Рішення № 65811794, 05.04.2017, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

04.04.2017 Справа № 904/1407/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтотрейд Ресурс", м. Луцьк Волинської області

до Приватного підприємства "ВК і К", м. Дніпро

про стягнення 334844,21 грн

Суддя Воронько В.Д.

Представники:

від позивача: представник ОСОБА_1, довіреність від 12.01.2017;

від відповідача: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

17.02.2017 до господарського суду Дніпропетровської області звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Нафтотрейд Ресурс" (далі - ТОВ "Нафтотрейд Ресурс", позивач) з позовною заявою до Приватного підприємства "ВК і К" (далі - ПП "ВК і К", відповідач), з вимогами про стягнення 260 437,80 грн вартості поставлених та неоплачених паливно-мастильних матеріалів, 4131,81 грн пені, 65 109,45 грн штрафу та 5165,15 грн 35% річних, нарахованих позивачем з посиланням на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки № С12075, укладеного між сторонами 01.02.2016.

Справа розглядається у режимі відеоконференції.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на позов та на участь у судовому засіданні не скористався, про дату, час та місце розгляду справи відповідач повідомлений належним чином за його місцезнаходженням згідно матеріалів справи та за інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Від відповідача повернулися на адресу господарського суду конверти з ухвалами суду з відміткою поштового відділення "за відмовою адресата від одержання".

З огляду на викладене суд керується ч.1 ст.64 ГПК України, у якій зазначено, що ухвала про порушення провадження по справі надсилається зазначеним особам (сторонам) за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження по справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою вважається, що ухвала про порушення провадження по справі вручена їм належним чином.

Аналогічна позиція викладена у п.п. 3.9.1, 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" де зазначено, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до п.3.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи-підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (ст.17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців").

Згідно з ст.10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" від 15.05.2003 №755-IV якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвали суду були надіслані відповідачу завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

За таких обставин у суду маються достатні підстави вважати, що ним вжито належних заходів до повідомлення відповідача про дату, час та місце судового слухання, але відповідач не скористався своїм правом на участь свого представника у судовому засіданні.

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Враховуючи те, що норми статті 65 ГПК України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 ГПК України.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

01.02.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Нафтотрейд Ресурс" (позивач, постачальник) та Приватним підприємством "ВК і К" (відповідач, покупець) було укладено договір поставки товарів партіями з використанням смарт-карт № С12075 (далі-договір), за умовами п.2.1. якого постачальник зобов'язується передавати у власність покупця товари, а покупець зобов'язується приймати у власність товари та оплачувати їх вартість на умовах, передбачених даним договором.

Згідно п. 3.1. договору, передача нафтопродуктів в асортименті, скрапленого газу покупцю здійснюється шляхом заправки транспортних засобів покупця (довіреної особи покупця) в кількості та асортименті, обраних покупцем (довіреною особою) самостійно, в межах добового (місячного) ліміту товарів, встановленого на смарт-карті.

Згідно п. 2.5. договору, в редакції додатку № 3 від 01.02.2016, на виконання умов договору постачальник передає у тимчасове користування покупцю смарт-карти на умовах погоджених сторонами.

Пунктом 3.4. договору передбачено, що за результатами Транзакцій, що були здійснені протягом звітного періоду, постачальником складається та надається покупцю зведена видаткова накладна (зведений акт приймання-передачі). Вищезазначені документи надаються покупцю для підписання після 7 (сьомого) робочого числа місяця наступного за звітним. Покупець зобов'язується підписувати зведену видаткову накладну (зведений акт приймання-передачі) протягом 3 (трьох) робочих днів з моменту їх отримання. Якщо покупець до закінчення зазначеного терміну (3 (трьох) робочих днів) не підпише і не надішле постачальнику надіслану зведену видаткову накладну (зведений акт приймання-передачі), або не надасть постачальнику свої мотивовані (обґрунтовані) та документально підтверджені заперечення проти змісту зведеної видаткової накладної (зведеного акту приймання-передачі), або не надішле постачальнику письмове повідомлення про не отримання зазначених документів від постачальника, сторони погоджуються вважати таку зведену видаткову накладну (зведений акт приймання-передачі), підписану лише постачальником, повністю узгодженою обома сторонами.

Згідно п. 4.3. договору, в редакції додатку №2 від 01.02.2016, оплата покупцем вартості поставлених товарів здійснюється періодично, протягом 21 (двадцяти одного) календарного дня з моменту фактичного отримання покупцем (довіреною особою) товарів на АЗС. При цьому оплата здійснюється за ціною встановленою на день передачі товарів покупцю.

Покупець в обов'язковому порядку в платіжному дорученні вказує номер договору та наступні реквізити призначення платежу "оплата за партію товару з використанням смарт-карт". Постачальник, незалежно від призначення платежу вказаного покупцем у платіжних документах, зараховує отримані від покупця кошти в міру погашення вартості попередньо поставлених покупцю партій товару.

На виконання умов договору, відповідачем було отримано смарт-карти згідно акту приймання-передачі №1 від 01 лютого 2016 року, акту приймання-передачі №1/1 від 29 лютого 2016 року, акту приймання-передачі №2 від 08 липня 2016 року, акту приймання-передачі №3 від 09 вересня 2016 року та акту приймання-передачі №4 від 30 вересня 2016 року.

Так, відповідачем за період з 01 по 30 листопада 2016 року було отримано нафтопродукти на загальну суму 329959,63 грн, що підтверджується підписаними між сторонами видатковою накладною № 280296 від 30.11.2016 та актом приймання-передачі за період з 01 по 30 листопада 2016 року. Зазначена партія була оплачена відповідачем частково лише на загальну суму 324 220,46 грн та неоплаченою залишилась сума 5739,17 грн.

