Постанова № 65805691, 04.04.2017, Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області

233 № 233/5904/16-а

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2017 року Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Мартишева Т. О.

за участі секретаря Кюсєвої Т.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Костянтинівка справу адміністративної юрисдикції за позовом ОСОБА_1 до Костянтинівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Костянтинівського об*єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити певні дії, вказуючи, що рішенням Костянтинівського об*єднаного УПФУ Донецької області № 24843/03 від 16 листопада 2016 року йому відмовлено у призначенні, нарахуванні та виплаті пенсії за вислугою років, як працівнику прокуратури, що має спеціальний стаж роботи 22 роки 04 місяці та 24 дні, у т.ч. стаж роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури 19 років 11 місяців та 24 дні. Свою відмову відповідач мотивував тим, що відповідно п. 5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213 у разі неприйняття до 01 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 01 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до Закону України "Про прокуратуру". Вказану відмову відповідача вважає неправомірною та такою, що грубо порушує його права. Так, як за нормами Закону України "Про прокуратуру" № 1697-VII від 14 жовтня 2014 року кожного року погіршуються умови, за якими прокурор/слідчий може отримувати пенсію, поступово збільшуючи необхідну для призначення пенсії вислугу років, та станом на листопад 2016 року йому за цим законом потрібно мати спеціальний стаж 23 роки, у тому числі стаж роботи на посадах прокурорів не менше 13 років. При цьому, до липня 2011 року діяв Закон України "Про прокуратуру" № 1789-ХІІ від 05 листопада 1991 року, відповідно до ст. 50-1 якого (в редакції від 12 липня 2001 року) право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку мають прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років. Тобто, у період 1996 - 2011 р.р., коли він працював на посадах в органах прокуратури, для нього діяли гарантії пенсійного забезпечення як для працівника прокуратури, що суттєво відрізняються від положень діючого законодавства. Вказав, що Конституцією України закріплено дію в Україні принципу верховенства права, невідчужуваності та непорушності прав і свобод людини, недопустимості звуження змісту існуючих прав і свобод. Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання недопущення звуження змісту й обсягу існуючих прав і свобод та у своїх рішеннях дотримався думки, що законодавець, маючи дискреційні повноваження щодо визначення умов, порядку та розміру матеріального збезпечення, повинен ураховувати, що не може запроваджуватися правове регулювання, за якого особа, реалізовуючи одне конституційне право, позбавляєтся можливості реалізовувати інше право (гарантію). Також, у своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини установив, що наявність "правомірних (законних) очікувань" є переумовою для відповідного захисту. Він, перебуваючи на службі в органах прокуратури, мав законні сподівання на отримання пенсії за вислугу років за наявності 20-річного стажу, які грунтувалися на нормах ст. 50-1 Закону № 1789-ХІІ (в редакції від 12 липня 2001 року), і які були звужені ст. 86 Закону № 1697-VІІ від 14 жовтня 2014 року. На підставі викладеного просив суд визнати неправомірною та скасувати відмову відповідача № 24843/03 від 16 листопада 2016 року про відмову у призначенні, нарахуванні та виплаті йому пенсії за вислугу років; визнати достатнім для призначення пенсії за вислугу років його спеціальний стаж 22 роки 04 місяці та 24 дні, у тому числі за посадами прокурорів і слідчих прокуратури 19 років 11 місяців та 26 днів; зобов'язати відповідача призначити, нарахувати та виплачувати йому пенсію за вислугу років у розмірі 90% від місячного заробітку, без обмеження її граничного розміру та з урахуванням середньомісячної суми виплат за 60 календарних місяців роботи перед зверненням за призначенням пенсії, яка становить 13491,07 грн. відповідно до довіки прокуратури Донецької області № 18-57-1826 від 07 листопада 2016 року про розмір місячного заробітку, починачи з 07 листопада 2016 року (з дня звернення за пенсією).

Позивач в судове засідання не з'явився, надав суду заяву, в якій позовні вимоги підтримав та просив розглянути справу в його відсутності (а.с. 90).

Представник відповідача в судове засідання не з*явився, надавши письмові заперечення проти позовних вимог ОСОБА_1 (а.с. 59), а також заяву про розгляд справи за його відсутності (а.с. 92).

Суд, з*ясувавши позицію сторін, перевіривши матеріали справи і дослідивши законодавство, що регулює спірні правовідносини, встановив наступне.

Судом встанволено, що позивач ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 13-16), з 01 вересня 1991 року по 26 червня 1996 року навчався у вищому навчальному закладі - в Донецькому державному університеті, що підтверджується копією диплома НОМЕР_1 (а.с. 21-22).

З 30 жовтня 1996 року був призначений стажистом на вакантну посаду слідчого прокуратури; з 25 вересня 1997 року по теперішній час працює в органах прокуратури, що підтверджується: - копією трудової книжки від 16 червня 1991 року (а.с. 17-20), - довідкою Прокуратури Донецької області № 11/068 від 24 жовтня 2016 року, яка містить наведений перелік займаних позивачем посад та періодів його роботи та позначку про те, що станом на 24 жовтня 2016 року ОСОБА_1 має стаж роботи в органах прокуратури 19 років11 місяців 24 дні (а.с. 23-24), - довідкою прокуратури Донецької області №18-57-1826 від 07 листопада 2016 року з додатком про складові заробітної плати ОСОБА_1 та її розмір, посадовий оклад та інші виплати у період листопада 2011 року - жовтня 2016 року (а.с. 25-28).

