Ухвала суду № 65743783, 04.04.2017, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 квітня 2017 р. Справа № 815/6459/16

Категорія: 8.3.13 Головуючий в 1 інстанції: Вовченко О. А.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі:

головуючого - Ступакової І.Г.

суддів - Бітова А.І.

- Милосердного М.М.

при секретарі - Татарин Б.Т.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2017 року по справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И Л А :

Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернулась до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0006651303 від 17 травня 2016 року, яким визначено суму податкового зобов'язання з плати за землю у розмірі 74 188, 44 грн.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2017 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

В апеляційній скарзі фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 ставиться питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 є власником об'єктів нерухомості в місті Одеса, а саме квартири АДРЕСА_5, загальною площею 48,9 кв.м., та підсобних приміщень корисна загальна площа 58,4 кв.м., що підтверджено договором дарування від 30 жовтня 2001 року; нежилого приміщення на Соборній площі 1, загальною площею 58,6 кв.м., що підтверджено договором купівлі-продажу від 20 вересня 2005 року; квартири АДРЕСА_1 загальною площею 44, 2 кв.м., що підтверджено договором купівлі-продажу від 04 серпня 2008 року; нежитлового приміщення першого поверху по АДРЕСА_6 загальною площею 164 кв.м., що підтверджено договором купівлі-продажу від 14 грудня 2000 року.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 23 січня 2017 року ОСОБА_3 є власником: нежилого приміщення, перший поверх загальною площею 164,0 кв.м., за адресою: АДРЕСА_6, (реєстраційний номер майна 11813351); квартири загальною площею 58,4 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2, (реєстраційний номер майна 11813178); нежилого приміщення, загальною площею 58,6 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер майна 11813799).

11 грудня 2008 року ОСОБА_3 подала до ДПІ у Приморському районі заяву в якій просила поставити її на облік, як платника земельного податку за адресами: АДРЕСА_2, АДРЕСА_6, АДРЕСА_3.

Рішенням Одеської міської ради від 28 грудня 2010 року №41-VI «Про затвердження технічної документації з нормативно грошової оцінки земель міста Одеси», затверджено технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель міста Одеси. Рішенням від 20 вересня 2011 року №1268-VI «Про внесення змін до рішення Одеської міської ради від 28 жовтня 2010 року №41-VI «Про затвердження технічної документації з нормативно грошової оцінки земель міста Одеси» внесено зміни до рішення Одеської міської ради від 28 жовтня 2010 року №41-VI «Про затвердження технічної документації з нормативно грошової оцінки земель міста Одеси».

Згідно довідки №7299 від 24 червня 2011 року про нормативну грошову оцінку 1 кв.м. земельної ділянки за адресою АДРЕСА_2 землекористувач - ОСОБА_3, нормативна грошова оцінка 1 кв.м. земельної ділянки становить 4 513, 16 грн. Відповідно до довідки №7295 від 24 червня 2011 року про нормативну грошову оцінку 1 кв.м. земельної ділянки за адресою м. Одеса, АДРЕСА_6, землекористувач - ОСОБА_3, нормативна грошова оцінка 1 кв.м. земельної ділянки становить 4 484, 96 грн. Відповідно до грошової оцінки земель різного функціонального призначення у розрізі економіко-планувальних зон, нормативна грошова оцінка 1 кв.м. економіко планувальної зони №28 визначена в розмірі 2 672, 02. Вказана нормативна грошова оцінка 1 кв.м., в розмірі 2 672, 02 розрахована ДПІ до земельної ділянки за адресою об'єкту: АДРЕСА_1, землекористувач - ОСОБА_3

ОСОБА_3 сплачувала земельний податок до 31 жовтня 2015 року, що підтверджено роздруківкою ДПІ у Приморському районі з обліку платежів по земельному податку позивачки.

17 травня 2016 року ДПІ у Приморському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області згідно п.п.54.3.3 п.54.3 ст. 54 Податкового кодексу України та відповідно до п.286.5 ст. 286 Податкового кодексу України прийнято відносно ОСОБА_3 податкове повідомлення-рішення №0006651303, де визначено податкове зобов'язання за платежем - земельний податок з фізичних осіб за 2016 рік в розмірі 74 188, 44 грн.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що спрощена система оподаткування не звільняє суб'єкта господарювання від виконання податкових зобов'язань зі сплати податків, встановлених у п.297.1 ст. 297 Податкового кодексу України, а запроваджує умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою, у зв'язку з чим прийняте податкове повідомлення-рішення №0006651303 від 17 травня 2016 року, яким визначено суму податкового зобов'язання з плати за землю у розмірі 74 188, 44 грн. є правомірним.

