Ухвала суду № 65706443, 22.03.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Києва в складі:

головуючого: Поливач Л.Д.

суддів: Вербової І.М., Шахової О.В.

при секретарі: Горак Ю.М.

за участю осіб:

представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2

представника Служби у справах дітей Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації Скопич Д.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи: Служба у справах дітей Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, Управління державної міграційної служби в м. Києві, ОСОБА_7, ОСОБА_1, про усунення перешкод у користуванні майном, позбавлення права користування житловим приміщенням та зняття з реєстрації місця проживання, та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4, ОСОБА_7, треті особи: Служба у справах дітей Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, Шевченківський районний відділ в м. Києві Державної міграційної служби України, ОСОБА_1, ОСОБА_6, про визнання спільної сумісної власності, -

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_5 - ОСОБА_2

на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 19 січня 2017 року

в с т а н о в и л а:

Справа № 761/26970/15-ц № апеляційного провадження № 22-ц/796/3852/2017Головуючий у суді першої інстанції: В.О. ВолошинаДоповідач у суді апеляційної інстанції: Л.Д. ПоливачУхвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 19 січня 2017 року відмовлено у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_6, треті особи: Служба у справах дітей Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, Управління державної міграційної служби в м. Києві, ОСОБА_7, ОСОБА_1, про усунення перешкод у користуванні майном, позбавлення права користування житловим приміщенням та зняття з реєстрації місця проживання, та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_7, треті особи: Служба у справах дітей Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, Шевченківський районний відділ в м. Києві Державної міграційної служби України, ОСОБА_1, ОСОБА_6 про визнання спільної сумісної власності.

Не погоджуючись з ухвалою, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нову ухвалу про задоводення заяви про забезпечення позову, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, що призвело до невірного вирішення питання щодо відмови у забезпеченні зустрічного позову.

В обґрунтування зазначила, що виходячи з предмету та підстав заявленого зустрічногопозову, у суду першої інстанції взагалі не було підстав для відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову. Суд не врахував, що невжиття заходів забезпечення позову в подальшому може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі визнання права спільної сумісної власності на спірну квартиру за ОСОБА_1, ОСОБА_7, ОСОБА_4 Вважає помилковим висновок суду щодо неспівмірності заявленого виду забезпечення позову заявленим позовним вимогам за зустрічним позовом, оскільки у заяві про забезпечення позову було наведено достатньо доказів для вжиття заходів забезпечення про які просить заявник, а також ОСОБА_1 зазначала, що ОСОБА_4 подала до суду позовну заяву про усунення перешкод у користуванні майном, позбавлення права користування житловим приміщенням та зняття з реєстрації місця проживання з метою безпроблемного продажу у подальшому спірної квартири. Вважає, що суд даною ухвалою грубо порушив право позивача за зустрічним позовом на справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд справи, оскільки ймовірне відчуження спірного майна зробить процес подальшого судового розгляду утрудненим та клопітким.

Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підтримала апеляційну скаргу, просила її задовольнити з викладених підстав.

Представник Служби у справах дітей Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації Скопич Д.І. підтримала апеляційну скаргу, просила суд вирішити питання з урахуванням інтересів дитини.

Інші особи, які беруть участь у справі в судове засідання не з'явилися, про час і місце судового розгляду повідомлялись у відповідності до вимог закону, причини неявки суду не повідомили. Від представника ОСОБА_4 - ОСОБА_8 надійшла заява про відкладення розгляду справи у зв'язку із її зайнятістю в інших судових засіданнях, доказів на підтвердження зазначеного до суду не подано. Колегія суддів визнала такі причини неявки в судове засідання неповажними та вважала за можливе проводити розгляд справи за відсутності зазначених осіб з урахуванням вимог ч.2 ст. 305 ЦПК України, оскільки їх неявка в судове засідання не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Заслухавши пояснення осіб, які з'явились у судове засідання, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість постановленої ухвали в цій частині, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Так, відмовляючи у задоволенні заяви суд першої інстанції виходив з того, що заявником не доведено, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити або зробить неможливим виконання рішення суду у майбутньому, а заявлений вид забезпечення позову є неспівмірним із заявленими позовними вимогами за зустрічним позовом.Проте, колегія суддів не погоджується з такимивисновками суду, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 151 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити передбачені цим Кодексом, заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Пунктами 1 та 2 ч. 1 ст. 152 ЦПК України встановлено, що позов забезпечується накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб; забороною вчиняти певні дії.

Як роз'яснив Верховний Суд України у п. 4 Постанови Пленуму від 22.12.2006 № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Отже, важливими умовами для вжиття заходів забезпечення позову є наявність між сторонами дійсного спору та реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду.

Так, цивільний процесуальний закон не зобов'язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути ухвалено тільки відповідно до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.

Згідно ч. 3 ст. 152 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

Як вбачається, спір який виник між сторонами у справі безпосередньо стосується нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_1. У апеляційній скарзі заявник зазначає, що у зустрічному позові ОСОБА_1 просить визнати право спільної сумісної власності на спірне нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1, ОСОБА_7, ОСОБА_4, обґрунтовуючи тим, що у придбанні даної квартири брали участь усі вказані особи, що (на думку заявника) підтверджено наданими доказами. Як зазначає заявник, ОСОБА_1 та члени її родини позбавлені можливості користуватись даною квартирою, оскільки власником даної квартири офіційно зареєстровано лише ОСОБА_4 та існує вірогідність того, що до прийняття рішення у справі спірна квартира буде відчужена.

Саме з метою збереження спірного нерухомого майна до вирішення справи по суті спору та ухвалення рішення у справі стороною позивача за зустрічним позовом було подано заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірну квартиру та заборони її відчуження.

Колегія суддів з урахуванням зазначеного, вважає передчасним висновок суду щодо відмови у забезпеченні зустрічного позову та щодо неспівмірності заявлених вимог зустрічного позову з видом забезпечення позову.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції позбавлений можливості вирішити питання по суті заяви про забезпечення зустрічного позову, оскільки матеріали, які надійшли до апеляційного суду не містять копій позовної заяви ОСОБА_4 та зустрічного позову ОСОБА_1, як не містять і правовстановлюючих документів щодо спірної квартири.

Отже, зазначені обставини надають підстави суду апеляційної інстанції дійти висновку про те, що оскаржувану ухвалу постановлено судом першої інстанції з порушенням порядку встановленого для його вирішення, що у відповідності до вимог п.3 ч.1 ст.312 ЦПК України є підставою для скасування ухвали та передачі питання щодо забезпечення зустрічного позову на новий розгляд до суду першої інстанції.

За таких обставин, колегія суддів частково задовольняє апеляційну скаргу, скасовує ухвалу суду першої інстанції та передає питання забезпечення зустрічного позову на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 311, п.3 ч.1 ст.312, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_2 задовольнити частково.

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 19 січня 2017 року скасувати, передати питання на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий:

Судді: