Ухвала суду № 65746909, 30.03.2017, Апеляційний суд Київської області

Справа № 369/2575/13-к Головуючий у І інстанції Омельченко М. М.Провадження № 11/780/8/17 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 51 30.03.2017

УХВАЛА

Іменем України

30 березня 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Київської області у складі :

головуючого-судді - Свінціцької О.П.

суддів- - ОСОБА_2, ОСОБА_3,

за участю прокурора - Сагей Л.І., Безсмертного М.П.

підсудних - ОСОБА_4, ОСОБА_5

захисників - ОСОБА_6, ОСОБА_7

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за апеляцією прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції на постанову Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 грудня 2016 року, якою кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 366, ч. 4 ст. 368 КК України та ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст.368 КК України повернуто прокурору Київської області на додаткове розслідування,

В С Т А Н О В И Л А :

Органами досудового слідства ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні службовою особою, яка займає особливо відповідальне становище, за попередньою змовою групою осіб, вимагання та одержання хабара в особливо великому розмірі, а також у зловживанні своїм службовим становищем, всупереч інтересам служби, в інтересах третіх осіб, чим завдано інтересам держави істотну шкоду та службовому підробленні, тобто у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 366, ч. 4 ст. 368 КК України; ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні службовою особою, за попередньою змовою групою осіб вимагання та одержання хабара в особливо великому розмірі, тобто у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст. 368 КК України.

Постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 грудня 2016 року за результатами попереднього розгляду справи кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 366, ч. 4 ст. 368 КК України та ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст.368 КК України повернуто прокурору Київської області на додаткове розслідування.

Своє рішення суд мотивував тим, що обвинувальний висновок не відповідає вимогам ст. 223 КПК України 1960р., а саме, в обвинувальному висновку не зазначено та не конкретизовано час, місце та спосіб попередньої домовленості ОСОБА_4 та ОСОБА_5 щодо вчинення злочину, передбаченого ч.4 ст. 368 КК України, а обвинувальний висновок містить лише формальну фразу про те, що ОСОБА_4 вступив у злочинну змову з ОСОБА_5 Також слідством не встановлено та не зазначено в обвинувальному висновку, яким чином ОСОБА_4 вимагав хабар від ОСОБА_8, які дії він мав вчинити або не вчинити з використанням влади чи службового становища, які можуть заподіяти шкоду правам чи законним інтересам того, хто дає хабар, або які умови останній створив, за яких ОСОБА_8 мав дати хабара з метою запобігання шкідливим наслідкам щодо своїх прав і законних інтересів. Також обвинувальний висновок не містить зазначення того, у який спосіб ОСОБА_4 міг вплинути на прийняття рішення колегіальним органом та не зазначено, за виконання чи невиконання яких саме дій ОСОБА_4 передавались кошти, не зазначено спосіб отримання ОСОБА_4 коштів у розмірі 200000 грн., отриманих як частину хабара та перерахованих на рахунок ТОВ «Градбуд Будівельне Виробництво». Крім того, пред»явлене ОСОБА_4 обвинувачення за ч.4 ст. 368 КК України не містить даних про обставини, які є обов»язковими кваліфікуючими ознаками злочину. Також в обвинувальному висновку відсутні результати перевірки доводів обвинуваченого, наведених ним на свій захист, слідством формально зазначено, що його покази є тактикою захисту, між тим докази, що спростовують позицію ОСОБА_4, не зазначені.

Крім того, в обвинувальному висновку в частині вчинення ОСОБА_4 злочинів, передбачених ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 366 КК України, слідством допущені формулювання у обвинуваченні, що грубо порушують реалізацію його права на захист та є істотними порушення кримінального процесуального закону, без усунення яких справа не може бути призначена до судового розгляду. Також органом досудового слідства при викладенні формулювання обвинувачення за ст. 364 КК України не зазначено, в інтересах кого діяв ОСОБА_4, а лише формально зазначено, що останній діяв в інтересах третіх осіб, що позбавляє можливості останнім реалізовувати своє право на захист та є припущенням.