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст. 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Відповідно до п.п.14.1.72 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.

Згідно п.269.1 ст. 269 Податкового кодексу України платниками податку (плати за землю) є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), та землекористувачі.

Статтею 270 Податкового кодексу України передбачено, що об'єктами оподаткування земельним податком є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності.

При цьому, положеннями п.271.1 ст. 271 Податкового кодексу України визначено, що базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Пунктом 286.1 ст. 286 Податкового кодексу України визначено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 287.1 ст. 287 Податкового кодексу України передбачено, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Відповідно до п.287.6 ст. 287 Податкового кодексу України при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.

У відповідності до п.287.8 ст. 287 Податкового кодексу України власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Відповідно до абз.1 п.286.5 ст. 286 Податкового кодексу України нарахування фізичним особам сум податку проводиться органами державної податкової служби, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному ст. 58 цього Кодексу.

З наведеного слідує, що для цілей оподаткування земельним податком особа повинна мати статус землевласника/землекористувача, набутого в порядку, встановленому Земельним кодексом України.

Згідно ч.1, ч.2 ст. 120 Земельного кодексу України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Згідно приписів ст. 125, ст. 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яка оформляється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Аналогічні правила переходу права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, регламентовані у ст. 377 Цивільного кодексу України.

За результатами аналізу наведених вище правових норм, колегія суддів приходить до висновку, що фізична особа-власник нежилого приміщення (його частини) є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Як встановлено судом першої інстанції, згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 23 січня 2017 року ОСОБА_3 є власником: нежилого приміщення, перший поверх загальною площею 164,0 кв.м., за адресою: АДРЕСА_6, (реєстраційний номер майна 11813351); квартири загальною площею 58,4 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2, (реєстраційний номер майна 11813178); нежилого приміщення, загальною площею 58,6 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер майна 11813799) (а.с.60-74).

Згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців з 04 листопада 2005 року ОСОБА_3 зареєстрована фізичною особою-підприємцем, з 07 листопада 2005 року перебуває на обліку в ДПІ у Приморському районі як платник єдиного внеску та здійснює діяльність за КВЕД 68.20 - надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (а.с. 13).

Як вбачається з матеріалів справи, 21 листопада 2014 року між ФОП ОСОБА_3 (орендодавець) та ОСОБА_4 (орендар) укладено договір оренди приміщення №01/21-11, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування (оренду) нерухоме майно: житлове приміщення загальною площею 58,4 кв.м., за адресою АДРЕСА_2 в термін з 21 листопада 2014 року до 21 листопада 2015 року (а.с.46-47, а.с.95-96).

03 травня 2016 року між ОСОБА_3 (орендодавець) та ФОП ОСОБА_5 (орендар) укладено договір оренди (найму) приміщення №03-05/16, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове платне користування нежилі приміщення загальною площею 44,2 кв.м., за адресою АДРЕСА_4, в термін до 30 квітня 2017 року (а.с.49-51, а.с. 101-103).

24 листопада 2015 року між ФОП ОСОБА_3 (орендодавець) та ОСОБА_6 (орендар) укладено договір оренди нежилого приміщення, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове платне володіння і користування (оренду) житлове приміщення загальною площею 58,4 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2, в термін до 23 жовтня 2018 року (а.с. 98-100).

23 грудня 2015 року між ФОП ОСОБА_3 (орендодавець) та ТОВ «МАС ІНККОРПОРЕЙШЕН» (орендар) укладено договір оренди нежилого приміщення, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове платне володіння і користування (оренду) нежитлове приміщення першого поверху загальною площею 164 кв.м., за адресою м. Одеса, АДРЕСА_6 - фасад, в термін до 31 грудня 2017 року (а.с. 104-106).

Таким чином, оскільки позивач є власником вказаного нерухомого майна, незважаючи на те, що остання не зареєструвала право власності чи користування земельною ділянкою під належними їй на праві власності приміщеннями, виходячи із принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у п.5.2 ст. 5 Податкового кодексу України, обов'язок зі сплати земельного податку виник у позивачки з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Аналогічна позиція підтримується Верховним Судом України у постановах від 07 липня 2015 року (справа №21-775а15) та від 02 грудня 2015 року (справа №826/3130/15).

