Ухвала суду № 65742768, 23.03.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 березня 2017 року м. Київ К/800/27225/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого: Гончар Л.Я.,

Суддів: Голяшкіна О.В., Донця О.Є.,

провівши попередній розгляд справи за касаційною скаргою Державної казначейської служби України на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2015 року на ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, за участю Прокурора Червонозаводського району м. Харкова, про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И Л А :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України, в якому, після уточнення позовних вимог, просив суд визнати бездіяльність Державної казначейської служби України щодо невиконання ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.02.2014 року у справі № 626/11202/13-а та виконавчого листа № 626/11202/13-а від 12.02.2014 року неправомірними; зобов'язати Державну казначейську службу України виконати ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.02.2014 року у справі № 626/11202/13-а та виданий на її підставі виконавчий лист № 626/11202/13-а від 12.02.2014 року першочергово шляхом перерахування недотриманої суми щорічної допомоги за 2011 рік згідно ст.13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у сумі 5212,00 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 02.04.2015 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України (м. Київ, вул. Бастіонна 6, код ЄДРПОУ 37567646) щодо невиконання ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.02.2014 року у справі № 626/11202/13-а та виконавчого листа № 626/11202/13-а від 12.02.2014 року; зобов'язано Державну казначейську службу України виконати ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.02.2014 року у справі № 626/11202/13-а та виконавчий лист № 626/11202/13-а від 12.02.2014 шляхом перерахування недотриманої суми щорічної допомоги за 2011 рік, у строк визначений Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" у сумі 5212,00 грн.; в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

У поданій касаційній скарзі Державна казначейська служба України, із посиланням на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що постановою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 17.10.2011 року по справі №2а-2450/11, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.03.2012 року, визнано протиправною бездіяльність Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Червонозаводського району м. Харкова та зобов'язано Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Червонозаводського району м. Харкова перерахувати та виплатити ОСОБА_1 за 2011 рік разову допомогу згідно статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, встановленому відповідно до статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з урахуванням коштів виплачених у 2011 році.

9.11.2011 року Червонозаводським районним судом м. Харкова ОСОБА_1 видано виконавчий лист по справі № 2а-2450/11/2035.

В подальшому, ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.02.2014 року задоволено апеляційні скарги прокурора Червонозаводського району м. Харкова та ОСОБА_1: скасовано ухвалу Червонозаводського районного суду м. Харкова від 24.12.2013 року по справі № 646/11202/13-а та прийнято нову, якою заяву прокурора Червонозаводського району м. Харкова про зміну способу і порядку виконання постанови Червонозаводського районного суду м. Харкова від 17.10.2011 року по справі № 2а-2450/11 задоволено - змінено спосіб і порядок її виконання шляхом стягнення з Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Червонозаводського району м. Харкова на користь ОСОБА_1 5212,00 грн.

14.02.2015 року Харківським апеляційним адміністративним судом на підставі ухвали суду від 12.02.2014 року було видано виконавчий лист №646/11202/13-а, який направлено до управління Держаної казначейської служби України у Червонозаводському районі м. Харкова.

Листом № 02-08/968 від 16.06.2014 року управління Держаної казначейської служби України у Червонозаводському районі м. Харкова повідомило позивача про направлення документів до Головного управління Державної казначейської служби України у Харківській області.

Листом № 16-18/469-7441 від 24.06.2014 року Головне управління Державної казначейської служби України у Харківській області повідомило позивача про направлення до Державної казначейської служби України виконавчого листа виданого Харківським апеляційним адміністративним судом від 12.02.2014 року по справі № 646/11202/13-а разом із додатковими документами для виконання.

15.08.2014 року позивач звернувся до Начальника Державної казначейської служби України із заявою щодо виконання виконавчого листа по справі № 646/11202/13-а.

19.09.2014 року листом № 5-13/6071-21027 відповідач повідомив ОСОБА_1 про те, що на виконанні у Державній казначейській службі України знаходиться понад 22800 виконавчих документів, у яких відсутні підстави щодо їх невиконання, на суму більше 488 млн. грн., що надійшли та зареєстровані раніше виконавчого листа, виданого 17.02.2014 року Харківським апеляційним адміністративним судом по справі № 626/11202/13-а. Зазначено, що після виконання виконавчих документів, що надійшли раніше зазначеного виконавчого листа Державна казначейська служба України здійснить заходи щодо перерахування коштів на користь позивача.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновку, що відсутність бюджетних коштів та/або встановлення конкретних розмірів виплати коштів передбачених Законом України "Про Державний бюджет України" не може бути підставою для невиконання судового рішення, яке набрало законної сили. Крім того, бездіяльність Державної казначейської служби щодо невиконання протягом тривалого часу судового рішення є протиправною.

Колегія суддів, виходячи з меж касаційного перегляду, встановлених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, погоджується із висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Частиною 2 статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

З 01 січня 2013 року набрав чинності Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05 червня 2012 року який встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження», та особливості їх виконання.

За приписами частини 1 статті 2 Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).

Відповідно до частини 1 статті 3 Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється Державною казначейською службою України в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення визначено Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або бюджетних установ, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року № 845 (далі - Порядок № 845).

Згідно з абзацом 2 пункту 2 Порядку № 845 безспірним списанням є операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання рішень про стягнення коштів Казначейством та його територіальними органами без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 845 рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Підпунктом 2 пункту 5 Порядку № 845 визначено, що органи Казначейства вживають заходів до виконання виконавчих документів протягом установленого строку.

Судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок.

Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.

З огляду на викладені норми чинного законодавства, у спірних правовідносинах саме на Державне казначейство України та його територіальні органи покладено обов'язок виконувати рішення суду про стягнення коштів з державного чи місцевого бюджету шляхом їх безспірного списання.

Стосовно доводів касаційної скарги з приводу того, що Державне казначейство України відповідно до наданих повноважень здійснює виконання рішень виключно у межах передбаченої законом про Державний бюджет України на відповідний рік суми та у порядку черговості надходження виконавчих документів, колегія суддів зазначає наступне.

Так, у рішенні від 19 березня 1997 року у справі "Горнсбі проти Греції", Європейський суд з прав людини зазначив, що, право на судовий захист було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.

Крім того, відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено пунктом 1 статті 1 Першого протоколу. Необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування.

Також, у рішенні від 20 липня 2004 року у справі "Шмалько проти України", Європейський суд з прав людини зазначив, що, Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою.

Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі "Сокур проти України").

Відповідно до правової позиції Європейського суду у справі «Кечко проти України» (рішення від 08 листопада 2005 року), в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань.

Що стосується доводів касаційної скарги з приводу того, що зобов'язавши відповідача здійснити відповідні дії, суд втрутився в дискреційні повноваження органу виконавчої влади, колегія суддів вважає необхідним зазначити наступне.

Під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючий рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з ч.1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. При цьому, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, суд не втручається у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Разом з тим, у своєму рішенні від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Враховуючи зазначене, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, обрав правильний спосіб захисту порушеного права позивача, зобов'язавши відповідача виконати ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.02.2014 року та виконавчий лист № 646/11202/13-а.

Інші доводи касаційної скарги також не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Враховуючи викладене, суди першої та апеляційної інстанції дійшли обґрунтовано висновку про часткове задоволення позовних вимог. Суди повно та всебічно встановили обставини справи, дали їм належну юридичну оцінку, правильно застосували норми матеріального та процесуального права, тому підстави для скасування або зміни судових рішень відсутні.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 220-1, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної казначейської служби України відхилити, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2015 року на ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута в порядку статей 235-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: