Рішення № 65815674, 29.03.2017, Подільський районний суд міста Кропивницького (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Кіровограда)

Справа № 405/7562/16-ц

2/405/1549/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.03.2017 року Ленінський районний суд м. Кіровограда в складі

головуючої судді: Шевченко І.М.

при секретарі : Фришко А.Ю.

з участю адвокатів: Вишня-Чижова Г.В., Данилюк Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницький цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання правочину дійсним, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся в суд з позовом, в якому просить визнати дійсним договір довідного утримання від 15.06.2011 року, який укладено між ОСОБА_5 та ним, посвідчений приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Новицькою І.О. та зареєстрований в реєстрі за № 891. Позов обґрунтовано тим, що укладений договір мав місце, предметом даного договору була передача у власність йому на умовах довічного утримання житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 і земельної ділянки площею 0,0586 га в межах згідно з планом за вказаною адресою. ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року, а відповідач по справі є онуком померлої.

Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 04.06.2013 року вищезазначений договір довічного утримання визнано недійсним з підстав того, що ОСОБА_5 під час посвідчення даного договору не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними, оскільки страждала на психічний розлад у формі атеросклеротичної деменції. Дане рішення суду набрало законної сили, але виникли нові обставини, які мають значення для справи, а саме: встановлення вироком Кіровського районного суду м. Кіровограда від 16.06.2015 року визнано винним у пред»явленному обвинуваченні за ч.1 ст. 366 КК України ОСОБА_7, який будучи завідувачем диспансерного відділення КЗ «Кіровоградська обласна психіатрична лікарня» 07.06.2011 року умисно вніс до медичної картки амбулаторного хворого ОСОБА_5, 1938 року народження завідомо неправдиві відомості про те, що до нього на прийом в цей день зі скаргами нібито зверталась хвора і він вніс відповідні записи до медичної картки та встановив останній діагноз «атеросклеротична деменція», при цьому не встановив особу хворого, даний діагноз встановив сам, без лікарської комісії та в період, коли знаходився на навчанні.

Ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 23.11.2015 року даний вирок змінено та ОСОБА_7 визнано невинуватим і виправдано за відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 06.04.2016 року вирок від 16.06.2015 року та ухвала апеляційного суду від 23.11.2015 року залишені без змін.

Нові обставини полягають в тому, що вироком Кіровського районного суду м. Кіровограда від 16.06.2015 року встановлено, що 07.06.2011 року ОСОБА_5 перебувала за межами м. Кіровограда і не могла бути на прийомі в цей день у лікаря, що підтверджується показами свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, які хоч і є родичами та знайомими між собою, але їх покази є узгодженими між собою, послідовними і повними і підтверджуються письмовими доказами. Також суд дійшов висновку, що запис від 07.06.2011 року в амбулаторній картці № 1311 хворої ОСОБА_5 про проведення огляду ОСОБА_7 не відповідає дійсності, а тому можна зробити висновок, що ОСОБА_5 при укладенні правочину усвідомлювала значення своїх дій та могла керувати ними.

Намагаючись захистити свої права позивач подав позов про перегляд рішення суду про визнання договору довічного утримання не дійсним за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_12 за нововиявленими обставинами, пройшовши всі судові інстанції судова ланка зробила висновок про те, що встановлені обставини не є нововиявленими, а є новими. У зв»язку з цим вважає, що ОСОБА_5 на момент укладення договору довічного утримання 15.06.2011 року розуміла значення своїх дій і могла керувати ними, а тому договір довічного утримання повинен бути визнаний дійсним.

Посилаючись на зазначені обставини, норми діючого законодавства, просить задовольнити позов.

В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві та просили позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнала, просила відмовити в його задоволенні посилаючись на рішення суду, що набрало законної сили та ту обставини, що зазначений спосіб захисту, обраний позивачем не відповідає вимогам закону.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали цивільної справи, суд встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Статтею 16 ЦК України визначено, що кожна особа може звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов»язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу держаної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до вимог ст. 203 ЦК України та згідно роз»яснень постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 04.06.2013 року задоволено позов ОСОБА_4 та визнано недійсним договір довічного утримання, укладений 15.06.2011 року між ОСОБА_5 і ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Новицькою І.О., зареєстрований в реєстрі за № 890.

Ухвалою колегії суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Кіровоградської області від 13.08.2013 року вищезазначене рішення суду залишено без змін. І на даний час воно набрало законної сили.

Відповідно до вимог ч.3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарські або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Кіровограда від 04.03.2016 року залишена без задоволення заява ОСОБА_3 про перегляд рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 04.06.2013 року за нововиявленими обставинами. Ухвалою колегії суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Кіровоградської області від 07.04.2016 року вищезазначена ухвала суду залишена без змін. Згідно ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 21.07.2016 року щодо скарження вищезазначених рішень судів вбачається, що зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень не вбачається порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, а тому у відкритті касаційного провадження за скаргою ОСОБА_3, який діє через представника відмовлено.

Відповідно до вимог ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Судом встановлено, що вироком Кіровського районного суду м. Кіровограда від 16.06.2015 року визнано винним у пред»явленному обвинуваченні за ч.1 ст. 366 КК України ОСОБА_7 Ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 23.11.2015 року даний вирок змінено та ОСОБА_7 визнано невинуватим і виправдано за відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 06.04.2016 року вирок від 16.06.2015 року та ухвала апеляційного суду від 23.11.2015 року залишені без змін.

Підстави, на які посилається позивач обґрунтовуючи свої позовні вимоги щодо встановлення вироком Кіровського районного суду м. Кіровограда від 16.06.2015 року нових обставин, а саме: що 07.06.2011 року ОСОБА_5 перебувала за межами м. Кіровограда і не могла бути на прийомі в цей день у лікаря, що підтверджується показами свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, які хоч і є родичами та знайомими між собою, але їх покази є узгодженими між собою, послідовними і повними і підтверджуються письмовими доказами, а також того, що запис від 07.06.2011 року в амбулаторній картці № 1311 хворої ОСОБА_5 про проведення огляду ОСОБА_7 не відповідає дійсності, а тому можна зробити висновок, що ОСОБА_5 при укладенні правочину усвідомлювала значення своїх дій та могла керувати ними не впливають на дійсність рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 04.06.2013 року.

В даному випадку позов про визнання дійсним правочину, який визнано недійсним в судовому порядку не ґрунтується на вимогах діючого законодавства, є безпідставним, а тому суд приходить до висновку відмову в його задоволенні.

Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України суд відносить судові витрати по справі за рахунок позивача.

На підставі викладеного і ст. ст. 203, 204 ЦК України, постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року, керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 88, 212-215 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання правочину дійсним - відмовити.

Судові витрати по справі віднести за рахунок позивача.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Кіровоградської області через Ленінський районний суд м. Кіровограда протягом десяти днів.

Суддя Ленінського районного

суду м. Кіровограда Шевченко