Відповідно до абз.2 ч.1 ст. 244-2 КАС України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Також, Верховний Суд України у своїй постанові від 24 листопада 2015 року (справа №826/14703/13-а) зазначив, що системний аналіз наведених норм дає можливість визначити, хто саме є платником земельного податку, що є об'єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов'язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані.

Зокрема, в розумінні зазначених норм обов'язок зі сплати земельного податку для фізичної особи - власника чи користувача земельної ділянки залишається незмінним незалежно від реалізації цією особою певних наданих їй правомочностей, як-от набуття нею статусу суб'єкта господарювання, діяльність якого пов'язана з використанням земельної ділянки або без такого.

Відповідно до п.291.3 ст. 291 Податкового кодексу України юридична особа чи фізична особа-підприємець можуть самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим главою 1 розділу ХІV Податкового кодексу України та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.

Згідно п.291.2 ст. 291 Податкового кодексу України спрощена система оподаткування, обліку та звітності полягає в запровадженні особливого механізму справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених п.297.1 ст. 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

При цьому, п.269.2 ст. 269 Податкового кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, сплачують земельний податок в особливому порядку, передбаченому главою 1 розділу ХІV цього Кодексу (за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності).

Приписи пп.4 п.297.1 ст. 297 Податкового кодексу України визначають, що платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності і земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються ними для провадження господарської діяльності.

Згідно висновків Верховного Суду України у постанові від 24 листопада 2015 року (справа №826/14703/13-а), у значенні наведених норм права спрощена система оподаткування не звільняє суб'єкта господарювання від виконання податкових зобов'язань зі сплати податків, встановлених у п.297.1 ст. 297 Податкового кодексу України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.

Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб'єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, коли окремо надається в найм будівля, її частина чи нежиле приміщення без земельної ділянки, на якій розміщена перелічена нерухомість, не встановлена.

При цьому, колегія суддів акцентує увагу на тому, що позивачка сплачувала земельний податок до 31 жовтня 2015 року, що підтверджується роздруківкою ДПІ у Приморському районі з обліку платежів по земельному податку позивачки (а.с.76-77).

Колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на те, що рішення Одеської міської ради №41-VI від 28 грудня 2010 року «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Одеси» та рішення Одеської міської ради №1268-VI від 20 вересня 2011 року «Про внесення змін до Одеської міської ради №41-VI від 28 грудня 2010 року «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Одеси» були скасовані постановою Приморського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2014 року по справі №522/11050/14-а, яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2016 року, оскільки сума податкового зобов'язання із земельного податку з фізичних осіб, яка була визначена податковим повідомлення-рішенням №0006651303 від 17 травня 2016 року була розрахована податковим органом за податковий період 2016 року в якому рішення Одеської міської ради №41-VI від 28 грудня 2010 року «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Одеси» було чинним.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про правомірність податкового повідомлення-рішення №0006651303 від 17 травня 2016 року, яким визначено суму податкового зобов'язання з плати за землю у розмірі 74 188, 44 грн. та наявність у податкового органу правових підстав для нарахування позивачці земельного податку з фізичних осіб, що було вірно встановлено судом першої інстанції.

Разом з цим, колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на те, що одночасно з правом найму нежитлових приміщень за договорами оренди нерухомого майна, орендарям надається у користування земельна ділянка, на якій вони розміщені, що відповідає меті господарської діялності, у зв'язку з чим у податкового органу відсутні підстави для нарахування позивачці спірного податку, оскільки надання в найм (оренду) нежилого приміщення не означає, що механічно (автоматично) разом з майном наймачу передається й обов'язок сплати податку за земельну ділянку, на якій воно розташоване.

Інші доводи апеляційної скарги колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вони повністю спростовуються матеріалами справи та обставинами, які повно та об'єктивно були встановлені судом першої інстанції при вирішенні справи.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, п.1 ч.1 ст. 205, ст. 206, ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 залишити без задоволення, постанову Одеського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2017 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Повний текст судового рішення виготовлений 04 квітня 2017 року.

Головуючий: І.Г. Ступакова

Судді: А.І. Бітов

М.М. Милосердний