Ухвала суду № 65742794, 29.03.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"29" березня 2017 р. м. Київ К/800/43455/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Суддів Рецебуринського Ю.Й.(судді-доповідача),

Стародуба О.П.,

Штульман І.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_3 до Вінницької районної ради Вінницької області (далі - Вінницька районна рада) про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,

за касаційною скаргою Вінницької районної ради Вінницької області на постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 11 червня 2015 року та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2015 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Вінницької районної ради про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 11 червня 2015 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано розпорядження голови Вінницької районної ради № 58-рк від 26листопада 2014 року; зобов'язано поновити ОСОБА_3 на посаді з 26 листопада 2014 року, нарахувати та виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі середньомісячного заробітку за період з 26 листопада 2014 року по день фактичного поновлення на роботі із утриманням обов'язкових податків та зборів та 5000 моральної шкоди.

Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2015 року скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове рішення, яким визнано протиправним і скасовано розпорядження голови Вінницької районної ради № 58-рк від 26 листопада 2014 року, поновлено ОСОБА_3 на посаді з 26 листопада 2014 року; стягнуто з Вінницької районної ради 46497 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу, 5000 грн. моральної шкоди та 5000 грн. на правову допомогу.

В касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить скасувати ухвалені ними судові рішення і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Справа розглядається в порядку письмового провадження за наявними матеріалами, оскільки особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явились, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду.

З'ясувавши обставини справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права згідно статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення касаційної скарги з огляду на наступне.

Судами встановлено, що розпорядженням Вінницької районної ради № 58-рк від 26 листопада 2014 року на підставі ч. 1 ст. 40 КЗпП України (у зв'язку із скороченням штату) ОСОБА_3 була звільнена з посади керуючої справами виконавчого апарату Вінницької районної ради з 26 листопада 2014 року.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суди виходили з того, що позивача неправомірно було звільнено із займаної посади, оскільки порушено порядок звільнення з посади. У зв'язку з цим суд першої інстанції зобов'язав відповідача поновити позивача на посаді і нарахувати та виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу без зазначення конкретної суми, яка підлягає стягненню, та стягнув на користь позивача моральну шкоду.

Суд апеляційної інстанції, скасувавши постанову суду першої інстанції, скасував спірне розпорядження, поновив позивача та посаді, вирахував конкретну суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка підлягає стягненню на користь позивача, моральну шкоду та витрати на правову допомогу.

Судова колегія частково погоджується з такими висновками і зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в абзаці 2 пункту 32 постанови від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав в цей час.

Відповідно до абзацу 5 пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції при розрахунку суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка підлягає стягненню на користь позивача, не взяв до уваги те, що позивач перебувала в центрі зайнятості та отримувала допомогу по безробіттю, та те, що ОСОБА_3 була виплачена вихідна допомога, а також не зазначив необхідність утримання податку на доходи фізичних осіб та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, тому в цій частині рішення апеляційного суду підлягає скасуванню, а справа направленню на новий апеляційний розгляд.

Згідно зі статтею 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Також, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду в частині стягнення на користь позивача моральної шкоди та витрат на правову допомогу.

Керуючись статтями 222, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Вінницької районної ради Вінницької області задовольнити частково.

Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2015 року скасувати, а справу в частині розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута у порядку і з підстав, передбачених статтями 235-237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді Ю.Й. Рецебуринський

О.П. Стародуб

І.В. Штульман