Ухвала суду № 65737559, 30.03.2017, Апеляційний суд Тернопільської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 607/6060/16-цГоловуючий у 1-й інстанції Сливка Л.М. Провадження № 22-ц/789/263/17 Доповідач - Загорський О.О.Категорія - 19

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 березня 2017 р. Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі:

головуючого - Загорського О.О.

суддів - Фащевська Н. Є., Ходоровський М. В.,

секретар судового засідання - Панькевич Т.І. , Сович Н.А.

за участі - ОСОБА_1 та представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 січня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення індексу інфляції, пені, трьох відсотків річних за прострочення виконання зобов'язання та витрат на правову допомогу,

ВСТАНОВИЛА:

06.06.2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаним позовом. В обгрунтування позовних вимог зазначено, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 09.02.2015 року, яке набрало законної сили, стягнуто з ОСОБА_1 на його користь борг - 20000 грн., штраф - 20000 грн., та пеню 20000 грн. Відповідач рішення суду не виконує, борг не повертає, а тому просить стягнути індекс інфляції, три проценти річних та пеню за останні 12 місяців перед звернення до суду у розмірі 60000 гривень і понесені ним судові витрати по справі.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12.01.2017 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1на користь ОСОБА_2 три процентів річних - 1998,90 грн. за 1216 днів прострочки, індекс інфляції за період прострочення з січня 2013 року по квітень 2016 року - 17780 грн. та 20000 грн. пені за прострочення виконання зобов'язання за період з 03 червня 2015 року по 03 червня 2016 року.

В задоволенні решти вимог відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на невірне застосування норм матеріального права і порушення судом норм процесуального права.

Вказує, що судом безпідставно не застосовано строки позовної давності, про застосування яких заявлено стороною у спорі.

В судовому засіданні ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримав і навів доводи аналогічні викладеним в скарзі.

Заперечуючи наявність автомобілів вказав, що автомобілі ним продані за генеральним дорученням.

Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3, апеляційну скаргу заперечив і навів доводи аналогічні поданому ОСОБА_2 запереченню на апеляційну скаргу.

В підтвердження платоспроможності ОСОБА_1 просив долучити до матеріалів справи докази про наявність в ОСОБА_1 двох автомобілів.

Вказав, що не міг долучити вказані докази в суді першої інстанції, оскільки не міг раніше отримати такі докази і відповідь на його запит надійшла - 24.03.2017 року.

Заслухавши доповідь головуючого, пояснення, дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що станом на день подання позову до суду - 03.06.2016 року рішення суду не виконано, борг не повернуто та трирічний строк позовної давності за основною вимогою не сплив.

З таким висновком суду першої інстанції, колегія суддів погоджується оскільки він достатньо вмотивований і грунтується на матеріалах справи.

Судом встановлено, що 05.10.2012 року між сторонами було укладено договір купівлі-продажу майна. Відповідно до умов п. 3 Договору, сторони погодили термін сплати - 90 днів з дати підписання Договору (а.с. 3).

За умовами п. 8 Договору сторони погодили, що за прострочення платежу Покупець сплачує Продавцеві штраф - 100% від суми продажу та пеню - 3% від суми продажу за кожен прострочений день.

Відповідач умов договору не виконав і рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 09.02.2015 року задоволено позов ОСОБА_2 та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 борг - 20000 грн., штраф - 20000 грн. та 20000 грн. пені (а.с. 9-10).

На час звернення позивача з позовом 06.06.2016 року, ОСОБА_1 борг не повернув і рішення суду не виконав.

Згідно квитанції від 30 і 31 серпня 2016 року (а.с. 52-53), ОСОБА_1 виконав рішення суду в повному обсязі, що визнається сторонами по справі.

Згідно ч.1. ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Як слідує із змісту апеляційної скарги ОСОБА_1 посилається на те, що судом безпідставно не застосовано строки позовної давності, про застосування яких заявлено стороною у спорі.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для застосування строків позовної давності.

За загальним положенням про договір (частина перша статті 626 ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252 255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності повязується не стільки із строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

05.10.2012 року між сторонами було укладено договір купівлі-продажу майна і сторони погодили термін оплати договору до 04.01.2013 року.

Оскільки кошти по договору сплачені не були то позивач в 2015 році звернувся з позовом і рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 09.02.2015 року задоволено позов ОСОБА_2 та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 борг- 20000 грн., штраф - 20000 грн. та 20000 грн. пені (а.с. 9-10).

У зв'язку з невиконанням рішення суду від 09.02.2015 року - 03.03.2016 року, згідно поштового штампу на конверті, позивач подав позов до суду.

Оскільки моментом виникнення в позивача права на позов є ухвалення Тернопільським міськрайонним судом рішення 09.02.2015 року то колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про не пропущення позивачем загального строку позовної давності.

Згідно з ст.ст. 525, 526, 599, 611 ЦК України, змісту договору купівлі-продажу слід дійти висновку про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог продавця, яке не виконано покупцем (боржником), не припиняє правовідносини сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобовязання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України.

Вказана позиція колегії суддів апеляційного суду відповідає і правовим позиціям Верховного Суду України викладеним в постановах від 23 вересня 2015 року у справі за № 6-1206цс15 і від 25 травня 2016 року у справі № 6-157цс16.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо не порушення річного строку позовної давності у вимозі про стягнення пені з наступних підстав.

Пунктом 3 частини першої статті 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобовязання настають правові наслідки у вигляді сплати неустойки.

Відповідно до частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Статтею 253 цього Кодексу визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За правилами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Тобто пеня це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й до тих пір, поки зобовязання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від тривалості правопорушення.

Правова природа пені така, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється окремо за кожний день (місяць) нарахування пені. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

Аналіз норм статті 266, частини другої статті 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

Згідно умов договору (а.с. 3) пеня сплачується у розмірі 3% від суми продажу за кожен прострочений день (п.8 Договору).

Позивач просив стягнути пеню за останні 12 місяців перед зверненням до суду з позовом з 03 червня 2015 року по 03 червня 2016 року, тобто в межах строку позовної давності.

Колегія суддів апеляційного суду зауважує, що суд першої інстанції врахував доводи відповідача, його матеріальний стан, повне виконання відповідачем рішення суду і зменшив суму пені з 60000 грн. до 20000 грн.

Вказаний правовий висновок колегії суддів апеляційного суду відповідає і правовій позиції Верховного Суду України викладеній в постанові від 08 червня 2016 року у справі №6-3006цс15.

Відповідно до ч.1 ст. 60 ЦПК України саме апелянт повинен довести належними доказами обставини, на які він посилається як на підставу для задоволення його вимог, що ним зроблено не було.

У відповідності до ч.1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ч. 2 ст. 308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи вказане, матеріали справи, подані докази, колегія суддів приходить до переконання, що рішення постановлено у відповідності до чинних норм матеріального і процесуального права і підстав для його скасування немає. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 січня 2017 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді