного господарського вжитку зайшла до приміщення магазину «ІНФОРМАЦІЯ_2», який належить потерпілій особі, - фізичній особі - підприємцю ОСОБА_2, та який розташований за адресою: АДРЕСА_3.

Перебуваючи в приміщенні зазначеного магазину, обвинувачена ОСОБА_1 оглядала товари на вітринах і обрала для оплатного придбання за готівку жіночу сумку коричневого кольору, всередині якої знаходились паперові рушники марки «Малинко», та в яку поклала деко для випікання марки «Stenson».

З обраними товарами обвинувачена ОСОБА_1 підійшла до зони касового контролю магазину «ІНФОРМАЦІЯ_2», де почала очікувати прибуття продавця для розрахунку за товар.

Під час очікування продавця у обвинуваченої ОСОБА_1 виник раптовий, визначений умисел на таємне викрадення наступних речей: жіночої сумки коричневого кольору вартістю 199 грн. 99 коп., яка знаходилася в неї в руках, в середині якої знаходились паперові рушники марки «Малинко» вартістю 16 грн. 99 коп., деко для випікання марки «Stenson» вартістю 64 грн. 99 коп., шляхом залишення приміщення магазину без оплати вибраного товару.

Далі, реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна (крадіжка), з метою незаконного особистого збагачення за рахунок чужого майна, керуючись корисливим мотивом, обвинувачена ОСОБА_1 впевнилася в тій обставині, що за її діями ніхто з сторонніх осіб не спостерігає, усвідомлюючи протиправність, - злочинність своїх дій, які мають ознаки крадіжки, залишила через вхідні двері приміщення магазину «ІНФОРМАЦІЯ_2», - чим залишила місце вчинення злочину, вчинивши тим самим закінчений злочин, - крадіжку, та в подальшому розпорядилася викраденими речами на власний розсуд, чим спричинила потерпілій особі, - фізичній особі - підприємцю ОСОБА_2 матеріальної шкоди на загальну суму 281 грн. 97 коп.

Стаття (частина статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винною у вчиненні якого визнається обвинувачена.

Дії обвинуваченої ОСОБА_1 суд кваліфікує за ч. 1 ст. 185 КК України як умисні, протиправні дії, які виразились у таємному викраденні чужого майна (крадіжка).

Отже, при визнанні обвинуваченої ОСОБА_1 винною у вчиненні злочину, який передбачено ч. 1 ст. 185 КК України, та, відповідно, при винесенні обвинувального вироку судом було враховано положення ст. 2 КК України.

Так, згідно ст. 2 КК України:

Підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.

Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Ніхто не може бути притягнений до кримінальної відповідальності за той самий злочин більше одного разу.

Отже, кримінальне законодавство виконує свої завдання притаманним йому способом, (ч. 2 ст. 1), а саме, - визначає коло та види суспільно небезпечних діянь, називає їх злочинами і встановлює за їх вчинення відповідне покарання. Це означає, що кримінальну відповідальність і покарання тягне за собою тільки така суспільно небезпечна дія або бездіяльність, яка повністю підпадає під ознаки складу злочину, що визначені в законі.

Слід зазначити, що в ст. 2 КК України закріплені основні принципи кримінального права - принцип законності і принцип відповідальності особи за вчинене діяння при наявності її вини.

Характерними ознаками кримінальної відповідальності є:

- її зв'язок лише із спеціальним видом правопорушення - злочином;

- обов'язок особи відповідати перед державою за свої злочинні діяння і бути покараною (зазнати обмежень, втрат);

- міра відповідальності (покарання) особи за вчинений нею злочин визначається лише судом відповідно до закону.

Відповідно, згідно з ст. 2 КК України загальною підставою кримінальної відповідальності є склад злочину, тобто наявність у дії або бездіяльності особи усіх юридичних ознак злочину, визначеного КК України. Думки, бажання, переконання, хоч би і висловлені у тій чи іншій формі, самі по собі, якщо вони не були втілені у конкретному протиправному діянні, не породжують кримінальну відповідальність.

Кримінальна відповідальність настає за протиправні діяння людини, які були нею вчинені умисно або з необережності.

Підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого КК, тобто при наявності об'єктивних (об'єкт, діяння, наслідки, причиновий зв'язок, а іноді, крім того, час, спосіб, місце, обстановка вчинення злочину) і суб'єктивних (суб'єкт, вина, крім того, у ряді випадків, мотив, мета) ознак, які характеризують певне суспільно небезпечне діяння як злочин, що створює таке юридичне поняття, як склад злочину.

Отже, вчинення особою злочину, - це з правової точки зору підстава виникнення кримінальної відповідальності, пов»язаною з появою у особи, яка вчинила злочин, обов»язку перетерпіти певні зміни свого правового становища.

Зглядаючись на положення ст. 2 КК України, суд приходить до висновку, що стороною обвинувачення під час розгляду кримінального провадження по обвинуваченню ОСОБА_1 наведено належні, допустимі, прямі та не прямі докази, які свідчать про ту обставину, що в діях ОСОБА_1 містяться ознаки, які слугують підставою для кримінальної відповідальності гр.. ОСОБА_1 за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України.

Також при винесенні вироку судом було враховано положення ст. 62 Конституції України.

Так, згідно ст. 62 Конституції України:

Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

У разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням.

Зглядаючись на вищевказану норму основного Закону України, слід зазначити, що вона закріпила в собі п.1 ст. 11 Загальної декларації прав людини, п. 2 ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод, у п. 2 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, принципі 36 Звід принципів захисту всіх осіб, що піддаються затриманню або ув'язненню в будь-який формі, - презумпцію невинуватості.

Презумпція невинуватості - об'єктивне правоположення. Це вимога закону, звернена до всіх громадян, посадових осіб, державних і громадських організацій, до суспільної думки в цілому. Такої позиції дотримується і Європейський Суд з прав людини, що у своєму рішенні від 10 лютого 1995 р. по справі «Аллене де Рібермон проти Франції» підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов'язковий не лише для кримі- нального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.

Отже, правило презумпції невинуватості означає, що обвинувачений може бути визнаний винним у вчиненні злочину і покараний лише за умови, що його вина буде доведена в передбаченому законом порядку і встановлена обвинувальним вироком суду.

Принцип презумпції невинуватості охоплює такі демократичні ідеї правосуддя, які, як правові положення, одержали закріплення в Конституції України, а також глибоко і всебічно конкретизовані в різних нормах кримінально - процесуального законодавства:

- ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину, (ч. 2 ст. 62 Конституції України).

Відповідно до положень діючого КПК України вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного й об'єктивного дослідження обставин справи зобов'язані прокурор, слідчий, на яких покладається обов'язок виявити обставини, які як викривають, так і виправдовують обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують чи обтяжують його покарання.

Отже, суд вважає, що при проведенні досудового слідства стороною обвинувачення було забезпечено повне та об»єктивне дослідження обставин справи.

Слід зазначити, що обвинувачення не може грунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Відповідно до закону доказами в кримінальній справі є сукупність фактичних даних, на підставі яких у визначеному законом порядку суд встановлює наявність чи відсутність суспільно небезпечного діяння, винуватість особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, докази повинні бути отримані тільки уповноваженими на те органами чи посадовими особами, законним способом, з точно і вичерпно передбачених законом джерел, а форма їх фіксації має бути передбачена законом.

Обґрунтування судом правової кваліфікації дій обвинуваченої ОСОБА_1.

В даному випадку об»єктом крадіжки є право власності на майно фізичної особи - підприємця ОСОБА_2.

Предметом крадіжки є саме майно потерпілої особи, - фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, а саме, - речі матеріального світу, - жіноча сумка коричневого кольору вартістю 199 грн. 99 коп., паперові рушники марки «Малинко» вартістю 16 грн. 99 коп., деко для випікання марки «Stenson» вартістю 64 грн. 99 коп.

Об»єктивна сторона злочину, - дії обвинуваченої ОСОБА_1, спрямовані на умисне, протиправне заволодіння майном потерпілої особи, які виразилися в незаконному фізичному переміщенні викрадених речей, які були спрямовані на викрадення майна.

Суб»єктом даного злочину є обвинувачена ОСОБА_1.

Суб»єктивна сторона даного злочину, - раптовий, прямий, визначений умисел обвинуваченої ОСОБА_1 на умисне, протиправне, таємне заволодіння майном потерпілої особи, - фізичної особи - підприємця ОСОБА_2.

