Ухвала суду № 65741625, 30.03.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 823/2041/16 оловуючий у 1-й інстанції: Каліновська А.В. Суддя-доповідач: Костюк Л.О.

У Х В А Л А

Іменем України

30 березня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Костюк Л.О.;

суддів: Бужак Н.П., Твердохліб В.А.;

за участю секретаря: Драч М.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду (без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу) апеляційні скарги ОСОБА_3 та Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області на постанову Черкаського кружного адміністративного суду від 08 лютого 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області про стягнення середньомісячного заробітку за час затримки в розрахунку,-

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2016 року, ОСОБА_3 звернувся до Черкаського кружного адміністративного суду з позовом до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області з вищезазначеним адміністративним позовом, в якому просить стягнути з управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області на користь ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) середній заробіток за весь час затримки виплати частини одноразової грошової допомоги з 06 листопада 2015 по день фактичного розрахунку.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що при звільненні позивача 06.11.2015 з органів МВС у запас через скорочення штатів з позивачем, всупереч чинному законодавству, відповідачем не проведений повний розрахунок щодо одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, що підтверджується постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2016 по справі №823/64/16. Вказана одноразова грошова допомога станом на час розгляду справи позивачу не виплачена, що на думку позивача має наслідок для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, як це передбачено статтею 117 Кодексу законів про працю України. Враховуючи вищевикладене позивач в судовому засіданні адміністративний позов підтримав в повному обсязі та просив його задовольнити з підстав, зазначених вище.

Постановою Черкаського кружного адміністративного суду від 08 лютого 2017року позов задоволено частково.

Стягнено з Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області на користь ОСОБА_3 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.11.2015 по 08.02.2017 в сумі 17 641 (сімнадцять тисяч шістсот сорок одна) грн. 65 коп.

В решті позовних вимог - відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, позивач та відповідач подали апеляційні скарги, в яких просять скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно ч.6 ст.12 КАС України, під час судового розгляду справи в судовому засіданні забезпечується повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, крім випадків неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи у разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження).

Особи, які беруть участь у справі, належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, однак в судове засідання не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні не обов'язкова, колегія суддів відповідно ч.4 ст.196 КАС України визнала можливим проводити розгляд апеляційної скарги за відсутності сторін та їх представників.

Згідно ст.41 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю - доповідача, розглянувши доводи апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.

Згідно зі ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часкового задоволення позовних, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, що наказом УМВС України в Черкаській області від 06 листопада 2015 року № 311 о/с капітана міліції ОСОБА_3 звільнено з посади інспектора відділу організації служби, забезпечення масових заходів та діяльності спеціальних установ міліції УГБ УМВС до п. 64 «г» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (через скорочення штатів). Вислуга років на день звільнення складає: календарна 13 років 06 місяців 12 днів, пільгова 16 років 03 місяці 25 днів. Згідно п. 10 постанови КМ України від 17.07.1992 №393 виплатити вихідну допомогу при звільненні в розмірі 50 % місячного грошового утримання по вислузі - 13 років 06 місяців 12 днів.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2016 по справі №823/64/16 за позовом ОСОБА_3 до управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.04.2016 - адміністративний позов задоволено повністю: визнано бездіяльність управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області (ідентифікаційний код 08592537) щодо перерахунку ОСОБА_3 розміру одноразової грошової допомоги в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби протиправною; зобов'язано управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області (ідентифікаційний код 08592537) здійснити ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) перерахунок розміру одноразової грошової допомоги в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, виплативши доплату одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Надаючи правову оцінку матеріалам та обставинам справи, а також наданим додатковим поясненнм та запереченням сторін, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Щодо розрахунку та стягнення середнього заробітку, а також виплати одноразової грошової допомоги, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Так, відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю Українипри звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Статтею 117 вказаного Кодексу передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Колегія суддів звертає увагу на те, що враховуючи, що спір про стягнення одноразової грошової допомоги при звільненні вирішено на користь позивача (постанова Черкаського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2016 по справі №823/64/16), то позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08 лютого 1995 року затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (надалі - Порядок).

Пунктом 2 Порядку передбачено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Відповідно до пункту 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, проводяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у Постанові №13 від 24.12.1999 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Тому відповідач, як податковий агент згідно норм Податкового Кодексу України та як страхувальник згідно Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» зобов'язаний виплатити позивачеві суму середнього заробітку за весь час затримки у виплаті одноразової допомоги при звільненні, утримавши із нього при виплаті прибутковий податок з доходів фізичних осіб та єдиний страховий внесок.

Такі висновки узгоджуються з практикою Верховного Суду України, зокрема, викладеною в постановах від 21.01.2012 № 6-87цс11 та від 14.01.2014 № 21-395а13.

Як встановлено, грошове забезпечення позивача за останні два місяці роботи перед звільненням (06.11.2015) становило: у вересні 2015 року - 2 650 грн. 65 коп., у жовтні 2015 року - 3 800 грн. 03 коп., кількість відпрацьованих (робочих) днів за вересень-жовтень 2015 року - 44 дні.

З викладеного слідує, що середньоденна заробітна плата позивача становить 169 грн. 33 коп. (2 650 грн. 65 коп. (вересень 2015 року) + 3 800 грн. 03 коп. (жовтень 2015 року) / 44 (кількість відпрацьованих (робочих) днів) = 169 грн. 33 коп.), кількість робочих днів за час затримки (з 07.11.2015 по 08.02.2017) становить 311 днів, тому середній заробіток за весь час затримки розрахунку позивачу при звільненні за період з 07.11.2015 по 08.02.2017 становить в сумі 52 661 грн. 63 коп.