Таким чином суд дійшов висновку, що неконкретність обвинувачення в обвинувальному висновку в кримінальній справі щодо ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону, без усунення якого кримінальна справа не може бути призначена до судового розгляду та підлягає поверненню прокурору для організації додаткового розслідування.

Не погоджуючись з постановою суду прокурор, який брав участь у розгляді справи в суді першої інстанції подав апеляцію, в якій просить постанову суду скасувати у звязку з істотним порушенням кримінально-процесуального закону та направити кримінальну справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Вказує, що допущені при вчиненні окремих слідчих чи процесуальних дій порушення закону, що призвели до ущемлення прав та інтересів учасників процесу, поновити які неможливо, не можуть бути підставою для повернення справи на додаткове розслідування. За наявності відповідних підстав такі порушення мають тягти визнання доказів недопустимими.

Не може бути підставою для повернення справи на додаткове розслідування і недодержання прокурором ст.ст. 228-232 КПК України (якщо для усунення допущених порушень не потрібно проводити слідчі дії). У таких випадках відповідно до ст. 249-1 КПК суддя повертає справу прокурору для усунення недоліків.

Натомість, суд, повертаючи справу на додаткове розслідування зі стадії попереднього розгляду, фактично вказує на неповноту досудового слідства і вирішує питання про направлення справи на додаткове розслідування з підстав, передбачених ст. 281 КПК України, що можливо лише на стадії судового розгляду справи.

Вказує і на те, що ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14.06.2016 вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 серпня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 17 грудня 2015 року було скасовано, а кримінальна справа направлена на новий судовий розгляд.

Таким чином, під час кожного розгляду кримінальної справи судом та перегляду кримінальної справи в межах вищезазначеного висунутого обвинувачення ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ані стороною захисту, ані судом не ставилося питання про неконкретність висунутого обвинувачення ОСОБА_4 та ОСОБА_5, а також про будь-яке порушення їх права на захист у звязку з цим.

У запереченнях на апеляцію адвокат ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_4 просить апеляцію прокурора залишити без задоволення, а постанову суду без змін.

Вказує на те, що виходячи з тексту апеляції, прокурор хоча і не конкретизує, що саме він вважає неповнотою досудового слідства, на яку ніби послався суд, в той же час навіть вказане твердження прокурора є безпідставним та не ґрунтується на вимогах закону.

Згідно п. 8 Постанови Пленуму Верховного суду України № 2 від 11 лютого 2005 року «Про практику застосування судами України законодавства, що регулює повернення кримінальних справ на додаткове розслідування» досудове розслідування визнається неповним, якщо під час його провадження всупереч вимогам статей 22 і 64 КПК не були досліджені або були поверхнево чи однобічно досліджені обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Разом з тим, у своїй постанові суд вірно та обґрунтовано послався на п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства, що регулює повернення кримінальних справ на додаткове розслідування» № 2 від 11.02.2005 року, яким визначено, що питання про те, чи перешкоджає порушення закону, допущене під час порушення справи, провадження дізнання або досудового слідства, її призначенню до судового розгляду, вирішується залежно від того, наскільки істотним воно було, до ущемлення яких прав та інтересів учасників процесу воно призвело і чи є можливість поновити ці права й інтереси. Кримінальна справа у будь-якому разі не може бути призначена до судового розгляду, якщо: вона не була порушена або порушена некомпетентною особою; її розслідування провадила не уповноважена на те особа чи особа, яка підлягала відводу; було порушено вимоги КПК про обов'язковість пред'явлення обвинувачення і матеріалів розслідування для ознайомлення; при провадженні дізнання чи досудового слідства було порушено право обвинуваченого на захист або право користуватися рідною мовою чи мовою, якою він володіє, і допомогою перекладача.

Вказує на те, що судом вірно та вмотивовано зазначено, що органи досудового слідства не дотримались вказаних вимог закону, внаслідок чого обвинувальний висновок у кримінальній справі за обвинуваченням ОСОБА_4 та ОСОБА_5 затверджений заступником прокурора Київської області, не відповідає вимогам ст. 223 КПК України. Неконкретність обвинувачення в обвинувальному висновку є істотними порушеннями вимог КПК, без усунення якого кримінальна справа не може бути призначена до судового розгляду.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який подану апеляцію підтримав, думку підсудних та їх захисників, які заперечували щодо задоволення апеляції прокурора, вивчивши матеріали кримінальної справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляція прокурора підлягає до задоволення з огляду на таке.

За змістом п.п. 2, 3 ч.1 ст. 367 КПК України 1960р. невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам справи та істотне порушення кримінально-процесуального закону є підставами для скасування судового рішення при розгляді справи судом апеляційної інстанції.

Відповідно до п.п.1, 4 ч.1 ст. 369 КПК України 1960р. судове рішення вважається таким, що не відповідає фактичним обставинам справи, якщо висновки суду не підтверджуються доказами та коли висновки суду, викладені у судовому рішенні, містять істотні суперечності.

Колегією суддів встановлено, що постанова Києво-Святошинського районного суду від 20.12.2016 року щодо ОСОБА_4 та ОСОБА_5 містить істотні суперечності в частині підстав та порядку повернення прокурору цієї справи.

За змістом резолютивної частини постанови кримінальна справа за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні злочинів, передбачених ч.4 ст.368, ч.1 ст. 364, ч.1 ст. 366 КК України та ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст.368 КК України повернута прокурору на додаткове розслідування. В той же час у мотивувальній частині постанови судом зроблені висновки про невідповідність обвинувального висновку вимогам ст. 223 КПК України 1960р. Між тим, поза увагою суду першої інстанції залишилось те, що повернення справи на додаткове розслідування та повернення справи прокурору у випадку невідповідності обвинувального висновку вимогам закону є різними процесуальними діями, урегульованими різними нормами закону (ст. 246 повернення справи на додаткове розслідування, ст. 249-1 повернення справи прокурору), які мають різні процесуальні наслідки внаслідок того обєму процесуальних дій, які необхідно виконати уповноваженим субєктам. При цьому, як вбачається із змісту ст. 249-1 КПК України 1960р., при поверненні справи прокурору з підстав, передбачених даною статтею, не передбачається проведення будь-яких слідчих дій, на відміну від повернення справи на додаткове розслідування. Пославшись у постанові від 20.12.2016 року на дві зазначені вище підстави для повернення кримінальної справи, суд першої інстанції допустив суперечності у цій постанові, що вказує на невідповідність її висновків фактичним обставинам справи.

Не є, на думку колегії суддів, обґрунтованою постанова Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20.12.2016 року і в частині мотивів повернення справи на додаткове розслідування.

За змістом ч.1 ст. 246 КПК України 1960 року, зі стадії попереднього розгляду кримінальна справа може бути повернута на додаткове розслідування, в тому числі і за ініціативи суду, у випадку наявності таких порушень вимог КПК України, без усунення яких справа не може бути призначена до судового розгляду. Такими порушеннями вимог КПК України 1960 року суд першої інстанції визнав порушення права підсудних на захист, що проявилось у предявленні їм неконкретного обвинувачення. Однак із таким висновком суду погодитись не можливо, оскільки він зроблений на підставі неправильного застосування норм матеріального права та застосування норм процесуального права із істотними порушеннями. Так, предявлене обом підсудним обвинувачення є чітким та конкретним, у ньому відображені усі складові елементи інкримінованих підсудним складів злочинів, визначені усі дії, які здійснили підсудні у ході скоєння злочинів, їхнім діям дана відповідна кримінально-правова кваліфікація. Ті обставини, на які вказав суд у постанові, не є обовязковими ознаками як обєктивної, так і субєктивної сторони злочинів, поставлених обом підсудним у вину, їх відсутність не може вплинути на процес доказування та вирішення питання про винність чи невинність обвинувачених. Колегія суддів вважає, що деякі обставини, на які послався суд першої інстанції, як на невстановлені у ході досудового розслідування чи не зазначені у обвинувальному висновку фактично знайшли свої відображення у обвинувальному висновку. Так, не ґрунтуються на матеріалах справи посилання суду першої інстанції на не встановлення того, яким чином вимагався хабар, способу отримання ОСОБА_4 частини хабара, наявність попередньої домовленості на вчинення злочину між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 Окрім того, суд у постанові вказав про наявність певних порушень без розкриття змісту цих порушень та без обґрунтування своїх висновків. Так, посилання суду на відсутність обставин, які є обовязковими кваліфікуючими ознаками злочину, передбаченого ч.4 ст. 368 КК України, формулювання в обвинуваченні за ч.1 ст.364 та ч.1 ст.366 КК України, які порушують реалізацію ОСОБА_4 його права на захист та не зазначення того, в інтересах кого діяв ОСОБА_4, є не конкретними і належним чином не мотивованими.

