Постанова № 65755548, 05.04.2017, Слобідський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Комінтернівський районний суд м. Харкова)

Комінтернівський районний суд м.Харкова

Провадження № 2-а/641/47/2017 Справа №641/607/17

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 квітня 2017 року Комінтернівський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого- судді - Григор'єва Б.П.

при секретарі - Вакуленко Л.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України в Комінтернівському районі м. Харкова про визнання неправомірним рішення щодо відмови в призначенні пенсії та зобов*язання здійснити призначення та виплату пенсії за вислугою років,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Комінтернівському районі м. Харкова (далі - УПФУ в Комінтернівському районі м. Харкова), в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення УПФУ в Комінтернівському районі м. Харкова щодо відмови у призначенні пенсії за вислугу років згідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру», зобов'язати УПФУ в Комінтернівському районі м. Харкова здійснити призначення пенсії за вислугою років відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» з 15.09.2016 року, виходячи з розміру пенсії 90% від середнього розміру заробітної плати без обмеження її максимального розміру.

Позивач надав до суду письмову заяву с проханням розглядати справу за його відстуності, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив позов задовольнити.

Представник відповідача - Управління Пенсійного фонду України в Комінтернівському районі м. Харкова надали до суду заперечення проти позову, в яких просять в задоволенні позовних вимог відмовити. В наданих до суду запереченнях посилались на те, що не має законних підстав для зобов»язання відповідача здійснити призначення пенсії за вислугою років позивачу в розмірі 90 % від середнього розміру щомісячної заробітної плати з 15.09.2016 року.

Суд заслухавши дослідивши матеріали справи прийшов до наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звертався до суду про визнання дій УПФ в Комінтернівсьокму районі м. Харкова щодо відмови у призначені пенсії. Та згідно постанови суду від 18.11.2016 року позов ОСОБА_1 задоволено частково, визнано неправомірним рішення Управління Пенсійного фонду України в Комінтернівському районі м. Харкова від 19 вересня 2016 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років згідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру», зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Комінтернівському районі м. Харкова переглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії та прийняти відповідне рішення у відповідності до вимог Закону України «Про прокуратуру».

Так в грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до УПФУ в Комінтернівському району м. Харкова із заявою про призначення йому пенсії за вислугою років згідно статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» в розмірі 90% від заробітку.

Згідно довідки № 11-691 від 07.09.2016 року зазначено, що ОСОБА_1 працює в органах прокуратури Харківської області з 14.09.1998 року. На посаді прокурора організаційно-методичного відділу управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих регіональної прокуратури прокуратури Харківської області з 13.04.2016 року.

На час призначення позивача на роботу в органи прокуратури України діяв Закон України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ від 05.11.1991 (із змінами, внесеними згідно із Законами №3130-ХІІ (3130-12) від 22.04.1993, №3662-ХІІ (3662-12) від 26.11.1993, №103/95-ВР від 21.03.1995, №358/95-ВР від 05.10.1995, Рішенням Конституційного Суду України №5-зп ( у005р710-97 ) від 30.10.97)

Статтею 50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ (в редакції від 12.07.2001) було встановлено, що прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.

З 14.09.1998 року позивач працював в органах прокуратури Харківської області на різних прокурорсько-слідчих посадах (що підтверджується копією трудової книжки АС № 066625, заведеної 07.07.1999). Таким чином, на дату повторного звернення до Відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугою років у відповідності до ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ від 05.11.1991 станом на 26.12.2016 року ОСОБА_1 пропрацював в органах прокуратури 18 років 3 місяці 12 днів.

Крім того, з 01.09.1994 року по 30.06.1999 позивач навчався у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого, де отримав повну вищу освіту за спеціальністю «Правознавство» та здобув кваліфікацію юриста, що підтверджується дипломом НОМЕР_1 від 30.06.1999 та додатком до диплома НОМЕР_1 від 30.06.1999. Половина строку навчання у зазначеному вищому юридичному закладі, який відповідно до ч.5 ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ включається до 20-річного стажу і враховується при призначенні пенсії прокурорсько-слідчому працівнику за вислугою років, складає 2 роки 5 днів.

Тобто безперервний загальний стаж роботи в органах прокуратури України станом на дату звернення до Відповідача (на 26.12.2016) становив 20 років 3 місяці 17 днів.

Рішенням Управління Пенсійного фонду України в Комінтернівському районі м. Харкова від 26 грудня 2016 року відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії відповідно до Закону України «Про прокуратуру» виходячи з п. 5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення».

Доводи, викладені у рішенні відповідача про відмову у перерахунку пенсії не відповідають вимогам закону, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди, зокрема, перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій).

Відповідач у своєму рішенні та письмових запереченнях, посилається на відсутність на день звернення особи за призначенням пенсії, норми, яка б передбачала право особи на призначення пенсії за відповідного стажу у відповідному розмірі.

Проте, суд погоджується із твердженням позивача, що при вирішенні питання про застосування законув часі (ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру»), суд має виходити із того, що згідно ізст. 22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Ч.ч. 1-3ст.46 Конституції Українипередбачають, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також: у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також: бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий, від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України, в Україні визнається й діє принцип верховенства права. Складовою верховенства права є принцип очікування субєктом відносин визначених правових наслідків (правового результату) своєї поведінки, яка відповідає наявним у суспільстві нормативним приписам.

Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що принцип правової визначеності вимагає ясності й однозначності правової норми й забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишалися передбачуваними (правові позиції Конституційного Суду України в рішеннях від 22 вересня 2005 року №5?рп/2005, від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010, від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010, від 11 жовтня 2011 року № 10-рп/2011).

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Зокрема, в рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії» зазначено, що принцип правової визначеності є складовою верховенства права (пункт 61). Також у рішенні від 13 грудня 2001 року у справі «Церква Бессарабської Митрополії проти Молдови» ЄСПЛ зазначив, що закон має бути доступним та передбачуваним, тобто вираженим з достатньою точністю, щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку (пункт 109).

Відповідно до п. 3.2. рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 року утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Не виконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, щозакономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.

Згідно з п.4 рішення від 11.10.2005 року у справі № 1-21/2005 Конституційний Суд України вказав, що в Україні як соціальній, правовій державі політика спрямовується на створення умов, які забезпечують достатній життєвий рівень, вільний і всебічний розвиток людини як найвищої соціальної цінності, її життя і здоров'я, честь і гідність. Утвердження та дотримання закріплених у нормативно-правових актах соціальних стандартів є конституційним обов'язком держави. Діяльність її правотворчих і правозастосовних органів має здійснюватися за принципами справедливості, гуманізму, верховенства прямої дії норм Конституції України, а повноваження - у встановлених Основним Законом України межах і відповідно до законів. Зазначені конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини і громадянина в Україні, включаючи і право на пенсійне забезпечення, передбачають за змістом статей 1, 3, 6 (частина друга), 8, 19 (частина друга), 22, 23, 24 (частина перша) Основного Закону України правові гарантії, правову визначеність і пов'язану з ними передбачуваність законодавчої політики у сфері пенсійного забезпечення, необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано, тобто набуте право не може бути скасоване, звужене.

Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики.

Також, у абз.14 пункту 5 рішення Конституційного Суду України від 11.10.2005 у справі № 1-21/2005 також вказано, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами. У рішеннях Конституційного Суду України зазначалося, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції Українине допускається (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року N8-pn/99, від 20 березня 2002 року N 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року N 7-рп/2004,від1грудня 2004 року N 20-рп/2004).

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до ст. 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Виходячи із висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зокрема працівників прокуратури, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства.

Внесенням змін до Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 рокуЗаконом України від 08.07.2011 «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» звузили і соціальні гарантії, а саме: гарантоване Конституцією право на пенсійне забезпечення при наявності 20 років вислуги; зменшено відсотки розміру пенсії від розміру заробітної плати та порядку її розрахунку.

Також, суд вважає, що суперечить і викладеним вимогам Конституції України, п.5 Прикінцевих положень ЗаконуУкраїни «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-УШ, яким передбачено, що у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України, в тому числі Закону України «Про прокуратуру».

З огляду на викладене, позивач правомірно звернувся до відповідача із заявою про призначення йому пенсії за вислугою років на підставі cт. 50-1Закону України «Про прокуратуру» в редакції від 16.11.1995 року та, керуючись вимогами ст.22 Конституції України, в розмірі 90 % суми місячного (чинного) заробітку, як прокурору.

Відсутність відповідного нормативно-правового акту Кабінету Міністрів України який би регулював умови та порядок перерахунку пенсій, на що посилається відповідач у своїх запереченнях, не може бути підставою для відмови в призначенні особі пенсії. Так, відмова в перерахунку пенсії через не встановлення певного порядку Урядом (справа «Суханов та Ільченко проти України (заяви №68385/10 та 71378/10 від 26.09.2014 року) була розцінена Європейським судом з прав людини як порушення майнового інтересу заявника, що передбачено у ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 51-56). Аналогічну правову позицію Європейського суду з прав людини викладено у справі «Бутченко проти України» (заява №38677/06 від 24.07.2014 року), у якій констатовано, що Кабінет Міністрів України повинен був запровадити правові механізми, необхідні для реалізації прав громадян на соціальні пільги. Відмова у призначенні пенсії з посиланням на вказану підставу, також не є правомірною та такою, що порушує право позивача на призначення йому та отримання належного рівне пенсійних виплат.

Відповідно до ч. 1 ст. 45 «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування» пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку. У звязку з цим позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню з 15.09.2016 року, тобто з дня першого звернення до органів пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії.

Ч. 2 ст. 162 КАС України встановлено, що задовольняючи позов суд може прийняти постанову про визнання протиправним рішення суб»єкта владних повноважень і про скасування або визнання нечинним цього рішення, про зобов»язання відповідача вчинити певні дії, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод і інтересів людини і громадянина, інших суб»єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб»єкта владних повноважень.

Таким чином, дослідивши зібрані докази в їх сукупності, суд дійшов до висновку, що рішення Управління Пенсійного фонду України в Комінтернівському районі м. Харкова від 26.12.2016 року щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугу років є неправомірним, а позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню.

Судовий збір підлягає стягненню з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача у відповідності до норм ст. 94 КАС України, у розмірі 640,00 грн.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 2, 3, 6, 11, 17, 158-163, 167 КАС України суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення суб'єкта владних повноважень - Управління Пенсійного фонду України в Комінтернівському районі міста Харкова про відмову у призначенні пенсії за вислугою років ОСОБА_1.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Комінтернівському районі м. Харкова здійснити призначення пенсії ОСОБА_1 за вислугою років з 15.09.2016 року з розрахунку 90 відсотків від середнього розміру щомісячної заробітної плати без обмеження її максимального розміру, відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-ХІІ у редакції Закону від 12.07.2001 року №2663-111.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Пенсійного фонду України в Комінтернівському районі м. Харкова судовий збір у розмірі 640,00 гривень на користь ОСОБА_1.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Комінтернівський районний суд м. Харкова шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня отримання копії постанови з одночасною подачею її копії до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили після закінчення строків для подачі апеляційної скарги.

Суддя - Б. П. Григор'єв