Ухвала суду № 65743781, 30.03.2017, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 березня 2017 р.м. ОдесаСправа № 487/4997/16-а

Категорія: 11.5 Головуючий в 1 інстанції: Біцюк А.В. Одеський апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

Головуючого судді Єщенка О.В.

суддів Димерлія О.О.

ОСОБА_1

За участю: секретаря Брижкіної І.О.

представника позивача ОСОБА_2 (довіреність від 07.10.2015 року)

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області на постанову Заводського районного суду м. Миколаєва від 30 листопада 2016 року по справі за адміністративним позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області про визнання протиправною та скасування постанови,-

В С Т А Н О В И В:

Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області звернулось до суду першої інстанції з позовом, в якому просило визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області від 28.09.2016 року ВП №51785635 про стягнення виконавчого збору у розмірі 2 040 грн.

В обґрунтування позову зазначено про неправомірність оскаржуваної постанови, оскільки вона стосується періодичних платежів, що виключає стягнення з Управління виконавчого збору у звязку із невиконанням в добровільному порядку рішення суду у строк, наданий державним виконавцем. Крім того, позивач зазначає, що виконавче провадження відкрито за виконавчим документом з виконання судового рішення, що не набрало законної сили, а отже у державного виконавця не було підстав для примусового виконання вказаного виконавчого документа. Зазначені обставини свідчать про порушення виконавцем положень Закону щодо прийняття виконавчого документу до виконання, відтак, про неправомірність прийняття рішень у виконавчому провадженні, зокрема, оскаржуваної за цим позовом постанови.

Постановою Заводського районного суду м. Миколаєва від 30 листопада 2016 року адміністративний позов задоволено у повному обсязі. Суд визнав протиправною та скасував постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області від 28 вересня 2016 року ВП №51785635 про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду у Миколаївській області виконавчого збору у розмірі 2040 грн.

В апеляційній скарзі Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне зясування обставин справи, просить скасувати судове рішення та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 29.07.2016 року ВП №51785635 з примусового виконання виконавчого листа №487/3095/16-а, виданого 20.07.2016 року Заводським районним судом м. Миколаєва, про зобовязання Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області здійснити ОСОБА_3 перерахунок та виплату заборгованості пенсії відповідно до наказу Міністра України від 27.01.2016 року №44, починаючи з 01.01.2016 року.

Згідно вказаного виконавчого листа відповідне судове рішення набрало законної сили 12.07.2016 року.

Також, у постанові про відкриття виконавчого провадження державний виконавець встановив для боржника строк для самостійного виконання рішення до 05.08.2016 року із наданням документального підтвердження.

У звязку із не виконанням судового рішення у встановлений строк та не наданням документального підтвердження щодо виконання рішення державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області прийнято постанову від 28.09.2016 року ВП №51785635 про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області виконавчого збору у розмірі 2 040 грн.

Не погоджуючись із прийняттям вказаної постанови, посилаючись на її необґрунтованість і безпідставність, Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області звернулось до суду із цим позовом, в якому ставиться питання про скасування рішення субєкта владних повноважень.

Вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що, оскільки виконавче провадження відкрито за судовим рішенням, яке не набрало законної сили та в подальшому скасоване судом апеляційної інстанції, а вказані обставини виключають обовязок боржника виконати виконавчий документ, підстави для стягнення з Управління виконавчого збору є необґрунтованими, а отже оскаржувана постанова за цим позовом підлягає скасуванню.

Колегія суддів висновки суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову вважає правильними, з огляду на наступне.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року №606-XIV (який діяв на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до ст. 1 Закону України від 21.04.1999 року №606-XIV (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 25 Закону України від 21.04.1999 року №606-XIV (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

За правилами ч. 1 ст. 28 Закону України від 21.04.1999 року №606-XIV (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) у разі невиконання боржником рішення, за яким боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця стягується виконавчий збір в розмірі шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі ста двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи.

Виключення містить ч. 2 цієї статті, яка визначає, що виконавчий збір не стягується за виконавчими документами, зокрема, про стягнення періодичних платежів.

Таким чином, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження, складає сукупність дій, спрямованих на виконання рішень судів у строки, визначені Законом.

Не виконання у встановлений державним виконавцем строк судового рішення є наслідком стягнення з боржника виконавчого збору.

Разом з цим, стягненню виконавчого збору з боржника у разі не виконання судового рішення в добровільному порядку передує відкриття державним виконавцем виконавчого провадження за виконавчим документом із вчиненням виконавцем дій з перевірки вказаного документа на предмет його відповідності вимогам Закону.

Так, відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 18 Закону України від 21.04.1999 року №606-XIV (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) у виконавчому документі зазначається дата набрання законної (юридичної) сили рішенням.

Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 26 Закону України від 21.04.1999 року №606-XIV (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі якщо рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної (юридичної) сили, крім випадків, коли воно у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання.

Аналіз наведених норм показав, що виконавчі дії провадяться на підставі виконавчого документа, зокрема, який містить відомості про набрання законної сили рішення, на підставі якого видано виконавчий лист, та у разі, якщо таке рішення фактично набрало законної сили.

Судом першої інстанції вірно враховано, що відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 254 КАС України постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Так, постановою Заводського районного суду м. Одеси від 30 червня 2016 року в адміністративній справі №487/3095/16-а зобовязано Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області здійснити ОСОБА_3 перерахунок та виплату заборгованості пенсії відповідно до наказу Міністра оборони України від 27.01.2016 року №44 (з наступними змінами), починаючи з 01.01.2016 року.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 3 листопада 2016 року постанову Заводського районного суду м. Одеси від 30 червня 2016 року в адміністративній справі №487/3095/16-а скасовано, ухвалено у справі нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про зобовязання вчинити певні дії відмовлено.

Зазначені обставини свідчать про те, що виконавчі дії з виконання виконавчого листа №487/3095/16-а проведені державним виконавцем на підставі виконавчого документа, виданого щодо виконання рішення, яке на той момент фактично не набрало законної сили.

При цьому, колегія суддів враховує ту обставину, що вказане судове рішення у встановленому законом порядку не допущено до негайного виконання.

Разом з цим, колегія суддів зазначає, що виконавче провадження, в межах якого прийнято оскаржувану постанову, відкрито за виконавчим документом про нарахування та виплату Управлінням сум пенсії та стосується стягнення з боржника періодичного платежу.

Отже, враховуючи норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів вважає, що ці обставини свідчать про те, що виконавче провадження відкрито за обставин, які виключають вчинення виконавчих дій з виконання виконавчого документа, а у державного виконавця не було підстав для застосування до Управління наслідків, визначених ч. 1 ст. 28 Закону та винесення постанови про стягнення з останнього виконавчого збору з огляду на те, що предметом примусового стягнення за даним виконавчим листом були саме платежі, які мають статус періодичних.

Беручи до уваги викладене, колегія суддів вважає, що при розгляді справи судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, вірно встановлено фактичні обставини справи.

За таких обставин підстав для скасування постанови суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст. 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст.ст. 206, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області залишити без задоволення.

Постанову Заводського районного суду м. Миколаєва від 30 листопада 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня виготовлення повного тексту.

Повний текст ухвали складено та підписано 05.04.2017 року.

Головуючий-суддя: О.В. Єщенко

Судді: О.О. Димерлій

ОСОБА_1