Колегія судів звертає увагу на те, що розгляд цієї кримінальної справи проводиться протягом тривалого періоду часу, в даній справі було ухвалено декілька вироків, справа неодноразово була предметом розгляду у суді апеляційної інстанції, переглядалась судом касаційної інстанції. Протягом зазначеного часу та розгляду справи в судах різних інстанції підсудні не вказували на неконкретність предявленого їм обвинувачення. Такої неконкретності не було встановлено і судами апеляційної та касаційної інстанцій. Наведене у своїй сукупності вказує на необґрунтованість та невідповідність вимогам закону висновків суду першої інстанції про неконкретність предявленого підсудним обвинувачення.

При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що при встановленні у ході судового слідства певних обставин, прокурор у порядку ст. 277 КПК України 1960р. не позбавлений права уточнити предявлене обвинувачення.

Окрім того, колегія суддів звертає увагу на те, що сам факт проведення у цій справі 20.12.2016 року попереднього розгляду є порушенням вимог кримінально-процесуального закону. Так, відповідно до положень ч.1 ст. 237 КПК України 1960р. попередній розгляд проводиться у справах, які надійшли від прокурора, тобто, у справах, направлених прокурором до суду в порядку ст. 232 КПК України 1960р. Саме у таких справах суд під час попереднього розгляду зясовує питання, передбачені п.п. 1-5 ч.1 ст. 237 КПК України, приймає одне з рішень, передбачених ст. 244 КПК України, в тому числі, і про повернення справи прокурору на додаткове розслідування із підстав, передбачених ст. 246 КПК України. Поза увагою суду першої інстанції залишилось те, що зазначена справа надійшла до Києво-Святошинського районного суду не від прокурора в порядку ст. 232 КПК 1960р., а з суду касаційної інстанції. Проведення попереднього розгляду у справах, які надійшли на новий судовий розгляд із судів апеляційної та касаційної інстанції нормами КПК України 1960р. не передбачалось. Наведене вказує на те, що рішення про повернення цієї справи на додаткове розслідування було прийняте на неіснуючій стадії кримінального процесу, що є істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону, вказує на незаконність прийнятого рішення та є підставою для скасування прийнятого судового рішення.

За наявності зазначених істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону та невідповідності висновків суду, викладених у постанові, фактичним обставинам справи, постанова Києво-Святошинського районного суду від 20.12.2016 року щодо ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не може визнаватись законною та обґрунтованою, а тому вона підлягає скасуванню із направленням справи на новий судовий розгляд, а саме розгляд, передбачений главами 24-28 КПК України 1960р. У ході нового судового розгляду необхідно врахувати наведене, дослідити зібрані у справі докази, встановленим обставинам дати належну юридичну оцінку та ухвалити у справі законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись ст.ст. 365, 366 КПК України 1960 року, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляцію прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції задовольнити.

Постанову Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 грудня 2016 рокущодо ОСОБА_4 та ОСОБА_5 скасувати.

Справу направити на новий судовий розгляд в той же суд в іншому складі суду.

Головуючий

Судді