Крадіжка майна є закінченою з моменту, коли обвинувачена ОСОБА_1 повністю здійснила умисел на заволодіння майном потерпілої особи, - - фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, а саме, з того моменту, коли вона отримала змогу розпоряджатися викраденим майном, - з моменту полишення приміщення магазину «ІНФОРМАЦІЯ_2».

Докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів.

Винність обвинуваченої ОСОБА_1 в судовому засіданні у вчиненні злочину, який передбачено ч. 1 ст. 185 КК України повністю доведена зібраними та дослідженими в судовому засіданні доказами:

- показами обвинуваченої ОСОБА_1, яка в судовому засіданні показала наступне:

Положення ст. 63 Конституції та положення ст. 18 КПК України їй судом роз»яснено та зрозумілі.

Свої інтереси в судовому засіданні буде захищати самостійно, це не викликано відсутністю коштів для укладення угоди з захисником для захисту її законних прав та інтересів в судовому засіданні.

По суті справи, а саме, вчиненого нею злочину, може пояснити наступне.

Вона зранку 02.12.2016 року приїхала в м. Кагарлик, щоб придбати речі повсякденного господарського вжитку.

Орієнтовно після обіду, тобто, після 14 години вона з метою придбання речей повсякденного господарського вжитку зайшла до приміщення магазину «ІНФОРМАЦІЯ_2», який розміщено в АДРЕСА_3

Далі, перебуваючи в приміщенні зазначеного магазину, вона оглядала товари на вітринах і обрала придбання жіночу сумку коричневого кольору, всередині якої знаходились паперові рушники марки «Малинко», та в яку поклала деко для випікання марки «Stenson», яке також вибрала на полицях магазину.

З обраними товарами вона підійшла до каси магазину, де, зазвичай, сидить продавець, та почала очікувати прибуття продавця для розрахунку за товар.

Прочекавши деякий період часу, точно скільки хвилин, вона сказати не може, вона вирішила викрасти сумку з речами, які в ній перебували, тобто вийти з магазину, не заплативши кошти за вищеперераховані речі.

Переконавшись в тому, що продавець не йде до каси, та що нікого із сторонніх осіб в приміщенні магазину немає, вона вийшла з магазину, не заплативши товар, після чого поїхала до себе до хати в м. Ржищів.

По приїзду в м. Ржищів, вона сумку віддала дочці, а деком користувалася у власному господарстві.

Через деякий час, точної дати вона не пам»ятає, коли вона перебувала в центрі м. Кагарлик, до неї підійшов працівник поліції, та запросив в магазин «ІНФОРМАЦІЯ_2», де вона зізналася у крадіжці.

Після того вона віддала викрадені речі власнику магазина, просила пробачення у власника за вчинену нею крадіжку.

У вчиненому злочині щиро розкаюється, просить суд суворо її не карати, дуже жалкує про вчинене, їй дуже соромно перед людьми.

Розуміла, що вчиняє крадіжку, сама не розуміє чому вона вчинила крадіжку.

Є пенсіонеркою, інвалідом 3 групи. Інвалідність пов»язана з загальним захворюванням.

Отримує пенсію в розмірі 1100 грн. Проживає спільно з чоловіком, який отримує заробітну платню орієнтовно 3400 грн.

В разі призначення їй покарання у виді штрафу обіцяє сплатити штраф у розмірі, визначений судом, відразу ж після проголошення вироку.

Окрім повного визнання обвинуваченою ОСОБА_1 своєї вини у вчиненні злочину, який передбачено ч. 1 ст. 185 КК України, її вина у вчиненні злочину, який передбачено ч. 1 ст. 185 КК України, підтверджується матеріалами кримінального провадження, однак, за клопотанням прокурора Наріжнього О.А. та в силу ч. 3 ст. 349 КПК України суд визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, зокрема, суд визнав за не доцільне допит потерпілої особи ОСОБА_2, її представника, - ОСОБА_4, - які надіслали на адресу суду письмові заяви, в яких вони просять суд слухати справу без їхньої участі в зв»язку з тим, що претензій ні матеріального ні морального характеру до обвинуваченої не мають, вирішення питання призначення виду та розміру покарання покладаються на розсуд суду, а також суд визнав за недоцільне допит свідків, дослідження матеріалів справи, обмежившись допитом обвинуваченої ОСОБА_1, дослідженням матеріалів кримінального провадження, які характеризують особу обвинуваченої ОСОБА_1, обґрунтовуючи своє рішення наступним.