Разом з цим, як вбачається із постанови Черкаського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2016 по справі №823/64/16, загальна сума одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби позивача при звільненні повинна була становити 24 702 грн. 08 коп., не доплачено позивачу одноразової грошової допомоги у сумі 7 360 грн. 70 коп., однак враховуючи неістотність цієї суми відносно загального розміру одноразової грошової допомоги суд вважає за справедливе застосувати принцип співмірності та зменшити за таких обставин розмір відшкодування працівникові заробітку за час затримки розрахунку.

Так, загальна сума одноразової грошової допомоги позивача при звільненні повинна була становити 24 702 грн. 08 коп., заборгованість відповідача перед позивачем щодо невиплаченої одноразової грошової допомоги становить у сумі 7 360 грн. 70 коп., що становить 33,5% від загальна сума одноразової грошової допомоги та як встановлено судом, середній заробіток за весь час затримки розрахунку позивачу при звільненні за період з 07.11.2015 по 08.02.2017 становить в сумі 52 661 грн. 63 коп., однак враховуючи принцип справедливості та співмірності з відповідача підлягають стягненню кошти в сумі 17641 грн. 65 коп., тобто 33,5% від суми середнього заробітку за весь час затримки розрахунку (49 940 грн. 38 коп. х 33,5% = 17 641 грн. 65 коп.).

Вказана правова позиція повністю узгоджується з постановою Верховного Суду України від 27.04.2016 по справі №6-113цс16.

На підставі вище зазначеного колегія суддів приходить до висновку щодо стягнення з управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області на користь ОСОБА_3 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.11.2015 по 08.02.2017 в сумі 16 730 (шістнадцять тисяч сімсот тридцять) грн. 03 коп.

Щодо посилань позивача на ухвалу Вищого адміністративного суду від 02 листопада 2016 року у справі №К/800/9432/16, колегія суддів зазначає наступне.

Так, відповідно до зазначеного вище рішення позовні вимоги стосувались стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати одноразової грошової допомоги при звільненні по день фактичного розрахунку.

Проте, матеріалами даної адміністративної справи та враховуючи, що спір про стягнення одноразової грошової допомоги при звільненні вирішено на користь позивача (постанова Черкаського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2016 по справі №823/64/16)

У зв'язку з чим позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку.

На підставі зазначеного суд першої інстанції дійшов до правильного висновку та за справедливе застосував принцип співмірності та зменшив розмір відшкодування працівникові заробітку за час затримки розрахунку, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, в постановах від 21.01.2012 № 6-87цс1, від 14.01.2014 № 21-395а13, від 27.04.2016 №6-113цс16.

Щодо посилання представника відповідача на те, що Законом України «Про Національну поліцію» та Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» не містять положень щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати одноразової грошової допомоги та ними не визначено можливості застосування загального трудового законодавства до відносин, пов'язаних з виплатою середнього заробітку за час затримки виплати одноразового грошової допомоги , колегія суддів звертає увагу на наступне.

Так, норми Кодексу законів про працю України регулюють трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення міліцейських врегульовано Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей».

Зазначені правові норми є нормами спеціального законодавства і підлягають до застосування при визначенні структури, порядку та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів міліції та у випадку виникнення спорів з цього приводу.

Наведений висновок суду узгоджується і з положеннями, що містяться у пункті 2 частини другої Постанови Пленуму Верхового Суду України «Про практику застосування судами законодавства про працю» від 24.12.1999 № 13, якими визначено, що передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюється на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ, тощо).

Окрім вище зазначеного колегія суддів звертає увагу на те, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до пункту 3 Наказу Міністерства внутрішніх справ України від 31.12.2007 № 499 «Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ», грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Наведені норми законодавства дають підставу для висновку, що нерозповсюдження на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ норм Кодексу законів про працю України стосується тільки норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку - які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

За правилами статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати» № 95, ратифікованої Україною 30.06.1961, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Статтею 12 Конвенції установлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.

Враховуючи, що перебування особи на публічній службі є однією із форм реалізації закріпленого у статті 43 Конституції України права на працю (постанова Верховного Суду України від 06.11.2013 у справі № 21-389а13), а тому суд дійшов висновку про застосування до даних правовідносин норми Кодексу законів про працю України, які регламентують порядок стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, тобто норми ст. ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України.

Як вбачається з матеріалів справи повний фактичний розрахунок станом на час розгляду справи з позивачем не проведено, у зв'язку з чим суд першо інстанції прийшов до правильного висновку щодо наявності підстав для застосування положень статті 117 Кодексу законів про працю України лише за період з 07.11.2015 по 08.02.2017, тобто по день розгляду вказаної справи по суті.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції в повній мір досліджено обставини справи на підставі яких суд прийшов до правильного висновку щодо часткового задоволення адміністративного позову.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач по справі, як суб'єкт владних повноважень, не виконав покладений на нього обов'язок щодо доказування правомірності вчинених ним дій та прийняття оскаржуваного рішення.

Натомість, позивачем надано достатньо доказів в підтвердження обставин, якими обґрунтовує позовні вимоги.

Зі змісту ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 2, 12, 41, 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційні скарги ОСОБА_3 та Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області - залишити без задоволення, а постанову Черкаського кружного адміністративного суду від 08 лютого 2017 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені ст. 212 КАС України.

(Повний текст виготовлено - 04 квітня 2017 року).

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Костюк Л.О.

Судді: Бужак Н.П.

Твердохліб В.А.