Рішенням Костянтинівського об*єднаного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 16 листопада 2016 року ОСОБА_1, який звернувся 07 листопада 2016 року, було відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" згідно Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 р. № 213-VIII (а.с. 11-12).

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною 1 статті 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Позивач вважає, що він набував право на пенсію за вислугу років на підставі статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ від 05 листопада 1991 року, оскільки він діяв на час прийняття його на роботу в органи прокуратури.

При цьому, відповідно до підпункту 1 пункту 3 розділу ХІІ Прикінцеві положення Закону № 1697-VII, набрав чинності з 15 липня 2015 року (далі - Закон № 1697-VII), визнано таким, що втратив чинність Закон № 1789-ХІІ, крім, зокрема, частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої статті 50-1.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що положення статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ, які визначали умови та порядок призначення пенсії працівникам прокуратури, втратили чинність з дня набрання чинності Законом № 1697-VII, а саме, з 15 липня 2015 року.

Діюче законодавство України не містить положень, які б дозволяли застосовувати нормативно-правові акти, які втратили чинність. При цьому Закони № 76-VII, № 213-VIIІ та № 1697-VII не визнані неконституційними, тому підлягають застосуванню.

Аналізуючи викладене суд зазначає, що на момент звернення позивача до Костянтинівського об*єднаного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області з заявою про призначення йому пенсії за вислугу років Закон України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ від 05 листопада 1991 року на підставі підпункту 1 пункту 3 розділу ХІІ Прикінцевих положень Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII від 14.10.2014 визнано таким, що втратив чинність, тому до спірних правовідносин має застосовуватися ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII.

При цьому Прикінцеві та перехідні положення Закону № 1697-VII від 14.10.2014 не містять положення стосовно збереження за прокурорами, які були призначені на відповідну прокурорську посаду до набрання чинності цим Законом, права на отримання пенсії за вислугу років відповідно до законодавства, що діяло до дня набрання чинності Законом № 1697-VII від 14.10.2014.

Згідно зі статтею 147 Конституції України єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні є Конституційний Суд України, який вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції та законів України.

На сьогодні положення Закону № 1697-VII від 14.10.2014 щодо визначення права прокурора на отримання пенсії з вислугу років не визнані неконституційними, також відносно них відсутнє офіційне тлумачення Конституційного Суду України.

У пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 вказано, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави (пункт).

Зміна механізму нарахування соціальних виплат та допомоги повинна відбуватися відповідно до критеріїв пропорційності та справедливості і є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів власне сутність змісту права на соціальний захист (пункт 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012).

Аналогічний підхід до зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги було застосовано Верховним Судом України у постанові від 01 листопада 2016 року по справі № 21-1425а16.

Отже, висновок позивача про те, що порядок його пенсійного забезпечення визначається у відповідності до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991р. є необґрунтованим.

За приписами ч. 1 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014р. прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року, вислуги років не менше ніж 23 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років.

З огляду на викладене, для набуття права на пенсійне забезпечення за вислугу років станом на 07 листопада 2016р., тобто на час звернення позивача із заявою про призначення пенсії, стаж позивача мав становити 23 роки, у тому числі стаж роботи на посадах прокурорів не менше 13 років.

Відповідно до ч. 6 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014р. визначено робота на яких посадах зараховується до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею.

Доводи позивача щодо зарахування до стажу позивача навчання в Донецькому державному університеті суд не не приймає до уваги, оскільки приходить до висновку про відсутність законодавчої норми для призначення спеціальної пенсії.

Посилання позивача на приписи ст.58 Конституції України не беруться до уваги, оскільки нові норми законодавства не поширюють свою дію на час до того, як вони набрали чинності. Право ж на перерахунок пенсії слід визначати за такими правилами перерахунку, які закріплені в законодавстві та чинні на час виникнення права на перерахунок.

Також посилання позивача на приписи ст. 22 Конституції України не заслуговують на увагу з огляду на практику Європейського Суду з прав людини. Так, відповідно до приписів частини першої статті 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-ІV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України та практику Суду як джерело права.

В самій Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України (Стаття 9).

Кодексом адміністративного судочинства України також встановлено пріоритет міжнародного договору над національним законодавством: якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору (частина шоста статті 9).

Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини, зокрема, в справі Кечко проти України, рішення від 8 листопада 2005 року Заява N 63134/00, § 23 Суд зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство.

У справі Ейрі проти Ірландії,рішення від 09.10.1979 № 1, Європейський суд з прав людини констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено Європейським судом з прав людини у справі „Кйартан Асмундсон проти Ісландії" рішення від 12.10.2004, скарга N 60669/00.

Таким чином, приймаючи до уваги вищевикладене, суд не вбачає правових підстав для задоволення позову та вважає за необхідне відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог до Костянтинівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити певні дії в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 6, 11, 17, 18, 158-163, 167 КАС України, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Костянтинівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити певні дії, - відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Вступна та резолютивна частини постанови прийняті в нарадчій кімнаті та проголошені в судовому засіданні 04 квітня 2017 року. Постанова суду в повному обсязі виготовлена 06 квітня 2017 року.

Суддя: