Ухвала суду № 65818702, 21.03.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"21" березня 2017 р. м. Київ К/800/18157/16

Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Бившевої Л.І., Вербицької О.В.., за участю секретаря судового засідання Савченко А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.03.2016 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28.04.2016 року

у справі № 826/25701/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Логістичний склад № 1»

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Логістичний склад № 1» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.03.2016 року у справі № 826/25701/15, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.04.2016 року, позовні вимоги задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 16.09.2015 року № 0003102205, № 0003112205.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами скаржника не погоджується, просить залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій.

У судовому засіданні представник позивача проти касаційної скарги заперечував та просив у її задоволенні відмовити. Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце проведення судового розгляду справи повідомлений належним чином.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасника процесу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Логістичний склад № 1» з питань правильності відображення у податковому обліку податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «КВП Спецбуд», ТОВ «Компанія БТС» та ТОВ «Тоніс ЛТД» за період з 01.01.2014 року по 01.07.2015 року, відповідачем складено акт від 25.08.2015 року № 33/26-53-22-05-24/35912697, яким встановлено порушення: - п. 138.2 ст. 138, пп. «г» пп. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток за період з 01.01.2014 року по 31.12.2014 року на суму 909 109, 00 грн.; - п. 198.6 ст. 198, п.п. 201.1, 201.2, 201.4, 201.7 ст. 201 139 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит а період з квітня 2014 року по березень 2015 року на загальну суму 1 341 992, 00грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 16.09.2015 року за формою «Р»: - № 000310225, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 1 136 386, 00 грн., з яких 90 109, 00 грн. - за основним платежем та 227 277, 00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями; - № 0003112205, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 2 012 988, 00 грн., з яких 1 341 992, 00 грн. - за основним платежем та 670 996, 00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Встановлено, у декларації з податку на прибуток за 2014 рік позивачем задекларовано витрати від отримання у відповідних контрагентів послуг на суму 5 050 608, 00 грн. (серпень 2014 року - 463 600, 00 грн., вересень 2014 року - 402 600, 00 грн., квітень 2014 року - 696 208, 00 грн., травень 2014 року - 745 200, 00 грн., червень 2014 року - 723 500, 00 грн., жовтень 2014 року - 590 000, 00 грн., листопад 2014 року - 692 500, 00 грн., грудень 2014 року - 737 000, 00 грн.). Також задекларовано податковий кредит від господарських операцій з: ТОВ «Компанія БТС» на загальну суму 550 982, 00 грн., в тому числі за квітень 2014 року - 139 242, 00 грн., травень 2014 року - 149 040, 00 грн., червень 2014 року - 144 700, 00 грн., жовтень 2014 року - 118 000, 00 грн.; ТОВ «КВП Спецбуд» на загальну суму 173 240, 00 грн., в тому числі серпень 2014 року - 92 720, 00 грн., вересень 2014 року - 80 520, 00; ТОВ «Тоніс ЛТД» на загальну суму 617 770, 00 грн., в тому числі листопад 2014 року - 138 500, 00 грн., грудень 2014 року - 147 400, 00, січень 2015 року - 127 950, 00 грн., лютий2015 року - 135 600, 00 грн., березень 2015 року - 68 320, 00 грн.

Підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень став висновок податкового органу про нереальність господарських відносин позивача з його контрагентами.

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій прийшли до висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято відповідачем безпідставно, оскільки під час судового розгляду не встановлено допущення позивачем порушень закону.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, зважаючи на таке.

Згідно із п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку та підтвердження первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно із п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог законодавства України.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що в періоді, що перевірявся, позивач мав фінансово-господарські відносини з ТОВ «КВП Спецбуд» (серпень-вересень 2014 року), ТОВ «Компанія БТС» (квітень-червень 2014 року, жовтень 2014 року) на підставі договорів на виготовлення поліграфічної продукції, на розповсюдження поліграфічної продукції та на надання клінінгових послуг.

На підтвердження виконання договірних зобов'язань в матеріалах справи наявні договори з додатками, специфікації, податкові накладні, акти прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг), акти взаємних розрахунків, банківські виписки, платіжні доручення, картки рахунку, акти прийому-передачі векселя.

ТОВ «КВП Спецбуд» та ТОВ Компанія БСТ» відповідно до наявних в матеріалах справи відомостей були належним чином зареєстровані у ЄДРПОУ та являлись платниками податку на додану вартість.

Доводи податкового органу про неможливість встановлення з наданих до перевірки документів місць надання послуг з розповсюдження рекламної продукції є безпідставними, оскільки в таких документах вказувалися місця надання послуг (станції метро), що підтверджується матеріалами справи.

Неподання фінансового звіту суб'єкта малого підприємства за 2014 рік ТОВ «Компанія БТС» правомірно не прийнято судами до уваги, оскільки відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Таким чином, судом першої інстанції, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, оцінка яким дана з дотриманням ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, зроблений правильний висновок про недоведеність відповідачем, на якого в силу норми частини 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається обов'язок доказування, правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень в частині господарських правовідносин між позивачем та ТОВ «КВП Спецбуд» та ТОВ Компанія БСТ». Так, судом встановлено, що реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, які відповідають вимогам законодавства.

З приводу укладених договорів на виготовлення поліграфічної продукції, на розповсюдження поліграфічної продукції та на надання клінінгових послуг між позивачем та ТОВ «Тоніс ЛТД» (період листопад-грудень 2014 року - донарахування з податку на прибуток, листопад-грудень 2014 року, січень-березень 2015 року - донарахування з податку на додану вартість), на підтвердження виконання яких позивачем надано договори з додатками, податкові накладні, акти прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг), акти взаємних розрахунків, банківські виписки, слід зазначити таке.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (п. 201.2 ст. 201 Податкового кодексу України).

Наказом Міністерства фінансів України від 22.09.2014 року № 957, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 13.10.2014 року за № 1235/26012, затверджено форму податкової накладної та Порядок заповнення податкової накладної (був чинним на час заповнення податкових накладних у спірних відносинах; далі - Порядок).

Згідно із п. 1 Порядку податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку у контролюючому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена в цьому пункті (абз. 10 п. 1 Порядку).

За правилами заповнення податкової накладної, встановленими у пункті 18 Порядку, усі примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати постачання товарів/послуг, та скріплюються печаткою (за наявності) такого платника податку - продавця. Податкова накладна не підписується покупцем товарів/послуг і не скріплюється його печаткою.

У ході розгляду справи судами відхилено наявний у матеріалах справи протокол допиту свідка ОСОБА_4 від 05.05.2015 року, який є директором ТОВ «Тоніс ЛТД», в рамках досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42014000000000259, за ознаками злочинів, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 5 ст. 191 Кримінального кодексу України. Відповідно до пояснення ОСОБА_4 він є непричетним до діяльності підприємства, договорів не укладав, актів виконаних робіт, податкових, видаткових накладних не підписував.

У постанові Верховного Суду України від 05.03.2012 року (справа № 21-421а11) міститься правовий висновок, відповідно до якого податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Отже, оскільки у справі, яка розглядається, містяться відомості, що посадова особа контрагента позивача ТОВ «Тоніс ЛТД» заперечує свою участь у створенні та діяльності цього товариства, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, то перевірка та встановлення таких обставин має значення для правильного вирішення спору.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій належним чином не перевірили такі фактичні дані.

Відповідно до частин другої та третьої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Отже, оскаржувані судові рішення у справі в частині вирішення позовних вимог щодо спірних податкових повідомлень-рішень від 16.09.2015 року, якими збільшено суму грошових зобов'язань по господарських взаємовідносинах з ТОВ «Тоніс ЛТД», а саме: № 000310225, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на суму 321 637, 50 грн., з яких 257 310, 00 - за основним платежем та 64 327, 50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0003112205, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 926 655, 00 грн., з яких 617 770, 00 грн. - за основним платежем та 308 885, 00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями, зазначеним вище вимогами не відповідають, у зв'язку із чим справа у відповідний частині в силу ч. 2 ст. 227 КАС України підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Викладене відповідає практиці Верховного Суду України, викладеній, зокрема у постанові від 06.10.2015 року у справі № 2а-18901/11/2670.

Крім того, під час вирішення справи у відповідній частині перевірці підлягають обставини щодо правомірності нарахування штрафних (фінансових) санкцій з податку на додану вартість у розмірі 50 відсотків, оскільки саме по собі посилання податкового органу на складення актів за результатами попередніх перевірок без прийняття податкових повідомлень-рішень (арк. справи 38, том 1), не враховується при визначенні кількості збільшених сум грошових зобов'язань протягом 1095 днів.

Таким санкцій чином, касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Враховуючи те, що сплату судового збору за подання касаційної скарги Державній податковій інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві ухвалою Вищого адміністративного суду України від 03.08.2016 у справі № 826/25701/15 відстрочено до ухвалення судового рішення, несплачена сума судового збору підлягає стягненню.

Керуючись ст.ст. 210, 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.03.2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28.04.2016 року у справі № 826/25701/15 в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 16.09.2015 року № 0003102205 в частині 321 637, 50 грн. (257 310, 00 - за основним платежем, 64 327, 50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями) та № 0003112205 в частині 926 655, 00 грн. (617 770, 00 грн. - за основним платежем, 308 885, 00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями) скасувати. Справу у цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.03.2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28.04.2016 року у справі № 826/25701/15 залишити без змін.

Стягнути із Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві судовий збір в розмірі 56 688 (п'ятдесят шість тисяч шістсот вісімдесят вісім) грн. 73 коп., отримувач УДКCУ у Печерському районі, рахунок отримувача 31210255700007, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 38004897, код банку отримувача 820019, банк отримувача ГУ ДКСУ у м. Києві, код класифікації доходу бюджету 22030105 «Судовий збір» (Вищий адміністративний суд України, 075).

Ухвала в частині направлення справи на новий розгляд набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та не може бути оскаржена.

В частині залишення судових рішень без змін ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.І.Бившева

О.В.Вербицька