Рішення № 65753376, 28.03.2017, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/727/17 Справа № 206/1455/16-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Красвітна Т.П.

Категорія 43

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2017 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого Красвітної Т.П.,

суддів: Єлізаренко І.А., Свистунової О.В.,

при секретарі Гулієву М.І.о.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу по апеляційній скарзі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 20 жовтня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: Дніпровська (Дніпропетровська) міська рада, Самарський відділ державної виконавчої служби міста Дніпра (Дніпропетровська) Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, комунальне підприємство «Житлове господарство Самарського району» Дніпропетровської міської ради, про визначення порядку користування квартирою,

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2016 року ОСОБА_4 звернулась до суду з даним позовом, посилаючись на те, що вона з 10.01.2012 року зареєструвалася та проживала за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1. Вселилася та зареєструвалася за вказаною адресою зі згоди наймача вказаного приміщення - її матері ОСОБА_2 Однак спільне проживання не складалося. ОСОБА_2 влаштовувала постійні сварки, виганяла її з квартири. Позивач в 2014 році звернулася до Самарського районного суду м. Дніпропетровська із позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням шляхом вселення в житлове приміщення. Вказаний позов був задоволений. Незважаючи на ухвалене судом рішення, відповідачі перешкоджають їй користуватися вказаною квартирою, не надають доступ до житлових кімнат; позивач не має можливості проживати в даній квартирі. Відповідно до плану квартири АДРЕСА_1 квартира складається з двох ізольованих кімнат, розміри яких складають: зала 15,1 кв.м., спальня 12,5 кв.м. Разом житлова площа становить 27,6 кв.м. Тому позивач просила визначити порядок користування квартирою №106 в буд. №64 по вул. Немировича-Данченка в м. Дніпропетровську наступним чином: житловою кімнатою, площею 15,1 кв.м., ОСОБА_4 та ОСОБА_2; житловою кімнатою площею 12,5 кв.м. ОСОБА_3; в загальному користуванні залишити: кухню 7,5 кв.м., вбиральню 1,2 кв.м., ванну кімнату 2,7 кв.м, коридор 7.6 кв.м., також просила стягнути з відповідачів на свою користь судові витрати по справі солідарно.

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 20 жовтня 2016 року, з урахування ухвали цього ж суду про виправлення описки від 09 листопада 2016 року, позовні вимоги задоволено, встановлено порядок користування квартирою №106 в будинку №64 по вул. Немировича-Данченка в м. Дніпро наступним чином: житлову кімнатою площею 15,1 кв.м. виділено ОСОБА_4 та ОСОБА_2; житлову кімнату площею 12,5 кв.м. виділено ОСОБА_3; кухню - 7,5 кв.м., вбиральню 1,2 кв.м., ванну кімнату 2,7 кв.м., коридор 7,6 кв.м. залишено в загальному користуванні, стягнуто на користь ОСОБА_4 з відповідачів в рівних частках судові витрати по справі в сумі 5351,20 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посилаючись на незаконність оскаржуваного рішення, ставлять питання про його скасування та ухвалення нового про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 303 ЦПК України, і заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги та необхідність скасування оскаржуваного рішення з ухваленням нового, виходячи з наступного.

Встановлено судом та стверджується зібраними у справі доказами, що ОСОБА_2 є головним наймачем квартири АДРЕСА_2, окрім неї в квартирі зареєстровані її дочка ОСОБА_5 та онук ОСОБА_3 Дані обставини встановлені рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 11.11.2014 року (а.с. 12-13).

Цим же рішенням встановлено, що позивач ОСОБА_4 з 10.01.2012 року зареєстрована у ІНФОРМАЦІЯ_2 та має право користування житловим приміщенням за вищевказаною адресою.

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 11.11.2014 року ОСОБА_4 вселена до квартири АДРЕСА_3 (а.с.12-13).

Судом встановлено наявність вкрай неприязних стосунків позивачки з відповідачами.

Апеляційним судом встановлено, що, відповідно до плану квартири АДРЕСА_4, вона складається з двох ізольованих житлових кімнат, розміри яких складають 15,1 кв.м. та 12,5 кв.м.; разом житлова площа становить 27,6 кв.м. З житлової кімнати площею 12,5 кв.м. обладнано вихід на лоджію 1,56 кв.м.. У квартирі також є кухня - 7,5 кв.м., вбиральня 1,2 кв.м., ванна кімната 2,7 кв.м., коридор 7,6 кв.м., вбудована шафа 0,5 кв.м. (а.с. 9).

Предметом договору найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду, згідно ч.1 ст. 63 ЖК УРСР, є окрема квартира або інше ізольоване жиле приміщення, що складається з однієї чи кількох кімнат, а також одноквартирний жилий будинок.

Відповідно до ч.2 ст. 63 ЖК УРСР, не можуть бути самостійним предметом договору найму: жиле приміщення, яке хоч і є ізольованим, проте за розміром менше від встановленого для надання одній особі (частина перша статті 48), частина кімнати або кімната, зв'язана з іншою кімнатою спільним входом, а також підсобні приміщення (кухня, коридор, комора тощо).

Згідно ст. 64 ЖК УРСР члени сімї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обовязки, що випивають з договору найму жилого приміщення. До членів сімї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки.

Статтею 103 ЖК УРСР передбачено, що договір найму жилого приміщення може бути змінено тільки за згодою наймача, членів його сім'ї і наймодавця, за винятком випадків, передбачених Основами житлового законодавства Союзу РСР і союзних республік, іншими законодавчими актами Союзу РСР і цим Кодексом.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 104 ЖК УРСР член сім'ї наймача вправі вимагати, за згодою інших членів сім'ї, які проживають разом з ним, укладення з ним окремого договору найму, якщо жилу площу, що припадає на нього, може бути виділено у вигляді приміщення, яке відповідає вимогам статті 63 цього Кодексу. У разі відмовлення членів сім'ї дати згоду на укладення окремого договору найму, а також у разі відмови наймодавця в укладенні такого договору спір може бути вирішено в судовому порядку.

Відповідно до роз'яснень п.16 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» в силу ст. 104 ЖК суд вправі задовольнити вимоги члена сім'ї наймача про поділ жилого приміщення, якщо жилу площу що припадає на нього (або з урахуванням укладеної угоди про порядок користування жилим приміщенням), може бути виділено у вигляді ізольованого приміщення, яке складається з однієї або кількох кімнат, розмір якого не менше встановленого для надання одній особі. При поділі жилого приміщення за вимогою члена сім'ї наймача йому може бути виділено ізольоване жиле приміщення розміром, меншим за житлову площу, що припадає на нього.

При вирішенні даної справи місцевий суд не звернув увагу на те, що спірні правовідносини регулюються ст. ст. 103, 104 ЖК УРСР. Квартира АДРЕСА_4 не перебуває у приватній власності громадян, тому в даному випадку, згідно наведених правових норм, повинно вирішуватись питання про зміну договору найму житлового приміщення.

Відповідно до положень цивільного процесуального законодавства підстави заявленого позову - це виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законами України (ст.4, п.5.ч.2 ст. 119 ЦПК). Таким чином, при розгляді справи суд застосовує той закон, який регулює спірні правовідносини.

З матеріалів справи вбачається, що вказана квартира складається з двох ізольованих житлових кімнат, розміри яких дорівнюють 15,1 кв.м. та 12,5 кв.м.; разом житлова площа становить 27,6 кв.м. З житлової кімнати площею 12,5 кв.м. обладнано вихід на лоджію 1,56 кв.м. У квартирі також є кухня - 7,5 кв.м., вбиральня 1,2 кв.м., ванна кімната 2,7 кв.м., коридор 7,6 кв.м., вбудована шафа 0,5 кв.м. (а.с. 9).

Згідно пояснень позивачки та відповідачів у судовому засіданні суду апеляційної інстанції наявний план квартири (а.с. 9) має розбіжності з фактичним її плануванням, оскільки на лоджію фактично обладнано два виходи з обох житлових кімнат. Викладене стверджується журналом та звукозаписом судового засідання суду апеляційної інстанції.

Крім того, на кожну з трьох осіб, що мають право проживати в ІНФОРМАЦІЯ_3, припадає 9,2 кв.м. житлової площі (27,6 кв.м. : 3 особи). Отже, жодна з ізольованих житлових кімнат не відповідає жилій площі, що припадає на одну особу.

Враховуючи цю обставину у контексті положень ст. 64 ЖК, відповідно до яких права наймача і членів його сім'ї щодо користування квартирою є рівними, та положень ст. 104 ЖК; зважаючи на розбіжності у плані квартири та її фактичним обладнанням двома виходами на лоджію; враховуючи, що квартира є малогабаритною, а при вирішення спору місцевим судом не вирішено питання щодо лоджії та вбудованої шафи, зважаючи на незаявлення відповідних позовних вимог, - колегія дійшла висновку, що правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_4 про визначення порядку користування квартирою, які по своїй суті є вимогами про зміну договору найму житлового приміщення, відсутні.

Колегія звертає увагу, що доводи сторін про наявність між ними конфліктних стосунків не спростовують правильність викладених висновків апеляційного суду.

Виходячи з положень ст. 64 ЖК, позивачка не позбавлена права захисту своїх законних інтересів шляхом звернення до суду з позовом про усунення перешкод у користування житлом у певний спосіб.

На вищевикладене місцевий суд увагу не звернув, неправильно застосував матеріальний закон, дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог, тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню у ухваленням нового про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

Частиною 3 ст. 61 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 212 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, керуючись положеннями ст. 303 ЦПК України, колегія дійшла висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги, скасування оскаржуваного рішення з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 209, 218, 303, 307, 309, 313-316 ЦПК України, колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 04 жовтня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визначення порядку користування квартирою відмовити в повному обсязі.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, протягом двадцяти днів може бути оскаржене в касаційному порядку.

Головуючий

Судді