Ухвала суду № 65829056, 06.04.2017, Апеляційний суд Сумської області

Справа №573/386/17 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1Номер провадження 22-ц/788/570/17 Суддя-доповідач - ОСОБА_2 Категорія - 69

УХВАЛА

06 квітня 2017 року м. Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Кононенко О. Ю.,

суддів - Семеній Л. І. , Бойка В. Б.

з участю секретаря судового засідання - Назарової О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Апеляційного суду Сумської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3

на ухвалу судді Білопільського районного суду Сумської області від 22 лютого 2017 року про відмову у відкритті провадження

у справі за заявою ОСОБА_3, заінтересована особа ОСОБА_4, про встановлення фактів, які є підставою для розірвання договору оренди,

в с т а н о в и л а :

Ухвалою судді Білопіьского районного суду Сумської області від 22 лютого 2017 року у відкритті провадження по заяві ОСОБА_3 відмовлено.

Розяснено заявнику право на звернення до суду за захистом своїх прав у позовному провадженні.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить ухвалу скасувати та постановити нову ухвалу про відкриття провадження за його заявою про встановлення факту, що має юридичне значення.

При цьому зазначає, що з його заяви про встановлення факту, що має юридичне значення не вбачається жодного спору про будь-яке право, а рішення безпосередньо впливає на встановлення факту правомірності застосування та посилання на законність застосування вимог, передбачених ст. 652 ЦК України, адже це розяснення може надати лише законодавець. Більш того, з тексту заяви вбачається, що поставлене питання щодо встановлення факту, не передбачає істотної зміни обставин по договору оренди земельної ділянки, що необхідно для вирішення питання про розірвання договору оренди земельної ділянки, так як заявник та заінтересована особа не можуть визначитись в тлумаченні ст. 652 ЦК України, чи можуть вони посилатись на вище викладені обставини для застосування цієї статті, яка передбачає розірвання договору оренди землі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника заявника ОСОБА_3 ОСОБА_6, який підтримав скаргу з мотивів, в ній викладених, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обгрунтованість ухвали суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

21 лютого 2017 року ОСОБА_5В звернувся до суду із заявою та просив встановити факт того, що втрата роботи та доходу від неї за місцем основної роботи; бажання отримувати орендну плату (в разі її відсутності); у звязку з втратою роботи та доходу від неї, та/або виникненням необхідності самостійно займатися обробленням земельного паю та одержання максимально можливого прибутку, є підставою для посилання на ст. 652 ЦК України для розірвання договору оренди. ОСОБА_5 мотивує тим, що 10 жовтня 2011 року він уклав договір оренди земельної ділянки з ОСОБА_4, згідно з п. 2.2.4 якого, орендодавець має право ставити питання про розірвання договору відповідно до ст. 652 ЦК України «Зміна або розірвання договору у зв'язку з істотною зміною обставин».

Сторони договору оренди погодились щодо підстави розірвання його, оскільки це передбачено ст. 652 ЦК України, але виникла необхідність для сторін встановити факт, що має юридичне значення, а саме, істотною обставиною для застосування ст. 652 ЦК України по договору оренди землі слід вважати: а) втрату роботи та доходу від неї за місцем основної роботи; б) у звязку з втратою роботи та доходу від неї, та/або виникненням необхідності самостійно займатися обробленням земельного паю та одержання максимально можливого прибутку.

Оскільки заявник та заінтересована особа самостійно не можуть визначитись, чи можуть вони посилатись на викладені обставини, що відповідають ст. 652 ЦК України для добровільного розірвання договору оренди земельної ділянки, виникла необхідність звернутись до суду із вказаною заявою.

Постановляючи оскаржувану ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з наявності спору про право, що виключає розгляд заяви в порядку окремого провадження.

Колегія суддів погоджується таким висновком, оскільки він відповідає вимогам закону.

Відповідно до положення ч. 1 ст. 234 ЦПК України, окреме провадження це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з ч. 4 ст. 256 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.

Розглядаючи справу про встановлення факту, що має юридичне значення, суд не вирішує питання про права і обовязки осіб, які беруть участь у такій справі, а лише встановлює наявність чи відсутність фактів, які зумовлюють виникнення, зміну чи припинення прав заявника.

Зі змісту заяви ОСОБА_3 про встановлення юридичного факту вбачається, що метою встановлення такого факту є недосягнення сторонами договору домовленості щодо умов застосування ст. 652 ЦК України до вирішення питання про розірвання договору оренди земельної ділянки. Тобто, встановлення такого факту безпосередньо повязане із необхідністю вирішення спору про право, оскільки рішення по справі безпосередньо впливатиме на підстави розірвання договору оренди земельної ділянки.

Таким чином, наявний безпосередній звязок між установленням юридичного факту з необхідністю вирішення матеріально-правового спору. За встановлення факту, який просить заявник, він в майбутньому на підставі такого рішення може порушити спір про право.

Отже, висновок суду першої інстанції узгоджується з вимогами ч. 4 ст. 256 ЦПК України та розясненнями, які містяться у п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» № 5 від 31 березня 1995 року, відповідно до яких у тому разі, коли буде виявлено, що встановлення підвідомчого судові факту повязане з вирішенням спору про право, суд відмовляє в прийнятті заяви до розгляду в окремому провадженні і розяснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

Відповідно до п. 1 ч.1 ст. 312 ЦПК України, розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає ухвалу без змін, якщо судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням вимог закону.

За таких обставин, ухвала суду першої інстанції є законною і обґрунтованою, тому підстав для її скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 303, 304, п. 1 ч. 2 ст. 307, п. 1 ч. 1 ст. 312, п. 4 ч. 1 ст. 314, ст. ст. 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Ухвалу судді Білопільського районного суду Сумської області від 22 лютого 2017 року про відмову у відкритті провадження у справі залишити без змін.

Ухвала набрала законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий -

Судді -