За період з 01 грудня 2016 року по 31 грудня 2016 року відповідачем було отримано нафтопродукти на загальну суму 254 698,63 грн, що підтверджується видатковою накладною № 305575 від 31.12.2016 та актом приймання-передачі за період з 01 по 31 грудня 2016 року. Вказана партія не була оплачена відповідачем.

17 січня 2017 року супровідним листом за вих. № 10.01/1к від 10 січня 2017 року позивачем було направлено на адресу відповідача видаткову накладну № 305575 від 31.12.2016, акт приймання-передачі за період з 01 по 31.12.2016 та акт звірки взаєморозрахунків станом на 31.12.2016. Поштове відправлення отримано відповідачем 23.01.2017, що стверджується роздруківкою з сайту УДППЗ "Укрпошта" реєстру пошуку поштових відправлень. Однак відповідач не здійснив дій передбачених п.3.4 договору.

Однак, в порушення взятих на себе зобов'язань за договором відповідач не здійснив оплату за отримані нафтопродукти в обумовлений договором строк, через що в нього виникла заборгованість перед позивачем у сумі 260437,80 грн.

Наявна заборгованість і стала причиною звернення позивача до суду за захистом свого порушеного права.

Звертаючись до суду з позовною заявою позивач заявив до стягнення 260437,80 грн вартості поставлених та неоплачених паливно-мастильних матеріалів, 4131,81 грн пені, 65109,45 грн штрафу та 5165,15 грн 35% річних.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та необхідність задоволення позову з таких підстав.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 1 ст.173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань) є, зокрема, договір.

Згідно ч.1 ст.638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ч.1 ст.639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За своєю правовою природою укладений між сторонами по справі договір є договором поставки, до якого слід застосовувати відповідні положення Господарського та Цивільного кодексів України.

Відповідно до ч.1 ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічні положення передбачені і ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України.

Згідно ч.2 ст.712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання, тобто неналежне виконання.

Факт отримання відповідачем нафтопродуктів підтверджений матеріалами справи та останнім не оспорений.

Приписами ст.530 Цивільного кодексу України, зокрема, встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідач порушив обумовлені договором строки оплати отриманого товару та вчасно не здійснив його оплату, тобто в даному випадку має місце неналежне виконання зобов'язань за вказаним договором відповідачем, в результаті чого у останнього утворилася заборгованість перед позивачем у сумі 260437,80 грн, яка з огляду на обставини справи підлягає до стягнення.

Згідно зі ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Стаття 216 Господарського кодексу України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.

Згідно п.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частиною 1 ст.549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частинами 2, 3 вказаної статті визначено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобовязання, а пенею неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом п.9.2. договору, в редакції додатку №2 від 01 лютого 2016 року, передбачено, що у випадку не проведення розрахунків покупцем згідно умов розділу 4 даного договору, покупець зобов'язується на користь постачальника сплатити штрафні санкції згідно зі ст.ст. 230, 231 Господарського кодексу України, а саме:

- пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення виконання зобов'язань;

- у випадку якщо термін прострочення покупцем проведення взаєморозрахунків перевищує 15 календарних днів, покупець зобов'язаний сплатити штраф у розмірі 25 (двадцять п'ять) % від суми заборгованості.

Перевіривши розрахунок пені за період з 22.12.2016 по 10.02.2017 здійсненого позивачем на суму 4131,81 грн та штрафу в розмірі 65109,45 грн, суд дійшов висновку про обґрунтованість їх заявлення та вірність нарахування.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 9.3. договору, в редакції додатку № 2 від 01 лютого 2016 року, сторони погодили, що за прострочення грошового зобов'язання згідно умов договору, покупець зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 35% річних від простроченої суми за кожен день прострочення, згідно ст. 625 Цивільного кодексу України.

З огляду на що позивачем було нараховано 35% річних від суми заборгованості за кожен день прострочення в розмірі 5165,15 грн, перевіривши які суд вважає їх вірними та такими, що підлягають задоволенню повністю.

З урахуванням викладеного та наявних у справі доказів суд вважає, що позивач належним чином довів наявність вини відповідача у неналежному виконанні свого обовязку щодо оплати отриманого товару (нафтопродуктів), а тому особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності його вини (умислу чи необережності), якщо інше не встановлено законом або договором (частина 1 ст.614 ЦК України).

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу (далі ГПК України) України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

У відповідності з приписами ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

На підставі ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю з підстав про які йдеться вище у цьому рішенні.

Відповідно до вимог ст. 49 ГПК України, витрати на оплату судового збору покладаються на відповідача, як на сторону, з вини якої виник спір.

Отже, згідно ст. 49 ГПК України, суд витрати по сплаті судового збору покладає на відповідача у сумі 5022,66 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 43, 22, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82, 84 та 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Дніпропетровської області

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного підприємства "ВК і К" (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код 13745730) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтотрейд Ресурс" (Волинська область, м. Луцьк, вул. Кременецька, буд. 38, ідентифікаційний код 33680859) основний борг у сумі 260437,80 грн, пеню у сумі 4131,81 грн, штраф у сумі 65109,45 грн, 35% річних у сумі 5165,15 грн та витрати по сплаті судового збору у сумі 5022,66 грн, видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.

В судовому засіданні відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано - 06.04.2017.

Суддя ОСОБА_2