Згідно ч. 3 ст. 349 КПК України суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.

При цьому суд з'ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз'яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Положення ч. 3 ст. 349 КПК України обвинуваченій ОСОБА_1 було роз»яснено судом в судовому засіданні, які їй зрозумілі.

Відповідно, суд на підставі положень ч. 3 ст. 349 КПК України обмежився допитом обвинуваченої ОСОБА_1, та дослідженням матеріалів кримінального провадження, які характеризують особу обвинуваченої ОСОБА_1, а саме:

- Згідно паспорту громадянина України НОМЕР_2, виданого 27 вересня 1996 року Ржищівським МВМ ГУ МВС України в Київській області, ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Ржищів Кагарлицького району Київської області, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1

Відповідно, гр.. ОСОБА_1 є громадянкою України, на час вчинення нею злочину, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України, досягла віку кримінальної відповідальності;

- згідно картки фізичної особи - платника податків, яка видана 09.07.2004 року Кагарлицькою об»єднанню державною податковою інспекцією, ОСОБА_1 одаржала ідентифікаційний номер НОМЕР_1;

- Згідно довідки № 170095/01 - 15, виданою 05.04.2017 року відділом містобудування та архітектури житлово - комунального господарства та роботи з об»єднаннями співвласників багатоквартирних будинків (ОСББ) виконавчого комітету Ржищівської міської ради Київської області, місце проживання гр.. ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 змінилося на підставі рішення Ржищівської міської ради від 07 грудня 2016 року № 580 - 25 - 07 «Про затвердження Схеми № 12 поштових адрес об»єктів нерухомості по АДРЕСА_2» за новою адресою: АДРЕСА_2;

- згідно довідки № 22 - 52 - 277, виданої 14.02.2017 року Ржищівською міською радою Київської області, ОСОБА_1 проживає по АДРЕСА_1 і до складу її сім»ї входить чоловік, - ОСОБА_3;

- згідно характеристики, виданої 14 лютого 2017 року виконавчим комітетом Ржищівської міської ради Київської області, гр.. ОСОБА_1, 1968 року народження, по місцю проживання характеризується позитивно;

- згідно довідки № 57, яка видана 17.02.2017 року Поліклінікою Кагарлицької центральної районної лікарні, ОСОБА_1, 1968 року народження, зареєстрована в м. Ржищів, за психіатричною допомогою не зверталася і на «Д» обліку в психіатричному кабінеті Кагарлицької ЦРЛ не перебуває;

- згідно довідки № 84, яка видана 17.02.2017 року Поліклінікою Кагарлицької центральної районної лікарні, ОСОБА_1, 1968 року народження, зареєстрована в м. Ржищів, за наркологічною допомогою не зверталася і на обліку в наркологічному кабінеті Кагарлицької ЦРЛ не перебуває;

- згідно довідки до акта огляду медико - соціальною експертною комісією (видається інваліду) серії АВ № 0518935 від 22.06.2016 року, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, має третю групу інвалідності з 01.08.2016 року, причина захворювання, - загальне захворювання;

- згідно довідки - вимоги про судимість № 52 - 1702200117/32012, станом на 17.02.2017 року відомостей про притягнення до кримінальної відповідальності та судимостей у відношенні ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки м. Ржищів Кагарлицького району Київської області, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_4, немає.

- Обставинами, що згідно п. 1 ч. 1 ст. 66 КК України пом»якшують покарання обвинуваченої ОСОБА_1 є щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину.

- Обставин, які б згідно ст. 67 КК України обтяжували б покарання обвинуваченій ОСОБА_1, під час судового слухання справи, не виявлено.

Мотиви призначення покарання.

Суд, призначаючи покарання обвинуваченій ОСОБА_1, керувався перш за все положенням ст. 65 КК України.

Так, згідно положень ст. 65 КК України:

Суд призначає покарання:

- у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 КК України;

- відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу;

- враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.

Підстави для призначення більш м'якого покарання, ніж це передбачено відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу за вчинений злочин, визначаються статтею 69 К України.

Отже, суд у відповідності до положень ст. 65 КК України при призначенні покарання обвинуваченій ОСОБА_1 враховував ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу обвинуваченої, наслідки вчиненого злочину, наявності відомостей про судимість, позицію потерпілої сторони, позицію прокурора.

Так, санкція ч. 1 ст. 185 КК України передбачає покарання в виді штрафу від п»ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від вісімдесяти до двохсот сорока годин, або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або позбавленням волі на строк до трьох років.

Отже, зглядаючись на структуру санкції злочину, який вчинила обвинувачена ОСОБА_1, санкція ч. 1 ст. 185 КК України є альтернативною, а тому, враховуючи положеня ч. 4 ст. 52 КК України за даний злочин суд призначає лише одне основне покарання.

Згідно ч. 3 ст. 12 КК України злочином середньої тяжкості є злочин, за який передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше десяти тисяч неоподаткованих мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк не більше п»яти років, отже, обвинувачена ОСОБА_1 вчинила злочин середнього ступеню тяжкості.

Отже, враховуючи ті обставини, що обвинувачена ОСОБА_1 раніше не притягувалася до кримінальної відповідальності, відповідно, раніше не судима, злочин вчинила вперше, тяжких наслідків від вчинення злочину не настало, шкода, заподіяна злочином, відшкодована в повному обсязі, щиро розкаялася у вчиненому злочині, активно сприяла розкриттю злочину, раніше не притягувалася до адміністративної відповідальності, зокрема, за вчинення дрібних крадіжок, що передбачено ст. 145 КУпАП, по місцю проживання характеризується позитивно, пенсіонерка, є інвалідом 3 - ьої групи, потерпіла особа не має до обвинуваченої претензій ні матеріального ні морального характеру, то суд приходить до висновку що подальше виправлення та перевиховання обвинуваченої ОСОБА_1 можливо здійснити в умовах без ізоляції від суспільства, призначивши їй покарання в межах санкції ч. 1 ст. 185 КК України, причому, слід призначити обвинуваченій ОСОБА_1 такий вид покарання, як штраф, причому, у розмірі, який відповідає найнижчій межі, яка передбачена в санкції ч. 1 ст. 185 КК України, а саме, - 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн.

Також при призначенні виду та розміру покарання обвинуваченій ОСОБА_1 судом було враховано положення ст. 50 КК України, - поняття покарання та його мета.

Так, згідно ст. 50 КК України:

Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Зглядаючись на положення ч. 2 ст. 50 КК України, закон чітко визначає такі цілі покарання, як:

- кара, як відплата засудженому за вчинений злочин;

- виправлення засудженого;

- запобігання вчиненню нових злочинів самим засудженим;

- запобіганню вчинення злочинів з боку інших осіб.

Зглядаючись на вищевказану мету покарання, суд вважає, що призначенням покарання обвинуваченій ОСОБА_1 у виді штрафу в розмірі 850 грн. буде досягнута мета покарання, причому у поєднанні її каральної та виправної складової, так як на думку суду буде досягнуто мети кари, як відплати засудженій за вчинений злочин, буде досягнута мета виправлення засудженої, запобігання вчинення нею нових злочинів, та вчинення аналогічного злочину іншими особами.

Окрім того, при призначенні виду та міри покарання судом було враховано висновок про можливість виправлення без обмеження або позбавлення волі на певний строк, який міститься в досудовій доповіді з інформацією про соціально - психологічну характеристику у відношенні обвинуваченої ОСОБА_1, яка на підставі ст. 314 - 1 КПК України надана Кагарлицьким міжрайонним відділом з питань пробації Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства Юстиції, згідно якої:

- беручи до уваги інформацію, що характеризує особу, її спосіб життя, що та раніше не судима, а також середню ймовірність вчинення повторного правопорушення, орган пробації вважає, що виправлення ОСОБА_1 без обмеження волі або позбавлення волі на певний строк можливе та не становить високої небезпеки для суспільства ( у т. ч. окремих осіб).

Також при вирішенні питання про призначення покарання обвинуваченій ОСОБА_1 було враховано положення ППВСУ № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання».

Так, згідно п. 1 ППВСУ № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержуватися вимоги ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обгрунтованості та індивідуалізації покарання.

Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Так, згідно п. 1 ППВСУ № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» судам при призначенні покарання висновки з усіх питань, пов'язаних із призначенням покарання, необхідно належним чином мотивувати у вироку.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 65 КК України суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинений злочин.

Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом більш суворого покарання особам, які вчинили злочини на грунті пияцтва, алкоголізму, наркоманії, за наявності рецидиву злочину, у складі організованих груп чи за більш складних форм співучасті (якщо ці обставини не є кваліфікуючими ознаками), і менш суворого - особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім, жінкам, котрі на час вчинення злочину чи розгляду справи перебували у стані вагітності, інвалідам, особам похилого віку і тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки, тощо.

Коли санкція закону, за яким особу визнано винною, нарівні з позбавленням волі на певний строк передбачає більш м'які види покарання, при постановленні вироку потрібно обговорювати питання про призначення покарання, не пов»язаного з позбавленням волі. У разі обрання покарання у виді позбавлення волі, це рішення повинно бути вмотивовано у вироку.

Призначаючи покарання у виді штрафу або виправних робіт і визначаючи їх межі та строки, суд має врахувати майновий стан обвинуваченого, наявність на його утриманні неповнолітніх дітей, батьків похилого віку, тощо.

Проте, слід роз»яснити обвинуваченій ОСОБА_1, що у разі несплати штрафу за відсутності підстав для його розстрочки чи його виплати, суд відповідно до положень ч. 5 ст. 53 КК України, ч.ч. 3, 4 КВК України і в порядку, передбаченому ст. 539 КПК України має право замінити не сплачену суму штрафу такими видами покарань, як громадські роботи, виправні роботи або позбавлення волі.

Відповідно, на підставі положень ст.ст. 50, 65 КК України суд вважає, що застосування до обвинуваченої ОСОБА_1 покарань у виді громадських робіт, виправних робіт, арешту, позбавлення волі, з урахуванням особи обвинуваченої та її характеризуючих обставин, які були досліджені судом, будуть занадто суворим покаранням, яке не співрозмірне вчиненому злочину.

Окрім того, суд вважає, що при призначенні покарання обвинуваченій ОСОБА_1 підстав для застосування положень ст. 69 КК України, - призначення більш м»якого покарання, ніж передбачено законом, - немає.

Цивільний позов

Цивільний позов по даному кримінальному провадженні потерпілою особою не заявлений, окрім того, в матеріалах кримінального провадження міститься письмова заява потерпілої сторони, що претензій матеріального та морального характеру потерпіла особа до обвинуваченої ОСОБА_1 не має, при вирішенні питання про призначення виду та міри покарання потерпіла особа покладається на розсуд суду.

Речові докази по справі:

Вирішення питання щодо речових доказів врегульовано ст. 100 КПК України, так:

- згідно ч. 9 ст. 100 КПК України питання про долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом при ухваленні рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Такі докази і документи повинні зберігатися до набрання рішення законної сили, при цьому:

- згідно п. 5 ч. 9 ст. 100 КПК України, - гроші, цінності, інше майно, які були об»єктом кримінального правопорушення або іншого суспільно небезпечного діяння, повертаються законним володільцям, а в разі невтановлення їх, - передаються в дохід держави в установленому Кабінетом Міністрів порядку;

- згідно п. 7 ч. 9 ст. 100 КПК України, - документи, що є речовими доказами, залишаються у матеріалах кримінального провадження протягом усього часу їх зберігання.

Враховуючи вищевикладені норми КПК України, що стосуються речових доказів, суд приходить до висновку щодо наступного:

- оптичний диск для систем лазерного зчитування із надписом TDK, формат CD - R, серійний номер LH3117RL03193034D3, із записом камер відеоспостереження, на якому зафіксовано факт крадіжки, яка мала місце 02.12.2016, та який знаходиться при матеріалах кримінального провадження, - залишити на зберігання при матеріалах кримінального провадження на підставі п. 7 ч. 9 ст. 100 КПК України.

- жіночу сумку та деко для випікання «Stenton», які знаходяться на відповідальному зберіганні у представника потерпілої особи, - ОСОБА_4, яка проживає за адресою: АДРЕСА_5, тел.: НОМЕР_3, - передати за належністю власнику, - потерпілій ОСОБА_5, яка зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_6, тел.. НОМЕР_4, на підставі п. 5 ч. 9 ст. 100 КПК України.

Процесуальні витрати по справі.

- згідно ч. 1 ст. 126 КПК України суд вирішує питання щодо процесуальних витрат у вироку або ухвалою.

Проте, процесуальні витрати по справі відсутні.

Заходи забезпечення кримінального провадження.

Заходи забезпечення кримінального провадження передбачені ст. 131 КПК України.

Накладення грошового стягнення, тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом, відсторонення від посади, арешт майна, затримання особи, запобіжні заходи в даному кримінальному провадженні не застосовувалися.

Підсумовуючи вищевикладене, враховуючи положення ст. 368 КПК України, суд приходить до висновку, що:

- мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_1;

- це діяння містить склад кримінального правопорушення, яке передбачено ч. 1 ст. 185 КК України;

- обвинувачена ОСОБА_1 винна у вчиненні кримінального правопорушення, яке передбачене ч. 1 ст. 185 КК України;

- обвинувачена ОСОБА_1 підлягає покаранню за вчинення кримінального правопорушення, яке передбачене ч. 1 ст. 185 КК України, в межах санкції ч. 1 ст. 185 КК України, підстав для застосування положень ст. 69 КК України, - немає.

- встановлено, що є обставини, які згідно ст. 66 КК України пом»якшують покарання обвинуваченої ОСОБА_1, та які судом вказані вище, та, напроти, встановлено, що обставин, які обтяжують покарання обвинуваченої ОСОБА_1, - відсутні;

- обвинуваченій ОСОБА_1 слід призначити покарання у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів громадян, що станом на 07.04.2017 року, - станом на момент винесення вироку, становить 850 грн., які обвинувачена повинна сплатити, та роз»яснити обвинуваченій ОСОБА_1 процесуальні наслідки не сплати штрафу;

- питання про речові докази вирішити в порядку, який передбачено ст. 100 КПК України, та який судом наведено вище;

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 12, 50, 65, ч. 1 ст. 185 КК України, ст. 368, ч. 1 ст. 369, 370, 371, ч.ч. 2, 3 ст. 373, 374 - 376 КПК України, суд, -

З А С У Д И В :

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, визнати винною у вчиненні нею злочину, який передбачено ч. 1 ст. 185 КК України, як за вчинення умисних, протиправних дій, які виразились у таємному викраденні чужого майна (крадіжка) і призначити їй покарання у виді 50 (п»ятдесяти) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п»ятдесят) грн.. 00 коп.

Цивільний позов.

Цивільний позов по справі не заявлено.

Речові докази.

- оптичний диск для систем лазерного зчитування із надписом TDK, формат CD - R, серійний номер LH3117RL03193034D3, із записом камер відеоспостереження, на якому зафіксовано факт крадіжки, яка мала місце 02.12.2016, та який знаходиться при матеріалах кримінального провадження, - залишити на зберігання при матеріалах кримінального провадження на підставі п. 7 ч. 9 ст. 100 КПК України.

- жіночу сумку та деко для випікання «Stenton», які знаходяться на відповідальному зберіганні у представника потерпілої особи, - ОСОБА_4, яка проживає за адресою: АДРЕСА_5, тел.: НОМЕР_3, - передати за належністю власнику, - потерпілій ОСОБА_5, яка зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_6, тел.. НОМЕР_4, на підставі п. 5 ч. 9 ст. 100 КПК України.

Процесуальні витрати.

Процесуальні витрати по даному кримінальному провадженню відсутні.

Заходи забезпечення кримінального провадження.

Заходи кримінального провадження, питання яких слід вирішувати суду при винесенні вироку, в даному кримінальному провадженні не застовувалися.

Роз»яснити обвинуваченій ОСОБА_1, що у разі несплати штрафу після вступу вироку в законну силу за відсутності підстав для його розстрочки чи його виплати, суд відповідно до положень ч. 5 ст. 53 КК України, ч.ч. 3, 4 КВК України і в порядку, передбаченому ст. 539 КПК України має право замінити не сплачені суму штрафу такими видами покарань, як громадські роботи, виправні роботи або позбавлення волі.

Вирок може бути оскаржений до Апеляційного суду Київської області протягом 30 днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги через Кагарлицький районний суд.

Обвинуваченому та прокурору копію вироку на підставі ч. 6 ст. 376 КПК України вручити негайно після його проголошення.

Учасники судового провадження мають право на підставі п. 6 ст. 366 КПК України отримати в суді копію вироку.

Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутній в судовому засіданні.

Суддя: О.В. Закаблук