Ухвала суду № 65769958, 29.03.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/2510/15 Головуючий у 1-й інстанції: Келеберда В.І.; Суддя-доповідач: Сорочко Є.О.

У Х В А Л А

Іменем України

29 березня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Сорочко Є.О.

Межевича М.В.

суддів: Шурко О.І.

за участю секретаря Грисюк Г.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 листопада 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Департаменту транспортної інфраструктури міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Департаменту транспортної інфраструктури міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про: визнання протиправними дії щодо звільнення з посади начальника управління транспорту та пасажирських перевезень; визнання протиправним та скасувати наказу від 04.12.2014 №63-К; поновлення на посаді; стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу; стягнення моральної шкоди у розмірі 10000 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 травня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09 липня 2015 року постанову суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 10 травня 2016 року постанову та ухвалу суду першої та апеляційної інстанції скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 листопада 2016 року в задоволенні позову відмовлено. Здійснено вихід за межі позовних вимог та змінено наказ Департаменту транспортної інфраструктури м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 04.12.2012 р. №63-К «Про надання відпустки з наступним звільненням ОСОБА_3.», виклавши п.1 в такій редакції: «п. 1. Надати ОСОБА_3 - начальнику управління транспорту та пасажирських перевезень невикористану частину щорічної основної відпустки за період роботи з 23.06.2012 по 22.06.2013 на 12 календарних днів, частину невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 23.06.2013 по 22.06.2014 на 18 календарних днів (всього 30 календарних днів) з 05.12.2014 по 04.01.2015 з наступним звільненням за угодою сторін згідно п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України».

На постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 листопада 2016 року позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позов, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до матеріалів справи, 04.12.2014 р. ОСОБА_3 подано заяву відповідачу про надання з 05.12.2014 р. основної щорічної відпустки тривалістю 30 календарних днів з подальшим звільненням з роботи згідно з п. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) за угодою сторін.

Наказом Департаменту транспортної інфраструктури м. Києва виконавчого органу Київської міської ради від 04.12.2014 р. №63-к надано позивачу невикористану частину щорічної основної відпустки за період роботи з 23.06.2012 р. по 22.06.2013 р. на 12 календарних днів, частину невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 23.06.2013 р. по 22.06.2014 р. на 18 календарних днів (всього 30 календарних днів) з 05.12.2014 р. по 03.01.2015 р. з наступним звільненням.

Відповідно до запису в трудовій книжці від 03.01.2015 р. позивач звільнений з займаної посади за власним бажанням відповідно до ст. 38 КЗпП України на підставі наказу від 04.12.2014 р. №63-к.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 10 травня 2016 року звернуто увагу суду на необхідність при новому розгляді справи дослідження тих обставин, що помилка щодо норми статті за якою позивача було звільнено з роботи, мала, як наслідок позбавлення права позивача на отримання матеріальної допомоги по безробіттю. Також необхідно дослідити, що звільнення позивача відповідно до запису в трудовій книжці від 03.01.2015 р. відбулося згідно наказу Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №63-к від 04.12.2014 р., натомість зміни до наказу про звільнення, з зазначенням вірної статті та відповідно причини припинення трудових правовідносин були внесені в наказ Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №57-к від 04.12.2014 р., який не фігурує в трудовій книжці ОСОБА_3

Вирішуючи даний спір з врахуванням висновків ухвали Вищого адміністративного суду України від 10 травня 2016 року, колегія суддів виходить з наступного.

Статтею 51 КЗпП, серед іншого, передбачено, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до ч. 1 п. 1 ст. 36 КЗпП підставою припинення трудового договору є угода сторін.

Згідно з положеннями статті 38 КЗпП працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

Колегія суддів зазначає, що підстава звільнення за угодою сторін, яку зазначив позивач у своїй заяві та підстава припинення трудових правовідносин - за власним бажанням, за якою відповідач звільнив ОСОБА_3 мають різний характер та наслідки для працівника.

Як вбачається з матеріалів справи, Департаментом транспортної інфраструктури м. Києва виконавчого органу Київської міської ради, 10.03.2015 р. видано наказ №17-к «Про внесення змін до наказів №57-к від 04.12.2014 р., №58-к від 04.12.2014 р. та наказу №2-в від 05.01.2015 р.», яким внесено зміни до наказу №57-к від 04.12.2014 р. «Про надання відпустки з наступним звільненням ОСОБА_3.», а саме пункт 1 наказу викладено в такій редакції: «Надати ОСОБА_3, начальнику управління транспорту та пасажирських перевезень, невикористану частину щорічної основної відпустки за період роботи з 23.06.2012 по 22.06.2013 тривалістю 12 календарних днів, невикористану частину щорічної основної відпустки за період роботи з 23.06.2013 по 22.06.2014 тривалістю 18 календарних днів (всього 30 календарних днів) з 05.12.2014 по 04.01.2015 з наступним звільненням за угодою сторін згідно пункту 1 частини 1 статті 36 Кодексу законів про працю України».

Листом Департаменту транспортної інфраструктури м. Києва виконавчого органу Київської міської ради №053-1913 від 10.03.2015 р. ОСОБА_3 надіслано копію наказу №17-к від 10.03.2015 р. «Про внесення змін до наказів №57-к від 04.12.2014, №58-к від 04.12.2014 та наказу №2-в від 05.01.2015» та запропоновано прибути до Департаменту для внесення необхідних записів до трудової книжки.

З огляду на викладене, відповідачем визнано допущення ним помилки у зазначенні підстав, з яких позивача мало бути звільнено.

Разом з тим, як вбачається з трудової книжки позивача, звільнення ОСОБА_3 було здійснено на підставі наказу №63-К від 04.12.2014 р., тому видання наказу №17-к «Про внесення змін до наказів №57-к від 04.12.2014, №58-к від 04.12.2014 та наказу №2-в від 05.01.2015» не відновлює порушені права позивача, оскільки не вносить зміни саме до наказу про звільнення №63-к.

Колегія суддів зазначає, що звільнення позивача відповідно до запису в трудовій книжці від 03.01.2015 р. відбулося згідно наказу №63-к від 04.12.2014, натомість зміни до наказу про звільнення, з зазначенням вірної статті та відповідно причини припинення трудових правовідносин були внесені в наказ №57-к від 04.12.2014, який не фігурує в трудовій книжці ОСОБА_3

Посилання позивача на те, що внаслідок незаконних дій Департаменту транспортної інфраструктури м. Києва виконавчого органу Київської міської ради його було позбавлено можливості отримувати кошти з допомоги по безробіттю для матеріального забезпечення себе та своєї родини, колегія суддів вважає необґрунтованими виходячи з наступного.

Відповідно до п. 2.4 наказу Міністерства праці та соціальної політики України від 20.11.2000 р. №307, яким встановлено порядок надання допомоги по безробіттю (чинного на дату звільнення позивача) виплата допомоги по безробіттю особам, звільненим з

останнього місця роботи чи служби за власним бажанням без поважних причин, у перші 90 календарних днів не здійснюється. Виплата допомоги таким особам починається з 91 календарного дня у розмірі 80 відсотків до визначеного розміру.

З огляду на викладене, у разі звільнення позивача за ст. 38 КЗпП України "за власним бажанням", позивач не втрачає права на допомогу по безробіттю, така виплата лише обмежується певним строком.

При цьому, у разі звернення позивача до відповідного центру зайнятості за отриманням допомоги по безробіттю, та надання такої допомоги з обмеженням строку у 90 календарних днів внаслідок звільнення за ст. 38 КЗпП, вимоги позивача щодо позбавлення діями відповідача можливості отримувати кошти з допомоги по безробіттю вважалися б обґрунтованими в межах понесених збитків.

Однак, позивачем не надано суду жодних доказів про його звернення до центру зайнятості щодо отримання такої допомоги та відмови у її наданні, тому вимоги в цій частині не підлягають задоволенню, так як понесені позивачем збитки мають бути фактичними та належно підтвердженими, а не гіпотетичними.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Разом з тим, у даному випадку має місце звільнення позивача не без законної на те підстави, а із допущенням порушення в частині зазначення підстав такого звільнення, що за юридичною природою не має наслідком поновлення на роботі та не призводить до вимушеного прогулу, оскільки позивачем самостійно, за власною ініціативою реалізовано своє право на припинення трудових відносин. Отже, факт наявності вимушеного прогулу відсутній, тому і підстави для стягнення середнього заробітку відсутні.

Також є необґрунтованими вимоги позивача щодо стягнення моральної шкоди на суму 10000,00 грн., оскільки не підтверджені жодними належними обґрунтуваннями та доказами про її спричинення відповідачем, а лише вказано її розмір.

За таких обставин, суд першої інстанції керуючись ч. 2 ст. 11 КАС України, обґрунтовано вийшов за межі позовних вимог та визначив, що належним способом захисту прав позивача є зміна підстав його звільнення судом.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову та відновлення прав позивача в інший спосіб, тому апеляційну скаргу ОСОБА_3 необхідно залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 листопада 2016 року - без змін, оскільки вона ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. 160, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 листопада 2016 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в порядку та строки передбачені ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

головуючий суддя Сорочко Є.О.

судді Межевич М.В.

Шурко О.І.

Повний текст ухвали складено 03.04.2017 року

Головуючий суддя Сорочко Є.О.

Судді: Межевич М.В.

Шурко О.І.